
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Чекай після півночі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чекай після півночі...
…коли діти мирно сопіли у своїх ліжечках, коли листя осипалося на чорну траву, коли зозулька у старому дзиґарі хрипким голосом прокувала північ, коли ні голова, ні тіло не морочилися над питанням “бути чи не бути” – я тихенько відчинила вікно і визирнула… Теплий вересень, забачивши – ні, навіть не забачивши, а швидше відчувши у темряві – так, як відчувають коти і коханці – моє тіло, простягнув руки і усміхнувся: “Стрибай, мала!”
- Ага, вже йду, - кивнула я, сіла на новеньку мітлу – і, як була – у чомусь чорному, атласному і напівпрозорому – шугонула у відчинене вікно… І ніч ловила мене розтуленими долонями… І ніч гойдала мене на хвилях напівнатяків, напівдотиків і напівподихів… І ніч цілувала мене своїми теплими шорсткими вустами…
… облетівши будинок – аби відновити навички – я зорієнтувалася за зорями – і вирахувала приблизний напрямок…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
…моє місто спить дуже непевно, воно здригається уві сні, так наче увечері перед тим довго і гірко плакало – і глибоко зітхає, і метається на своїй бетонній подушці…Йому сняться чорні підземні води, що нуртують десь там, під глибоким шаром асфальтів, кісток і каменю. І ті води роз’їдають коріння старих будинків, і чорними вужами лізуть через запилені комини у душі людей…
…у поодиноких освітлених вікнах – скулені постаті Загублених – вони колись давно, ще вчора, позавчора, рік, сто років тому пройшли по тоненьких, туго напнутих павутинках вселенської сітки – і вже не можуть знайти дороги назад, і висять туго згорнутими коконами, і балакають через сон із собою, вигадуючи щоразу нові ніки…
…далекобійники прокручують дорогу, як стару кіноплівку, марно намагаючись пригадати ім’я чергової повії на об’їзній…
…подружжя, що втомились сваритися – і тривожно заснули, забувши зняти шоломи…
…смішний кирпатий хлопчисько, який пише перші вірші про кохання…
…втомлена від густого безсоння бабуся, яка прочитала ті вірші сімдесят років тому…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
злітаю вище – понад тим містом, понад важкими хмарами – і тепер я бачу спини перелітних літаків і птахів, а Бог бачить мою голу спину…
І голос – твій голос - він кличе – тихо-тихо, напівпошепки, одним видихом: “Прийди…”
…а тоді вперіщив дощ…
…і чорний атлас пеньюару змок – і стік по білих ногах…
…і я повернулася додому…
P.S. Постав тигрові лілії у воду – щоби не зів’яли.
І чекай після півночі…
- Ага, вже йду, - кивнула я, сіла на новеньку мітлу – і, як була – у чомусь чорному, атласному і напівпрозорому – шугонула у відчинене вікно… І ніч ловила мене розтуленими долонями… І ніч гойдала мене на хвилях напівнатяків, напівдотиків і напівподихів… І ніч цілувала мене своїми теплими шорсткими вустами…
… облетівши будинок – аби відновити навички – я зорієнтувалася за зорями – і вирахувала приблизний напрямок…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
…моє місто спить дуже непевно, воно здригається уві сні, так наче увечері перед тим довго і гірко плакало – і глибоко зітхає, і метається на своїй бетонній подушці…Йому сняться чорні підземні води, що нуртують десь там, під глибоким шаром асфальтів, кісток і каменю. І ті води роз’їдають коріння старих будинків, і чорними вужами лізуть через запилені комини у душі людей…
…у поодиноких освітлених вікнах – скулені постаті Загублених – вони колись давно, ще вчора, позавчора, рік, сто років тому пройшли по тоненьких, туго напнутих павутинках вселенської сітки – і вже не можуть знайти дороги назад, і висять туго згорнутими коконами, і балакають через сон із собою, вигадуючи щоразу нові ніки…
…далекобійники прокручують дорогу, як стару кіноплівку, марно намагаючись пригадати ім’я чергової повії на об’їзній…
…подружжя, що втомились сваритися – і тривожно заснули, забувши зняти шоломи…
…смішний кирпатий хлопчисько, який пише перші вірші про кохання…
…втомлена від густого безсоння бабуся, яка прочитала ті вірші сімдесят років тому…
…якби ти знав…якби ти лишень знав…
злітаю вище – понад тим містом, понад важкими хмарами – і тепер я бачу спини перелітних літаків і птахів, а Бог бачить мою голу спину…
І голос – твій голос - він кличе – тихо-тихо, напівпошепки, одним видихом: “Прийди…”
…а тоді вперіщив дощ…
…і чорний атлас пеньюару змок – і стік по білих ногах…
…і я повернулася додому…
P.S. Постав тигрові лілії у воду – щоби не зів’яли.
І чекай після півночі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію