ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Чекай після півночі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чекай після півночі...
…коли діти мирно сопіли у своїх ліжечках, коли листя осипалося на чорну траву, коли зозулька у старому дзиґарі хрипким голосом прокувала північ, коли ні голова, ні тіло не морочилися над питанням “бути чи не бути” – я тихенько відчинила вікно і визирнула… Теплий вересень, забачивши – ні, навіть не забачивши, а швидше відчувши у темряві – так, як відчувають коти і коханці – моє тіло, простягнув руки і усміхнувся: “Стрибай, мала!”
- Ага, вже йду, - кивнула я, сіла на новеньку мітлу – і, як була – у чомусь чорному, атласному і напівпрозорому – шугонула у відчинене вікно… І ніч ловила мене розтуленими долонями… І ніч гойдала мене на хвилях напівнатяків, напівдотиків і напівподихів… І ніч цілувала мене своїми теплими шорсткими вустами…
… облетівши будинок – аби відновити навички – я зорієнтувалася за зорями – і вирахувала приблизний напрямок…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
…моє місто спить дуже непевно, воно здригається уві сні, так наче увечері перед тим довго і гірко плакало – і глибоко зітхає, і метається на своїй бетонній подушці…Йому сняться чорні підземні води, що нуртують десь там, під глибоким шаром асфальтів, кісток і каменю. І ті води роз’їдають коріння старих будинків, і чорними вужами лізуть через запилені комини у душі людей…
…у поодиноких освітлених вікнах – скулені постаті Загублених – вони колись давно, ще вчора, позавчора, рік, сто років тому пройшли по тоненьких, туго напнутих павутинках вселенської сітки – і вже не можуть знайти дороги назад, і висять туго згорнутими коконами, і балакають через сон із собою, вигадуючи щоразу нові ніки…
…далекобійники прокручують дорогу, як стару кіноплівку, марно намагаючись пригадати ім’я чергової повії на об’їзній…
…подружжя, що втомились сваритися – і тривожно заснули, забувши зняти шоломи…
…смішний кирпатий хлопчисько, який пише перші вірші про кохання…
…втомлена від густого безсоння бабуся, яка прочитала ті вірші сімдесят років тому…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
злітаю вище – понад тим містом, понад важкими хмарами – і тепер я бачу спини перелітних літаків і птахів, а Бог бачить мою голу спину…
І голос – твій голос - він кличе – тихо-тихо, напівпошепки, одним видихом: “Прийди…”
…а тоді вперіщив дощ…
…і чорний атлас пеньюару змок – і стік по білих ногах…
…і я повернулася додому…
P.S. Постав тигрові лілії у воду – щоби не зів’яли.
І чекай після півночі…
- Ага, вже йду, - кивнула я, сіла на новеньку мітлу – і, як була – у чомусь чорному, атласному і напівпрозорому – шугонула у відчинене вікно… І ніч ловила мене розтуленими долонями… І ніч гойдала мене на хвилях напівнатяків, напівдотиків і напівподихів… І ніч цілувала мене своїми теплими шорсткими вустами…
… облетівши будинок – аби відновити навички – я зорієнтувалася за зорями – і вирахувала приблизний напрямок…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
…моє місто спить дуже непевно, воно здригається уві сні, так наче увечері перед тим довго і гірко плакало – і глибоко зітхає, і метається на своїй бетонній подушці…Йому сняться чорні підземні води, що нуртують десь там, під глибоким шаром асфальтів, кісток і каменю. І ті води роз’їдають коріння старих будинків, і чорними вужами лізуть через запилені комини у душі людей…
…у поодиноких освітлених вікнах – скулені постаті Загублених – вони колись давно, ще вчора, позавчора, рік, сто років тому пройшли по тоненьких, туго напнутих павутинках вселенської сітки – і вже не можуть знайти дороги назад, і висять туго згорнутими коконами, і балакають через сон із собою, вигадуючи щоразу нові ніки…
…далекобійники прокручують дорогу, як стару кіноплівку, марно намагаючись пригадати ім’я чергової повії на об’їзній…
…подружжя, що втомились сваритися – і тривожно заснули, забувши зняти шоломи…
…смішний кирпатий хлопчисько, який пише перші вірші про кохання…
…втомлена від густого безсоння бабуся, яка прочитала ті вірші сімдесят років тому…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
злітаю вище – понад тим містом, понад важкими хмарами – і тепер я бачу спини перелітних літаків і птахів, а Бог бачить мою голу спину…
І голос – твій голос - він кличе – тихо-тихо, напівпошепки, одним видихом: “Прийди…”
…а тоді вперіщив дощ…
…і чорний атлас пеньюару змок – і стік по білих ногах…
…і я повернулася додому…
P.S. Постав тигрові лілії у воду – щоби не зів’яли.
І чекай після півночі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію