ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.05.04 10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»

Ігор Деркач
2024.05.04 10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.

***
Воююча частина світу

Леся Горова
2024.05.04 08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за

Віктор Кучерук
2024.05.04 05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?

Світлана Пирогова
2024.05.03 10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в

Леся Горова
2024.05.03 08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі

Артур Курдіновський
2024.05.03 06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!

Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!

Віктор Кучерук
2024.05.03 05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.

Ілахім Поет
2024.05.03 01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п

Ілахім Поет
2024.05.02 22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі

Євген Федчук
2024.05.02 19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів

Іван Потьомкін
2024.05.02 12:35
Велике пошанування до батька й матері, бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого… Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою, навіть якщо живеш милостинею" Раббі Шимон бар Йохай Давно це сталось. Тоді, як в І

Світлана Пирогова
2024.05.02 11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.

І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:26
Літери


Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:19
Нотатки дружини письменника Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч

Тетяна Левицька
2024.05.02 08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!

Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 ГЕНЕРАЛ ДИНА ВЕРТ

В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...
Спросите, как это произошло? И снова, как это бывает только в чуде, все очень просто.
Однажды зашел я в матнас и попросил найти кого-нибудь из израильтян, готовых помочь мне продвинуться в иврите, так как в ульпане учащиеся чаще всего заводили речь о том, а зачем вообще нужен здесь этот воскрешенный из небытия язык.
– Есть кому помочь, – ответила девушка, видимо, удивляясь, что просят не о работе. – Ну, вот хотя бы генерал Дина.
На радостях я позвонил своей будущей учительнице в пятницу вечером.
– Вас разве не предупреждали, что я не снимаю трубку в шабат? Позвоните на исходе субботы.
Вот так и началось наше знакомство. Думалось, что неурочным телефонным звонком оно и кончится. Каково же было мое удивление, когда, войдя в квартиру и поздоровавшись, чуть ли не с порога услышал:
– Мойте руки и сразу же за стол.
Я начал отнекиваться, но тут же последовало:
– Занятие начнем с пищи. Не стройте из себя гимназистку и побыстрее садитесь. Я страшно проголодалась...
И будто были мы уже давным давно знакомы, хозяйка спрашивала, вкусно ли приготовлено, а подливая или подкладывая что-то в тарелку, называла, как то или другое блюдо зовется на иврите. Замечу, что на протяжении нескольких лет ни одна наша встреча не проходила без трапезы. Когда я уже несколько продвинулся в языке, учительница сочла необходимым знакомить меня со своими приятелями и бывшими воспитанницами.
– Приходите с женой, – раздавалось в трубке как приказ. – Сегодня я угощу вас профессором...
А были это также и художники, и архитекторы, и адвокаты, и музыканты, и модельеры... И трудно перечесть всех, так как квартира Дины Верт чаще всего напоминала приемную депутата Кнессета или министра. Те входили, те выходили, а хозяйка, так удивительно напоминавшая величавую Анну Ахматову той поры, когда к ней наконец-то пришла мировая слава, только успевала подставлять щеку или руку для поцелуя. С одними прощаясь, с другими здороваясь. Свободно переходя с иврита на английский, с русского – на французский или идиш... Но для каждого находилось что-то глубоко личное, известное лишь ему и Дине. И в такие минуты трудно было представить себе, что эта пожилая светская дама, интересующаяся модами, посещающая концерты и выставки, прошла суровую жизнь, не раз смотрела в глаза смерти...
