Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Ганна
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ганна
Присвячується мамі
Не встигла впасти вранішня роса, як сонце розтопило залишки вологи на полуничній грядці. Ганна схилилася з мискою, підіймаючи різьблене листя, вишукуючи стиглі ягоди.
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
