ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Олеандра (1979) /
Проза
Дарунок доброти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дарунок доброти
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце.
З малюком грав вітер. Він малював на небі різноманітні фігури, змушував танцювати хмари і навіть приносив з Землі пригорщі квітів та листя, кружачи їх навколо колиски у повільному танку. Малюку подобалось це квіткове кружіння, він посміхався та з цікавістю роздивлявся навкруги. Між хмар літали птахи, вони махали малюку крилами, він махав у відповідь своєю долонькою. Сонце турботливо прогріло люльку та поправило дитячу ковдру. Малюк почувався пречудово, йому не вистачало лише мами, але він знав, що вона скоро прийде.
Кожен ранок мама малюка йшла на роботу і поверталась увечері, коли небо ставало темним, і його вкривали зорі. Малюк сумував, проте жодного разу не попросив маму лишитись з ним вдома. Він знав, що заняття у мами дуже важливе, одне з найважливіших у світі – спускаючись донизу, вона дарує світові частинки своєї душі, допомагаючи йому стати кращим та добрішим. Маму малюка так і звали – Доброта.
Вітер був у малюка нянею. Поки мама була на Землі, він не давав малюку сумувати. Він вигадував безліч ігор, розповідав казки, а іноді робив віконце у щільній стіні хмар та показував малюку далекий світ, що лежав унизу. Малюк дивився та мріяв, що одного разу він теж спуститься туди та буде допомагати мамі робити Землю ще гарнішою.
Увечері мама поверталась. Трохи втомлена, але, як тільки вона бачила малюка, на її обличчі з’являлась посмішка. Вона брала його на руки та гойдала. Малюк обіймав маму, і йому було затишно та добре. У небі сяяли зірки, мама вкладала синочка у люльку та вкривала м’якою ковдрою. Малюк засинав, і йому снилися дуже добрі, дуже гарні сни.
Час спливав, малюк трохи підріс. Він навчився ходити і кожного дня підходив до краю своєї хмарі-домівки, щоб подивитись униз на далеку та гарну Землю. Разом з малюком зросла і його мрія.
І одного ранку, коли мама Доброта збиралася на роботу, малюк підійшов до неї і тихенько запитав:
- Мама, можна я сьогодні піду з тобою?
Мама уважно подивилась на малюка і погладила його золотаве волосся.
- Можна, – відповіла вона. – Але світ великий, в ньому багато різних людей, ти не злякаєшся?
- Ні! – хоробро мовив малюк. – Я зовсім не боюся!
- Добре, – сказала мама. – Тоді візьми це.
І вона простягла малюку стареньку усю у латках торбинку.
- А що в ній? – обережно взявши торбинку обома руками, спитав малюк.
- В ній те, що я даю людям, – посміхаючись, мовила мама.
- Справді?! – малюк швидко засунув голову у торбинку і відразу висунув її назад.
- Але там нічого немає, – розгублено зауважив він.
- Є, – впевнено відповіла мама. – Почекай трохи і сам все побачиш.
Після цього мама з малюком сіли на хмарку, яка, поволі хитаючись, понесла їх униз, до Землі.
- Мама! – у захваті кричав малюк, босоніж бігаючи по траві, що виблискувала вранішньою росою. – Мама, тут так чудово. Все таке кольорове, м’яке, інше. Мені тут дуже-дуже подобається.
- Мені також, – сказала йому мама. – Планета Земля чудова, на ній безліч різноманітних чудес. І ми з тобою будемо робити так, щоб їх стало ще більше. Готовий починати?
- Так! – впевнено заявив малюк.
- Тоді візьми мене за руку і ходімо.
Малюк із мамою йшли по дорозі, яка нескінченою стрічкою линула вдалину. За черговим вигином вони побачили невеличку пошарпану хатку, яка ховалася за кривеньким парканом. Перед хаткою сидів чоловік середнього віку та щось майстрував.
- Прийшли, – сказала малюку мама. – Сьогодні ми почнемо роботу тут.
- А хто це? – запитав малюк.
- Чоловік, – відповіла йому мама. – Він багато працював, але йому не вистачало терпіння доводити розпочату справу до кінця. Тому в нього нічого не виходило. І він почав сердитися. Посварився з усіма та зостався сам один.
- І тепер йому не вистачає доброти, так? – хвилювався малюк. – Можна я дам йому трохи?
- Звичайно, – погодилась мама. – Зазирни у торбинку.
Малюк відкрив торбинку та так зрадів, що навіть підстрибнув від радощів. Доброта з’явилася. Вона лежала у торбинці лагідним світлим сяйвом. Майже як повітря, але трохи густіше. А ще вона випромінювала тепло.
- Доброта з’явилася, мамо! Торбинка більше не порожня, – малюк так хвилювався, що не міг встояти на місці.
