Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ.
ВАВИЛОНСЬКИЙ ГАРМИДЕР
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ. – Івано-Франківськ: Ті повіт, 2007. – 302 с.
Відомий український письменник Степан Процюк ,поет (у минулому учасник групи «Нова дегенерація»), прозаїк, автор декількох розкручених романів: «Шибениця для ніжності», «Тотем», «Жертвопринесення», у книзі, про яку мова, виступає як есеїст.
У жанру есе немає канону, в цьому його відмінність від жанрів більш визначених – роману, драми, поеми тощо, в цьому його специфіка.
Есеї Степана Процюка поєднують у собі достовірність життєвих фактів, що йде від щоденника; різноманітні узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов’язані з белетристикою. Така собі суміш - усього потроху!
Кожне есе має виразну назву, що звучить як моновірш: «На перетині крові і духу», «У передпокоях Лабіринту», «Acva vita і acva mori» - це тільки вибіркові, а всього їх 68, і всі увиразнюють дух, що панує в оповіді. Як правило, есеї короткі, і дуже короткі, насичені алюзіями, порівняннями, співставленнями, висновками.
Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник і тому у тексті вельми потужний автобіографічний струм, що об’єднує, а коли треба, то й підживлює цікавість читача: «І не треба вигадувати жахітних історій…Чесно згадайте свій сьогоднішній день – і вам відпаде охота закидати щось на кшталт згущення авторських фарб чи завуження зорового кута» !!!
А згадати є що! Темами оповідей-есеїв стають і родовід автора, і його поетична юність, і письменницька зрілість. Але найцікавіше, принаймі, для мене, це авторські роздуми над ситуацією, що називається літературний процес і особливо, його закулісні історії: «І вирує Вавилон емоційок, розкошує ярмарок порожньої пихи, образа накочується на образу, неприязнь знемагає неприязнь. І ми борсаємося, наче жаби, по коліна у клоаці розтліну щастя, думаючи, що це і є справжнє життя. І не підозрюємо про моторошний самообман, і не хочемо згадувати про порожнечу серця і порнографію душі. І не чуємо зловісного реготу збоченської мачухи. І не здогадуємося про мученицький плач із-під дванадцяти замків і дванадцяти ключів справжньої Вітчизни-матері…». Даруйте таку довгу цитату, але яким болем написані ці рядки, яким прозрінням-пророцтвом вони продиктовані?!
Автор безжально зриває маски і руйнує камуфляжні уявлення про сучасну літературну ситуацію, шукає аналогій у минулому, не боїться оприлюднювати негатив і як кожна порядна людина й письменник, починає із себе!
Правда, іноді закрадається думка, що автор кожної наступної хвилини не знає, про що буде писати, і тому пише про що завгодно. Але пише класно!
І насамкінець, хто такі канатохідці! За автором, це люди помежів’я, екзистенційні екстремали, прихильники згущення життєвого простору: «…канатохідці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття…їх люблять і ненавидять».
Можливо, це ми з вами?
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ. – Івано-Франківськ: Ті повіт, 2007. – 302 с.
Відомий український письменник Степан Процюк ,поет (у минулому учасник групи «Нова дегенерація»), прозаїк, автор декількох розкручених романів: «Шибениця для ніжності», «Тотем», «Жертвопринесення», у книзі, про яку мова, виступає як есеїст.
У жанру есе немає канону, в цьому його відмінність від жанрів більш визначених – роману, драми, поеми тощо, в цьому його специфіка.
Есеї Степана Процюка поєднують у собі достовірність життєвих фактів, що йде від щоденника; різноманітні узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов’язані з белетристикою. Така собі суміш - усього потроху!
Кожне есе має виразну назву, що звучить як моновірш: «На перетині крові і духу», «У передпокоях Лабіринту», «Acva vita і acva mori» - це тільки вибіркові, а всього їх 68, і всі увиразнюють дух, що панує в оповіді. Як правило, есеї короткі, і дуже короткі, насичені алюзіями, порівняннями, співставленнями, висновками.
Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник і тому у тексті вельми потужний автобіографічний струм, що об’єднує, а коли треба, то й підживлює цікавість читача: «І не треба вигадувати жахітних історій…Чесно згадайте свій сьогоднішній день – і вам відпаде охота закидати щось на кшталт згущення авторських фарб чи завуження зорового кута» !!!
А згадати є що! Темами оповідей-есеїв стають і родовід автора, і його поетична юність, і письменницька зрілість. Але найцікавіше, принаймі, для мене, це авторські роздуми над ситуацією, що називається літературний процес і особливо, його закулісні історії: «І вирує Вавилон емоційок, розкошує ярмарок порожньої пихи, образа накочується на образу, неприязнь знемагає неприязнь. І ми борсаємося, наче жаби, по коліна у клоаці розтліну щастя, думаючи, що це і є справжнє життя. І не підозрюємо про моторошний самообман, і не хочемо згадувати про порожнечу серця і порнографію душі. І не чуємо зловісного реготу збоченської мачухи. І не здогадуємося про мученицький плач із-під дванадцяти замків і дванадцяти ключів справжньої Вітчизни-матері…». Даруйте таку довгу цитату, але яким болем написані ці рядки, яким прозрінням-пророцтвом вони продиктовані?!
Автор безжально зриває маски і руйнує камуфляжні уявлення про сучасну літературну ситуацію, шукає аналогій у минулому, не боїться оприлюднювати негатив і як кожна порядна людина й письменник, починає із себе!
Правда, іноді закрадається думка, що автор кожної наступної хвилини не знає, про що буде писати, і тому пише про що завгодно. Але пише класно!
І насамкінець, хто такі канатохідці! За автором, це люди помежів’я, екзистенційні екстремали, прихильники згущення життєвого простору: «…канатохідці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття…їх люблять і ненавидять».
Можливо, це ми з вами?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
