Казка - притча

Наталія

Колись дуже давно багата сім’я віддала свою дитину бідній сім’ї, де жили моряки. З часом батьки зрозуміли, що дівчинка була дуже незадоволена всім і вона потайки ходила до річки. Дівчина мала здібності перетворюватися в водну діву. Ці водні діви виходять при світлі місяця на поверхні вод і берегів, грають на арфах, співают і водять хороводи. Одна водна діва розчісуючи золоте волосся, водна діва наспівувала чудову пісню. Почувши її, моряки, що пропливають повз, забувають про все, і гинуть, натикаючись на рифи або стають коханими у водному царстві. Водна діва схоплювала їх в обійми і разом з ними хилилася на дно озеро, річок, морів і джерело, де дарували своє кохання і де роки і століття проходили як мить.
Краса їхня зваблива, очі знеструмлять, як небесні зірки, а розсипаються по плечах кучері шелестить і дзвенить чарівною музикою, як тільки людина почує музику їхньої кучері, вона впадає в непробудний сон. Так діва мститься всім чоловікам. Ундіна могла керувати погодою, насилаючи дощі. Ундіна носиться над нивами та полями, і з одного боку, наповнюючи їх вологою дають багатий урожай, а з іншого, посилаючи несвоєчасні зливи та бурі, ушкоджують жнива. Батьки гадки не мали, чому вона туди ходила. Аж раптом сусід побачивши русалку та пізнавши дівчину сусідів злякалися та побігли дізнаватися правду у сусідів при цьому сусід поширив чутки по селу.
Довго ходили дивні чутки по селу. Так всі розбиралися, що посварилися між собою. Та батьки заборонили донці ходити до річки. Поки не стався поганий випадок з людьми.
Тим часом молодий парубок виїхав в річний похід взявши з собою друзів.
І от вчора був повінь, вода убувала і прибувала, в цей час мене занесло, а я погано орієнтуюсь на місцевості і заблукав. Оглянувши все навкруги я прокинувся один без друзів. Тільки по гарному голосу я зміг вийти на берег. Поки виходив знайшов чарівну квітку та побачив струну, яка лежала біля дерева. Молодому парубку було нічого не зрозуміло, але він не здогадуючись ні про що зірвав папороть на березі річки та одразу взяв обмотав талію одним кінцем струни, а іншим кінцем обв'язав навколо дерева.
Ундіна закохалася у молодого парубка – а той у неї. Знаючи про те, що народивши дитину, вона втратить безсмертя, водна діва все одно погодилася вийти заміж за коханого. На вінчальному вівтарі молодий парубок поклявся їй у вірності: "Дихання кожного мого ранкового пробудження буде запорукою любові та вірності тобі".
Через деякий час, Ундіна відкриває коханому після шлюбної ночі таємницю свого походження: «Знай же, мій коханий, що стихії населені істотами, на вигляд майже такими ж, як ви, але тільки рідко - рідко вони показуються вам на очі, у вогні іскриться і танцюють дивовижні саламандри, у надрах землі копошаться худі, підступні гноми, у дібровах пурхають лісові жителі - ельфи, їхнє царство - повітря, а в озерах, річках, струмках живе велике плем'я водних духів...».
Ундіна продовжила: «В одному ми гірше вас. Ми і подібні нам породження інших стихій безслідно розсипаємося в порох духом і тілом і, тим часом як ви коли-небудь воскреснете для нового, більш чистого життя, ми залишимося там, де залишаються пісок, і іскра, і вітер, і хвилі... Тому - то й немає у нас душі, стихія рухає нами, нерідко вона підкорює нам, поки ми живемо, і розвіює нас, коли ми помремо... І знайти душу ми, породжені стихією, можемо, тільки злившись у потаємному таїнстві кохання з ким - небудь з вашого племені. Ну ось - тепер у мене є душа, я зобов'язана нею тобі, мій невимовно любий...».
Через рік Ундіна народила йому сина. Минали роки. Вона старіла, і чоловік почав втрачати до неї інтерес. Одного прекрасного дня водна діва застала його в обіймах іншої, молодшої за неї дівчини. Убита горем, водна діва прокляла свого чоловіка: "Ти присягнув мені своїм ранковим диханням! Так знай - поки ти не спить, воно буде при тобі, але як тільки ти заснеш, дихання покине твоє тіло і ти помреш".

Використання літератури:

Браття Грімм казка Ундіна: казка/Браття Грімм, 2019