- Вона з’явилась, тому що ти захотів нею поділитися, – пояснила мама. – Тепер ходи до нього. Не бійся, він не побачить тебе.
Малюк трохи побоювався. Але мама буда поруч, і він наважився. Повільно наблизившись до чоловіка, він опустив долоньку у торбинку і відчув, як вона занурюється у щось тепле та приємне на дотик. Витягнувши жменьку чарівного світла, він висипав його на чоловіка. Яса вкрила людину з голови до п’ят, але той, здається, нічого не помітив. Потім сяйво просочилося крізь одяг і щезло. Все стало, як і раніше. Малюк дивився на чоловіка, очікуючи побачити якісь зміни, але нічого не відбувалося.
- Ходімо, – покликала його мама. – В нас ще багато роботи.
- А що тепер буде? – малюк крокував поруч з мамою та постійно оглядався.
Чоловік продовжував сидіти на своєму місці, наче думав про щось, а потім піднявся та кудись пішов.
- Я не знаю, – відповіла мама. – Все залежить від того, як він скористається нашим дарунком. Якщо схоче, то подарує трохи доброти комусь іще, і її стане більше. А ні, тоді з часом доброти у його серці ставатиме все менше, доки вона зовсім не скінчиться, і тоді, можливо, нам доведеться зробити ще одну спробу.
- Мамо! – малюк зазирнув у торбинку та стурбовано запитав, – а що буде, якщо ми усю доброту витратимо?
- Цього не може статися, малюк, – заспокоїла його мама. – Доки доброта є в душі у тебе, в мене, у інших людей, торбинка ніколи не стане порожньою. Якщо люди будуть старатися, її джерело ніколи не вичерпається.
- Як добре! – з полегшенням вимовив малюк. – Тоді можна не хвилюватися.
І вони пішли далі.
Мама з малюком зустріли в цей день багато людей. І в наступний, і в наступний.
Вони спускалися на землю кожного дня і роблять це і донині. Вони несуть людям великий дар, зроблений з тепла та світла.
І, можливо, одного дня, коли ти був чимось засмучений, а все навкруги здавалося сірим та похмурим, ти зненацька відчув легкий дотик тепла і тобі захотілося посміхнутися. Без жодної причини. Можливо, саме в той день малюк та його мама принесли свій дарунок саме тобі. Бережи його, не дозволяй йому зникати та тьмяніти і ділися з іншими. І тобі доброти на Землі стане трохи більше.
З малюком грав вітер. Він малював на небі різноманітні фігури, змушував танцювати хмари і навіть приносив з Землі пригорщі квітів та листя, кружачи їх навколо колиски у повільному танку. Малюку подобалось це квіткове кружіння, він посміхався та з цікавістю роздивлявся навкруги. Між хмар літали птахи, вони махали малюку крилами, він махав у відповідь своєю долонькою. Сонце турботливо прогріло люльку та поправило дитячу ковдру. Малюк почувався пречудово, йому не вистачало лише мами, але він знав, що вона скоро прийде.
Кожен ранок мама малюка йшла на роботу і поверталась увечері, коли небо ставало темним, і його вкривали зорі. Малюк сумував, проте жодного разу не попросив маму лишитись з ним вдома. Він знав, що заняття у мами дуже важливе, одне з найважливіших у світі – спускаючись донизу, вона дарує світові частинки своєї душі, допомагаючи йому стати кращим та добрішим. Маму малюка так і звали – Доброта.
Вітер був у малюка нянею. Поки мама була на Землі, він не давав малюку сумувати. Він вигадував безліч ігор, розповідав казки, а іноді робив віконце у щільній стіні хмар та показував малюку далекий світ, що лежав унизу. Малюк дивився та мріяв, що одного разу він теж спуститься туди та буде допомагати мамі робити Землю ще гарнішою.
Увечері мама поверталась. Трохи втомлена, але, як тільки вона бачила малюка, на її обличчі з’являлась посмішка. Вона брала його на руки та гойдала. Малюк обіймав маму, і йому було затишно та добре. У небі сяяли зірки, мама вкладала синочка у люльку та вкривала м’якою ковдрою. Малюк засинав, і йому снилися дуже добрі, дуже гарні сни.
Час спливав, малюк трохи підріс. Він навчився ходити і кожного дня підходив до краю своєї хмарі-домівки, щоб подивитись униз на далеку та гарну Землю. Разом з малюком зросла і його мрія.
І одного ранку, коли мама Доброта збиралася на роботу, малюк підійшов до неї і тихенько запитав:
- Мама, можна я сьогодні піду з тобою?
Мама уважно подивилась на малюка і погладила його золотаве волосся.
- Можна, – відповіла вона. – Але світ великий, в ньому багато різних людей, ти не злякаєшся?
- Ні! – хоробро мовив малюк. – Я зовсім не боюся!
