ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Свята водиця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свята водиця
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґлузд та отримати естетичну насолоду.
Дешевенькі кліпи замінили картини, написані маслом, тинди-ринди - фуги та кантати, а п'ятихвилинний секс - ночі любовних утіх.
Християни рвуть чуби одне одному, представникам інших конфесій та злісним атеїстам доказуючи, що їхній бог - істинний, а решта релігій - дурниці. Ось тому моя дружина - берегиня ховається до хати, коли бачить товпи паломників, які прямують на прощу до сільської церкви, і яка несподівано стала святою реліквією, і такою, що посполиті їдуть звідусіль, аби помолитися в ній хоча б один раз на рік.
Я розумію людей, оскільки, біди, хвороби штовхають їх від розпачу та безвиході куди завгодно, аби тільки стало легше. Навіть у руки пройдисвітів та аферистів, які на них наживаються, паразитують.А всьому виною я.
Піп Онуфрій попросив поміняти половиці в храмі. Чом би не поміняти? Я ж тесля, руки виросли там, де треба. Взяв інструменти і почовпав.
- Працюватимеш уночі,- каже Онуфрій.- Удень храм повинен працювати.
- Гаразд,- одказую. - А де дошки та цвяхи?
- Я думав, що ти свої принесеш.
- Отче, куб тесаних дошок коштує 4 тисячі гривень, Цебро цвяхів ще тисячу. Моєї місячної пенсії не вистачить, аби все це купити.
- А хіба на божу справу тобі жаль грошей?
- Ні, не жаль. Але "гробові" на дошки пускати - нерозумно. Заплатіть з церковної каси. А я безкоштовно попрацюю на благо громади.
Надувся Онувфій, як сич на дубі, але гроші одслинив.
- На ось, купи що треба і ставай до роботи.
У церкві було прохолодно, проте електричні люстра давали достатньо світла, тільки в найвіддаленіших кутках панувала напівтемрява. Засмучені лики святих незмигно дивилися на мене зусібіч, вирішуючи: чи я пасую до їхнього мовчазного товариства, чи ні. Зиркнув на годинника на руці - північ. А це найліпший час для праці. Наче.
Ну, що ж, взяв сокиру до рук, увігнав її в щилину центральної половиці та підважив. Вона трохи піднялася, але далі не йшла. Засунув лома у дірку і рвонув щоєсили. Половиця кавкнулв і вистрибнула з лаги.
А через діромаху в долівці полізло чортовиння.
Куцаки були різного розміру - від товстих як діжка, до худих як Степанова кішка. Але всі пазуристі, з довгими як цаяхи-двадцятки зубиськами і вельми злими. Ще б пак, я ж брутально вломився у їхню хату і порушив віковий спокій. Ще й сміття їм насипав у тарілки з борщем.
Чортова братія пішла у наступ, а я підхопив з долівки сокиру і давай махати нею, як мечем. Кишки та рила нечистої сили падали дощем на підлогу церкви. На аналой бухнувся відрубаний хвіст анциболота, в цебро для свяченої води вгрузла шерстиста нога з ратицею, а під іконостас підкотилися дві рогаті голови. Кров бризкала аж на стелю. Це тільки в казках пишуть, що для боротьби з чортовинням потрібні часник, молитви та свята вода. Нічого подібного! Потрібні сокири, ножаки та вила. І чим гостріші - тим краще. А якщо не вірите, то спробуйте якось перед носом чорта помахати пучком часнику, побачите, що з того вийде.
А як скінчився праведний бій - відчинив двері церковки і до третіх півнів виносив труп'я на подвір'я. Насилосував піраміду, заввишки з дзвінницю. Чесне слово. Ну, а вже потім продовжив теслярські роботи. А коли всі старі половиці відкорчував, то почав і їх виносити надвір.
А там...збіглося усе село! Піп Онуфрій лежав як мрець на травичці, а молодиці плескали його долонями по щоках. Сивочолі діди хрестилися, а бабусі шептали охоронні молитви.
- Браття,-гукаю до односельців.- обкладайте дошками чортовиння, будемо палити цю нечисть. Негоже, аби на святому обійсті валялися мертві сатанинські слуги.
Мужі кинулися до праці, обклали гарненько цю купу, а я підніс сірника.
Гарно шкварчало бісове сало, гарно горіла густа шерсть. А як згоріло все, то повантажили попіл на Краза і відвезли на смітник, від гріха подалі.
Заходжу до церкви, а лики святих і сам Спаситель ...посміхаються, підморгують до мене. Наче дякують, що визволив їх від великої біди, позбавив дурної компанії. Отже, щось путнє на цьому світі встиг таки зробити.
А сусіди допомогли гуртом прибити нові половиці. Та це ще не все: посеред церкви з'явилося джерело. Мусили викопати триметрову яму, опустити туди пару кругів, змайструвати елегантну цямрину. І вода та не проста. Вип'є дідуган водиці - і сиві вуса та борода стають пишними і аж чорними, виростають нові зуби замість зогнилих пеньків, а безплідні молодиці народжують не менше трійні.
Попові Онуфрію присудили чин архімандрита, мені дали орден святого Архістратига Михаїла, а церкву перейменували на Олександрівську, на мою честь. Хоча, вважаю, це зайве. Бо велика слава, як правило, заважає спокійно жити.
О, бачите - шість Ікарусів з паломниками приїхало. Отже, часу на пустозвонство немає. Потрібно біляші та пиріжки допікати та бігти заробляти копієчку. Паломники, як правило, дуже голодні, а одною святою водицею з церковної криниці ситим не будеш.
