
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш до царства снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Вивезена з Маріуполя
Моя матуся Марія була старшою в родині дідуся Єгора і бабусі Воді, Євдокії, Кабаненків. Крім неї ще був брат Іван і сестри Олександра і Валентина.
Брата Івана знайшли убитим, коли він в день виплати зарплати повертався з Ворожби додому, в Глушець. Йому було 26 років. Три сестри одружилися і мали свої родини. Моя матуся жила з нашим татом і двома доньками, мною і Вірою у Пісках. Середня сестра Олександра, 1928 року народження, виїхала жити до Маріуполя, а найменша Валентина, 1940 року народження, все життя прожила в Глушці, що зараз став Пісками. Має двох синів: Сергія та Олександра. Сергій живе в Сумах, а Олександр у москві.
Тітка Олександра є моєю хрещеною матір’ю.
Щороку приїздила у відпустку в рідне село, обшивала всіх родичів, бо уміла шити на швейній машинці. Після її від’їзду ми всі мали обновки: і мама, і бабуся, і ми з Вірочкою теж мали нові ситцеві платтячка. Бабусі і прабабусі мали нові ситцеві кофтинки і щороку чекали приїзду Шури.
А тітонька все своє життя працювала на «Азовсталі» стрілочницею із зарплатнею 36 рублів. На заводі було велике розгалуження залізничних колій і в ті часи автоматичних стрілок ще не мали і вона вручну переводила їх.
Одружилася уже десь під сорок, народила доньку Жанну, яку назвала в честь подруги-грекині, і зараз уже має двох онуків – Олександра і Євгена та онучку Марійку, що народилася 08.08.2008 року. Якесь рокове число. А також має двох правнуків – Єву та Іванка.
Коли почалась війна у 2014 році, то доня Жанна з чоловіком Євгеном переїхали в наші Піски, купили там хату і живуть там з того часу. Тітка Шура не захотіла залишити маріупольську двокімнатну квартиру на дев’ятому поверсі і там залишалася до початку вторгнення рашистів. Переховувалась у підвалі дуже довго, але, маючи 95 років, у неї дуже мерзли руки і ноги. Вона їх приморозила. Годували її люди, що були поряд з нею.
Через два місяці сидіння в підвалі під постійними обстрілами вона вирішила, що краще померти у своїй хаті. Вона вийшла і якимось чином потрапила на свою вулицю і побачила, що серед розбитих будинків її дев’ятиповерхівка є цілою. Вибралась на дев’ятий поверх, зайшла до квартири і побачила, що одне з балконних вікон вибите. Зайшла до сусідів, які не покинули квартиру при страшних обстрілах. Сусідка сказала, що вони готують їсти солдатам, а ті не розбивають їхній будинок.
Чомусь не дуже віриться, що саме із-за цього будинок тітки стояв цілий. Одного разу тітка почула, що по її даху бігають люди і побачила, що на балконі стоїть і стріляє якийсь солдат. Вона відкрила балконні двері і каже: - «Ти чого заліз на чужий балкон, ану геть звідси». Не знаю, що сказав їй солдат, в руках у якого було ружже, як казала тітка, але він міг би одним пострілом зупинити її. В той час уже рашисти зайняли місто і це, напевно, був один з них.
Її донька Жанна подзвонила своїй кумі, яка жила в цьому ж під’їзді, і попросила вивезти матір в якесь село подалі від Маріуполя.
Бабуся зібрала речі і сестрина кума відвезла її за тридцять кілометрів від Маріуполя, від обстрілів. Але через декілька днів село обстріляли і не залишилось жодної хати.
Не знаю як, але тітонька опинилась у Донецьку. Звідти всіх людей бранцями вивозили до росії. У неї спитали, чи є рідня у неї в росії? Вона сказала, що в неї там рідний племінник і рідна племінниця, тобто моя сестра Віра. Попросили телефон сестри і зателефонували їй. Спитали, чи вона знає оцю жінку, бо прислали ще декілька світлин з тіткою. Сестра сказала, що це її рідна тітка Шура, мамина рідна сестра, якій 95 років і вона з Маріуполя. Тоді вони сфотографували номер автобуса, на якому її привезуть, і її чотири валізи. І озвучили плату за проїзд з Донецька до москви – 1700 рублів. Кажуть, що валізи важкі, бо вона везе з собою швейну машинку, м’ясорубку і машинку для консервації. Прийде автобус о 16 годині на автостанцію Ясенево в москві. Брат поїхав зустріти тітку, але автобус прийшов аж о 23 годині.
