ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Золоті часи далекого дитинства*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золоті часи далекого дитинства*
Літній відпочинок в селі Чернігівського краю
Як я очікував хлопчаком літніх канікул!! Годі й слів дібрати. Кожного року разом з мамою їздили в її родове село Нові Млини. Мама працювала вчителькою, а вчителі порівняно з представниками інших професій мали одну перевагу, - доволі велику відпустку.
Спочатку їхали потягом із Закарпаття до Конотопа, або до Бахмача. Далі – автобусом до села. Відстань від Конотопа дорівнювала 40 км, а від Бахмача – 30. Усенький шлях я дивився у віконце автобуса, споглядав місцеві краєвиди. Прислухався до місцевої говірки пасажирів.
З тих літ і донині душа повниться особливою любов’ю до цього північного краю України і до його людей. У цьому селі мешкало двоє маминих рідних сестер, - тітка Ганна і тітка Марія, ще й дядько Микола, фронтовик.
Перша згадка в історичних джерелах про поселення належить до 1630 року… У 60-70х роках ХХ століття в селі проживало близько двох тисяч хліборобів. В центрі знаходиться ярмарковий майдан, який в ті роки час від часу використовувався за призначенням. Діючою тоді була й текстильна фабрика, що випускала побутові товари. Функціонував великий колгосп, який володів 3682 гектарами землі, будинок культури, лікарня, бібліотека.
Один з перших спогадів пов’язаних з Новими Млинами, - це спогад про ярмарок. Заплющу очі, бачу перед собою – велику кількість автівок-магазинів, підвод з різним крамом. Приїжджали торгувати не лише з Чернігівських земель, а й з сусідніх областей. Гуртами і поодинці снували покупці, чи й просто глядачі, від одного до іншого пересувного магазину, роздивляючись на розкладений крам. Шумно, гамірно, але весело, адже лунає музика, настрій у багатьох святковий, піднесений!
І тут я помітив, спочатку діда-гончара, а вже потім його витвори. Сивий чолов’яга з пишними козацькими вусами, на голові солом’яний бриль, а перед ним справжнє багатство, - глечики, миски, тарілки, горнята, ще й розмальовані дерев’яні ложки, немов вишикувалися в кілька рядів. Мій погляд прикипів до одного глека, - мамо купи!, - вигукнув, і благально подивився на неньку. Вона відповіла: «Грошей у нас вже малувато, а невдовзі додому повертатися, зрозумів…». Несподівано надійшла підтримка від дідуся-гончара: «Купіть хлопчикові, недорого візьму…». Цей глек кольору кави з молоком, розписаний зеленими, сонячними і чорними барвами бережу дотепер.
Влучно писав про романтиків і ідеалістів у « Спогадах і роздумах на фінішній прямій» мудрий українець, академік Іван Дзюба: «Романтики виростають переважно в провінції, як і юнаки та дівчата з високими пориваннями. А у великих містах, столицях – переважно раціоналісти».
Скільки всього привабливого в селі для містянина, але зізнаюсь, десь за півтора місяці кортіло вже додому повернутися. Адже направду, де може бути краще ніж вдома?!
Відкриваєш хвіртку, ступаєш на подвір’я тітки, воно величеньке. Земля вкрита зеленим трав’яним килимом, справа – хлів, навпроти воріт – кущі бузку, а лівіше – початок стежки, яка веде в сільське царство – город! Чого там тільки немає: густий-прегустий малинник, малинові чагарі можна сказати, за малиновими хащами яблуні, - сорт білий налив і антонівка, вишні, шовковиця, лан кукурудзи. Рівнесенько, ніби під лінійку виструнчилися кущі чорної смородини, білих порічок, агрусу. І,… великий квітник: у червні відцвітають півонії, з початку липня буяють різнобарв’ям гладіолуси; мальви, гордо виструнчилися троянди. Чудові конфітури робила тітка з пелюстків троянди, справжній делікатес! Росли і кущики м’яти, а який запашний, духмяний чай із заварених листочків, з домашнім хлібом, на який щедро намащений мед: густий, тягучий, золотаво-бурштиновий. Смакота! Насаджувала тітка Ганна і квіти осені – хризантеми, айстри, жоржини, як вони розкошують кольорами довідувалися з листів маминої сестри, адже відпустка і канікули минають швидко…
Чималий шмат землі засаджений картоплею, помідорами, огірками, цибулею, часником. Такої картоплі і часнику більше не довелося бачити і куштувати. Здоровенна, розвариста, смачна навіть без вершкового масла. Щодо часнику, то це був гігант, завбільшки з велике яблуко! Наприкінці городу красувалися два кущі горобини червоної. Вони здавалося охороняли територію родичів від нескінченного поля, дивишся примружившись, а кінця-краю не видно. Десь ген далеко-далеко виднівся лісок, наче тоненька смужка чорніла, тітка Маруся казала: «То село Кнути, ледь-ледь видніється…».