...С четырех лет Дина росла без матери. Переправив большие суммы денег в Палестину, отец с тремя малышами, спасаясь от режима большевиков, отправился чуть ли не последним судном в Землю Обетованную. Прибыл и ничего не получил, так как банк разорился. Вместо городской квартиры и гувернантки для детей, семья поселилась в палатке в окружении бедуинов и черкесов. А воспитателем стал принявший гиюр столяр дядя Вася. Но даже когда появились деньги, так как, занявшись соляным промыслом, отец довольно быстро стал состоятельным человеком, детям запрещалось говорить о собственном доме.
– Построим общий дом и только после этого примемся за свой, – обрывал бывший социал-демократ даже попытку завести речь о личном благосостоянии.
Учиться – это пожалуйста. И все трое получили высшее образование. Самый младший даже стал видным ученым в области атомной энергетики. Приезжал консультировать украинских специалистов, когда случилась Чернобыльская трагедия. Братья после учебы в зарубежных университетах не вернулись в Палестину, а Дина, познакомившись в Париже со студентом-евреем из Риги, возвратилась с ним к себе домой. Муж вскоре стал известным отолярингологом, а его молодая жена с головой окунулась в политику. Участвовала в подпольной работе “Хаганы”, а с началом второй мировой войны правдами и неправдами влилась добровольцем в английскую армию и даже получила звание “сержант”.
С провозглашением Государства Израиль по заданию Бен-Гуриона Дина Верт несколько лет находится за границей, добывая деньги и оружие для молодой страны, вынужденной сразу же отстаивать свою независимость. А далее – работа по репатриации евреев Северной Африки. Потом – служба в только что созданной регулярной армии и вскоре генеральская должность – командующая женскими подразделениями ЦАГАЛа. Ее детищем становится подготовка офицерских кадров. И здесь Дина Верт настолько преуспела, что ее опыт Голда Меир решила использовать для налаживания дружеских связей с молодыми африканскими государствами. После ухода в отставку Дина Верт несколько лет работает в стране Берег Слоновой Кости...
И тут стоит вспомнить один эпизод. Как-то после совещания с послами африканских стран Голда Меир заскочила к своей давней приятельнице. За дружеской беседой Дина не удержалась и выдала то, что ей сообщили знакомые дипломаты. А речь шла о том, что на упомянутом уже совещании кто-то предложил назначить ее послом. И как раз туда, где ее муж, профессор Руди Верт, создавал медицинскую службу.
– Ты уже и государство выбрала? – не без иронии спросила Голда.
По тону Дина поняла, что желаемому не суждено сбыться.
– Ты действительно годишься в послы, – решила разрядить обстановку Голда. – По-женски понимаю тебя. Но интересы Израиля требуют твоей работы именно здесь. Да и руководство Берега Слоновой Кости смотрит на тебя, как на героя...
Так вот и жили вдали друг от друга муж и жена Верты. А когда перешли на оседлый образ жизни в Иерусалиме, было уже поздно обзаводиться детьми. А что это было очень важно, я знал не только по тому, как Дина интересовалась судьбой моих сыновей, но и по беседам с теми, кого она приютила у себя дома, а еще по рассказам о дежурствах в службе “Чуткое ухо”. В эту организацию добровольцев круглосуточно обращались все, кто нуждался в помощи.
– Представляете, как-то поздним вечером звонит малыш и плачущим голосом просит рассказать сказку, так как никак не может уснуть...
Глаза моей учительницы при этом увлажнились, и она потянулась за салфеткой.
– И вы рассказали мальчику что-то из известных сказок? – спросил я, чтобы как-то заполнить паузу.
– Нет. Прежде всего узнала, почему он сейчас один. Оказалось, что родители мальчика ушли в театр, попросив его лечь спать самостоятельно. И он пообещал. А потом расспросила, чем занимался днем, какие игры любит, и когда подошла к сказке, то услышала в трубке тихое такое сопенье...
... Вот уже несколько лет мой добрый друг и наставница живет только в памяти своих учеников, друзей и близких. В лучший из миров она, по правде говоря, если и верила, то не так, как ее религиозные знакомые. До последнего дня интересовалась всем, что было связано с этим миром. И прежде всего с Израилем, которому отдала безвозмездно все, чем так щедро наградили ее Небеса.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2023-08-14 21:08:04
Переглядів сторінки твору 107
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.025 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.205 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.05.04 10:49
Автор у цю хвилину відсутній