
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.19
11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
2021.01.19
09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
2021.01.19
08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
2021.01.19
08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
2021.01.19
05:16
Ще зір нічних світіння мляві
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.
2021.01.18
21:46
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
2021.01.18
20:43
Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт
2021.01.18
20:33
Високий класику, дарма
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.
За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.
За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
2021.01.18
16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
2021.01.18
13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
2021.01.18
13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
2021.01.18
10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
2021.01.18
09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
2021.01.18
08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
2021.01.18
08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
2021.01.18
07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
2017.06.30
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Дмитро Чистяк /
Критика | Аналітика
Світлий усміх Григорія Кочура
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлий усміх Григорія Кочура
І була п’ятниця. І вибілював сніг Київ. І променилася невеличка зала Будинку письменників. І яснозоро усміхався зі світлини молодий Григорій Порфирович Кочур, напередодні свого 99-річчя. І зібралося небагато людей для вшанування нашого Велета – перекладача більш як із 30 мов, педагога, який виплекав перекладацьке шістдесятництво, ґрунтовного літературознавця, що його «творчий і енергетичний посил не обмежений у часі» (І.Дзюба)… І було прикро: такі небуденні події, як презентація упорядкованої Григорієм Кочуром у 60-ті роки «Антології новітньої французької поезії», не привертають увагу широкої громадськості, його творчість гідно не поцінована, дарма що будь-яка культура пишалася б таким Світочем слова. І воно зрозуміло: легше борсатись у споживацькому раї і нині, і прісно, легше відкинути на маргінеси Поезію, тішачись із модерно-премодерних часто-густо графоманських стосів, крокуючи наосліп до останньої межі…
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
Але ж і невеличким гуртом світилась конференц-зала Будинку письменників. І злітало Брамсове «Інтермецо» у виконанні Дениса Яворського, студента Національної Музичної Академії. І недарма лунав саме Брамс – із його тонкою грою світлотіней, із його драматичними скерцо. Бо такою-таки драматичною була й доля Григорія Порфировича, який вивчав мови в «інтернаціоналі» ГУЛАГУ, роками перекладав «у шухляду», перебиваючись із хліба на воду, подаючи переклади під іншими прізвищами… Гірко звучало зболене слово Марії Леонідівни Кочур про табірні переклади з П.Верлена, Й.В.Гете, про незбутню мрію перекладача – побачити Монмартр, що вабив із полотен К.Піссарро. Ведучий вечора – голова Творчого об'єднання перекладачів НСПУ, лауреат премії ім.М.Зерова Всеволод Ткаченко наголосив на тому, що саме «в енергетичному полі особистості» Григорія Кочура, яким відтворено поезії на чотирьох континентах, «гуртувалися всі живі сили перекладацтва». Повідомив, що планується (якщо з'явиться відповідний президентський Указ) низка урочистих заходів до 100-річчя Перекладача, зокрема підготовка двотомого видання його творів, заснування літературної премії ім.Г.Кочура, проведення у Львові Міжнародної наукової конференції: «Українська школа перекладу: здобутки, втрати і перспективи», упорядкування Літературного музею Г.Кочура в Ірпені, встановлення погрудь на малій Батьківщині письменника та в Ірпені, а також вихід у світ «Антології новітньої французької поезії», що охоплює понад 120 поезій різних авторів, серед яких – Ґ.Аполлінер, М.Жакоб, Р.Деснос, П.Елюар, Ж.Сюперв’єль, А.Мішо, Е.Ґільвік, Р.-Ґ.Каду та ін.
Визначний педагог, творець «Ірпінського університету», де проходили найвищий вишкіл багато перекладачів, Григорій Кочур проводив до того ж у стінах Спілки письменників вечори французької поезії, на яких і збиралась майбутня Антологія. Серед авторів перекладу – Лесь Танюк, Іван Драч, Ірина Стешенко, Володимир Житник, Анатоль Перепадя, Дмитро Павличко, Віра Вовк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Іван Світличний, Михайло Москаленко, Всеволод Ткаченко та інші – цвіт українського перекладацтва. Про листування з Майстром і його прискіпливе ставлення до відтворення поезій Петра Безруча розповів доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Володимир Житник. Він також зачитав статтю з «Літературної України» тих часів про вечори французької поезії у 60-х роках за участю україніста з Франції Еміля Крюба, передав оригінали листування до ірпінського Музею. Зі спогадами про «нову хвилю підйому шістдесятництва», Всеукраїнську нараду перекладачів і боротьбу супроти «тарапунькізації» мови виступив професор Київського театрального університету ім.І.Карпенка-Карого Лесь Танюк, зачитавши власні переклади з Г.Аполлінера. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Іван Драч наголосив на «грандіозній енергії», що в ній Григорій Порфирович «наче сублімував усіх забитих, гнаних, невідомих», вмів «прицільно ділитися» на молодь. Відзначив, що найбільшим уроком є «сила індивідуальності», завдяки якій втілюються в життя великі проекти, і наостанок зачитав переклади з П.Елюара.
Видатний перекладач-романіст, лауреат премій ім.М.Рильського, М.Лукаша та Г.Сковороди Анатоль Перепадя розповів, як Григорій Кочур «зцілював від зневіри» його, а також Андрія Білецького, як створювались переклади до «Антології французької поезії ХVI століття », а також до Дантового «Нового життя». Саме «за програмою» Григорія Порфировича відтворив Анатолій Перепадя українською М.Пруста, Ф.Рабле, Б.Паскаля, М. де Монтеня, Н.Макіавеллі, Ф.Петрарку… Опісля «музичної паузи» доцент Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Віталій Радчук слушно зауважив, що «треба бути великим стилістом, щоб розпізнати Кочурів почерк», такий він близький до оригіналів; наголосив на актуальності досліджень спадщини Перекладача, зокрема у вищій школі. Професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець відзначив ораторський талант Григорія Порфировича, його інтуїцію з добору учнів, згадав про особливості виходу в світ перекладів із Данте й Дж.Боккаччо. На необхідності більшої уваги владних і мистецьких органів, популяризації імені Митця наголосив його земляк, письменник Микола Ткач. Про створення скульптурних композицій Григорія Кочура повів Борис Довгань. Взяли слово також Рита Довгань, Валерія Богуславська, студентство. Впередостаннє лунали переклади Всеволода Ткаченка з Робера Десноса та Луї Арагона… До громади звернулась Марія Кочур…
Отак постав у цьому світлому товаристві нехрестоматійний, не канонізований Григорій Порфирович. Ось він обростає молоддю й із м'яким усміхом шпетить перекладацькі огріхи, витягши жмут рукописів із легендарного портфеля. Ось у нього в таборах укотре вилучають книжки й переклади; а він знову береться до роботи! Ось він пише листи своїм неповторним стилем, щоб не зауважили антирадянщини спецслужби. Ось він мріє про Париж, про далекий Монмартр, яким ступали його Верлен, Лафорґ, Мілош. А ось він святобливо береться до того, заради чого жертвував усім – до Творення. І світиться Творенням…
І тоді наостанок знову полився Брамс. Тіні вигравали на мажорному тлі, аж доки не заколосилося світлом, і тіні вияснилися. І завмерла музика на півноті. І так-от, мабуть, завмирає світло, зринувши до високостей і розчинившись у світлі світовому. І промінь стає сонцем. І тому, певне, так просвітлено усміхався з портрета за рік столітній Григорій Кочур – він знав ту таїну, що її виносили найяскравіші поети, посталі в його відтворенні. І бачив у присмерках зоряницю нового дня.
І тому – попри все – був собою.
І буде…
P.S. Перечитайте Григорія Кочура!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію