ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Дідусева спадщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дідусева спадщина
Добре зростати поруч із дідусем, який знає геть усе та на світі та про все розповість, усе пояснить, а при нагоді й покаже. Мій дідуньо Іван, наприклад, знав усе про рослини та про кожну, що траплялася, або про яку я запитував, повідомляв її ім’я, наукове та народне, з якої родини походить, чим корисна або шкідлива. Шкодую, що тоді мій інтерес до світу не був таким енциклопедичним, як дідусеві знання, і багато чого дарма промайнуло повз мої легковажні вуха. Та вже коли щось у них потрапило – про городніх, садових, польових або лісових мешканців, благонадійних і не надто – те в моїх вухах лунає й понині: це дідусів лагідний голос, головним тоном якого була любов. Таке було його ставлення до рослин, тварин, людей, життя загалом і до мене зокрема. Філософи кажуть, що знання і любов, по суті, одне й те саме; можливо, тому дідусева любов й перетворилася в моїй голові на знання. Дідусь ніби залишив мені у спадок поіменовану, пояснену, пізнану, а відтак і полюблену частину світу.
А в іншій його частині – навіть у відкритій, дослідженій, освоєній і щільно заселеній – довелося викручуватися власноруч і самотужки. Дехто так і ходить нею все життя, ніби чужинець у чужім краї, позначаючи невідомі форми буття родовими словами на кшталт «рослина» та «камінь» або й займенниками «це», «те» і «он те». Я й сам так ходив деякий час або й час доволі тривалий, доки збагнув, як нестерпно нудно та нецікаво жити невігласом, і тоді знову розчув сповнений любові голос дідуся Івана: він підказував мені ймення вже знайомих однопланетян і запрошував і заохочував пізнати та полюбити незнайомців. Я дослухався до того голосу та почав пізнавати, любити та привласнювати дедалі нові частинки нашого світу. А цей об’єкт пізнання виявився таким самим безкраїм, як і моє невігластво, але тим краще: справа ця мені до душі, тому будущина моя світла та радісна аж до кінця моїх днів (ну, або допоки зір дозволить).
…Ось – іще один мешканець планети Земля, про ім’я і чесноти якого я довідався. У квітні-травні київські угіддя, де ми блукаємо з собакою, вкриває рослина, яку я помічаю вже не перший рік – і щороку вона замешкує дедалі нові простори. Особливо ж її зарості принадні на київських гірках: тоненькі ясно-зелені стебла, увінчані охайним білим суцвіттям, цілими гайками стоять по схилах, щільненько, одне до одного, абсолютно вертикально; який би крутий не був той схил – жодних відхилень від вертикалі. Коричневий спадистий ґрунт, ясно-зелені виструнчені стебла – це поєднання має вигляд арт-об’єкта, а точніше, елементу такого об’єкта, густо вкритого бездоганно охайним штрихуванням.
Звуть рослинку часникова трава, або кінський часник черешковий (латиною Alliaria petiolata). Назва промовиста: розім’яте пучками листя видає слабкий, а радше делікатний часниковий запах, навіть аромат – він тонкий аж вишуканий. Йому бракує агресивності та натиску часнику, проте достатньо ноток і тонів, дотик яких до рецепторів нагадує про часник і збуджує апетит. Якщо те листя пожувати, а ще краще видобути олію з насіння (його там аж третина від ваги), язик відчуває печіння, як від гірчиці, але слабкіше. Вельми цікава сполука запаху та смаку, адже часникова трава є родичкою гірчиці, належить до однієї з нею родини, до капустяних, а часник походить з іншої, з амарилісових (лілійних), і родичається з цибулею. Ці властивості зробили часникову траву спецією та цілющим зіллям, які європейці знали ще від часів неоліту, за 10-3 тис. до н.е., та вживали в кулінарії та медицині, доки її не витиснули сильніші конкуренти з Ближнього Сходу та Азії, як спецію – часник, як ліки – гірчиця. Однак тисячоліттями Європа заправляла страви листям цієї трави та зігрівала хворих олією з її насіння. Це закарбувалося, зокрема, в англійській назві рослини, garlic mustard, часник-гірчиця; саме тому молоко корів, що вхопили кінського часнику, не варто пити – воно і гіркувате, і тхне.
Звісно, коли знаєш назву рослини або визначив її за каталогом або за допомогою програмки в смартфоні, довідаєшся про все це, знатимеш навіть і більше, адже всі джерела інформації цілодобово доступні через той же смартфон. Проте це буде мертва, без любові інформація, що вислизає з пам’яті, відомості з якогось чорно-білого недолугого підручника ботаніки, де всі рослини подібні одна до одної, а тхнуть однаково – лежалим шкільним пилом. Та коли я, ще не знавши напевно, а тільки передчуваючи знання, побіг до Ботсаду, зірвав і розтер пучками листок часникової трави, вдихнув і відчув тонкий аромат…
– Так, це вона, часникова трава, або кінський часник черешковий, з родини капустяних! – пролунав наді мною лагідний дідусів голос, а в ньому, як колись і завжди, любов, – і вона вмить зробилася знанням.
2018-2023
А в іншій його частині – навіть у відкритій, дослідженій, освоєній і щільно заселеній – довелося викручуватися власноруч і самотужки. Дехто так і ходить нею все життя, ніби чужинець у чужім краї, позначаючи невідомі форми буття родовими словами на кшталт «рослина» та «камінь» або й займенниками «це», «те» і «он те». Я й сам так ходив деякий час або й час доволі тривалий, доки збагнув, як нестерпно нудно та нецікаво жити невігласом, і тоді знову розчув сповнений любові голос дідуся Івана: він підказував мені ймення вже знайомих однопланетян і запрошував і заохочував пізнати та полюбити незнайомців. Я дослухався до того голосу та почав пізнавати, любити та привласнювати дедалі нові частинки нашого світу. А цей об’єкт пізнання виявився таким самим безкраїм, як і моє невігластво, але тим краще: справа ця мені до душі, тому будущина моя світла та радісна аж до кінця моїх днів (ну, або допоки зір дозволить).
…Ось – іще один мешканець планети Земля, про ім’я і чесноти якого я довідався. У квітні-травні київські угіддя, де ми блукаємо з собакою, вкриває рослина, яку я помічаю вже не перший рік – і щороку вона замешкує дедалі нові простори. Особливо ж її зарості принадні на київських гірках: тоненькі ясно-зелені стебла, увінчані охайним білим суцвіттям, цілими гайками стоять по схилах, щільненько, одне до одного, абсолютно вертикально; який би крутий не був той схил – жодних відхилень від вертикалі. Коричневий спадистий ґрунт, ясно-зелені виструнчені стебла – це поєднання має вигляд арт-об’єкта, а точніше, елементу такого об’єкта, густо вкритого бездоганно охайним штрихуванням.
Звуть рослинку часникова трава, або кінський часник черешковий (латиною Alliaria petiolata). Назва промовиста: розім’яте пучками листя видає слабкий, а радше делікатний часниковий запах, навіть аромат – він тонкий аж вишуканий. Йому бракує агресивності та натиску часнику, проте достатньо ноток і тонів, дотик яких до рецепторів нагадує про часник і збуджує апетит. Якщо те листя пожувати, а ще краще видобути олію з насіння (його там аж третина від ваги), язик відчуває печіння, як від гірчиці, але слабкіше. Вельми цікава сполука запаху та смаку, адже часникова трава є родичкою гірчиці, належить до однієї з нею родини, до капустяних, а часник походить з іншої, з амарилісових (лілійних), і родичається з цибулею. Ці властивості зробили часникову траву спецією та цілющим зіллям, які європейці знали ще від часів неоліту, за 10-3 тис. до н.е., та вживали в кулінарії та медицині, доки її не витиснули сильніші конкуренти з Ближнього Сходу та Азії, як спецію – часник, як ліки – гірчиця. Однак тисячоліттями Європа заправляла страви листям цієї трави та зігрівала хворих олією з її насіння. Це закарбувалося, зокрема, в англійській назві рослини, garlic mustard, часник-гірчиця; саме тому молоко корів, що вхопили кінського часнику, не варто пити – воно і гіркувате, і тхне.
Звісно, коли знаєш назву рослини або визначив її за каталогом або за допомогою програмки в смартфоні, довідаєшся про все це, знатимеш навіть і більше, адже всі джерела інформації цілодобово доступні через той же смартфон. Проте це буде мертва, без любові інформація, що вислизає з пам’яті, відомості з якогось чорно-білого недолугого підручника ботаніки, де всі рослини подібні одна до одної, а тхнуть однаково – лежалим шкільним пилом. Та коли я, ще не знавши напевно, а тільки передчуваючи знання, побіг до Ботсаду, зірвав і розтер пучками листок часникової трави, вдихнув і відчув тонкий аромат…
– Так, це вона, часникова трава, або кінський часник черешковий, з родини капустяних! – пролунав наді мною лагідний дідусів голос, а в ньому, як колись і завжди, любов, – і вона вмить зробилася знанням.
2018-2023
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію