ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховає тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у ма

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Олеандра (1979) / Проза

 Дарунок доброти
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце.

З малюком грав вітер. Він малював на небі різноманітні фігури, змушував танцювати хмари і навіть приносив з Землі пригорщі квітів та листя, кружачи їх навколо колиски у повільному танку. Малюку подобалось це квіткове кружіння, він посміхався та з цікавістю роздивлявся навкруги. Між хмар літали птахи, вони махали малюку крилами, він махав у відповідь своєю долонькою. Сонце турботливо прогріло люльку та поправило дитячу ковдру. Малюк почувався пречудово, йому не вистачало лише мами, але він знав, що вона скоро прийде.

Кожен ранок мама малюка йшла на роботу і поверталась увечері, коли небо ставало темним, і його вкривали зорі. Малюк сумував, проте жодного разу не попросив маму лишитись з ним вдома. Він знав, що заняття у мами дуже важливе, одне з найважливіших у світі – спускаючись донизу, вона дарує світові частинки своєї душі, допомагаючи йому стати кращим та добрішим. Маму малюка так і звали – Доброта.

Вітер був у малюка нянею. Поки мама була на Землі, він не давав малюку сумувати. Він вигадував безліч ігор, розповідав казки, а іноді робив віконце у щільній стіні хмар та показував малюку далекий світ, що лежав унизу. Малюк дивився та мріяв, що одного разу він теж спуститься туди та буде допомагати мамі робити Землю ще гарнішою.

Увечері мама поверталась. Трохи втомлена, але, як тільки вона бачила малюка, на її обличчі з’являлась посмішка. Вона брала його на руки та гойдала. Малюк обіймав маму, і йому було затишно та добре. У небі сяяли зірки, мама вкладала синочка у люльку та вкривала м’якою ковдрою. Малюк засинав, і йому снилися дуже добрі, дуже гарні сни.

Час спливав, малюк трохи підріс. Він навчився ходити і кожного дня підходив до краю своєї хмарі-домівки, щоб подивитись униз на далеку та гарну Землю. Разом з малюком зросла і його мрія.

І одного ранку, коли мама Доброта збиралася на роботу, малюк підійшов до неї і тихенько запитав:

- Мама, можна я сьогодні піду з тобою?

Мама уважно подивилась на малюка і погладила його золотаве волосся.

- Можна, – відповіла вона. – Але світ великий, в ньому багато різних людей, ти не злякаєшся?
- Ні! – хоробро мовив малюк. – Я зовсім не боюся!
- Добре, – сказала мама. – Тоді візьми це.

І вона простягла малюку стареньку усю у латках торбинку.

- А що в ній? – обережно взявши торбинку обома руками, спитав малюк.
- В ній те, що я даю людям, – посміхаючись, мовила мама.
- Справді?! – малюк швидко засунув голову у торбинку і відразу висунув її назад.
- Але там нічого немає, – розгублено зауважив він.
- Є, – впевнено відповіла мама. – Почекай трохи і сам все побачиш.

Після цього мама з малюком сіли на хмарку, яка, поволі хитаючись, понесла їх униз, до Землі.

- Мама! – у захваті кричав малюк, босоніж бігаючи по траві, що виблискувала вранішньою росою. – Мама, тут так чудово. Все таке кольорове, м’яке, інше. Мені тут дуже-дуже подобається.
- Мені також, – сказала йому мама. – Планета Земля чудова, на ній безліч різноманітних чудес. І ми з тобою будемо робити так, щоб їх стало ще більше. Готовий починати?
- Так! – впевнено заявив малюк.
- Тоді візьми мене за руку і ходімо.

Малюк із мамою йшли по дорозі, яка нескінченою стрічкою линула вдалину. За черговим вигином вони побачили невеличку пошарпану хатку, яка ховалася за кривеньким парканом. Перед хаткою сидів чоловік середнього віку та щось майстрував.

- Прийшли, – сказала малюку мама. – Сьогодні ми почнемо роботу тут.
- А хто це? – запитав малюк.
- Чоловік, – відповіла йому мама. – Він багато працював, але йому не вистачало терпіння доводити розпочату справу до кінця. Тому в нього нічого не виходило. І він почав сердитися. Посварився з усіма та зостався сам один.
- І тепер йому не вистачає доброти, так? – хвилювався малюк. – Можна я дам йому трохи?
- Звичайно, – погодилась мама. – Зазирни у торбинку.

Малюк відкрив торбинку та так зрадів, що навіть підстрибнув від радощів. Доброта з’явилася. Вона лежала у торбинці лагідним світлим сяйвом. Майже як повітря, але трохи густіше. А ще вона випромінювала тепло.

- Доброта з’явилася, мамо! Торбинка більше не порожня, – малюк так хвилювався, що не міг встояти на місці.
- Вона з’явилась, тому що ти захотів нею поділитися, – пояснила мама. – Тепер ходи до нього. Не бійся, він не побачить тебе.

Малюк трохи побоювався. Але мама буда поруч, і він наважився. Повільно наблизившись до чоловіка, він опустив долоньку у торбинку і відчув, як вона занурюється у щось тепле та приємне на дотик. Витягнувши жменьку чарівного світла, він висипав його на чоловіка. Яса вкрила людину з голови до п’ят, але той, здається, нічого не помітив. Потім сяйво просочилося крізь одяг і щезло. Все стало, як і раніше. Малюк дивився на чоловіка, очікуючи побачити якісь зміни, але нічого не відбувалося.

- Ходімо, – покликала його мама. – В нас ще багато роботи.
- А що тепер буде? – малюк крокував поруч з мамою та постійно оглядався.
Чоловік продовжував сидіти на своєму місці, наче думав про щось, а потім піднявся та кудись пішов.
- Я не знаю, – відповіла мама. – Все залежить від того, як він скористається нашим дарунком. Якщо схоче, то подарує трохи доброти комусь іще, і її стане більше. А ні, тоді з часом доброти у його серці ставатиме все менше, доки вона зовсім не скінчиться, і тоді, можливо, нам доведеться зробити ще одну спробу.
- Мамо! – малюк зазирнув у торбинку та стурбовано запитав, – а що буде, якщо ми усю доброту витратимо?
- Цього не може статися, малюк, – заспокоїла його мама. – Доки доброта є в душі у тебе, в мене, у інших людей, торбинка ніколи не стане порожньою. Якщо люди будуть старатися, її джерело ніколи не вичерпається.
- Як добре! – з полегшенням вимовив малюк. – Тоді можна не хвилюватися.

І вони пішли далі.

Мама з малюком зустріли в цей день багато людей. І в наступний, і в наступний.

Вони спускалися на землю кожного дня і роблять це і донині. Вони несуть людям великий дар, зроблений з тепла та світла.

І, можливо, одного дня, коли ти був чимось засмучений, а все навкруги здавалося сірим та похмурим, ти зненацька відчув легкий дотик тепла і тобі захотілося посміхнутися. Без жодної причини. Можливо, саме в той день малюк та його мама принесли свій дарунок саме тобі. Бережи його, не дозволяй йому зникати та тьмяніти і ділися з іншими. І тобі доброти на Землі стане трохи більше.

Казка для малят. А, може, й тих, хто трохи старший :)





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-05-23 17:03:45
Переглядів сторінки твору 359
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.832 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.803 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.06.09 10:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Валерівна Кравчук (Л.П./Л.П.) [ 2022-05-23 19:09:06 ]
Дуже гарна проза