
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.15
20:25
Батьку, ти один у мене є,
А матусі більше вже немає.
Ти здоров`я бережи своє,
Не спіши іти за небокраї.
Ти завжди є синові взірцем
У родині, в праці – гордість роду.
Бо завжди відмінним є борцем
За свободу рідного народу.
А матусі більше вже немає.
Ти здоров`я бережи своє,
Не спіши іти за небокраї.
Ти завжди є синові взірцем
У родині, в праці – гордість роду.
Бо завжди відмінним є борцем
За свободу рідного народу.
2021.04.15
20:19
Максимові не довго на Січі сумувалось.
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого
2021.04.15
16:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.
Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.
Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,
2021.04.15
15:34
Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.
2021.04.15
10:35
А чи справді люди люблять правду
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Аж до гробу нестиме уперто?
Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Аж до гробу нестиме уперто?
Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:
2021.04.15
08:28
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.
На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.
На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі
2021.04.15
08:22
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходит
2021.04.15
08:15
Мов порою весняною
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.
2021.04.15
07:53
Користолюбством вирізняєшся між інших…
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,
2021.04.15
04:08
Нічна поезія наповнена коханням,
цілунками і світлом ліхтарів…
Ніхто не знає вперше, чи востаннє
тобі лунає її ніжний спів.
Угледівши у місячному сяйві
дві зірочки закоханих очей
і коси неприборкано-русяві
цілунками і світлом ліхтарів…
Ніхто не знає вперше, чи востаннє
тобі лунає її ніжний спів.
Угледівши у місячному сяйві
дві зірочки закоханих очей
і коси неприборкано-русяві
2021.04.14
18:25
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Що кілометрами розгорнеться зненацька.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Що кілометрами розгорнеться зненацька.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує
2021.04.14
12:16
Уплету анапести у ямби
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.
Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.
Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,
2021.04.14
10:23
Хоч я боятися не звик,
Та побратими чують крик
І мій, буває,
Коли знайти не можу слів,
Щоб обернуть на радість гнів,
Жаркий до краю.
Раптовим подувом вогню
Торкнуло голову мою
Та побратими чують крик
І мій, буває,
Коли знайти не можу слів,
Щоб обернуть на радість гнів,
Жаркий до краю.
Раптовим подувом вогню
Торкнуло голову мою
2021.04.14
08:15
Дощі роз’їли землю і втопили.
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!
Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав для горобців,
грів подумки твій дім, а прикінці,
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!
Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав для горобців,
грів подумки твій дім, а прикінці,
2021.04.14
08:06
Товстунці! Голодні ненажери!
Всі у кого зайві є кіло -
Не мордуйтеся на тренажерах,
Приїздіть до мене у село.
В п'ястуки засуну вам лопати
І поставлю...сполом на межі.
Будете городика копати,
Всі у кого зайві є кіло -
Не мордуйтеся на тренажерах,
Приїздіть до мене у село.
В п'ястуки засуну вам лопати
І поставлю...сполом на межі.
Будете городика копати,
2021.04.14
03:47
Замовкає на горі трембіта
і смереки умиває дощ…
Чи ви чули на початку літа,
як співає Чорний Черемош.
Переспівом задзюрчали води
і хори каміння на зорі…
Аж гроза затамувала подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і смереки умиває дощ…
Чи ви чули на початку літа,
як співає Чорний Черемош.
Переспівом задзюрчали води
і хори каміння на зорі…
Аж гроза затамувала подих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
2017.06.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Летюча Мишка /
Критика | Аналітика
Чи існує в Україні інтелігенція?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чи існує в Україні інтелігенція?
Борючись за своє існування українська інтелігенція проводила активні дії щодо розвитку культури та поширення української національної ідеї. Вистоявши у найважчі часи, виборовши право „бути” вона зіткнулася з більшою проблемою – нацією, що не цінує своєї культурної сили.
Як термін „інтелігенція” з’явилась ще у античні часи, тільки тоді вона означала „розуміння”, „знання”, „пізнавальна сила”. „Інтелігенція – це те, завдяки чому душа пізнає які речі, який навколишній світ...” – сказав колись ще Цицерон. Згодом, Боецій визначив інтелігенцію як пізнання та самопізнання Божественного розуму, завдяки чому він може побачити основи речей та свої власні основи. Це визначення навіть зараз використовує європейська філософія.
Зараз існує два підходи до визначення інтелігенції як соціальної групи. За одним, це люди, що у більшості випадків мають вищу освіту, переважно займаються розумовою та творчою діяльністю, просуваючи культуру в суспільство. За іншим, вужчим, визначенням до інтелігенції можна віднести людей, яких вважають еталоном суспільства.
Проте, інтелігентність – це більше ніж освіченість, але це і не просто сукупність певних ідей. Російський соціолог Г. Сілласте на початку ХХ століття виділяв три види інтелігенції: „вищу ”, „масову” та „напівінтелігенцію”. Парадоксально, що всі типи жили за межею бідності.
Але головне що сьогодні можна визначити хто ж саме відноситься до цього класу. Адже якщо пильніше придивитися, то інтелігенція як соціальна група була і є тією рухомою, а головне мислячою силою, яка займалась поширенням культури у широких верствах населення. Вона була і залишається „верхівкою” соціальних груп, яку неосвічені люди не поважають, а простіше – заздрять їй. Постає не дуже складне питання: чи розуміють люди хто насправді відноситься до так званої інтелігенції? Адже інтелігенція, це люди, що професійно займаються розумовою працею. Це люди труд яких частіше залишався неоціненим як духовно, так і матеріально.
Інтелігенції, В.Липинський дає таке визначення: “Інтеліґентом не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу, бо таку школу скінчити може і хлібороб, і військовий, і промисловець, і робітник. Інтеліґентами, по моїй термінолоґії, єсть люде не зайняті матеріяльно-продуктивною працею, не володіючі ані засобами війни, ані засобами продукції, і здобуваючі собі прожиток взамін за працю свого ума і духа”.
Той же Липинський був розчарований українською інтелігенцією. Адже дуже часто представники цієї касти не брали на себе відповідальність ані за нестабільну ситуацію у крайні, ані за свої невірні вчинки, та й „зраджувати” свій народ їй приходилось не один раз.
Але не можна забувати, що як ситуація в Україні так і сама інтелігенція відрізнялися одна від одної. Безперечно, українська інтелігенція мала спільні національні риси, проте, інтелігенція кожного окремого регіону через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики держав під якими була наша країна гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу багатомільйонне українське населення не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.
Інтелігенції зажди було важко адоптуватися в умовах життя нашої країни. Аристократи завжди вважали інтелігенцію „нижче” за себе. Люди прості – навпаки „вищою”. Виходить, що інтелігенція ніколи не належала одному з класів, а була посередником між ними. Як не дивно, але українська інтелігенція завжди була однією з тих сил, що підіймали національно-визвольний рух проти царської влади, та однією з тих сил, що виступали проти радянської системи. Здається, інтелігенція в Україні завжди була суто українською і впроваджувала українську національну ідею навіть коли це було досить небезпечно. І її боялася як царська так і радянська влади. Наша „пізнавальна сила” була загрозою існування обох режимів за що жорстоко поплатилася.
У 1905 – 1917 роки наша інтелігенція вела класову боротьбу разом з робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і буржуазії. Виходить, до останніх вона не належить. Разом з тим, брала активну участь у національно-визвольному русі, виступала за вільний розвиток української культури – мови, літератури, преси, театру, навчання рідною мовою. Тут вона виконувала свою найголовнішу функцію – просвітницьку.
У часи ж радянської влади інтелігенція щосили боролася ще й за своє фізичне існування. Намагання зробити всіх „пролетаріатом” було досить не вдалим. Гірше було те, що під вплив радянської влади потрапила уже вся українська інтелігенція. Адже після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування –УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала саме інтелігенція. Люди, у кращому випадку, тікали за кордон. У гіршому зникали, накладали на себе руки, помирали за дивними обставинами. Скільки наукових відкриттів ми втратили?! Скільки видатних лікарів зараз прославляють країни Європи та Америки?! А скільки літературних шедеврів мала б Україна?! Ніхто не відповість на ці запитання. Як ніхто вже не визнає себе винними.
На жаль сьогодні інтелігенцію замінює так звана політична еліта. Яку тільки у дуже рідких випадках можна віднести до „пізнавальної сили”. Так, безперечно, є в українському уряді такі люди, але вони не в перших, і навіть не в других лавах. Без політичної еліти держава не може існувати, особливо в перехідні періоди, адже в такі моменти роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, — оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. Але лише у тому випадку, якщо це дійсно еліта. Адже політична еліта не повинна буди правлячою. Тому можна констатувати, що політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
В ідеалі політична еліта складається з представників інтелігенції. А якщо констатувати, що інтелігенція в незалежній Україні ще не сформувалася, то можна і стверджувати, що усій українській еліті нині передусім бракує державницької відповідальності за свої практичні дії і політичної культури. Вже згадуваний В.Липинський наголошував, що політична культура — це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самоціллю, егоїстичним, а не державницько-національним прагненням.
Головна проблема на сьогодні в тому, що для багатьох поняття політичної еліти та інтелігенції тотожні. Поки ми не навчимось розрізняти прагнення влади від просвітництва, доти «псевдоінтелігенція» буди стояти на чолі нашої держави.
Нова українська інтелігенція тільки розвивається. Вона безперечно має свої таланти, але все ще попереду. Наше головне завдання давати належну увагу та просто поважати свою „пізнавальну силу”, у іншому випадку вона не зможе підіймати народний рух та вести культурну революцію у країні, яка поступово забуває що таке культура.
Як термін „інтелігенція” з’явилась ще у античні часи, тільки тоді вона означала „розуміння”, „знання”, „пізнавальна сила”. „Інтелігенція – це те, завдяки чому душа пізнає які речі, який навколишній світ...” – сказав колись ще Цицерон. Згодом, Боецій визначив інтелігенцію як пізнання та самопізнання Божественного розуму, завдяки чому він може побачити основи речей та свої власні основи. Це визначення навіть зараз використовує європейська філософія.
Зараз існує два підходи до визначення інтелігенції як соціальної групи. За одним, це люди, що у більшості випадків мають вищу освіту, переважно займаються розумовою та творчою діяльністю, просуваючи культуру в суспільство. За іншим, вужчим, визначенням до інтелігенції можна віднести людей, яких вважають еталоном суспільства.
Проте, інтелігентність – це більше ніж освіченість, але це і не просто сукупність певних ідей. Російський соціолог Г. Сілласте на початку ХХ століття виділяв три види інтелігенції: „вищу ”, „масову” та „напівінтелігенцію”. Парадоксально, що всі типи жили за межею бідності.
Але головне що сьогодні можна визначити хто ж саме відноситься до цього класу. Адже якщо пильніше придивитися, то інтелігенція як соціальна група була і є тією рухомою, а головне мислячою силою, яка займалась поширенням культури у широких верствах населення. Вона була і залишається „верхівкою” соціальних груп, яку неосвічені люди не поважають, а простіше – заздрять їй. Постає не дуже складне питання: чи розуміють люди хто насправді відноситься до так званої інтелігенції? Адже інтелігенція, це люди, що професійно займаються розумовою працею. Це люди труд яких частіше залишався неоціненим як духовно, так і матеріально.
Інтелігенції, В.Липинський дає таке визначення: “Інтеліґентом не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу, бо таку школу скінчити може і хлібороб, і військовий, і промисловець, і робітник. Інтеліґентами, по моїй термінолоґії, єсть люде не зайняті матеріяльно-продуктивною працею, не володіючі ані засобами війни, ані засобами продукції, і здобуваючі собі прожиток взамін за працю свого ума і духа”.
Той же Липинський був розчарований українською інтелігенцією. Адже дуже часто представники цієї касти не брали на себе відповідальність ані за нестабільну ситуацію у крайні, ані за свої невірні вчинки, та й „зраджувати” свій народ їй приходилось не один раз.
Але не можна забувати, що як ситуація в Україні так і сама інтелігенція відрізнялися одна від одної. Безперечно, українська інтелігенція мала спільні національні риси, проте, інтелігенція кожного окремого регіону через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики держав під якими була наша країна гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу багатомільйонне українське населення не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.
Інтелігенції зажди було важко адоптуватися в умовах життя нашої країни. Аристократи завжди вважали інтелігенцію „нижче” за себе. Люди прості – навпаки „вищою”. Виходить, що інтелігенція ніколи не належала одному з класів, а була посередником між ними. Як не дивно, але українська інтелігенція завжди була однією з тих сил, що підіймали національно-визвольний рух проти царської влади, та однією з тих сил, що виступали проти радянської системи. Здається, інтелігенція в Україні завжди була суто українською і впроваджувала українську національну ідею навіть коли це було досить небезпечно. І її боялася як царська так і радянська влади. Наша „пізнавальна сила” була загрозою існування обох режимів за що жорстоко поплатилася.
У 1905 – 1917 роки наша інтелігенція вела класову боротьбу разом з робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і буржуазії. Виходить, до останніх вона не належить. Разом з тим, брала активну участь у національно-визвольному русі, виступала за вільний розвиток української культури – мови, літератури, преси, театру, навчання рідною мовою. Тут вона виконувала свою найголовнішу функцію – просвітницьку.
У часи ж радянської влади інтелігенція щосили боролася ще й за своє фізичне існування. Намагання зробити всіх „пролетаріатом” було досить не вдалим. Гірше було те, що під вплив радянської влади потрапила уже вся українська інтелігенція. Адже після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування –УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала саме інтелігенція. Люди, у кращому випадку, тікали за кордон. У гіршому зникали, накладали на себе руки, помирали за дивними обставинами. Скільки наукових відкриттів ми втратили?! Скільки видатних лікарів зараз прославляють країни Європи та Америки?! А скільки літературних шедеврів мала б Україна?! Ніхто не відповість на ці запитання. Як ніхто вже не визнає себе винними.
На жаль сьогодні інтелігенцію замінює так звана політична еліта. Яку тільки у дуже рідких випадках можна віднести до „пізнавальної сили”. Так, безперечно, є в українському уряді такі люди, але вони не в перших, і навіть не в других лавах. Без політичної еліти держава не може існувати, особливо в перехідні періоди, адже в такі моменти роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, — оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. Але лише у тому випадку, якщо це дійсно еліта. Адже політична еліта не повинна буди правлячою. Тому можна констатувати, що політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
В ідеалі політична еліта складається з представників інтелігенції. А якщо констатувати, що інтелігенція в незалежній Україні ще не сформувалася, то можна і стверджувати, що усій українській еліті нині передусім бракує державницької відповідальності за свої практичні дії і політичної культури. Вже згадуваний В.Липинський наголошував, що політична культура — це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самоціллю, егоїстичним, а не державницько-національним прагненням.
Головна проблема на сьогодні в тому, що для багатьох поняття політичної еліти та інтелігенції тотожні. Поки ми не навчимось розрізняти прагнення влади від просвітництва, доти «псевдоінтелігенція» буди стояти на чолі нашої держави.
Нова українська інтелігенція тільки розвивається. Вона безперечно має свої таланти, але все ще попереду. Наше головне завдання давати належну увагу та просто поважати свою „пізнавальну силу”, у іншому випадку вона не зможе підіймати народний рух та вести культурну революцію у країні, яка поступово забуває що таке культура.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Валентин Бендюг | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію