Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
2026.08.11
19:32
як не потрапити
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
2026.08.11
16:39
Повторюйся в моїм житті рефреном,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
2026.08.11
16:08
Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.
Тягнула зі стаканчика
2026.08.11
14:34
Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.
Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
2026.08.11
12:58
Нарешті випав сніг.
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
Небесна нагорода.
У хаосі доріг
Згубилася порода.
Цей сніг, немов слова,
Які всі зачекались.
Надія ледь жива
2026.08.11
10:47
Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ.
ВАВИЛОНСЬКИЙ ГАРМИДЕР
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ. – Івано-Франківськ: Ті повіт, 2007. – 302 с.
Відомий український письменник Степан Процюк ,поет (у минулому учасник групи «Нова дегенерація»), прозаїк, автор декількох розкручених романів: «Шибениця для ніжності», «Тотем», «Жертвопринесення», у книзі, про яку мова, виступає як есеїст.
У жанру есе немає канону, в цьому його відмінність від жанрів більш визначених – роману, драми, поеми тощо, в цьому його специфіка.
Есеї Степана Процюка поєднують у собі достовірність життєвих фактів, що йде від щоденника; різноманітні узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов’язані з белетристикою. Така собі суміш - усього потроху!
Кожне есе має виразну назву, що звучить як моновірш: «На перетині крові і духу», «У передпокоях Лабіринту», «Acva vita і acva mori» - це тільки вибіркові, а всього їх 68, і всі увиразнюють дух, що панує в оповіді. Як правило, есеї короткі, і дуже короткі, насичені алюзіями, порівняннями, співставленнями, висновками.
Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник і тому у тексті вельми потужний автобіографічний струм, що об’єднує, а коли треба, то й підживлює цікавість читача: «І не треба вигадувати жахітних історій…Чесно згадайте свій сьогоднішній день – і вам відпаде охота закидати щось на кшталт згущення авторських фарб чи завуження зорового кута» !!!
А згадати є що! Темами оповідей-есеїв стають і родовід автора, і його поетична юність, і письменницька зрілість. Але найцікавіше, принаймі, для мене, це авторські роздуми над ситуацією, що називається літературний процес і особливо, його закулісні історії: «І вирує Вавилон емоційок, розкошує ярмарок порожньої пихи, образа накочується на образу, неприязнь знемагає неприязнь. І ми борсаємося, наче жаби, по коліна у клоаці розтліну щастя, думаючи, що це і є справжнє життя. І не підозрюємо про моторошний самообман, і не хочемо згадувати про порожнечу серця і порнографію душі. І не чуємо зловісного реготу збоченської мачухи. І не здогадуємося про мученицький плач із-під дванадцяти замків і дванадцяти ключів справжньої Вітчизни-матері…». Даруйте таку довгу цитату, але яким болем написані ці рядки, яким прозрінням-пророцтвом вони продиктовані?!
Автор безжально зриває маски і руйнує камуфляжні уявлення про сучасну літературну ситуацію, шукає аналогій у минулому, не боїться оприлюднювати негатив і як кожна порядна людина й письменник, починає із себе!
Правда, іноді закрадається думка, що автор кожної наступної хвилини не знає, про що буде писати, і тому пише про що завгодно. Але пише класно!
І насамкінець, хто такі канатохідці! За автором, це люди помежів’я, екзистенційні екстремали, прихильники згущення життєвого простору: «…канатохідці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття…їх люблять і ненавидять».
Можливо, це ми з вами?
Степан Процюк. КАНАТОХІДЦІ. – Івано-Франківськ: Ті повіт, 2007. – 302 с.
Відомий український письменник Степан Процюк ,поет (у минулому учасник групи «Нова дегенерація»), прозаїк, автор декількох розкручених романів: «Шибениця для ніжності», «Тотем», «Жертвопринесення», у книзі, про яку мова, виступає як есеїст.
У жанру есе немає канону, в цьому його відмінність від жанрів більш визначених – роману, драми, поеми тощо, в цьому його специфіка.
Есеї Степана Процюка поєднують у собі достовірність життєвих фактів, що йде від щоденника; різноманітні узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов’язані з белетристикою. Така собі суміш - усього потроху!
Кожне есе має виразну назву, що звучить як моновірш: «На перетині крові і духу», «У передпокоях Лабіринту», «Acva vita і acva mori» - це тільки вибіркові, а всього їх 68, і всі увиразнюють дух, що панує в оповіді. Як правило, есеї короткі, і дуже короткі, насичені алюзіями, порівняннями, співставленнями, висновками.
Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник і тому у тексті вельми потужний автобіографічний струм, що об’єднує, а коли треба, то й підживлює цікавість читача: «І не треба вигадувати жахітних історій…Чесно згадайте свій сьогоднішній день – і вам відпаде охота закидати щось на кшталт згущення авторських фарб чи завуження зорового кута» !!!
А згадати є що! Темами оповідей-есеїв стають і родовід автора, і його поетична юність, і письменницька зрілість. Але найцікавіше, принаймі, для мене, це авторські роздуми над ситуацією, що називається літературний процес і особливо, його закулісні історії: «І вирує Вавилон емоційок, розкошує ярмарок порожньої пихи, образа накочується на образу, неприязнь знемагає неприязнь. І ми борсаємося, наче жаби, по коліна у клоаці розтліну щастя, думаючи, що це і є справжнє життя. І не підозрюємо про моторошний самообман, і не хочемо згадувати про порожнечу серця і порнографію душі. І не чуємо зловісного реготу збоченської мачухи. І не здогадуємося про мученицький плач із-під дванадцяти замків і дванадцяти ключів справжньої Вітчизни-матері…». Даруйте таку довгу цитату, але яким болем написані ці рядки, яким прозрінням-пророцтвом вони продиктовані?!
Автор безжально зриває маски і руйнує камуфляжні уявлення про сучасну літературну ситуацію, шукає аналогій у минулому, не боїться оприлюднювати негатив і як кожна порядна людина й письменник, починає із себе!
Правда, іноді закрадається думка, що автор кожної наступної хвилини не знає, про що буде писати, і тому пише про що завгодно. Але пише класно!
І насамкінець, хто такі канатохідці! За автором, це люди помежів’я, екзистенційні екстремали, прихильники згущення життєвого простору: «…канатохідці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття…їх люблять і ненавидять».
Можливо, це ми з вами?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
