Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1918) /
Проза
Живопис Василя Поповича: неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі, натюрморти
Періоди революцій, заколотів, воєн на певну частину творчих осіб мають вплив негативний. Вони впадають в депресію, неспроможні працювати. Але більшість митців у часи катаклізмів отримують потужний поштовх до творчої праці.
Страх смерті являється великою силою, що рухає художню творчість. Іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет (1883 – 1955) писав таке: «Вся культура людства виникла задля подолання страху смерті…».
Немале значення і вплив на становлення особи має місце народження. Василь Попович, заслужений художник України, а мова в тексті піде про нього, народився в казковій частині нашої країни – це Закарпаття. Село Великі Ком’яти на Виноградівщині, перша згадка в історії – 1345 рік. Село самодостатніх газдів, котрі за будь-яких умов вміли встояти в житті, завдяки плодам своєї праці на землі. Водна дорога – річка Боржава. Перша дерев’яна церква згадується у 1751 році, мурований храм Святого Михайла спорудили в 1790. На території села є і церква Вознесіння Господнього (в Завадці) та Жінок-Мироносиць (Малі Ком’яти).
Пан Василь професійний художник, закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва. Мистецьким секретам навчали відомі педагоги – Шандор Петкі, Вільмош Берец, Іван Гарапко, Василь Свида. Із класиків Закарпатської школи малярства йому найближчі до душі твори Антона Кашшая…
Практичні заняття мистецтвом передбачають визначені, загальні вимоги, перш за все – дисципліни. Художник не досягне хороших результатів, якщо не буде виконувати свою справу впорядковано. Вчитися писати тільки «під настрій», навряд чи такий студент стане майстром живопису. Зосередженість є необхідною умовою для оволодіння мистецтвом. Терпіння, ця риса теж потрібна, коли хочеш чогось досягнути. Має бути і щира зацікавленість в опануванні майстерністю. Мистецтво повинне для спудея бути предметом першої важливості, інакше стане хорошим дилетантом, в кращому випадку. Митець мусить бути активним. Це не означає роблення чогось, - радше внутрішню мобілізованість, творче використання своїх сил. В роки навчання майбутній живописець намагався дотримуватися цих важливих приписів…
Головна тематика творчості живописця:неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі,соковиті натюрморти. В його роботах немає напруги, драматизму, а є – спокій і мальовнича привабливість Природи; принадність для прогулянок і споглядання старовинних вулиць і будинків; розкішність зображеного в натюрмортах. Влучно озвався словом про малярство митця ужгородський мистецтвознавець Володимир Мишанич: «В роботах Василя Поповича багато тепла і сонця. Його палітра наче гірський кришталь дзвінка і чиста, роботи надзвичайно настроєві й оптимістичні… Його творчість – своєрідний гімн Природі».
Зміст окремих краєвидів художника перекликається з віршованими рядками:
«Вечір. Пада сонце в гори,
Золотиться даль.
І сміються серед ночі
Скрипка і цимбал», - Юлій Боршош-Кум’ятський
Споглядаєш пейзажі різних куточків Карпатського краю і,… неначе здалека доноситься спів чудового виконавця і композитора, народного артиста України Петра Матія, уродженця села Сасово, земляка пана Василя.
Коли вимовляю слово ліс, переважно уявляю його зеленим. Можливо тому, що це - колір весни, надії та нового життя. А чому ліс зелений? Відповідь знайдемо у книжці німецького лісника і автора книжок про природу – Петера Воллебена: «Перше ніж ми перейдемо до типової барви більшості рослин, розгляньмо питання: а чому світ узагалі кольоровий? Сонячне світло біле й відбивається також білими променями. Таким чином, нас мала б оточувати схожа на лікарняні палати, оптична чиста місцевість. А причина, чому це не так, полягає в тому, що кожен матеріал у різний спосіб поглинає часточки світла або перетворює їх на інші промені. Тільки певної довжини хвилі, що залишаються після, відбиваються і їх сприймають наші очі. Тож-бо колір живих організмів та об’єктів визначається кольором відбитого світла. І в дерев це зелений».
Філософія не може бути відокремленою від конкретних умов життя індивіда. Люди знаходяться у динаміці взаємодії зі своєю ситуацією. Особа частково може впливати на обставини, але не може не зважати на них. Робити спроби вплинути на обставини – це акт творчої дії. Втілювати себе як «неповторне буття» за допомогою вольових зусиль. Бути самим собою, здійснювати своє призначення всупереч обставинам, то шлях шляхетний. Таким і крокує Василь Андрійович.
Ліси… - окраса і гордість Сріберної Землі. Вони зберігають клімат і забезпечують потреби людини, вони легені довкілля, вони ж приймають на себе значні опади, зменшуючи їх потоки в долину.
Збереження пралісів – це не тільки ознака нашого ставлення до Природи. Праліси – це пам’ятки Природи, а у місцях масових вирубок треба закладати нові насадження ялин, смерек, модрин, буків…
Послабився зв'язок Людини з Природою, особливо за останніх сто років. Живемо у висотних будинках, їздимо металевими машинами, користуємося побутовими приладами, подовгу працюємо за комп’ютером. Дуже шкідливі для здоров’я магнітні поля, їх вплив дещо послаблюють деякі квіти, наприклад бегонія.
Природа – володар могутніх енергій, які розподіляє. Спілкування людей з рослинами знімає відчуття пригніченості, заспокоює, налаштовує на оптимістичний лад. Дерева по різному впливають на людей. Є такі, котрі віддають енергію – дуб, сосна, акація клен, існують і ті, що відбирають…. Тому колись любили сидіти й думати саме під дубом, а меблі виготовляли з дуба або берези…
«Скільки потрібно дерев, щоб був ліс? Скільки будинків, щоб було місто? Як співав колись один селянин із Пуатьє: «Високі будинки заважають побачити місто». А німецьке прислів’я стверджує, що за деревами лісу не видно. Ліс і місто – дві речі, що мають особливу глибину, й ця їхня глибина фатально приречена перетворюватися на площину задля того, щоб її побачили.
Зараз довкола мене близько двох десятків міцних дубів і тендітних ясенів. Оце і є ліс? Звісно, що ні: це лише ті дерева, які я бачу в лісі. А справжній ліс – це ті дерева, яких мені не видно…», - зауважував Х. Ортега-і-Гассет.
Чи не тому слово ліс овіяне містичним підтекстом?….
Підкреслю вдруге – одні з улюблених тем митця: закутки старого міста і природне довкружжя: гори, ліси, долини, гірські річки і високе небо над Карпатським краєм…
Василь Попович – член Об’єднання професійних художників Закарпаття, учасник багатьох Міжнародних, Всеукраїнських і місцевих пленерів. Має у творчому доробку чимало персональних виставок. У 2012 році був удостоєний почесного звання Заслуженого художника України. Живописець зберігає бадьорість духу, плідно працює, його життєствердні роботи приносять радість шанувальникам малярства і фахівцям. Митець - володар багатого внутрішнього світу, закоханий у життя і довкілля.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ-4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) і БУМ (Брама Українського Мистецтва).
На фото - заслужений художник України Василь Попович
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Живопис Василя Поповича: неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі, натюрморти
Періоди революцій, заколотів, воєн на певну частину творчих осіб мають вплив негативний. Вони впадають в депресію, неспроможні працювати. Але більшість митців у часи катаклізмів отримують потужний поштовх до творчої праці.Страх смерті являється великою силою, що рухає художню творчість. Іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет (1883 – 1955) писав таке: «Вся культура людства виникла задля подолання страху смерті…».
Немале значення і вплив на становлення особи має місце народження. Василь Попович, заслужений художник України, а мова в тексті піде про нього, народився в казковій частині нашої країни – це Закарпаття. Село Великі Ком’яти на Виноградівщині, перша згадка в історії – 1345 рік. Село самодостатніх газдів, котрі за будь-яких умов вміли встояти в житті, завдяки плодам своєї праці на землі. Водна дорога – річка Боржава. Перша дерев’яна церква згадується у 1751 році, мурований храм Святого Михайла спорудили в 1790. На території села є і церква Вознесіння Господнього (в Завадці) та Жінок-Мироносиць (Малі Ком’яти).
Пан Василь професійний художник, закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва. Мистецьким секретам навчали відомі педагоги – Шандор Петкі, Вільмош Берец, Іван Гарапко, Василь Свида. Із класиків Закарпатської школи малярства йому найближчі до душі твори Антона Кашшая…
Практичні заняття мистецтвом передбачають визначені, загальні вимоги, перш за все – дисципліни. Художник не досягне хороших результатів, якщо не буде виконувати свою справу впорядковано. Вчитися писати тільки «під настрій», навряд чи такий студент стане майстром живопису. Зосередженість є необхідною умовою для оволодіння мистецтвом. Терпіння, ця риса теж потрібна, коли хочеш чогось досягнути. Має бути і щира зацікавленість в опануванні майстерністю. Мистецтво повинне для спудея бути предметом першої важливості, інакше стане хорошим дилетантом, в кращому випадку. Митець мусить бути активним. Це не означає роблення чогось, - радше внутрішню мобілізованість, творче використання своїх сил. В роки навчання майбутній живописець намагався дотримуватися цих важливих приписів…
Головна тематика творчості живописця:неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі,соковиті натюрморти. В його роботах немає напруги, драматизму, а є – спокій і мальовнича привабливість Природи; принадність для прогулянок і споглядання старовинних вулиць і будинків; розкішність зображеного в натюрмортах. Влучно озвався словом про малярство митця ужгородський мистецтвознавець Володимир Мишанич: «В роботах Василя Поповича багато тепла і сонця. Його палітра наче гірський кришталь дзвінка і чиста, роботи надзвичайно настроєві й оптимістичні… Його творчість – своєрідний гімн Природі».
Зміст окремих краєвидів художника перекликається з віршованими рядками:
«Вечір. Пада сонце в гори,
Золотиться даль.
І сміються серед ночі
Скрипка і цимбал», - Юлій Боршош-Кум’ятський
Споглядаєш пейзажі різних куточків Карпатського краю і,… неначе здалека доноситься спів чудового виконавця і композитора, народного артиста України Петра Матія, уродженця села Сасово, земляка пана Василя.
Коли вимовляю слово ліс, переважно уявляю його зеленим. Можливо тому, що це - колір весни, надії та нового життя. А чому ліс зелений? Відповідь знайдемо у книжці німецького лісника і автора книжок про природу – Петера Воллебена: «Перше ніж ми перейдемо до типової барви більшості рослин, розгляньмо питання: а чому світ узагалі кольоровий? Сонячне світло біле й відбивається також білими променями. Таким чином, нас мала б оточувати схожа на лікарняні палати, оптична чиста місцевість. А причина, чому це не так, полягає в тому, що кожен матеріал у різний спосіб поглинає часточки світла або перетворює їх на інші промені. Тільки певної довжини хвилі, що залишаються після, відбиваються і їх сприймають наші очі. Тож-бо колір живих організмів та об’єктів визначається кольором відбитого світла. І в дерев це зелений».
Філософія не може бути відокремленою від конкретних умов життя індивіда. Люди знаходяться у динаміці взаємодії зі своєю ситуацією. Особа частково може впливати на обставини, але не може не зважати на них. Робити спроби вплинути на обставини – це акт творчої дії. Втілювати себе як «неповторне буття» за допомогою вольових зусиль. Бути самим собою, здійснювати своє призначення всупереч обставинам, то шлях шляхетний. Таким і крокує Василь Андрійович.
Ліси… - окраса і гордість Сріберної Землі. Вони зберігають клімат і забезпечують потреби людини, вони легені довкілля, вони ж приймають на себе значні опади, зменшуючи їх потоки в долину.
Збереження пралісів – це не тільки ознака нашого ставлення до Природи. Праліси – це пам’ятки Природи, а у місцях масових вирубок треба закладати нові насадження ялин, смерек, модрин, буків…
Послабився зв'язок Людини з Природою, особливо за останніх сто років. Живемо у висотних будинках, їздимо металевими машинами, користуємося побутовими приладами, подовгу працюємо за комп’ютером. Дуже шкідливі для здоров’я магнітні поля, їх вплив дещо послаблюють деякі квіти, наприклад бегонія.
Природа – володар могутніх енергій, які розподіляє. Спілкування людей з рослинами знімає відчуття пригніченості, заспокоює, налаштовує на оптимістичний лад. Дерева по різному впливають на людей. Є такі, котрі віддають енергію – дуб, сосна, акація клен, існують і ті, що відбирають…. Тому колись любили сидіти й думати саме під дубом, а меблі виготовляли з дуба або берези…
«Скільки потрібно дерев, щоб був ліс? Скільки будинків, щоб було місто? Як співав колись один селянин із Пуатьє: «Високі будинки заважають побачити місто». А німецьке прислів’я стверджує, що за деревами лісу не видно. Ліс і місто – дві речі, що мають особливу глибину, й ця їхня глибина фатально приречена перетворюватися на площину задля того, щоб її побачили.
Зараз довкола мене близько двох десятків міцних дубів і тендітних ясенів. Оце і є ліс? Звісно, що ні: це лише ті дерева, які я бачу в лісі. А справжній ліс – це ті дерева, яких мені не видно…», - зауважував Х. Ортега-і-Гассет.
Чи не тому слово ліс овіяне містичним підтекстом?….
Підкреслю вдруге – одні з улюблених тем митця: закутки старого міста і природне довкружжя: гори, ліси, долини, гірські річки і високе небо над Карпатським краєм…
Василь Попович – член Об’єднання професійних художників Закарпаття, учасник багатьох Міжнародних, Всеукраїнських і місцевих пленерів. Має у творчому доробку чимало персональних виставок. У 2012 році був удостоєний почесного звання Заслуженого художника України. Живописець зберігає бадьорість духу, плідно працює, його життєствердні роботи приносять радість шанувальникам малярства і фахівцям. Митець - володар багатого внутрішнього світу, закоханий у життя і довкілля.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ-4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) і БУМ (Брама Українського Мистецтва).
На фото - заслужений художник України Василь Попович
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Велике мистецтво малого краю: Антон Шепа й Іван Ілько"
• Перейти на сторінку •
"Золоті часи далекого дитинства*"
• Перейти на сторінку •
"Золоті часи далекого дитинства*"
Про публікацію
