Отже - "полюбляєте завдавати удар першою..."
Найперший удар належав по факту не мені. Але візьму на себе потребу відповідати за нього, бо з тими людьми я згодна (емоційні вибухи лишимо збоку, конкретні ж зауваги цілком справедливі. Маю на увазі щодо рим, збивок у ритмі, нагромадження описових моментів, складних мовних фігур, тобто значень поза необхідністю.)
"хочу Вас розчарувати...будь-яка критика-це найкраща для мене похвала..."
І ви цим думали мене розчарувати? Ну й логіка! Навпаки, тішуся, значить, сприймаєте критику як належне. Якщо ви тільки це серйозно сказали, а не для красивого слова. А щодо ударів, то один недурний чоловік написав: що не вбиває, те робить сильнішим.
Тепер те, що я думаю. Ця розмовочка-розбірочка - насправді буря у склянці води, яка, однак, не позбавлена серйозних підстав. Інакше я б за цю відповідь не бралася. А так маю стимул розібратися докладніше, що у ваших віршах "хорошо", а що "плохо". Оскільки, судячи з багаточисельних згадок про ножі та інші знаряддя тортур, ви ознайомлені з прикрістю дещо неприємне витримати, то буду говорити максимально прямо.
"Плохо". Уривковість речень (занудний прийом, коли постійний), трикрапки, що не додають патетики, а лишень маячать в очах, нездалі рими, повтори та назагал одноманітність тематики (зрештою, ваших віршів тут ще небагато), довжелезні речення зі "щоканням" - то надмір уривковості, то накручування фразеології на зміст, наче ниток у клубок, від чого виникає враження тотальної беззмістовності. Гіперготичність метафор і символів - на кожному кроці кров, жертви, агонія смерті, скелети, згвалтовані, зв'язані, побиті тіла та інша декадентщина. Я не готка, але готів сприймаю, коли їхня "мрачность" випливає з життєвого чи психологічного досвіду. А тут готика схожа на вернісаж, де продають попсову атрибутику. Я не уявляю, де треба жити - мабуть, у якомусь цілком відокремленому світі -, щоб у людини був такий чорний світогляд. Просто тобі вівісекція над усім видимим і невидимим та різною мірою святим, що зустрічаєш у житті. Звідки така жорстокість? я не про саме життя, з ним усе ясно, я про вашу власну психіку. Не випадково згадала про Ломброзо. Ви чули про його працю "Гениальность и помешательство"? Ломброзо, звичайно, пургу трусив, геній та маніяк аж ніяк не тотожні, але психічну підоснову "небезпечних" митців на кшталт нинішнього Мериліна Менсона змалював вичерпно й влучно. Якщо він випадково вгадав у своїх викладках, то сподіваюсь, вам до геніальності далеко. Вам також радила би сподіватись.
"Хорошо". Те, що ви вибрали ритм, зразком якого я зараз зацитую одну строфу:
повіки їх ховають в очах безумний страх,
на дошці гри у шахи вже хтось поставив шах,
тепер вони в кайданах, що їх тримає кат,
вони лише чекають, щоб хтось поставив мат....
Ви, мабуть, не знаєте, але цим важким маршовим розміром написаний середньовічний (готичний!) епос про героїв, як-от "Молодша Едда" чи "Пісня про Нібелунгів". Так що ритм ідеально пасує до стилю творів - в теорії, бо часто його ламаєте. Ще подобається розвиток теми вірша "Втеча на смітник". По-перше, тема не підслухана з якогось готичного аудіоальбому, а до болю актуальна, і плакатність картини сучасного міста з наркоманськими притонами - зовсім не така вже вигадка, як "чорні" сюжети мелодраматичних балад. По-друге, ви спромоглися вилізти з лірики "розбитих нервів та валер'янки" (у вашому випадку - абсенту) в панорамне зображення навколишнього світу. От тільки переапокаліптили і про ляльок крадених не варто.
Ось і все.
Ага. "Ви принаймні мої вірші прочитали...а я Ваші,на жаль:), ні..." А ви придивіться. Знайдете на сайті "роздвоєне копитце" (бо я там присутня як поет, тільки під іншим ім'ям) - можете зробити тріумфальне відкриття.