
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Золоті часи далекого дитинства*
Літній відпочинок в селі Чернігівського краю
Як я очікував хлопчаком літніх канікул!! Годі й слів дібрати. Кожного року разом з мамою їздили в її родове село Нові Млини. Мама працювала вчителькою, а вчителі порівняно з представниками інших професій мали одну перевагу, - доволі велику відпустку.
Спочатку їхали потягом із Закарпаття до Конотопа, або до Бахмача. Далі – автобусом до села. Відстань від Конотопа дорівнювала 40 км, а від Бахмача – 30. Усенький шлях я дивився у віконце автобуса, споглядав місцеві краєвиди. Прислухався до місцевої говірки пасажирів.
З тих літ і донині душа повниться особливою любов’ю до цього північного краю України і до його людей. У цьому селі мешкало двоє маминих рідних сестер, - тітка Ганна і тітка Марія, ще й дядько Микола, фронтовик.
Перша згадка в історичних джерелах про поселення належить до 1630 року… У 60-70х роках ХХ століття в селі проживало близько двох тисяч хліборобів. В центрі знаходиться ярмарковий майдан, який в ті роки час від часу використовувався за призначенням. Діючою тоді була й текстильна фабрика, що випускала побутові товари. Функціонував великий колгосп, який володів 3682 гектарами землі, будинок культури, лікарня, бібліотека.
Один з перших спогадів пов’язаних з Новими Млинами, - це спогад про ярмарок. Заплющу очі, бачу перед собою – велику кількість автівок-магазинів, підвод з різним крамом. Приїжджали торгувати не лише з Чернігівських земель, а й з сусідніх областей. Гуртами і поодинці снували покупці, чи й просто глядачі, від одного до іншого пересувного магазину, роздивляючись на розкладений крам. Шумно, гамірно, але весело, адже лунає музика, настрій у багатьох святковий, піднесений!
І тут я помітив, спочатку діда-гончара, а вже потім його витвори. Сивий чолов’яга з пишними козацькими вусами, на голові солом’яний бриль, а перед ним справжнє багатство, - глечики, миски, тарілки, горнята, ще й розмальовані дерев’яні ложки, немов вишикувалися в кілька рядів. Мій погляд прикипів до одного глека, - мамо купи!, - вигукнув, і благально подивився на неньку. Вона відповіла: «Грошей у нас вже малувато, а невдовзі додому повертатися, зрозумів…». Несподівано надійшла підтримка від дідуся-гончара: «Купіть хлопчикові, недорого візьму…». Цей глек кольору кави з молоком, розписаний зеленими, сонячними і чорними барвами бережу дотепер.
Влучно писав про романтиків і ідеалістів у « Спогадах і роздумах на фінішній прямій» мудрий українець, академік Іван Дзюба: «Романтики виростають переважно в провінції, як і юнаки та дівчата з високими пориваннями. А у великих містах, столицях – переважно раціоналісти».
Скільки всього привабливого в селі для містянина, але зізнаюсь, десь за півтора місяці кортіло вже додому повернутися. Адже направду, де може бути краще ніж вдома?!
Відкриваєш хвіртку, ступаєш на подвір’я тітки, воно величеньке. Земля вкрита зеленим трав’яним килимом, справа – хлів, навпроти воріт – кущі бузку, а лівіше – початок стежки, яка веде в сільське царство – город! Чого там тільки немає: густий-прегустий малинник, малинові чагарі можна сказати, за малиновими хащами яблуні, - сорт білий налив і антонівка, вишні, шовковиця, лан кукурудзи. Рівнесенько, ніби під лінійку виструнчилися кущі чорної смородини, білих порічок, агрусу. І,… великий квітник: у червні відцвітають півонії, з початку липня буяють різнобарв’ям гладіолуси; мальви, гордо виструнчилися троянди. Чудові конфітури робила тітка з пелюстків троянди, справжній делікатес! Росли і кущики м’яти, а який запашний, духмяний чай із заварених листочків, з домашнім хлібом, на який щедро намащений мед: густий, тягучий, золотаво-бурштиновий. Смакота! Насаджувала тітка Ганна і квіти осені – хризантеми, айстри, жоржини, як вони розкошують кольорами довідувалися з листів маминої сестри, адже відпустка і канікули минають швидко…
Чималий шмат землі засаджений картоплею, помідорами, огірками, цибулею, часником. Такої картоплі і часнику більше не довелося бачити і куштувати. Здоровенна, розвариста, смачна навіть без вершкового масла. Щодо часнику, то це був гігант, завбільшки з велике яблуко! Наприкінці городу красувалися два кущі горобини червоної. Вони здавалося охороняли територію родичів від нескінченного поля, дивишся примружившись, а кінця-краю не видно. Десь ген далеко-далеко виднівся лісок, наче тоненька смужка чорніла, тітка Маруся казала: «То село Кнути, ледь-ледь видніється…».
Ще одна ділянка землі належала дядькові Миколі, частину якої, окрім культурних рослин, він використовував під вирощування тютюну, а там – сінокіс, ні з чим не порівняти неймовірний запах скошеної трави…, ближче до дороги, - маленький осиковий гай, дерева він посадив коли повернувся з війни, Другої світової. Поруч з осиками знаходилася копанка, яка вся заросла невисокими кущами ожини.
Тітка Ганна працювала шкільною бібліотекаркою. Ця книгозбірня водночас була і сільською. Яке там раювання! Вишукував книжки, ніхто не заважав, а бібліотека була немала, вибирав частенько інтуїтивно, окрім тих, котрі загадувала прочитати за час літніх канікул вчителька літератури. Любив читати й газети, ця любов не проминула, та віддаю перевагу паперовим…
Нові Млини розташовані на лівому березі річки Сейму, найбільшої притоки Десни. Купання в річці влітку, суще задоволення. Дуже любив переправлятися через Сейм на поромі, допомагав поромнику рухати плавзасіб, наскільки вистачало сили, робили це всі чоловіки…
Метеостанція в селі, на її території колодязь, - вода холоднюча, зате така добра, і повітря, не надихаєшся, мала Батьківщина моєї мамки…
Назви сіл Сіверщини не вивітрилися з пам’яті, ті, що доводилося чути – Кербутівка, Пекарів, Костирів, Хороше озеро… Які назви…
Дитинство минуло, для когось давненько, для молодих нещодавно, але воно залишається з нами. Золота пора людського життя….
Андрій Будкевич (Буткевич).
*Оповідання опубліковане в Українській Літературній Газеті 18.06.2022 року.
На фото - картина Надії Мартиненко (м.Чернігів)"Ми родом із дитинства".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золоті часи далекого дитинства*

Як я очікував хлопчаком літніх канікул!! Годі й слів дібрати. Кожного року разом з мамою їздили в її родове село Нові Млини. Мама працювала вчителькою, а вчителі порівняно з представниками інших професій мали одну перевагу, - доволі велику відпустку.
Спочатку їхали потягом із Закарпаття до Конотопа, або до Бахмача. Далі – автобусом до села. Відстань від Конотопа дорівнювала 40 км, а від Бахмача – 30. Усенький шлях я дивився у віконце автобуса, споглядав місцеві краєвиди. Прислухався до місцевої говірки пасажирів.
З тих літ і донині душа повниться особливою любов’ю до цього північного краю України і до його людей. У цьому селі мешкало двоє маминих рідних сестер, - тітка Ганна і тітка Марія, ще й дядько Микола, фронтовик.
Перша згадка в історичних джерелах про поселення належить до 1630 року… У 60-70х роках ХХ століття в селі проживало близько двох тисяч хліборобів. В центрі знаходиться ярмарковий майдан, який в ті роки час від часу використовувався за призначенням. Діючою тоді була й текстильна фабрика, що випускала побутові товари. Функціонував великий колгосп, який володів 3682 гектарами землі, будинок культури, лікарня, бібліотека.
Один з перших спогадів пов’язаних з Новими Млинами, - це спогад про ярмарок. Заплющу очі, бачу перед собою – велику кількість автівок-магазинів, підвод з різним крамом. Приїжджали торгувати не лише з Чернігівських земель, а й з сусідніх областей. Гуртами і поодинці снували покупці, чи й просто глядачі, від одного до іншого пересувного магазину, роздивляючись на розкладений крам. Шумно, гамірно, але весело, адже лунає музика, настрій у багатьох святковий, піднесений!
І тут я помітив, спочатку діда-гончара, а вже потім його витвори. Сивий чолов’яга з пишними козацькими вусами, на голові солом’яний бриль, а перед ним справжнє багатство, - глечики, миски, тарілки, горнята, ще й розмальовані дерев’яні ложки, немов вишикувалися в кілька рядів. Мій погляд прикипів до одного глека, - мамо купи!, - вигукнув, і благально подивився на неньку. Вона відповіла: «Грошей у нас вже малувато, а невдовзі додому повертатися, зрозумів…». Несподівано надійшла підтримка від дідуся-гончара: «Купіть хлопчикові, недорого візьму…». Цей глек кольору кави з молоком, розписаний зеленими, сонячними і чорними барвами бережу дотепер.
Влучно писав про романтиків і ідеалістів у « Спогадах і роздумах на фінішній прямій» мудрий українець, академік Іван Дзюба: «Романтики виростають переважно в провінції, як і юнаки та дівчата з високими пориваннями. А у великих містах, столицях – переважно раціоналісти».
Скільки всього привабливого в селі для містянина, але зізнаюсь, десь за півтора місяці кортіло вже додому повернутися. Адже направду, де може бути краще ніж вдома?!
Відкриваєш хвіртку, ступаєш на подвір’я тітки, воно величеньке. Земля вкрита зеленим трав’яним килимом, справа – хлів, навпроти воріт – кущі бузку, а лівіше – початок стежки, яка веде в сільське царство – город! Чого там тільки немає: густий-прегустий малинник, малинові чагарі можна сказати, за малиновими хащами яблуні, - сорт білий налив і антонівка, вишні, шовковиця, лан кукурудзи. Рівнесенько, ніби під лінійку виструнчилися кущі чорної смородини, білих порічок, агрусу. І,… великий квітник: у червні відцвітають півонії, з початку липня буяють різнобарв’ям гладіолуси; мальви, гордо виструнчилися троянди. Чудові конфітури робила тітка з пелюстків троянди, справжній делікатес! Росли і кущики м’яти, а який запашний, духмяний чай із заварених листочків, з домашнім хлібом, на який щедро намащений мед: густий, тягучий, золотаво-бурштиновий. Смакота! Насаджувала тітка Ганна і квіти осені – хризантеми, айстри, жоржини, як вони розкошують кольорами довідувалися з листів маминої сестри, адже відпустка і канікули минають швидко…
Чималий шмат землі засаджений картоплею, помідорами, огірками, цибулею, часником. Такої картоплі і часнику більше не довелося бачити і куштувати. Здоровенна, розвариста, смачна навіть без вершкового масла. Щодо часнику, то це був гігант, завбільшки з велике яблуко! Наприкінці городу красувалися два кущі горобини червоної. Вони здавалося охороняли територію родичів від нескінченного поля, дивишся примружившись, а кінця-краю не видно. Десь ген далеко-далеко виднівся лісок, наче тоненька смужка чорніла, тітка Маруся казала: «То село Кнути, ледь-ледь видніється…».
Ще одна ділянка землі належала дядькові Миколі, частину якої, окрім культурних рослин, він використовував під вирощування тютюну, а там – сінокіс, ні з чим не порівняти неймовірний запах скошеної трави…, ближче до дороги, - маленький осиковий гай, дерева він посадив коли повернувся з війни, Другої світової. Поруч з осиками знаходилася копанка, яка вся заросла невисокими кущами ожини.
Тітка Ганна працювала шкільною бібліотекаркою. Ця книгозбірня водночас була і сільською. Яке там раювання! Вишукував книжки, ніхто не заважав, а бібліотека була немала, вибирав частенько інтуїтивно, окрім тих, котрі загадувала прочитати за час літніх канікул вчителька літератури. Любив читати й газети, ця любов не проминула, та віддаю перевагу паперовим…
Нові Млини розташовані на лівому березі річки Сейму, найбільшої притоки Десни. Купання в річці влітку, суще задоволення. Дуже любив переправлятися через Сейм на поромі, допомагав поромнику рухати плавзасіб, наскільки вистачало сили, робили це всі чоловіки…
Метеостанція в селі, на її території колодязь, - вода холоднюча, зате така добра, і повітря, не надихаєшся, мала Батьківщина моєї мамки…
Назви сіл Сіверщини не вивітрилися з пам’яті, ті, що доводилося чути – Кербутівка, Пекарів, Костирів, Хороше озеро… Які назви…
Дитинство минуло, для когось давненько, для молодих нещодавно, але воно залишається з нами. Золота пора людського життя….
Андрій Будкевич (Буткевич).
*Оповідання опубліковане в Українській Літературній Газеті 18.06.2022 року.
На фото - картина Надії Мартиненко (м.Чернігів)"Ми родом із дитинства".
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Живопис Василя Поповича: неземна краса карпатських краєвидів, чарівні міські пейзажі, натюрморти"
• Перейти на сторінку •
"Світло: його велика роль у творчості Ірини Токарської"
• Перейти на сторінку •
"Світло: його велика роль у творчості Ірини Токарської"
Про публікацію