Ще одна ділянка землі належала дядькові Миколі, частину якої, окрім культурних рослин, він використовував під вирощування тютюну, а там – сінокіс, ні з чим не порівняти неймовірний запах скошеної трави…, ближче до дороги, - маленький осиковий гай, дерева він посадив коли повернувся з війни, Другої світової. Поруч з осиками знаходилася копанка, яка вся заросла невисокими кущами ожини.
Тітка Ганна працювала шкільною бібліотекаркою. Ця книгозбірня водночас була і сільською. Яке там раювання! Вишукував книжки, ніхто не заважав, а бібліотека була немала, вибирав частенько інтуїтивно, окрім тих, котрі загадувала прочитати за час літніх канікул вчителька літератури. Любив читати й газети, ця любов не проминула, та віддаю перевагу паперовим…
Нові Млини розташовані на лівому березі річки Сейму, найбільшої притоки Десни. Купання в річці влітку, суще задоволення. Дуже любив переправлятися через Сейм на поромі, допомагав поромнику рухати плавзасіб, наскільки вистачало сили, робили це всі чоловіки…
Метеостанція в селі, на її території колодязь, - вода холоднюча, зате така добра, і повітря, не надихаєшся, мала Батьківщина моєї мамки…
Назви сіл Сіверщини не вивітрилися з пам’яті, ті, що доводилося чути – Кербутівка, Пекарів, Костирів, Хороше озеро… Які назви…
Дитинство минуло, для когось давненько, для молодих нещодавно, але воно залишається з нами. Золота пора людського життя….
Андрій Будкевич (Буткевич).
*Оповідання опубліковане в Українській Літературній Газеті 18.06.2022 року.
На фото - картина Надії Мартиненко (м.Чернігів)"Ми родом із дитинства".
Як я очікував хлопчаком літніх канікул!! Годі й слів дібрати. Кожного року разом з мамою їздили в її родове село Нові Млини. Мама працювала вчителькою, а вчителі порівняно з представниками інших професій мали одну перевагу, - доволі велику відпустку.
Спочатку їхали потягом із Закарпаття до Конотопа, або до Бахмача. Далі – автобусом до села. Відстань від Конотопа дорівнювала 40 км, а від Бахмача – 30. Усенький шлях я дивився у віконце автобуса, споглядав місцеві краєвиди. Прислухався до місцевої говірки пасажирів.
З тих літ і донині душа повниться особливою любов’ю до цього північного краю України і до його людей. У цьому селі мешкало двоє маминих рідних сестер, - тітка Ганна і тітка Марія, ще й дядько Микола, фронтовик.
Перша згадка в історичних джерелах про поселення належить до 1630 року… У 60-70х роках ХХ століття в селі проживало близько двох тисяч хліборобів. В центрі знаходиться ярмарковий майдан, який в ті роки час від часу використовувався за призначенням. Діючою тоді була й текстильна фабрика, що випускала побутові товари. Функціонував великий колгосп, який володів 3682 гектарами землі, будинок культури, лікарня, бібліотека.
Один з перших спогадів пов’язаних з Новими Млинами, - це спогад про ярмарок. Заплющу очі, бачу перед собою – велику кількість автівок-магазинів, підвод з різним крамом. Приїжджали торгувати не лише з Чернігівських земель, а й з сусідніх областей. Гуртами і поодинці снували покупці, чи й просто глядачі, від одного до іншого пересувного магазину, роздивляючись на розкладений крам. Шумно, гамірно, але весело, адже лунає музика, настрій у багатьох святковий, піднесений!
І тут я помітив, спочатку діда-гончара, а вже потім його витвори. Сивий чолов’яга з пишними козацькими вусами, на голові солом’яний бриль, а перед ним справжнє багатство, - глечики, миски, тарілки, горнята, ще й розмальовані дерев’яні ложки, немов вишикувалися в кілька рядів. Мій погляд прикипів до одного глека, - мамо купи!, - вигукнув, і благально подивився на неньку. Вона відповіла: «Грошей у нас вже малувато, а невдовзі додому повертатися, зрозумів…». Несподівано надійшла підтримка від дідуся-гончара: «Купіть хлопчикові, недорого візьму…». Цей глек кольору кави з молоком, розписаний зеленими, сонячними і чорними барвами бережу дотепер.
Влучно писав про романтиків і ідеалістів у « Спогадах і роздумах на фінішній прямій» мудрий українець, академік Іван Дзюба: «Романтики виростають переважно в провінції, як і юнаки та дівчата з високими пориваннями. А у великих містах, столицях – переважно раціоналісти».
Скільки всього привабливого в селі для містянина, але зізнаюсь, десь за півтора місяці кортіло вже додому повернутися. Адже направду, де може бути краще ніж вдома?!
Відкриваєш хвіртку, ступаєш на подвір’я тітки, воно величеньке. Земля вкрита зеленим трав’яним килимом, справа – хлів, навпроти воріт – кущі бузку, а лівіше – початок стежки, яка веде в сільське царство – город! Чого там тільки немає: густий-прегустий малинник, малинові чагарі можна сказати, за малиновими хащами яблуні, - сорт білий налив і антонівка, вишні, шовковиця, лан кукурудзи. Рівнесенько, ніби під лінійку виструнчилися кущі чорної смородини, білих порічок, агрусу. І,… великий квітник: у червні відцвітають півонії, з початку липня буяють різнобарв’ям гладіолуси; мальви, гордо виструнчилися троянди. Чудові конфітури робила тітка з пелюстків троянди, справжній делікатес! Росли і кущики м’яти, а який запашний, духмяний чай із заварених листочків, з домашнім хлібом, на який щедро намащений мед: густий, тягучий, золотаво-бурштиновий. Смакота! Насаджувала тітка Ганна і квіти осені – хризантеми, айстри, жоржини, як вони розкошують кольорами довідувалися з листів маминої сестри, адже відпустка і канікули минають швидко…
Чималий шмат землі засаджений картоплею, помідорами, огірками, цибулею, часником. Такої картоплі і часнику більше не довелося бачити і куштувати. Здоровенна, розвариста, смачна навіть без вершкового масла. Щодо часнику, то це був гігант, завбільшки з велике яблуко! Наприкінці городу красувалися два кущі горобини червоної. Вони здавалося охороняли територію родичів від нескінченного поля, дивишся примружившись, а кінця-краю не видно. Десь ген далеко-далеко виднівся лісок, наче тоненька смужка чорніла, тітка Маруся казала: «То село Кнути, ледь-ледь видніється…».
Ще одна ділянка землі належала дядькові Миколі, частину якої, окрім культурних рослин, він використовував під вирощування тютюну, а там – сінокіс, ні з чим не порівняти неймовірний запах скошеної трави…, ближче до дороги, - маленький осиковий гай, дерева він посадив коли повернувся з війни, Другої світової. Поруч з осиками знаходилася копанка, яка вся заросла невисокими кущами ожини.
Тітка Ганна працювала шкільною бібліотекаркою. Ця книгозбірня водночас була і сільською. Яке там раювання! Вишукував книжки, ніхто не заважав, а бібліотека була немала, вибирав частенько інтуїтивно, окрім тих, котрі загадувала прочитати за час літніх канікул вчителька літератури. Любив читати й газети, ця любов не проминула, та віддаю перевагу паперовим…
Нові Млини розташовані на лівому березі річки Сейму, найбільшої притоки Десни. Купання в річці влітку, суще задоволення. Дуже любив переправлятися через Сейм на поромі, допомагав поромнику рухати плавзасіб, наскільки вистачало сили, робили це всі чоловіки…
Метеостанція в селі, на її території колодязь, - вода холоднюча, зате така добра, і повітря, не надихаєшся, мала Батьківщина моєї мамки…
Назви сіл Сіверщини не вивітрилися з пам’яті, ті, що доводилося чути – Кербутівка, Пекарів, Костирів, Хороше озеро… Які назви…
Дитинство минуло, для когось давненько, для молодих нещодавно, але воно залишається з нами. Золота пора людського життя….
Андрій Будкевич (Буткевич).
*Оповідання опубліковане в Українській Літературній Газеті 18.06.2022 року.
На фото - картина Надії Мартиненко (м.Чернігів)"Ми родом із дитинства".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Живопис Василя Поповича: неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі, натюрморти"
• Перейти на сторінку •
"Світло: його велика роль у творчості Ірини Токарської"
• Перейти на сторінку •
"Світло: його велика роль у творчості Ірини Токарської"
Про публікацію