Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Розтермосили в лігві...
Розтермосили в лігві задрімане зло,
куцозоро воно подивилось навкруг;
і підвівся шатун, і його потягло
на криваву поживу, утіху звірюг.
Вас отак потягли у «хрестовий похід»,
начеркавши хрести та зигзаги.
Що вам треба у нас, де вам бути не слід,
де стрічає вас пекло зневаги?
Тож, вояче, стривай,
убивати не йди!
Долучившись до зграй,
не минеш ти біди!
За руйновища шкіл,
гвалтування та лють
вам осиковий кіл
між лопаток воб’ють.
Буде в школах багато років недобір, -
ти відсутній був, множив чисельність смертей,
а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
не родила дітей.
Ти навряд чи отримаєш орденський хрест,
та над Волгою - інший, могильний, готов.
Ти не згодний? Доволі смішний твій протест:
раз хрестовий похід, то й хрестів - ніби дров.
І написана буде брехня, блекота
на отій гробовій твоїй дошці,
бо давно на усіх вас немає хреста,
лиш зигзаги на вас, «хрестоносці»...
Попри згаяний час,
попри безліч могил -
видно оком: у вас
ще багато дурил.
Візьмуть вас у полон,
вас поранять чи вб’ють -
під сирітський прокльон
ви цю пройдете путь.
Буде в школах багато років недобір, -
ти відсутній був, множив чисельність смертей,
а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
не родила дітей.
Марно мрієте наші хліба загребти,
ви натомість поляжете в наш перегній;
проростуть ваші поспіхом збиті хрести,
і настане нарешті від вас супокій.
Ви пішли від родин під воєнний оркестр
із бажанням поживи відчутним.
Чи потрібен фальшивої «Мужності» хрест
буде сиротам вашим майбутнім?
Повертайся назад,
ти ж, он, - батько та син;
лиш загиблий солдат
буде рідним взамін!
А лишишся живий -
свіжим лавам хрестів
пояснити зумій,
що́ у нас ти хотів?
Буде в школах багато років недобір, -
ти відсутній був, множив чисельність смертей,
а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
не родила дітей...
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Растревожили в логове старое зло,
Близоруко взглянуло оно на восток.
Вот поднялся шатун и пошел тяжело -
Как положено зверю - свиреп и жесток.
Так подняли вас в новый крестовый поход,
И крестов намалевано вдоволь.
Что вам надо в стране, где никто вас не ждёт,
Что ответите будущим вдовам?
Так послушай, солдат!
Не ходи убивать -
Будешь кровью богат,
будешь локти кусать!
За развалины школ,
за сиротский приют
Вам осиновый кол
меж лопаток вобьют.
Будет в школах пять лет недобор, старина, -
Ты отсутствовал долго, прибавил смертей,
А твоя, в те года молодая, жена
Не рожала детей.
Неизвестно, получишь ли рыцарский крест,
Но другой - на могилу над Волгой - готов.
Бог не выдаст? Свинья же, быть может, не съест, -
Раз крестовый поход - значит, много крестов.
Только ваши - подобье раздвоенных жал,
Всё вранье - вы пришли без эмоций!
Гроб Господен не здесь - он лежит, где лежал,
И креста на вас нет, крестоносцы.
Но, хотя миновало
немало веков,
Видно, не убывало
у вас дураков!
Вас прогонят, пленят,
ну, а если убьют -
Неуютным, солдат,
будет вечный приют.
Будет в школах пять лет недобор, старина, -
Ты отсутствовал долго, прибавил смертей,
А твоя, в те года молодая, жена
Не рожала детей.
Зря колосья и травы вы топчете тут,
Скоро кто-то из вас станет чахлым кустом,
Ваши сбитые наспех кресты прорастут,
И настанет покой, только слишком «потом».
Вы ушли от друзей, от семей, от невест -
Не за пищей птенцам желторотым.
И не нужен железный оплавленный крест
Будет будущим вашим сиротам.
Возвращайся назад,
чей-то сын и отец!
Убиенный солдат -
это только мертвец.
Если выживешь -
тысячам свежих могил
Как потом объяснишь,
для чего приходил?
Будет в школах пять лет недобор, старина, -
Ты отсутствовал долго, прибавил смертей,
А твоя, в те года молодая, жена
Не рожала детей.
(1976)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