08.12.2022р.
Дешевенькі кліпи замінили картини, написані маслом, тинди-ринди - фуги та кантати, а п'ятихвилинний секс - ночі любовних утіх.
Християни рвуть чуби одне одному, представникам інших конфесій та злісним атеїстам доказуючи, що їхній бог - істинний, а решта релігій - дурниці. Ось тому моя дружина - берегиня ховається до хати, коли бачить товпи паломників, які прямують на прощу до сільської церкви, і яка несподівано стала святою реліквією, і такою, що посполиті їдуть звідусіль, аби помолитися в ній хоча б один раз на рік.
Я розумію людей, оскільки, біди, хвороби штовхають їх від розпачу та безвиході куди завгодно, аби тільки стало легше. Навіть у руки пройдисвітів та аферистів, які на них наживаються, паразитують.А всьому виною я.
Піп Онуфрій попросив поміняти половиці в храмі. Чом би не поміняти? Я ж тесля, руки виросли там, де треба. Взяв інструменти і почовпав.
- Працюватимеш уночі,- каже Онуфрій.- Удень храм повинен працювати.
- Гаразд,- одказую. - А де дошки та цвяхи?
- Я думав, що ти свої принесеш.
- Отче, куб тесаних дошок коштує 4 тисячі гривень, Цебро цвяхів ще тисячу. Моєї місячної пенсії не вистачить, аби все це купити.
- А хіба на божу справу тобі жаль грошей?
- Ні, не жаль. Але "гробові" на дошки пускати - нерозумно. Заплатіть з церковної каси. А я безкоштовно попрацюю на благо громади.
Надувся Онувфій, як сич на дубі, але гроші одслинив.
- На ось, купи що треба і ставай до роботи.
У церкві було прохолодно, проте електричні люстра давали достатньо світла, тільки в найвіддаленіших кутках панувала напівтемрява. Засмучені лики святих незмигно дивилися на мене зусібіч, вирішуючи: чи я пасую до їхнього мовчазного товариства, чи ні. Зиркнув на годинника на руці - північ. А це найліпший час для праці. Наче.
Ну, що ж, взяв сокиру до рук, увігнав її в щилину центральної половиці та підважив. Вона трохи піднялася, але далі не йшла. Засунув лома у дірку і рвонув щоєсили. Половиця кавкнулв і вистрибнула з лаги.
А через діромаху в долівці полізло чортовиння.
Куцаки були різного розміру - від товстих як діжка, до худих як Степанова кішка. Але всі пазуристі, з довгими як цаяхи-двадцятки зубиськами і вельми злими. Ще б пак, я ж брутально вломився у їхню хату і порушив віковий спокій. Ще й сміття їм насипав у тарілки з борщем.
Чортова братія пішла у наступ, а я підхопив з долівки сокиру і давай махати нею, як мечем. Кишки та рила нечистої сили падали дощем на підлогу церкви. На аналой бухнувся відрубаний хвіст анциболота, в цебро для свяченої води вгрузла шерстиста нога з ратицею, а під іконостас підкотилися дві рогаті голови. Кров бризкала аж на стелю. Це тільки в казках пишуть, що для боротьби з чортовинням потрібні часник, молитви та свята вода. Нічого подібного! Потрібні сокири, ножаки та вила. І чим гостріші - тим краще. А якщо не вірите, то спробуйте якось перед носом чорта помахати пучком часнику, побачите, що з того вийде.
А як скінчився праведний бій - відчинив двері церковки і до третіх півнів виносив труп'я на подвір'я. Насилосував піраміду, заввишки з дзвінницю. Чесне слово. Ну, а вже потім продовжив теслярські роботи. А коли всі старі половиці відкорчував, то почав і їх виносити надвір.
А там...збіглося усе село! Піп Онуфрій лежав як мрець на травичці, а молодиці плескали його долонями по щоках. Сивочолі діди хрестилися, а бабусі шептали охоронні молитви.
- Браття,-гукаю до односельців.- обкладайте дошками чортовиння, будемо палити цю нечисть. Негоже, аби на святому обійсті валялися мертві сатанинські слуги.
Мужі кинулися до праці, обклали гарненько цю купу, а я підніс сірника.
Гарно шкварчало бісове сало, гарно горіла густа шерсть. А як згоріло все, то повантажили попіл на Краза і відвезли на смітник, від гріха подалі.
Заходжу до церкви, а лики святих і сам Спаситель ...посміхаються, підморгують до мене. Наче дякують, що визволив їх від великої біди, позбавив дурної компанії. Отже, щось путнє на цьому світі встиг таки зробити.
А сусіди допомогли гуртом прибити нові половиці. Та це ще не все: посеред церкви з'явилося джерело. Мусили викопати триметрову яму, опустити туди пару кругів, змайструвати елегантну цямрину. І вода та не проста. Вип'є дідуган водиці - і сиві вуса та борода стають пишними і аж чорними, виростають нові зуби замість зогнилих пеньків, а безплідні молодиці народжують не менше трійні.
Попові Онуфрію присудили чин архімандрита, мені дали орден святого Архістратига Михаїла, а церкву перейменували на Олександрівську, на мою честь. Хоча, вважаю, це зайве. Бо велика слава, як правило, заважає спокійно жити.
О, бачите - шість Ікарусів з паломниками приїхало. Отже, часу на пустозвонство немає. Потрібно біляші та пиріжки допікати та бігти заробляти копієчку. Паломники, як правило, дуже голодні, а одною святою водицею з церковної криниці ситим не будеш.
08.12.2022р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію