ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Ганна

Присвячується мамі

Не встигла впасти вранішня роса, як сонце розтопило залишки вологи на полуничній грядці. Ганна схилилася з мискою, підіймаючи різьблене листя, вишукуючи стиглі ягоди.
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-06-19 20:37:51
Переглядів сторінки твору 746
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.592 / 6  (5.508 / 6.13)
* Рейтинг "Майстерень" 5.591 / 6  (5.590 / 6.23)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.08 10:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-06-20 11:04:25 ]
Гарне оповідання, дорога Таню! Людяне, і повчальне! Складається враження, що у наших кращих селян більше шляхетності й аристократизму і природньої доброти, ніж у багатьох родовитих аристократів. А проти сучасної міщанської породи, просто небо і земля. Вітаю, гарно написала про маму. Вона тебе любить і береже з небес!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2023-06-20 09:43:29 ]
Сердечно дякую, дорогий Ярославе! Нам дуже не вистачає батьків, але коли повертаєшся у спогади, і бережеш пам'ять про них на душі стає краще.