
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Ганна
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ганна
Присвячується мамі
Не встигла впасти вранішня роса, як сонце розтопило залишки вологи на полуничній грядці. Ганна схилилася з мискою, підіймаючи різьблене листя, вишукуючи стиглі ягоди.
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію