ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
2023.09.03
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Моше-рабейну (Мойсей - наш учитель)
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
- адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
Агада, частина перша, «Могила Моше»
«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.
З Господом стояв лице в лице.
І з Його рук узяв скрижалі...
Та ось не хтось там з ангелів,
A сам Всевишній сказав:
«Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
А далі – на вершину Нево зійди
І там свій вік земний скінчиш».
«Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
Пішло на те, аби переконать їх,
Що Ти - єдиний.
Аби жили, як Ти велиш.. .
В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
Хоча б одну-єдину мить...»
«На старості ти, мабуть, призабув,
Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
Пригадуєш, як замість раз,
Tи в скелю посохом ударив тричі?
За зневіру Я відплатив тобі:
У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
«Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
Ти вже простив мені той гріх...»
«Таке не забувають і тим паче не прощають».
«Якщо не велено живим мені туди ступить,
Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
Як-от несуть вони Йосефа кості...»
«І тут по-твоєму не вийде:
Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
А ти у Мідіяні приховав свою породу».
«Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
То залічи мені той час,
Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
Коли сорок днів і ночей
Стояв перед Тобою на горі я,-
І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
«Трудами своїми ти заслужив,
Аби Я Сам опікувавсь тобою».
«І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
Стільки разів я заступавсь за нього.
Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
«Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
Сварився з вами ...Гнівався на вас...
Та знайте, що то все з любові...»
«Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
Горе тобі, бен Амраму.
Наче кінь, мчав ти поперед нас,
І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
Прости ж і нас, рабейну!»
Суворим поглядом Всевишній квапив,
І проспівав Моше останню свою пісню,
Як наказав йому Господь.
Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
Що в спеку все поникле оживляє...
І стала пісня та Всевишньому за свідка,
Коли Ізраїль доводилось судить.
А далі вийшов Моше на гору,
Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моше-рабейну (Мойсей - наш учитель)
"Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
- адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
Агада, частина перша, «Могила Моше»
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
- адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
Агада, частина перша, «Могила Моше»
«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.
З Господом стояв лице в лице.
І з Його рук узяв скрижалі...
Та ось не хтось там з ангелів,
A сам Всевишній сказав:
«Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
А далі – на вершину Нево зійди
І там свій вік земний скінчиш».
«Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
Пішло на те, аби переконать їх,
Що Ти - єдиний.
Аби жили, як Ти велиш.. .
В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
Хоча б одну-єдину мить...»
«На старості ти, мабуть, призабув,
Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
Пригадуєш, як замість раз,
Tи в скелю посохом ударив тричі?
За зневіру Я відплатив тобі:
У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
«Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
Ти вже простив мені той гріх...»
«Таке не забувають і тим паче не прощають».
«Якщо не велено живим мені туди ступить,
Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
Як-от несуть вони Йосефа кості...»
«І тут по-твоєму не вийде:
Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
А ти у Мідіяні приховав свою породу».
«Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
То залічи мені той час,
Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
Коли сорок днів і ночей
Стояв перед Тобою на горі я,-
І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
«Трудами своїми ти заслужив,
Аби Я Сам опікувавсь тобою».
«І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
Стільки разів я заступавсь за нього.
Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
«Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
Сварився з вами ...Гнівався на вас...
Та знайте, що то все з любові...»
«Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
Горе тобі, бен Амраму.
Наче кінь, мчав ти поперед нас,
І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
Прости ж і нас, рабейну!»
Суворим поглядом Всевишній квапив,
І проспівав Моше останню свою пісню,
Як наказав йому Господь.
Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
Що в спеку все поникле оживляє...
І стала пісня та Всевишньому за свідка,
Коли Ізраїль доводилось судить.
А далі вийшов Моше на гору,
Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .
На доказ того, що ніхто не знає, де могила Моше, оповідають таке: римські вояки шукали її двома групами. Та, що була внизу, начебто бачила могилу вгорі. А тій, що дивилася згори, здавалося, що вона внизу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію