
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Чекай після півночі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чекай після півночі...
…коли діти мирно сопіли у своїх ліжечках, коли листя осипалося на чорну траву, коли зозулька у старому дзиґарі хрипким голосом прокувала північ, коли ні голова, ні тіло не морочилися над питанням “бути чи не бути” – я тихенько відчинила вікно і визирнула… Теплий вересень, забачивши – ні, навіть не забачивши, а швидше відчувши у темряві – так, як відчувають коти і коханці – моє тіло, простягнув руки і усміхнувся: “Стрибай, мала!”
- Ага, вже йду, - кивнула я, сіла на новеньку мітлу – і, як була – у чомусь чорному, атласному і напівпрозорому – шугонула у відчинене вікно… І ніч ловила мене розтуленими долонями… І ніч гойдала мене на хвилях напівнатяків, напівдотиків і напівподихів… І ніч цілувала мене своїми теплими шорсткими вустами…
… облетівши будинок – аби відновити навички – я зорієнтувалася за зорями – і вирахувала приблизний напрямок…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
…моє місто спить дуже непевно, воно здригається уві сні, так наче увечері перед тим довго і гірко плакало – і глибоко зітхає, і метається на своїй бетонній подушці…Йому сняться чорні підземні води, що нуртують десь там, під глибоким шаром асфальтів, кісток і каменю. І ті води роз’їдають коріння старих будинків, і чорними вужами лізуть через запилені комини у душі людей…
…у поодиноких освітлених вікнах – скулені постаті Загублених – вони колись давно, ще вчора, позавчора, рік, сто років тому пройшли по тоненьких, туго напнутих павутинках вселенської сітки – і вже не можуть знайти дороги назад, і висять туго згорнутими коконами, і балакають через сон із собою, вигадуючи щоразу нові ніки…
…далекобійники прокручують дорогу, як стару кіноплівку, марно намагаючись пригадати ім’я чергової повії на об’їзній…
…подружжя, що втомились сваритися – і тривожно заснули, забувши зняти шоломи…
…смішний кирпатий хлопчисько, який пише перші вірші про кохання…
…втомлена від густого безсоння бабуся, яка прочитала ті вірші сімдесят років тому…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
злітаю вище – понад тим містом, понад важкими хмарами – і тепер я бачу спини перелітних літаків і птахів, а Бог бачить мою голу спину…
І голос – твій голос - він кличе – тихо-тихо, напівпошепки, одним видихом: “Прийди…”
…а тоді вперіщив дощ…
…і чорний атлас пеньюару змок – і стік по білих ногах…
…і я повернулася додому…
P.S. Постав тигрові лілії у воду – щоби не зів’яли.
І чекай після півночі…
- Ага, вже йду, - кивнула я, сіла на новеньку мітлу – і, як була – у чомусь чорному, атласному і напівпрозорому – шугонула у відчинене вікно… І ніч ловила мене розтуленими долонями… І ніч гойдала мене на хвилях напівнатяків, напівдотиків і напівподихів… І ніч цілувала мене своїми теплими шорсткими вустами…
… облетівши будинок – аби відновити навички – я зорієнтувалася за зорями – і вирахувала приблизний напрямок…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
…моє місто спить дуже непевно, воно здригається уві сні, так наче увечері перед тим довго і гірко плакало – і глибоко зітхає, і метається на своїй бетонній подушці…Йому сняться чорні підземні води, що нуртують десь там, під глибоким шаром асфальтів, кісток і каменю. І ті води роз’їдають коріння старих будинків, і чорними вужами лізуть через запилені комини у душі людей…
…у поодиноких освітлених вікнах – скулені постаті Загублених – вони колись давно, ще вчора, позавчора, рік, сто років тому пройшли по тоненьких, туго напнутих павутинках вселенської сітки – і вже не можуть знайти дороги назад, і висять туго згорнутими коконами, і балакають через сон із собою, вигадуючи щоразу нові ніки…
…далекобійники прокручують дорогу, як стару кіноплівку, марно намагаючись пригадати ім’я чергової повії на об’їзній…
…подружжя, що втомились сваритися – і тривожно заснули, забувши зняти шоломи…
…смішний кирпатий хлопчисько, який пише перші вірші про кохання…
…втомлена від густого безсоння бабуся, яка прочитала ті вірші сімдесят років тому…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
злітаю вище – понад тим містом, понад важкими хмарами – і тепер я бачу спини перелітних літаків і птахів, а Бог бачить мою голу спину…
І голос – твій голос - він кличе – тихо-тихо, напівпошепки, одним видихом: “Прийди…”
…а тоді вперіщив дощ…
…і чорний атлас пеньюару змок – і стік по білих ногах…
…і я повернулася додому…
P.S. Постав тигрові лілії у воду – щоби не зів’яли.
І чекай після півночі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію