
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Ганна
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ганна
Присвячується мамі
Не встигла впасти вранішня роса, як сонце розтопило залишки вологи на полуничній грядці. Ганна схилилася з мискою, підіймаючи різьблене листя, вишукуючи стиглі ягоди.
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію