Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
2026.07.26
12:36
Юрба "златоліфонна"* все ж дотисла —
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
2026.07.26
11:22
Війна гучна і все догори-дригом —
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
2026.07.26
10:04
іще поет спішить біжить додому
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
2026.07.26
08:56
На собі перевіз до Уганди
Балетмейстер кіло контрабанди.
І мішок панталон,
Бо спішив на поклон
До солістки балету Уганди.
Виступали хористки гуняві
З симфонічним оркестром на Яві.
Балетмейстер кіло контрабанди.
І мішок панталон,
Бо спішив на поклон
До солістки балету Уганди.
Виступали хористки гуняві
З симфонічним оркестром на Яві.
2026.07.26
08:27
Триптих
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
2026.07.26
06:39
Повіки важкі від безсоння
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
2026.07.26
01:54
де любові острів?
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...
2026.07.26
00:41
Гриць із малечку марив Мальдівами,
Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.
В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.
В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
2026.07.25
21:12
Хай би у словах недосить сенсу
Мовлю, щоб тебе торкнутись, Джуліє
Джуліє, Джуліє, океанча зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
Джуліє, очі-мушлі
Усміх вітру, зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
Мовлю, щоб тебе торкнутись, Джуліє
Джуліє, Джуліє, океанча зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
Джуліє, очі-мушлі
Усміх вітру, зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
2026.07.25
20:55
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ.
ВАВИЛОНСЬКИЙ ГАРМИДЕР
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ. – Івано-Франківськ: Ті повіт, 2007. – 302 с.
Відомий український письменник Степан Процюк ,поет (у минулому учасник групи «Нова дегенерація»), прозаїк, автор декількох розкручених романів: «Шибениця для ніжності», «Тотем», «Жертвопринесення», у книзі, про яку мова, виступає як есеїст.
У жанру есе немає канону, в цьому його відмінність від жанрів більш визначених – роману, драми, поеми тощо, в цьому його специфіка.
Есеї Степана Процюка поєднують у собі достовірність життєвих фактів, що йде від щоденника; різноманітні узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов’язані з белетристикою. Така собі суміш - усього потроху!
Кожне есе має виразну назву, що звучить як моновірш: «На перетині крові і духу», «У передпокоях Лабіринту», «Acva vita і acva mori» - це тільки вибіркові, а всього їх 68, і всі увиразнюють дух, що панує в оповіді. Як правило, есеї короткі, і дуже короткі, насичені алюзіями, порівняннями, співставленнями, висновками.
Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник і тому у тексті вельми потужний автобіографічний струм, що об’єднує, а коли треба, то й підживлює цікавість читача: «І не треба вигадувати жахітних історій…Чесно згадайте свій сьогоднішній день – і вам відпаде охота закидати щось на кшталт згущення авторських фарб чи завуження зорового кута» !!!
А згадати є що! Темами оповідей-есеїв стають і родовід автора, і його поетична юність, і письменницька зрілість. Але найцікавіше, принаймі, для мене, це авторські роздуми над ситуацією, що називається літературний процес і особливо, його закулісні історії: «І вирує Вавилон емоційок, розкошує ярмарок порожньої пихи, образа накочується на образу, неприязнь знемагає неприязнь. І ми борсаємося, наче жаби, по коліна у клоаці розтліну щастя, думаючи, що це і є справжнє життя. І не підозрюємо про моторошний самообман, і не хочемо згадувати про порожнечу серця і порнографію душі. І не чуємо зловісного реготу збоченської мачухи. І не здогадуємося про мученицький плач із-під дванадцяти замків і дванадцяти ключів справжньої Вітчизни-матері…». Даруйте таку довгу цитату, але яким болем написані ці рядки, яким прозрінням-пророцтвом вони продиктовані?!
Автор безжально зриває маски і руйнує камуфляжні уявлення про сучасну літературну ситуацію, шукає аналогій у минулому, не боїться оприлюднювати негатив і як кожна порядна людина й письменник, починає із себе!
Правда, іноді закрадається думка, що автор кожної наступної хвилини не знає, про що буде писати, і тому пише про що завгодно. Але пише класно!
І насамкінець, хто такі канатохідці! За автором, це люди помежів’я, екзистенційні екстремали, прихильники згущення життєвого простору: «…канатохідці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття…їх люблять і ненавидять».
Можливо, це ми з вами?
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ. – Івано-Франківськ: Ті повіт, 2007. – 302 с.
Відомий український письменник Степан Процюк ,поет (у минулому учасник групи «Нова дегенерація»), прозаїк, автор декількох розкручених романів: «Шибениця для ніжності», «Тотем», «Жертвопринесення», у книзі, про яку мова, виступає як есеїст.
У жанру есе немає канону, в цьому його відмінність від жанрів більш визначених – роману, драми, поеми тощо, в цьому його специфіка.
Есеї Степана Процюка поєднують у собі достовірність життєвих фактів, що йде від щоденника; різноманітні узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов’язані з белетристикою. Така собі суміш - усього потроху!
Кожне есе має виразну назву, що звучить як моновірш: «На перетині крові і духу», «У передпокоях Лабіринту», «Acva vita і acva mori» - це тільки вибіркові, а всього їх 68, і всі увиразнюють дух, що панує в оповіді. Як правило, есеї короткі, і дуже короткі, насичені алюзіями, порівняннями, співставленнями, висновками.
Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник і тому у тексті вельми потужний автобіографічний струм, що об’єднує, а коли треба, то й підживлює цікавість читача: «І не треба вигадувати жахітних історій…Чесно згадайте свій сьогоднішній день – і вам відпаде охота закидати щось на кшталт згущення авторських фарб чи завуження зорового кута» !!!
А згадати є що! Темами оповідей-есеїв стають і родовід автора, і його поетична юність, і письменницька зрілість. Але найцікавіше, принаймі, для мене, це авторські роздуми над ситуацією, що називається літературний процес і особливо, його закулісні історії: «І вирує Вавилон емоційок, розкошує ярмарок порожньої пихи, образа накочується на образу, неприязнь знемагає неприязнь. І ми борсаємося, наче жаби, по коліна у клоаці розтліну щастя, думаючи, що це і є справжнє життя. І не підозрюємо про моторошний самообман, і не хочемо згадувати про порожнечу серця і порнографію душі. І не чуємо зловісного реготу збоченської мачухи. І не здогадуємося про мученицький плач із-під дванадцяти замків і дванадцяти ключів справжньої Вітчизни-матері…». Даруйте таку довгу цитату, але яким болем написані ці рядки, яким прозрінням-пророцтвом вони продиктовані?!
Автор безжально зриває маски і руйнує камуфляжні уявлення про сучасну літературну ситуацію, шукає аналогій у минулому, не боїться оприлюднювати негатив і як кожна порядна людина й письменник, починає із себе!
Правда, іноді закрадається думка, що автор кожної наступної хвилини не знає, про що буде писати, і тому пише про що завгодно. Але пише класно!
І насамкінець, хто такі канатохідці! За автором, це люди помежів’я, екзистенційні екстремали, прихильники згущення життєвого простору: «…канатохідці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття…їх люблять і ненавидять».
Можливо, це ми з вами?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
