Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
2026.01.27
11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
2026.01.27
10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
2026.01.26
21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Моше-рабейну (Мойсей - наш учитель)
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
- адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
Агада, частина перша, «Могила Моше»
«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.
З Господом стояв лице в лице.
І з Його рук узяв скрижалі...
Та ось не хтось там з ангелів,
A сам Всевишній сказав:
«Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
А далі – на вершину Нево зійди
І там свій вік земний скінчиш».
«Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
Пішло на те, аби переконать їх,
Що Ти - єдиний.
Аби жили, як Ти велиш.. .
В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
Хоча б одну-єдину мить...»
«На старості ти, мабуть, призабув,
Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
Пригадуєш, як замість раз,
Tи в скелю посохом ударив тричі?
За зневіру Я відплатив тобі:
У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
«Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
Ти вже простив мені той гріх...»
«Таке не забувають і тим паче не прощають».
«Якщо не велено живим мені туди ступить,
Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
Як-от несуть вони Йосефа кості...»
«І тут по-твоєму не вийде:
Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
А ти у Мідіяні приховав свою породу».
«Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
То залічи мені той час,
Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
Коли сорок днів і ночей
Стояв перед Тобою на горі я,-
І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
«Трудами своїми ти заслужив,
Аби Я Сам опікувавсь тобою».
«І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
Стільки разів я заступавсь за нього.
Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
«Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
Сварився з вами ...Гнівався на вас...
Та знайте, що то все з любові...»
«Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
Горе тобі, бен Амраму.
Наче кінь, мчав ти поперед нас,
І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
Прости ж і нас, рабейну!»
Суворим поглядом Всевишній квапив,
І проспівав Моше останню свою пісню,
Як наказав йому Господь.
Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
Що в спеку все поникле оживляє...
І стала пісня та Всевишньому за свідка,
Коли Ізраїль доводилось судить.
А далі вийшов Моше на гору,
Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моше-рабейну (Мойсей - наш учитель)
"Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
- адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
Агада, частина перша, «Могила Моше»
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
- адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
Агада, частина перша, «Могила Моше»
«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.
З Господом стояв лице в лице.
І з Його рук узяв скрижалі...
Та ось не хтось там з ангелів,
A сам Всевишній сказав:
«Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
А далі – на вершину Нево зійди
І там свій вік земний скінчиш».
«Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
Пішло на те, аби переконать їх,
Що Ти - єдиний.
Аби жили, як Ти велиш.. .
В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
Хоча б одну-єдину мить...»
«На старості ти, мабуть, призабув,
Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
Пригадуєш, як замість раз,
Tи в скелю посохом ударив тричі?
За зневіру Я відплатив тобі:
У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
«Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
Ти вже простив мені той гріх...»
«Таке не забувають і тим паче не прощають».
«Якщо не велено живим мені туди ступить,
Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
Як-от несуть вони Йосефа кості...»
«І тут по-твоєму не вийде:
Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
А ти у Мідіяні приховав свою породу».
«Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
То залічи мені той час,
Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
Коли сорок днів і ночей
Стояв перед Тобою на горі я,-
І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
«Трудами своїми ти заслужив,
Аби Я Сам опікувавсь тобою».
«І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
Стільки разів я заступавсь за нього.
Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
«Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
Сварився з вами ...Гнівався на вас...
Та знайте, що то все з любові...»
«Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
Горе тобі, бен Амраму.
Наче кінь, мчав ти поперед нас,
І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
Прости ж і нас, рабейну!»
Суворим поглядом Всевишній квапив,
І проспівав Моше останню свою пісню,
Як наказав йому Господь.
Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
Що в спеку все поникле оживляє...
І стала пісня та Всевишньому за свідка,
Коли Ізраїль доводилось судить.
А далі вийшов Моше на гору,
Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .
На доказ того, що ніхто не знає, де могила Моше, оповідають таке: римські вояки шукали її двома групами. Та, що була внизу, начебто бачила могилу вгорі. А тій, що дивилася згори, здавалося, що вона внизу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
