Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Вивезена з Маріуполя
Моя матуся Марія була старшою в родині дідуся Єгора і бабусі Воді, Євдокії, Кабаненків. Крім неї ще був брат Іван і сестри Олександра і Валентина.
Брата Івана знайшли убитим, коли він в день виплати зарплати повертався з Ворожби додому, в Глушець. Йому було 26 років. Три сестри одружилися і мали свої родини. Моя матуся жила з нашим татом і двома доньками, мною і Вірою у Пісках. Середня сестра Олександра, 1928 року народження, виїхала жити до Маріуполя, а найменша Валентина, 1940 року народження, все життя прожила в Глушці, що зараз став Пісками. Має двох синів: Сергія та Олександра. Сергій живе в Сумах, а Олександр у москві.
Тітка Олександра є моєю хрещеною матір’ю.
Щороку приїздила у відпустку в рідне село, обшивала всіх родичів, бо уміла шити на швейній машинці. Після її від’їзду ми всі мали обновки: і мама, і бабуся, і ми з Вірочкою теж мали нові ситцеві платтячка. Бабусі і прабабусі мали нові ситцеві кофтинки і щороку чекали приїзду Шури.
А тітонька все своє життя працювала на «Азовсталі» стрілочницею із зарплатнею 36 рублів. На заводі було велике розгалуження залізничних колій і в ті часи автоматичних стрілок ще не мали і вона вручну переводила їх.
Одружилася уже десь під сорок, народила доньку Жанну, яку назвала в честь подруги-грекині, і зараз уже має двох онуків – Олександра і Євгена та онучку Марійку, що народилася 08.08.2008 року. Якесь рокове число. А також має двох правнуків – Єву та Іванка.
Коли почалась війна у 2014 році, то доня Жанна з чоловіком Євгеном переїхали в наші Піски, купили там хату і живуть там з того часу. Тітка Шура не захотіла залишити маріупольську двокімнатну квартиру на дев’ятому поверсі і там залишалася до початку вторгнення рашистів. Переховувалась у підвалі дуже довго, але, маючи 95 років, у неї дуже мерзли руки і ноги. Вона їх приморозила. Годували її люди, що були поряд з нею.
Через два місяці сидіння в підвалі під постійними обстрілами вона вирішила, що краще померти у своїй хаті. Вона вийшла і якимось чином потрапила на свою вулицю і побачила, що серед розбитих будинків її дев’ятиповерхівка є цілою. Вибралась на дев’ятий поверх, зайшла до квартири і побачила, що одне з балконних вікон вибите. Зайшла до сусідів, які не покинули квартиру при страшних обстрілах. Сусідка сказала, що вони готують їсти солдатам, а ті не розбивають їхній будинок.
Чомусь не дуже віриться, що саме із-за цього будинок тітки стояв цілий. Одного разу тітка почула, що по її даху бігають люди і побачила, що на балконі стоїть і стріляє якийсь солдат. Вона відкрила балконні двері і каже: - «Ти чого заліз на чужий балкон, ану геть звідси». Не знаю, що сказав їй солдат, в руках у якого було ружже, як казала тітка, але він міг би одним пострілом зупинити її. В той час уже рашисти зайняли місто і це, напевно, був один з них.
Її донька Жанна подзвонила своїй кумі, яка жила в цьому ж під’їзді, і попросила вивезти матір в якесь село подалі від Маріуполя.
Бабуся зібрала речі і сестрина кума відвезла її за тридцять кілометрів від Маріуполя, від обстрілів. Але через декілька днів село обстріляли і не залишилось жодної хати.
Не знаю як, але тітонька опинилась у Донецьку. Звідти всіх людей бранцями вивозили до росії. У неї спитали, чи є рідня у неї в росії? Вона сказала, що в неї там рідний племінник і рідна племінниця, тобто моя сестра Віра. Попросили телефон сестри і зателефонували їй. Спитали, чи вона знає оцю жінку, бо прислали ще декілька світлин з тіткою. Сестра сказала, що це її рідна тітка Шура, мамина рідна сестра, якій 95 років і вона з Маріуполя. Тоді вони сфотографували номер автобуса, на якому її привезуть, і її чотири валізи. І озвучили плату за проїзд з Донецька до москви – 1700 рублів. Кажуть, що валізи важкі, бо вона везе з собою швейну машинку, м’ясорубку і машинку для консервації. Прийде автобус о 16 годині на автостанцію Ясенево в москві. Брат поїхав зустріти тітку, але автобус прийшов аж о 23 годині.