- Добре, – сказала мама. – Тоді візьми це.
І вона простягла малюку стареньку усю у латках торбинку.
- А що в ній? – обережно взявши торбинку обома руками, спитав малюк.
- В ній те, що я даю людям, – посміхаючись, мовила мама.
- Справді?! – малюк швидко засунув голову у торбинку і відразу висунув її назад.
- Але там нічого немає, – розгублено зауважив він.
- Є, – впевнено відповіла мама. – Почекай трохи і сам все побачиш.
Після цього мама з малюком сіли на хмарку, яка, поволі хитаючись, понесла їх униз, до Землі.
- Мама! – у захваті кричав малюк, босоніж бігаючи по траві, що виблискувала вранішньою росою. – Мама, тут так чудово. Все таке кольорове, м’яке, інше. Мені тут дуже-дуже подобається.
- Мені також, – сказала йому мама. – Планета Земля чудова, на ній безліч різноманітних чудес. І ми з тобою будемо робити так, щоб їх стало ще більше. Готовий починати?
- Так! – впевнено заявив малюк.
- Тоді візьми мене за руку і ходімо.
Малюк із мамою йшли по дорозі, яка нескінченою стрічкою линула вдалину. За черговим вигином вони побачили невеличку пошарпану хатку, яка ховалася за кривеньким парканом. Перед хаткою сидів чоловік середнього віку та щось майстрував.
- Прийшли, – сказала малюку мама. – Сьогодні ми почнемо роботу тут.
- А хто це? – запитав малюк.
- Чоловік, – відповіла йому мама. – Він багато працював, але йому не вистачало терпіння доводити розпочату справу до кінця. Тому в нього нічого не виходило. І він почав сердитися. Посварився з усіма та зостався сам один.
- І тепер йому не вистачає доброти, так? – хвилювався малюк. – Можна я дам йому трохи?
- Звичайно, – погодилась мама. – Зазирни у торбинку.
Малюк відкрив торбинку та так зрадів, що навіть підстрибнув від радощів. Доброта з’явилася. Вона лежала у торбинці лагідним світлим сяйвом. Майже як повітря, але трохи густіше. А ще вона випромінювала тепло.
- Доброта з’явилася, мамо! Торбинка більше не порожня, – малюк так хвилювався, що не міг встояти на місці.
- Вона з’явилась, тому що ти захотів нею поділитися, – пояснила мама. – Тепер ходи до нього. Не бійся, він не побачить тебе.
Малюк трохи побоювався. Але мама буда поруч, і він наважився. Повільно наблизившись до чоловіка, він опустив долоньку у торбинку і відчув, як вона занурюється у щось тепле та приємне на дотик. Витягнувши жменьку чарівного світла, він висипав його на чоловіка. Яса вкрила людину з голови до п’ят, але той, здається, нічого не помітив. Потім сяйво просочилося крізь одяг і щезло. Все стало, як і раніше. Малюк дивився на чоловіка, очікуючи побачити якісь зміни, але нічого не відбувалося.
- Ходімо, – покликала його мама. – В нас ще багато роботи.
- А що тепер буде? – малюк крокував поруч з мамою та постійно оглядався.
Чоловік продовжував сидіти на своєму місці, наче думав про щось, а потім піднявся та кудись пішов.
- Я не знаю, – відповіла мама. – Все залежить від того, як він скористається нашим дарунком. Якщо схоче, то подарує трохи доброти комусь іще, і її стане більше. А ні, тоді з часом доброти у його серці ставатиме все менше, доки вона зовсім не скінчиться, і тоді, можливо, нам доведеться зробити ще одну спробу.
- Мамо! – малюк зазирнув у торбинку та стурбовано запитав, – а що буде, якщо ми усю доброту витратимо?
- Цього не може статися, малюк, – заспокоїла його мама. – Доки доброта є в душі у тебе, в мене, у інших людей, торбинка ніколи не стане порожньою. Якщо люди будуть старатися, її джерело ніколи не вичерпається.
- Як добре! – з полегшенням вимовив малюк. – Тоді можна не хвилюватися.
І вони пішли далі.
Мама з малюком зустріли в цей день багато людей. І в наступний, і в наступний.
Вони спускалися на землю кожного дня і роблять це і донині. Вони несуть людям великий дар, зроблений з тепла та світла.
І, можливо, одного дня, коли ти був чимось засмучений, а все навкруги здавалося сірим та похмурим, ти зненацька відчув легкий дотик тепла і тобі захотілося посміхнутися. Без жодної причини. Можливо, саме в той день малюк та його мама принесли свій дарунок саме тобі. Бережи його, не дозволяй йому зникати та тьмяніти і ділися з іншими. І тобі доброти на Землі стане трохи більше.
Казка для малят. А, може, й тих, хто трохи старший :)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію