Періоди революцій, заколотів, воєн на певну частину творчих осіб мають вплив негативний. Вони впадають в депресію, неспроможні працювати. Але більшість митців у часи катаклізмів отримують потужний поштовх до творчої праці.

Страх смерті являється великою силою, що рухає художню творчість. Іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет (1883 – 1955) писав таке: «Вся культура людства виникла задля подолання страху смерті…».

Немале значення і вплив на становлення особи має місце народження. Василь Попович, заслужений художник України, а мова в тексті піде про нього, народився в казковій частині нашої країни – це Закарпаття. Село Великі Ком’яти на Виноградівщині, перша згадка в історії – 1345 рік. Село самодостатніх газдів, котрі за будь-яких умов вміли встояти в житті, завдяки плодам своєї праці на землі. Водна дорога – річка Боржава. Перша дерев’яна церква згадується у 1751 році, мурований храм Святого Михайла спорудили в 1790. На території села є і церква Вознесіння Господнього (в Завадці) та Жінок-Мироносиць (Малі Ком’яти).

Пан Василь професійний художник, закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва. Мистецьким секретам навчали відомі педагоги – Шандор Петкі, Вільмош Берец, Іван Гарапко, Василь Свида. Із класиків Закарпатської школи малярства йому найближчі до душі твори Антона Кашшая…

Практичні заняття мистецтвом передбачають визначені, загальні вимоги, перш за все – дисципліни. Художник не досягне хороших результатів, якщо не буде виконувати свою справу впорядковано. Вчитися писати тільки «під настрій», навряд чи такий студент стане майстром живопису. Зосередженість є необхідною умовою для оволодіння мистецтвом. Терпіння, ця риса теж потрібна, коли хочеш чогось досягнути. Має бути і щира зацікавленість в опануванні майстерністю. Мистецтво повинне для спудея бути предметом першої важливості, інакше стане хорошим дилетантом, в кращому випадку. Митець мусить бути активним. Це не означає роблення чогось, - радше внутрішню мобілізованість, творче використання своїх сил. В роки навчання майбутній живописець намагався дотримуватися цих важливих приписів…

Головна тематика творчості живописця:неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі,соковиті натюрморти. В його роботах немає напруги, драматизму, а є – спокій і мальовнича привабливість Природи; принадність для прогулянок і споглядання старовинних вулиць і будинків; розкішність зображеного в натюрмортах. Влучно озвався словом про малярство митця ужгородський мистецтвознавець Володимир Мишанич: «В роботах Василя Поповича багато тепла і сонця. Його палітра наче гірський кришталь дзвінка і чиста, роботи надзвичайно настроєві й оптимістичні… Його творчість – своєрідний гімн Природі».

Зміст окремих краєвидів художника перекликається з віршованими рядками:

«Вечір. Пада сонце в гори,
Золотиться даль.
І сміються серед ночі
Скрипка і цимбал», - Юлій Боршош-Кум’ятський

Споглядаєш пейзажі різних куточків Карпатського краю і,… неначе здалека доноситься спів чудового виконавця і композитора, народного артиста України Петра Матія, уродженця села Сасово, земляка пана Василя.

Коли вимовляю слово ліс, переважно уявляю його зеленим. Можливо тому, що це - колір весни, надії та нового життя. А чому ліс зелений? Відповідь знайдемо у книжці німецького лісника і автора книжок про природу – Петера Воллебена: «Перше ніж ми перейдемо до типової барви більшості рослин, розгляньмо питання: а чому світ узагалі кольоровий? Сонячне світло біле й відбивається також білими променями. Таким чином, нас мала б оточувати схожа на лікарняні палати, оптична чиста місцевість. А причина, чому це не так, полягає в тому, що кожен матеріал у різний спосіб поглинає часточки світла або перетворює їх на інші промені. Тільки певної довжини хвилі, що залишаються після, відбиваються і їх сприймають наші очі. Тож-бо колір живих організмів та об’єктів визначається кольором відбитого світла. І в дерев це зелений».

Філософія не може бути відокремленою від конкретних умов життя індивіда. Люди знаходяться у динаміці взаємодії зі своєю ситуацією. Особа частково може впливати на обставини, але не може не зважати на них. Робити спроби вплинути на обставини – це акт творчої дії. Втілювати себе як «неповторне буття» за допомогою вольових зусиль. Бути самим собою, здійснювати своє призначення всупереч обставинам, то шлях шляхетний. Таким і крокує Василь Андрійович.

Ліси… - окраса і гордість Сріберної Землі. Вони зберігають клімат і забезпечують потреби людини, вони легені довкілля, вони ж приймають на себе значні опади, зменшуючи їх потоки в долину.
Збереження пралісів – це не тільки ознака нашого ставлення до Природи. Праліси – це пам’ятки Природи, а у місцях масових вирубок треба закладати нові насадження ялин, смерек, модрин, буків…

Послабився зв'язок Людини з Природою, особливо за останніх сто років. Живемо у висотних будинках, їздимо металевими машинами, користуємося побутовими приладами, подовгу працюємо за комп’ютером. Дуже шкідливі для здоров’я магнітні поля, їх вплив дещо послаблюють деякі квіти, наприклад бегонія.

Природа – володар могутніх енергій, які розподіляє. Спілкування людей з рослинами знімає відчуття пригніченості, заспокоює, налаштовує на оптимістичний лад. Дерева по різному впливають на людей. Є такі, котрі віддають енергію – дуб, сосна, акація клен, існують і ті, що відбирають…. Тому колись любили сидіти й думати саме під дубом, а меблі виготовляли з дуба або берези…

«Скільки потрібно дерев, щоб був ліс? Скільки будинків, щоб було місто? Як співав колись один селянин із Пуатьє: «Високі будинки заважають побачити місто». А німецьке прислів’я стверджує, що за деревами лісу не видно. Ліс і місто – дві речі, що мають особливу глибину, й ця їхня глибина фатально приречена перетворюватися на площину задля того, щоб її побачили.
Зараз довкола мене близько двох десятків міцних дубів і тендітних ясенів. Оце і є ліс? Звісно, що ні: це лише ті дерева, які я бачу в лісі. А справжній ліс – це ті дерева, яких мені не видно…», - зауважував Х. Ортега-і-Гассет.
Чи не тому слово ліс овіяне містичним підтекстом?….

Підкреслю вдруге – одні з улюблених тем митця: закутки старого міста і природне довкружжя: гори, ліси, долини, гірські річки і високе небо над Карпатським краєм…

Василь Попович – член Об’єднання професійних художників Закарпаття, учасник багатьох Міжнародних, Всеукраїнських і місцевих пленерів. Має у творчому доробку чимало персональних виставок. У 2012 році був удостоєний почесного звання Заслуженого художника України. Живописець зберігає бадьорість духу, плідно працює, його життєствердні роботи приносять радість шанувальникам малярства і фахівцям. Митець - володар багатого внутрішнього світу, закоханий у життя і довкілля.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ-4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) і БУМ (Брама Українського Мистецтва).

На фото - заслужений художник України Василь Попович