Коли приїхали до сестри, то речі переклали з машини брата в багажник сестриної машини. Зайшли до квартири і Віра почала роздягати тітку. Каже, що на ній була 21 блуза чи светрик, чи футболка. На кожній були нашиті кишеньки, які були застебнуті шпильками. В кишеньках лежали гривні в пакетах від молока, ще там лежали сірникові коробки, а в них українські монети.
Уявляю, яка вага була цих монет і як вона носила ту кількість одягу і важкі монети.
Сестра каже, що коли вона почала мити тітоньку, то у неї була шкіра на кістках і ні міліметра жиру чи м’язів. Вона казала, що боялась, що мочалкою протре її шкіру до кісток. А волосся у неї довге і густе, сестра каже, що дивно було бачити на кістякові отаке довге і пишне волосся. До другої години ночі вона мила її, сушила, зрізала нігті.
На ранок сестра зайшла до кімнати, а старенька сидить і рахує гривні. Дає сестрі сто гривень і просить купити щось. Сестра їй говорить, що тут гривні не ходять, а тут все купляють за рублі.
В цей день вони удвох поїхали на дачу сестри за 90 км від москви. Там вона живе. Віронька дістала для тітоньки одяг, щоб перевдягти її у щось більш-менш ошатніше. Подала їй свій любимий чорний костюм у білий горошок, то тітонька сказала, що не буде одягати чорне, бо це старече! Отак у 95 років!
А цей костюм сестра носила з великою любов’ю, він дуже красивий. Далі сестра дала їй обруч для голови – червоний, чорний і з блискітками. Тітка обрала з блискітками, старечого не схотіла. Отак.
Віра каже, що тітка весь час рахує гривні. Іще допомагає їй підмітати, прибирати. А вулицю підмела так, як ніколи ніхто не підмітав. І весь час щось розповідає сестрі. Щоб зупинити розмовний потік, сестра дала їй читати мої книги, тобто написані мною. Вона дві уже прочитала, зараз читає третю.
Сусіди по дачі, друзі сестри, прийшли 9 травня привітати тітоньку з днем перемоги. Кожен приніс по 500 рублів і квіти. Іще принесли щось до столу, аби відзначити цей день. Моя тітонька каже, що такого свята у неї ще не було. Вона була в центрі уваги поважних людей. Розповідала їм про Маріуполь, про війну, про пережите.
Але ж вона говорить, що коли маріупольці виходили з підвалів збирати сніг, щоб натопити води, то наші обстрілювали їх. Уявляєте, як раділи рашистські сусіди моєї сестри! Це ж розповідає живий свідок подій у Маріуполі. А наших захисників там не було, вони були в підвалах заводу і ніколи би не стріляли в наших цивільних людей.
А вона ж нічого не розуміє в політиці, як і свого часу весь час голосувала за якуновича, це вона так називає колишнього президента. Ходила весь час до російської церкви. Той москвомовний регіон, де вона жила, тобто Донбас, Маріуполь, зараз несе кару за любов до росії, путіна, за зраду країни, в якій жили. Добре, якщо вони зрозуміють це після війни.
А зараз моя старенька тітка Шура потрапила до однодумців і не дивно, що вони вірять їй.
Вона каже Вірі, що я тиждень побуду у тебе в гостях і поїду додому. Віра їй каже, що літака я ще не маю, так що прийдеться перечекати війну тут, на дачі.
Тепер вона просить Віру сходити до служб, які допомагають біженцям з України і дають кожному по 10 тисяч рублів (це десь 3,5 тис. гривень). Як же вижити за такі гроші в чужій країні? І сестра зробила копії її документів і збирається з тіткою сходити до відділу соцдопомоги.
Отака доля моєї рідної тітки Шури, моєї хрещеної матері, під час війни опинитися в країні-окупантові у свої 95 років.
Вона везла з собою через всю війну цінні для неї речі: верблюжу ковдру, швейну машинку, м’ясорубку, машинку для консервування і ще деякі речі, які потрібні людині в її житті. Значить, житиме моя хрещена ще, щоби скористатися цими речами.
Хіба думала вона, що потрапить до москви в часи окупації рідної країни?
А далі моя сестра буде робити все, щоб уберегти її від хвороб і негараздів. Чи потрапить вона колись до України, до Маріуполя, бо має вже чималу жменьку років?
15.05.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вивезена з Маріуполя
Моя матуся Марія була старшою в родині дідуся Єгора і бабусі Воді, Євдокії, Кабаненків. Крім неї ще був брат Іван і сестри Олександра і Валентина.
Брата Івана знайшли убитим, коли він в день виплати зарплати повертався з Ворожби додому, в Глушець. Йому було 26 років. Три сестри одружилися і мали свої родини. Моя матуся жила з нашим татом і двома доньками, мною і Вірою у Пісках. Середня сестра Олександра, 1928 року народження, виїхала жити до Маріуполя, а найменша Валентина, 1940 року народження, все життя прожила в Глушці, що зараз став Пісками. Має двох синів: Сергія та Олександра. Сергій живе в Сумах, а Олександр у москві.
Тітка Олександра є моєю хрещеною матір’ю.
Щороку приїздила у відпустку в рідне село, обшивала всіх родичів, бо уміла шити на швейній машинці. Після її від’їзду ми всі мали обновки: і мама, і бабуся, і ми з Вірочкою теж мали нові ситцеві платтячка. Бабусі і прабабусі мали нові ситцеві кофтинки і щороку чекали приїзду Шури.
А тітонька все своє життя працювала на «Азовсталі» стрілочницею із зарплатнею 36 рублів. На заводі було велике розгалуження залізничних колій і в ті часи автоматичних стрілок ще не мали і вона вручну переводила їх.
Одружилася уже десь під сорок, народила доньку Жанну, яку назвала в честь подруги-грекині, і зараз уже має двох онуків – Олександра і Євгена та онучку Марійку, що народилася 08.08.2008 року. Якесь рокове число. А також має двох правнуків – Єву та Іванка.
Коли почалась війна у 2014 році, то доня Жанна з чоловіком Євгеном переїхали в наші Піски, купили там хату і живуть там з того часу. Тітка Шура не захотіла залишити маріупольську двокімнатну квартиру на дев’ятому поверсі і там залишалася до початку вторгнення рашистів. Переховувалась у підвалі дуже довго, але, маючи 95 років, у неї дуже мерзли руки і ноги. Вона їх приморозила. Годували її люди, що були поряд з нею.
Через два місяці сидіння в підвалі під постійними обстрілами вона вирішила, що краще померти у своїй хаті. Вона вийшла і якимось чином потрапила на свою вулицю і побачила, що серед розбитих будинків її дев’ятиповерхівка є цілою. Вибралась на дев’ятий поверх, зайшла до квартири і побачила, що одне з балконних вікон вибите. Зайшла до сусідів, які не покинули квартиру при страшних обстрілах. Сусідка сказала, що вони готують їсти солдатам, а ті не розбивають їхній будинок.
Чомусь не дуже віриться, що саме із-за цього будинок тітки стояв цілий. Одного разу тітка почула, що по її даху бігають люди і побачила, що на балконі стоїть і стріляє якийсь солдат. Вона відкрила балконні двері і каже: - «Ти чого заліз на чужий балкон, ану геть звідси». Не знаю, що сказав їй солдат, в руках у якого було ружже, як казала тітка, але він міг би одним пострілом зупинити її. В той час уже рашисти зайняли місто і це, напевно, був один з них.
Її донька Жанна подзвонила своїй кумі, яка жила в цьому ж під’їзді, і попросила вивезти матір в якесь село подалі від Маріуполя.
Бабуся зібрала речі і сестрина кума відвезла її за тридцять кілометрів від Маріуполя, від обстрілів. Але через декілька днів село обстріляли і не залишилось жодної хати.
Не знаю як, але тітонька опинилась у Донецьку. Звідти всіх людей бранцями вивозили до росії. У неї спитали, чи є рідня у неї в росії? Вона сказала, що в неї там рідний племінник і рідна племінниця, тобто моя сестра Віра. Попросили телефон сестри і зателефонували їй. Спитали, чи вона знає оцю жінку, бо прислали ще декілька світлин з тіткою. Сестра сказала, що це її рідна тітка Шура, мамина рідна сестра, якій 95 років і вона з Маріуполя. Тоді вони сфотографували номер автобуса, на якому її привезуть, і її чотири валізи. І озвучили плату за проїзд з Донецька до москви – 1700 рублів. Кажуть, що валізи важкі, бо вона везе з собою швейну машинку, м’ясорубку і машинку для консервації. Прийде автобус о 16 годині на автостанцію Ясенево в москві. Брат поїхав зустріти тітку, але автобус прийшов аж о 23 годині.
Коли приїхали до сестри, то речі переклали з машини брата в багажник сестриної машини. Зайшли до квартири і Віра почала роздягати тітку. Каже, що на ній була 21 блуза чи светрик, чи футболка. На кожній були нашиті кишеньки, які були застебнуті шпильками. В кишеньках лежали гривні в пакетах від молока, ще там лежали сірникові коробки, а в них українські монети.
Уявляю, яка вага була цих монет і як вона носила ту кількість одягу і важкі монети.
Сестра каже, що коли вона почала мити тітоньку, то у неї була шкіра на кістках і ні міліметра жиру чи м’язів. Вона казала, що боялась, що мочалкою протре її шкіру до кісток. А волосся у неї довге і густе, сестра каже, що дивно було бачити на кістякові отаке довге і пишне волосся. До другої години ночі вона мила її, сушила, зрізала нігті.
На ранок сестра зайшла до кімнати, а старенька сидить і рахує гривні. Дає сестрі сто гривень і просить купити щось. Сестра їй говорить, що тут гривні не ходять, а тут все купляють за рублі.
В цей день вони удвох поїхали на дачу сестри за 90 км від москви. Там вона живе. Віронька дістала для тітоньки одяг, щоб перевдягти її у щось більш-менш ошатніше. Подала їй свій любимий чорний костюм у білий горошок, то тітонька сказала, що не буде одягати чорне, бо це старече! Отак у 95 років!
А цей костюм сестра носила з великою любов’ю, він дуже красивий. Далі сестра дала їй обруч для голови – червоний, чорний і з блискітками. Тітка обрала з блискітками, старечого не схотіла. Отак.
Віра каже, що тітка весь час рахує гривні. Іще допомагає їй підмітати, прибирати. А вулицю підмела так, як ніколи ніхто не підмітав. І весь час щось розповідає сестрі. Щоб зупинити розмовний потік, сестра дала їй читати мої книги, тобто написані мною. Вона дві уже прочитала, зараз читає третю.
Сусіди по дачі, друзі сестри, прийшли 9 травня привітати тітоньку з днем перемоги. Кожен приніс по 500 рублів і квіти. Іще принесли щось до столу, аби відзначити цей день. Моя тітонька каже, що такого свята у неї ще не було. Вона була в центрі уваги поважних людей. Розповідала їм про Маріуполь, про війну, про пережите.
Але ж вона говорить, що коли маріупольці виходили з підвалів збирати сніг, щоб натопити води, то наші обстрілювали їх. Уявляєте, як раділи рашистські сусіди моєї сестри! Це ж розповідає живий свідок подій у Маріуполі. А наших захисників там не було, вони були в підвалах заводу і ніколи би не стріляли в наших цивільних людей.
А вона ж нічого не розуміє в політиці, як і свого часу весь час голосувала за якуновича, це вона так називає колишнього президента. Ходила весь час до російської церкви. Той москвомовний регіон, де вона жила, тобто Донбас, Маріуполь, зараз несе кару за любов до росії, путіна, за зраду країни, в якій жили. Добре, якщо вони зрозуміють це після війни.
А зараз моя старенька тітка Шура потрапила до однодумців і не дивно, що вони вірять їй.
Вона каже Вірі, що я тиждень побуду у тебе в гостях і поїду додому. Віра їй каже, що літака я ще не маю, так що прийдеться перечекати війну тут, на дачі.
Тепер вона просить Віру сходити до служб, які допомагають біженцям з України і дають кожному по 10 тисяч рублів (це десь 3,5 тис. гривень). Як же вижити за такі гроші в чужій країні? І сестра зробила копії її документів і збирається з тіткою сходити до відділу соцдопомоги.
Отака доля моєї рідної тітки Шури, моєї хрещеної матері, під час війни опинитися в країні-окупантові у свої 95 років.
Вона везла з собою через всю війну цінні для неї речі: верблюжу ковдру, швейну машинку, м’ясорубку, машинку для консервування і ще деякі речі, які потрібні людині в її житті. Значить, житиме моя хрещена ще, щоби скористатися цими речами.
Хіба думала вона, що потрапить до москви в часи окупації рідної країни?
А далі моя сестра буде робити все, щоб уберегти її від хвороб і негараздів. Чи потрапить вона колись до України, до Маріуполя, бо має вже чималу жменьку років?
15.05.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