Коли приїхали до сестри, то речі переклали з машини брата в багажник сестриної машини. Зайшли до квартири і Віра почала роздягати тітку. Каже, що на ній була 21 блуза чи светрик, чи футболка. На кожній були нашиті кишеньки, які були застебнуті шпильками. В кишеньках лежали гривні в пакетах від молока, ще там лежали сірникові коробки, а в них українські монети.
Уявляю, яка вага була цих монет і як вона носила ту кількість одягу і важкі монети.
Сестра каже, що коли вона почала мити тітоньку, то у неї була шкіра на кістках і ні міліметра жиру чи м’язів. Вона казала, що боялась, що мочалкою протре її шкіру до кісток. А волосся у неї довге і густе, сестра каже, що дивно було бачити на кістякові отаке довге і пишне волосся. До другої години ночі вона мила її, сушила, зрізала нігті.
На ранок сестра зайшла до кімнати, а старенька сидить і рахує гривні. Дає сестрі сто гривень і просить купити щось. Сестра їй говорить, що тут гривні не ходять, а тут все купляють за рублі.
В цей день вони удвох поїхали на дачу сестри за 90 км від москви. Там вона живе. Віронька дістала для тітоньки одяг, щоб перевдягти її у щось більш-менш ошатніше. Подала їй свій любимий чорний костюм у білий горошок, то тітонька сказала, що не буде одягати чорне, бо це старече! Отак у 95 років!
А цей костюм сестра носила з великою любов’ю, він дуже красивий. Далі сестра дала їй обруч для голови – червоний, чорний і з блискітками. Тітка обрала з блискітками, старечого не схотіла. Отак.
Віра каже, що тітка весь час рахує гривні. Іще допомагає їй підмітати, прибирати. А вулицю підмела так, як ніколи ніхто не підмітав. І весь час щось розповідає сестрі. Щоб зупинити розмовний потік, сестра дала їй читати мої книги, тобто написані мною. Вона дві уже прочитала, зараз читає третю.
Сусіди по дачі, друзі сестри, прийшли 9 травня привітати тітоньку з днем перемоги. Кожен приніс по 500 рублів і квіти. Іще принесли щось до столу, аби відзначити цей день. Моя тітонька каже, що такого свята у неї ще не було. Вона була в центрі уваги поважних людей. Розповідала їм про Маріуполь, про війну, про пережите.
Але ж вона говорить, що коли маріупольці виходили з підвалів збирати сніг, щоб натопити води, то наші обстрілювали їх. Уявляєте, як раділи рашистські сусіди моєї сестри! Це ж розповідає живий свідок подій у Маріуполі. А наших захисників там не було, вони були в підвалах заводу і ніколи би не стріляли в наших цивільних людей.
А вона ж нічого не розуміє в політиці, як і свого часу весь час голосувала за якуновича, це вона так називає колишнього президента. Ходила весь час до російської церкви. Той москвомовний регіон, де вона жила, тобто Донбас, Маріуполь, зараз несе кару за любов до росії, путіна, за зраду країни, в якій жили. Добре, якщо вони зрозуміють це після війни.
А зараз моя старенька тітка Шура потрапила до однодумців і не дивно, що вони вірять їй.
Вона каже Вірі, що я тиждень побуду у тебе в гостях і поїду додому. Віра їй каже, що літака я ще не маю, так що прийдеться перечекати війну тут, на дачі.
Тепер вона просить Віру сходити до служб, які допомагають біженцям з України і дають кожному по 10 тисяч рублів (це десь 3,5 тис. гривень). Як же вижити за такі гроші в чужій країні? І сестра зробила копії її документів і збирається з тіткою сходити до відділу соцдопомоги.
Отака доля моєї рідної тітки Шури, моєї хрещеної матері, під час війни опинитися в країні-окупантові у свої 95 років.
Вона везла з собою через всю війну цінні для неї речі: верблюжу ковдру, швейну машинку, м’ясорубку, машинку для консервування і ще деякі речі, які потрібні людині в її житті. Значить, житиме моя хрещена ще, щоби скористатися цими речами.
Хіба думала вона, що потрапить до москви в часи окупації рідної країни?
А далі моя сестра буде робити все, щоб уберегти її від хвороб і негараздів. Чи потрапить вона колись до України, до Маріуполя, бо має вже чималу жменьку років?
15.05.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вивезена з Маріуполя
Моя матуся Марія була старшою в родині дідуся Єгора і бабусі Воді, Євдокії, Кабаненків. Крім неї ще був брат Іван і сестри Олександра і Валентина.
Брата Івана знайшли убитим, коли він в день виплати зарплати повертався з Ворожби додому, в Глушець. Йому було 26 років. Три сестри одружилися і мали свої родини. Моя матуся жила з нашим татом і двома доньками, мною і Вірою у Пісках. Середня сестра Олександра, 1928 року народження, виїхала жити до Маріуполя, а найменша Валентина, 1940 року народження, все життя прожила в Глушці, що зараз став Пісками. Має двох синів: Сергія та Олександра. Сергій живе в Сумах, а Олександр у москві.
Тітка Олександра є моєю хрещеною матір’ю.
Щороку приїздила у відпустку в рідне село, обшивала всіх родичів, бо уміла шити на швейній машинці. Після її від’їзду ми всі мали обновки: і мама, і бабуся, і ми з Вірочкою теж мали нові ситцеві платтячка. Бабусі і прабабусі мали нові ситцеві кофтинки і щороку чекали приїзду Шури.
А тітонька все своє життя працювала на «Азовсталі» стрілочницею із зарплатнею 36 рублів. На заводі було велике розгалуження залізничних колій і в ті часи автоматичних стрілок ще не мали і вона вручну переводила їх.
Одружилася уже десь під сорок, народила доньку Жанну, яку назвала в честь подруги-грекині, і зараз уже має двох онуків – Олександра і Євгена та онучку Марійку, що народилася 08.08.2008 року. Якесь рокове число. А також має двох правнуків – Єву та Іванка.
Коли почалась війна у 2014 році, то доня Жанна з чоловіком Євгеном переїхали в наші Піски, купили там хату і живуть там з того часу. Тітка Шура не захотіла залишити маріупольську двокімнатну квартиру на дев’ятому поверсі і там залишалася до початку вторгнення рашистів. Переховувалась у підвалі дуже довго, але, маючи 95 років, у неї дуже мерзли руки і ноги. Вона їх приморозила. Годували її люди, що були поряд з нею.
Через два місяці сидіння в підвалі під постійними обстрілами вона вирішила, що краще померти у своїй хаті. Вона вийшла і якимось чином потрапила на свою вулицю і побачила, що серед розбитих будинків її дев’ятиповерхівка є цілою. Вибралась на дев’ятий поверх, зайшла до квартири і побачила, що одне з балконних вікон вибите. Зайшла до сусідів, які не покинули квартиру при страшних обстрілах. Сусідка сказала, що вони готують їсти солдатам, а ті не розбивають їхній будинок.
Чомусь не дуже віриться, що саме із-за цього будинок тітки стояв цілий. Одного разу тітка почула, що по її даху бігають люди і побачила, що на балконі стоїть і стріляє якийсь солдат. Вона відкрила балконні двері і каже: - «Ти чого заліз на чужий балкон, ану геть звідси». Не знаю, що сказав їй солдат, в руках у якого було ружже, як казала тітка, але він міг би одним пострілом зупинити її. В той час уже рашисти зайняли місто і це, напевно, був один з них.
Її донька Жанна подзвонила своїй кумі, яка жила в цьому ж під’їзді, і попросила вивезти матір в якесь село подалі від Маріуполя.
Бабуся зібрала речі і сестрина кума відвезла її за тридцять кілометрів від Маріуполя, від обстрілів. Але через декілька днів село обстріляли і не залишилось жодної хати.
Не знаю як, але тітонька опинилась у Донецьку. Звідти всіх людей бранцями вивозили до росії. У неї спитали, чи є рідня у неї в росії? Вона сказала, що в неї там рідний племінник і рідна племінниця, тобто моя сестра Віра. Попросили телефон сестри і зателефонували їй. Спитали, чи вона знає оцю жінку, бо прислали ще декілька світлин з тіткою. Сестра сказала, що це її рідна тітка Шура, мамина рідна сестра, якій 95 років і вона з Маріуполя. Тоді вони сфотографували номер автобуса, на якому її привезуть, і її чотири валізи. І озвучили плату за проїзд з Донецька до москви – 1700 рублів. Кажуть, що валізи важкі, бо вона везе з собою швейну машинку, м’ясорубку і машинку для консервації. Прийде автобус о 16 годині на автостанцію Ясенево в москві. Брат поїхав зустріти тітку, але автобус прийшов аж о 23 годині.
Коли приїхали до сестри, то речі переклали з машини брата в багажник сестриної машини. Зайшли до квартири і Віра почала роздягати тітку. Каже, що на ній була 21 блуза чи светрик, чи футболка. На кожній були нашиті кишеньки, які були застебнуті шпильками. В кишеньках лежали гривні в пакетах від молока, ще там лежали сірникові коробки, а в них українські монети.
Уявляю, яка вага була цих монет і як вона носила ту кількість одягу і важкі монети.
Сестра каже, що коли вона почала мити тітоньку, то у неї була шкіра на кістках і ні міліметра жиру чи м’язів. Вона казала, що боялась, що мочалкою протре її шкіру до кісток. А волосся у неї довге і густе, сестра каже, що дивно було бачити на кістякові отаке довге і пишне волосся. До другої години ночі вона мила її, сушила, зрізала нігті.
На ранок сестра зайшла до кімнати, а старенька сидить і рахує гривні. Дає сестрі сто гривень і просить купити щось. Сестра їй говорить, що тут гривні не ходять, а тут все купляють за рублі.
В цей день вони удвох поїхали на дачу сестри за 90 км від москви. Там вона живе. Віронька дістала для тітоньки одяг, щоб перевдягти її у щось більш-менш ошатніше. Подала їй свій любимий чорний костюм у білий горошок, то тітонька сказала, що не буде одягати чорне, бо це старече! Отак у 95 років!
А цей костюм сестра носила з великою любов’ю, він дуже красивий. Далі сестра дала їй обруч для голови – червоний, чорний і з блискітками. Тітка обрала з блискітками, старечого не схотіла. Отак.
Віра каже, що тітка весь час рахує гривні. Іще допомагає їй підмітати, прибирати. А вулицю підмела так, як ніколи ніхто не підмітав. І весь час щось розповідає сестрі. Щоб зупинити розмовний потік, сестра дала їй читати мої книги, тобто написані мною. Вона дві уже прочитала, зараз читає третю.
Сусіди по дачі, друзі сестри, прийшли 9 травня привітати тітоньку з днем перемоги. Кожен приніс по 500 рублів і квіти. Іще принесли щось до столу, аби відзначити цей день. Моя тітонька каже, що такого свята у неї ще не було. Вона була в центрі уваги поважних людей. Розповідала їм про Маріуполь, про війну, про пережите.
Але ж вона говорить, що коли маріупольці виходили з підвалів збирати сніг, щоб натопити води, то наші обстрілювали їх. Уявляєте, як раділи рашистські сусіди моєї сестри! Це ж розповідає живий свідок подій у Маріуполі. А наших захисників там не було, вони були в підвалах заводу і ніколи би не стріляли в наших цивільних людей.
А вона ж нічого не розуміє в політиці, як і свого часу весь час голосувала за якуновича, це вона так називає колишнього президента. Ходила весь час до російської церкви. Той москвомовний регіон, де вона жила, тобто Донбас, Маріуполь, зараз несе кару за любов до росії, путіна, за зраду країни, в якій жили. Добре, якщо вони зрозуміють це після війни.
А зараз моя старенька тітка Шура потрапила до однодумців і не дивно, що вони вірять їй.
Вона каже Вірі, що я тиждень побуду у тебе в гостях і поїду додому. Віра їй каже, що літака я ще не маю, так що прийдеться перечекати війну тут, на дачі.
Тепер вона просить Віру сходити до служб, які допомагають біженцям з України і дають кожному по 10 тисяч рублів (це десь 3,5 тис. гривень). Як же вижити за такі гроші в чужій країні? І сестра зробила копії її документів і збирається з тіткою сходити до відділу соцдопомоги.
Отака доля моєї рідної тітки Шури, моєї хрещеної матері, під час війни опинитися в країні-окупантові у свої 95 років.
Вона везла з собою через всю війну цінні для неї речі: верблюжу ковдру, швейну машинку, м’ясорубку, машинку для консервування і ще деякі речі, які потрібні людині в її житті. Значить, житиме моя хрещена ще, щоби скористатися цими речами.
Хіба думала вона, що потрапить до москви в часи окупації рідної країни?
А далі моя сестра буде робити все, щоб уберегти її від хвороб і негараздів. Чи потрапить вона колись до України, до Маріуполя, бо має вже чималу жменьку років?
15.05.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію