ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2017.09.20 19:01
Ця ніч віршування відточує стиль.
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................

Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра

Мирослав Артимович
2017.09.20 17:53
Немало див дарує нам природа –
митець неперевершено-умілий:
вона і зачаровує, і годить,
лікує душу, освіжає тіло.

А кожен витвір – формою і суттю
такий нерукотворно-бездоганний:
у ньому Вишній замисел присутній,

Любов Бенедишин
2017.09.20 12:11
Вергай діла, слова верзи –
Усі «вагомі».
Зламали бевзні терези.
Феміда – в комі.

Їй повернутись до снаги
З пітьми, де в’язко...
Та час вже кинув на торги

Олександр Сушко
2017.09.20 10:18
Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -

Любов Матузок
2017.09.20 09:52
Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
не вистачає вітаміну сонця.
На яснах ґрунту – кров’янистий слід
листків. І вже заслаблим оборонцем

втікає день, дрібніє – не шукай,
мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
І вечора підсохлий коровай

Ірина Вовк
2017.09.20 08:57
Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
Як спалах очей твоїх, зрки - живі діаманти - лицю...

Ти перейшла цей квітник, як переходять із

Микола Соболь
2017.09.20 05:53
Самотнє дерево печалі
Колише спогади земні,
Які пливуть за сині далі –
Лелеками у вишині.
Накрите чорною вуаллю
На плечі опускає жур.
Що далі буде? За печаллю
Невидимий вже виріс мур.

Світлана Майя Залізняк
2017.09.20 00:53
Запрошую читачів-слухачів.

Василь Кузан
2017.09.19 23:00
Коли ідеш із темряви у темінь,
Міняючи упевненість на страх,
Виловлюючи перелітні теми,
Облизуючи спрагу на вустах…

Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
Не дихаєш, а ковзаєш по плесу

Сонце Місяць
2017.09.19 18:23
любити із тобою всі часи
та під луну ясних чи ні сезонів
збувати сни купляти свій classic
& трохи вслухатись ~
рамштайн шаманить зонне

увесь капець заскоченості всі
чума війна тюремні макарони

Олександр Сушко
2017.09.19 17:31
Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.

Тетяна Флора Мілєвська
2017.09.19 17:22
Із чого складається осінь на схилі свого життя?
Так лагідно вітер просить, так дихає небуттям,
На каві малюнок лиха, на склі проростає пил.
У осені діловитість зникає раптово! Сил
У неї на все немає. Криве задзеркалля стін
Небесного ґартування - зупи

Олена Багрянцева
2017.09.19 11:21
Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
Ти бажаєш мене
Відчайдушно,
Уперто,
Затято.

Вітер Ночі
2017.09.19 11:05
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.

Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай

Вадим Василенко
2017.09.19 10:34
Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі

Ірина Вовк
2017.09.19 09:06
Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

… Мій вогнику, а ти собі палай!

Ще тепло нам в жаринках темних руж,
ще наших губ блакитні едельвейси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Поеми / Кінець Древності, епос

 Бену (Фенікс) Гл .1. Ч.І. Кінець Древності
'Кінець Древності'


Художник - Девід Робертс. Руїни.

Частина І: 'Дім Сонця'

Промовляння

Я тут! Я тут. У браму стукочу
до Правосуддя - стати перед Ним.

Я підступив довершеною тінню,
аби зустрілось Правосуддя з тим,
хто полюбив Його. Я тут!
                        Я тут!

У Правди-Правосуддя входжу Дім.
Святу цілую землю на Порозі
Передпоко́ю Суду. Я вже тут!

Вітаю Вас, Владики, Праві Судді,
хвала Тобі, о мій Великий Боже,
Володарю Двох Істин!
                        Я прийшов
до Тебе Повелителю. Я тут.

Я званий бачити Красу Твою!
Я відаю Тебе, і знаю Ймення,
я знаю імена й сорока двох
богів, які стоять побіля Тебе
у неозорому Дворі Двох Істин,
де рештки поглинаються злочинців,
і випивається нечиста кров
в день Судний перед Сутністю Благою.

Владики - Правду Вам несу.
                        До Вас
іду зі справедливістю,
                        для Вас
я кривду вчасно відігнав і знищив.

Я не казав брехні,
Я не впадав у гнів.
Я не робив дурного.
Чистий я!
Я чистий!

На слабшого руки не підіймав.
Не відмовлявся чути слова правди.
Чистий я!

Не перелюбствував.
Не проклинав ані царя, ні батька.
Чистий я!

Не брав у немовляти молока.
Не оббирав хлібів у вмерлих.
Чистий я!
Я чистий!

Не причиняв нікому зла,
Не бив раба перед Лицем Господнім.
Не був причиною хвороб.
Не був причиною для сліз.
Не убивав.
Я чистий!
Чистий я!

І не велів я убивати.
Чистий я!
Нікому не приносив мук.
Я чистий!

Не кидав зайве я на терези,
не відбавляв і з них вагу.
Я чистий!

Не відбирав собі кавалка поля.
Не взяв чужого і півкрайки.
Чистий я!

Не тиснув потайки на терези.
Не нахиляв їх я.
Не крав.
Не нехтував водою в час її.
Канали не перерізав.
Вод не забруднював.
Я чистий!

Я не псував оброблені поля.
Не гнав худобу марно з пасовища.
Не учиняв худобі будь-якої шкоди.
Птахів богів у сіті не ловив.
Стада в маєтках божих не тривожив.
В ставах, богам належних, не рибалив.
Не убивав тварин священних.
Чистий я!

У місці Істини я не грішив.
І слух моє ім’я не турбувало
керманича священного човна.
Я чистий!

Паскудства не вчиняв перед богами.
І не витягував припасів з храмів.
Чистий я!

Не умаляв приношення богам.
І не псував хліби богів.
Я чистий!
І клятви надаремно не давав.
І не гасив жертовного вогню.
Я чистий!

М’ясних приношень днів не пропускав!
При Виході не заважав я богу!
І не паплюжив бога я у серці!
Я чистий! Чистий!
Чистий я!
Я чистий!

І чистота моя є чистотою
величнішого птаха Бену, бо -
я ніздрі у Володаря Дихáння ,
Який усім життя дарує в день,
День повноти у Оні Ока Гора,
в присутності Владики Кемет. Я,
зрів Ока Гора повноту у Оні!

Не станеться зі мною тут лихого,
у царському Дворі двох Істин, бо
я знаю імена усіх богів -
Супутників Величнішого Бога...


Зрю чашу з власним серцем, о як терпко!, -
І чашу з Правдою. О, Терези, прошу,
замріть, не коливайтеся!
                                О, серце
моєї матері, моїх наро́дин!
Ти, що було зі мною всі часи
там, на землі, не свідчи проти мене!
Не будь-бо супротивником і перед
Божественною Владою не тяж
супроти мене, не розповідай:
“Ось, що робив насправді, він чинив це...”
Не накликай на мене зла!
О Ваги!
                  Замріть, не коливайтеся!
                                        О, Боже…


 Художник - Девід Робертс. Храм в Абу-Симбел.

Глава 1. Фенікс

1
У сині неба плинув юний Фенікс. *
Над прибережним спраглим суходолом
віддався теплій течії повітря,
в напівдрімоті звично безупинно
ковтаючи стрімкою тінню простір
у споконвічнім леті вслід за Сонцем.

Велике Море даленіло справа,
поверхню одягнувши в пасма ліній,
неначе раз за разом горизонт
з давно набридлого зривався місця,
та з примхи злої долі знову й знову
з’являвся там, із-звідки щойно знявся.

А хвилі, не звертаючи уваги
на цю утрату, мчали далі й далі
від обрію - злітали, грали з вітром,
і насолоджувалися безмежним
привіллям вірнопідданим своїм.

І тільки біля берега безпечних
оманливих ілюзій володіння
раптово позбавлялись, тверезіли,
і миттю вже сварливі аж до скону,
вгризалися в громади пітних скель,
і замовкали, до німих пісків
пінявими торкнувшись язиками.

А зліва, на безкраїх пасовищах
між островами величавих кедрів,
бродили табунами швидконогі,
збираючи в п'янкім роздоллі трав
улюблене, для кожного своє.

За ними тінню плили хижаки,
що начебто нічим не переймались,
та раз у раз із клацанням щелеп
знаходили собі нову поживу,
не зменшуючи, втім, нічого в світі -
ні розмаїття барв, ані просторів.

І ця картина, од віків незмінна,
являла врівноваженість і спокій,
вагоміший за німоту пустелі,
ошатніший за спраглу неповторність
обвугленого моря царства мертвих.

Аж ген, поміж високих скель, на плато,
над плавним закрутом ріки, димами
означивши успішне полювання,
зібралися двоногі, найлютіші
із бачених деінде хижаків.

Все більше їх. Зодягнуті у шкури
снують між ям, набитих очеретом,
вишукують на собі паразитів
і тулять до грудей брудних дітей -
нічим не відрізнялись би від інших
численних хижаків, якби не запах,
не вміння управлятися з вогнем,
та нездоланне вміння спільних ловів.

Та ген позаду і вони лишились.
І Фенікс, змінюючи швидкість льоту,
почав здійматись у вечірнє небо,
знаходячи черговий раз різницю
між тим, що бачить зараз і що бачив
минулого великого обльоту,
як незначну, у порівнянні з іншим..."

Син Пераа, здається, задрімав -
ходіння зовсім змучило його,
сидить недвижно, витягнувши ноги,
вколисаний неспішністю казання, -
і жрець, немолодий аскет, підвівся.

Потрібно взяти ще було в дорогу
все, що зібрав учора: дивина,
прожив багато - назбиралось мало.
А ще, востаннє, треба накормити
котів, і випустити з клітки птаху,
і зосередитися на речах,
які постійно відкладав на потім.

Останні справи видавались швидше
прихованим жаданням залишитись,
не покидати ці прадавні стіни.
Та що для долі ці його бажання…

Жрець усміхнувся сумно і ступив,
одначе був зупинений негайно.

Хлопча його вхопило за одежу.
Підступно мружиться й питає: Скільки?
Що скільки ? – у своїй задумі муж
не зразу помічає гри малого,
приховану під покривалом руку.

Дитячі пальці, зімкнуті докупи,
здіймають невелику піраміду
із кольорових візерунків саду.

- Чотири, - навмання говорить жрець,
черговий раз милуючись тканині,
до нещодавно ткати так не вміли.

- Ні, три! я два зігнув. Їх три, поглянь, -
хлопча скидає сад, підносить руку
над головою: Бачиш, ти програв!
А значить, усього і ти не знаєш!
Як знати можеш те, що Фенікс бачив?!

Аскет сміється кінчиками губ,
вертається на свій затертий килим,
уважно дивиться Аменхотепу
у спраглі, темно-карі, владні очі.
І зважує, бо бути обережним
і, одночасно, щирим – неможливо.
А особливо з тим, у кого дивний
для царської особи - світлий розум.
Високий лоб, чуттєві повні губи,
та погляд заважкий, як для дитини...

- О, сину наймудрішого з царів,
осмілююсь тобі розповідати
лише оте, чому мене навчали
просвітлені мої учителі,
оте, що залишили у мені
сувоїв древніх неминуща мудрість
і вибиті у камені послання.
Хто справді прагне знань, усе почуте
порівнювати має з письменами, -
тому твоє бажання осягати
на власні очі зустрічаю радо...

Та син Аменхотепа кривить носа -
читати ієрогліфи сьогодні
йому не хочеться. Він залюбки
пірне у хащу батьківського саду
опісля того, як задовольнить
своє бажання плинути човном,
що припливе за ним сюди невдовзі.
А поки ще послухає про землі,
які ніколи не окине зором
ні сам, ні батько, певно, тільки Ра.

Велить жерцю розповідати далі.

2
- Тож так і линув Фенікс вслід за сонцем,
байдуже підмічаючи різницю
з минулого великого обльоту,
як незначну, порівнюючи з іншим.

Із іншим, що за обрієм далеким,
навколишню незмінність не зрівняти.
Як не зрівняти цих двоногих з тими.
Ці норовлять дістати всіх і зжерти,
гарчать, кидають уві слід каміння,
ті ж - люди - плем'я птаха вихваляють
і голови схиляють перед ним.

О, незабаром береги морські
зійдуться до скелястих стін протоки,
аби затим безмежно розступившись,
відкрити морю безміри безодні
того нутра, що зветься Океаном,

і обрій, наче хмарки штормові,
днем після, рідні обриси стурбують -
шпилясті. Світ довкола облетівши,
ніде не бачив кращих місць за ті,
де народився і здійнявся в небо.

Останнім часом Фенікса проймала
туга за домом, сни - один в один -
прекрасно-звабні чарівні видіння:
закинуті у океан шматочки
доглянутої старанно поверхні,
сади, духмяні подихи ланів.
Помірний вітер доглядає сходи
пшеничні, вимальовуючи знаки
своїх послань, таких недовговічних,
що не можливо їх запам'ятати,
не те що зрозуміти, мов не твердь
внизу, попід натомленим крилом, -
а письмена.
                        І нескінченний тік
доріг – розбіжж’ям павутини з міст,
наповнений живим тремтливим блиском
розкішних колісниць, поміж якими
сріблинки вершників у сяйних шатах.

А здовж доріг - то тут, то там зростають
охайними і строгими рядами
усіх відомих оку кольорів
людські будови, і поля, поля -
аж до околиці лісів, до селищ,
оточених міцним високим муром,
з яких виводять полонених дикунів
щоранку на не копітку роботу.

І виструнчені лінії каналів
зі зграйками човнів і з кораблями
попід громаддям барвних парусів.

І чисті дзюркотливі потічки,
повиті паростю кущів чи лісом;
струмки, джерела - теплі і холодні.

І тут, і там виблискують споруди
доглянутих палаців, строгі храми,
у камінь вдягнуті ставки, озера.

Здається Феніксу, що він вже вдома -
кружляє поміж родичів над світом,
який їх привітав у дні минулі -
безмірну кількість поколінь тому.

3
Давно настільки, що з видінь найперших
його далеких пращурів дійшли
лише зірки у теплому тумані,
що підіймався з тріщин і ущелин
і солодко, неквапно паморочив...
Туман, поза яким ще відчувався
прадавнього заледеніння холод.
Такий, як і сьогодні, лютий холод.
Величні обрії округ сиріли,
покраяні згромадженнями льоду.

Та вже тоді лід стиха відступав.
Його відламки - гори осяйні -
уздовж крутих, високих берегів
покірно плинули за небосхил,
де прокидався грізний Океан.

Володар вод, розбивши кліть із криги,
вбирав потугу у свої отерплі груди,
і косо зиркав, спінюючи губи,
на твердь, яка нахабною дугою
від континенту витягнулась вдалеч.

А легковажний до біди оазис,
від гибелі у льодяних обіймах
порятувавшись ласкою богів,
підземним жаром, вод морських теплом,
погордливо вимріював майбутнє
і в синє небо з осяйним Світилом
свій погляд направляв, а не на поступ,
невпинний поступ хвиль по кручах вгору.

Змивав прибій присипані кістки
прародичів могутніх, що не встигли
набути здатностей угодних небу,
та милосердне сонце надихало
нові й нові прийдешні покоління...

- Учителю, я уявляю море,
бо ж Річка розливається щороку,
але щоби тверділи води – ні.

Мені розповідали, що колись,
під час грози, вода спадала з неба,
і випадали білі камінці,
які чаклунством далі обертались
водою на долоні й на землі.
І то були маленькі камінці.
Виходить, що бувають і великі?
Яка ж то сила в небі, що здіймає,
а потім кидає униз каміння,
що розмірами, наче наші храми,
і, разом з тим, не тоне у воді?

4
Учитель пильно дивиться на учня,
всміхається, немов про щось згадавши,:
- О так, великі брили із води
народжуються, як тепло зникає.
Коли зникає сонячна потуга.

Багато дивного існує в світі,
але про все відразу не сказати,
тож повертаємося ми до Птаха,
до згадок, що приходили йому
про світ минулий, і часи щасливі
для племені його - вже розправляли
вони міцніюче крило високо
над урвищами скель, вологим лісом,
рівнинами, підступним тілом вод.

Хто їм здійнятися поміг у небо?
Напевно той, хто дарував їм крила,
хто їх зробив подібними собі.
Але про це не залишилось згадок.

Натомість добре знаємо про інше.

Безмежну кількість поколінь кормила
густа, вічнозелена хаща плем'я
смачними розмаїтими плодами,
серед яких найкращими були
плоди з дерев пізнання і життя,
як потім ті дерева звали люди.

Але не завжди їжі вистачало.
В сезон дощу плоди не визрівали,
тож плем'я кожен рік літало в мандри
на пошуки споріднених лісів.

Та плід життя зростав лише удома.

І пошуки ввійшли з тих пір у звичку,
чудову звичку - мандрувати світом.

Та як приємно поділитись потім
побаченим, у пам'яті бездонній
старійшин споглядати безперервну
картину змін, що сталися в місцях
і на уважний погляд незнайомих.
І образами цими наповнятись
на недосяжній висоті карнизів,
у споконвічних гніздищах своїх
неспішно, сонно, владно прогортати
збережені докладно сонмом предків
видіння зниклих у минулім днів...

5
Не так давно, у порівнянні з іншим,
в околицях безмежного пралісу,
де Сонце плине в небі значно вище,
спостерігати почали двоногих.

Здійнявшись з чотирьох на задні дві
брели вони поміж рівнинних трав.
Гуртом оборонялись й полювали,
ростили дітлахів і помирали,
як помирала інша звірина,
безсила перед примхами природи.

А ще вони, як інші хижаки,
ненавиділи родичів своїх.
І люто переслідували всіх,
хто слабший був, чи ззовні іншим.

І з часом перемогу здобули
над більшістю з колишньої рідні -
одних загнавши в непролазні нетрі,
а інших вбравши в ненаситні шлунки.

Боги у цьому їм не заважали,
та й що богам нещасні дикуни.

6
Минали покоління й покоління.
Не раз двоногі проходили землі,
де фенікси жили, однак ніколи,
мігруючи за сонцем і стадами,
надовго не затримувались тут.

Аж доки якось чудернацьке плем'я,
із тих, що вищими були на зріст,
не здибало собі зручну печеру, -
жили колись там велетенські кішки -
та й радо поселилися у ній,
почавши в цих краях хазяйнувати.

Вони боялись феніксів - у всьому
могутніших за себе, та Птахи
їм не здавались очевидним злом, -
ті ж родичі, що світом гнали їх ,
були страшніші будь-якого звіра.

Крилаті, ж бо, з висот своїх звертали
на розмаїті дикі племена
тоді не більше царської уваги,
аніж на інших різних хижаків.

Грізніша відчувалась небезпека.

7
Вишукуючи тверді слабину,
по кручах підіймаючись невпинно,
прислужник вірний долі, Океан,
діймав півострів гуркотами хвиль.
Диміли потривожені вулкани,
підмита водами земля здригалась
і осідала у грузькі пучини.

І фенікси, покірливі наказу,
що кликав їх в небесне мандрування
того лихого року здійнялись,
раніше звичного. І вже невдовзі
наздогнані були жаским видінням
загибелі батьківської землі.

Змінився світлий день на мряку ночі,
розірвані злетіли в небо гори,
і краяв твердь потоками вогонь,
а за вогнем, услід, помчали хвилі.

А як минули хвилі - суша зникла.

8
Лишилися, натомість, острови -
малі сліди величніших часів,
що проминули, як минає все.

Та островам не вистачало лісу.
Вони задовольнити не могли
численне плем'я ситою їдою.
І стало Птаха менше, значно менше.

Так доля, відвернувшись від одних,
потрафила, здавалось, недостойним -
із дрібки тих, що вижили в потопі,
нещасних дикунів, вигнанців світу,
невдовзі розрослося дуже плем'я,
яке було уже й не порівняти
із родом вічно гнаних втікачів,
що тут колись знайшли собі притулок.

Печера та на острові найбільшім,
в цілющому оточенні джерел,
священною прозвалась згодом. Звісно,
тоді, коли в часи усім щедріші,
у ній ніхто уже не проживав.

Хоча і стале за жерцями вслід
до неї шли двоногих горді внуки
не тільки славити минулі дні,
але й зцілятись подихом ущелин -
аби, припавши до легень підземних,
затим до ранку щиро веселитись,
як це вони робили в давнину
коли, траплялось, заблукалий вітер
в поселення приносив дух підземний.

Той подих обвівав і схил гори,
єдиний схил, де ще гніздився Фенікс.

Напевно поблизу димів підземних
селилися крилаті неспроста,
як неспроста, вдихаючи його,
і змінювались первісні істоти.

У світі нашому ці чудеса
присутні теж: димлять із-під землі
богів священні вогнища і кузні.

Дурманять голови оті дими.
Й навіяні пророцтва часом точні…

9
Себе людьми двоногі стали звати
у сьомому коліні по потопі.

Ще покоління феніксів пройшло
і люди, приручаючи тварин,
зайнялись випасом, найперше, острів
очистивши від інших хижаків.

Порівняно з двоногими повсюди -
це плем'я розвивалось надто швидко.
Чимало додали і в зрості, силі,
і жили щораз довше за батьків.
З них найдостойніші проіснували
як десять, двадцять поколінь двоногих -
порівнюючись віком навіть з бену,
як називали феніксів вони.

А працювали, як і ми у Кемет.
Поля очищували і орали,
і двічі урожай збирали свій.
Опанували, врешті, три великі
і сім дрібніших, поруч, островів,
все, що зосталося по катастрофі.

10
Уже й човни збирали із дощок.
І це були не ті плоти незграбні -
під вправними і дужими руками
вони росли у розмірах і швидко
дісталися, упокоривши вітер,
за обрій, до великої землі.

Там висадившись, люди здивувались
суворості і дикості природи,
яку чомусь не пам'ятали зовсім,
хоча і вийшли саме з цих країв.

Не заснували навіть перших селищ,
як те робилося на островах -
не забажав ніхто з них залишитись
у хижій і підступній дичині.
Набили звірини заради м’яса
і ладного, небаченого, хутра,
і, вимінявши в племенах первісних
за безцінь різне, з богом відплили.

Відтоді так у них і повелось:
привільним світом мандрувати за
коштовностями, стравами, рабами, -
не зазіхаючи на ремесло богів,
задовольнятися земним і меншим.

У світі ж бо для кожного своє:
одне безкрилим, а крилатим – інше.

11
Та кожен раз у пошуку поживи
доводилося йти все далі й далі.
В постійній небезпеці мандрувати
у невідомість суші і води.

Тож у пригоді стати й мав союз
із племенем досвідченим у мандрах.
І в кого, як не в бену, розпізнати
вони могли про подорожі тайни?
Хто, споглядаючи на все з небес,
настановив би до шляхів коротших,
а, головне, - багатих на поживу.

Тут вчитель, здійснюючи перехід
на інший рівень, промовляє: - звісно,
у текстах, що дійшли до наших днів,
докладні Феніксові відчуття
описані по-людськи. Та відомо,
крилате плем'я не вживало слів,
обходячись без висновків і назв,
не бралося і розділяти світ
поняттями добра і зла.
                                Напевне,
позамість роздумів, чи бо вагань
зринала в них команда - "треба так".
І саме "так" вони і учиняли.

Навколишня природа "так" живе -
поєднана у цільне існування.

Як високо сьогодні крокодил
не відкладає яйця у пісок -
вода розливу досягне до них.
Усяка звірина це точно знає.

А ще й одне від одного залежить.

І ми залежимо від них усіх.

У всьому видимі мета і цільність,
безмірна злагода, далекий задум.

12
Із досвіду одинадцяти літ
ти, певно, також міг би пригадати,
що і в тобі команда "треба так"
бувало виринала раз від разу.
І у мені. І, видимо, і в інших.
Проте, як часто, на відміну від
тварини, помиляємося ми
бездумно наші здійснюючи вчинки.

Нам подарована найбільша сила -
свобода від тваринного життя,
та, відірвавшись з нею від природи,
зв'язок простий ми втратили з єдиним.

Окрім первосвящеників звичайно,
і небом призваного Пераа... -
останнє вчитель каже не відразу,
а лиш уважно глянувши у вічі
Аменхотепу.
                                        І за мить йде далі:
- Предтечі наші в пралісі, напевне,
до часу, до пори, й жили ось так,
єдиним тілом первісного світу,
аж поки не зросла у них свобода.

13
В одному з храмових настінних текстів
є згадка про отой Дарунок щедрий
усім двоногим - незгасиму іскру,
що вічно прагне в полум'я зрости.

Вона в уста колись ввійшла - крізь Подих,
і з того часу стале докучала -
провадила від тихого життя.

Мовляв, з-за неї і пішли з пралісу,
де затишно було і супокійно,
на пошуки чогось, і в боротьбу.

Та ведені Небесною Рукою
крізь випробовування - вищу милість
пізнання і життя поза дикунством
не всі, одначе, здобули, та й вибір,
як це не дивно, оминувши сильних,
упав на вічно гнаних,
                                Що, напевно,
і зветься Справедливістю з тих пір.

14
Двоногі попередники людей,
що опинилися на островах,
як я казав уже тобі, спочатку
не відали ані добра, ні зла
допоки не вкусили плід пізнання.

А з ним і стало проростати сім'я
того, що потім розумом назветься.

Пробуджені з тваринного буття,
вони взялися розрізняти світ
на прояви добротного і злого.
Добротне – то життя, а зле – є смертю.
І жити хочеться щоразу краще -
розумніше, ситніше, цікавіше.

Напевно, саме так і йшло зростання
відомого народу, що пізніше
став у колиски нинішніх племен.

Тож подамося й ми на острови,
куди так поспішала царська птаха.
З ним розлучаючись на певний час,
скажу, що Фенікс всі останні дні
в нутрі своїм тривогу і бажання,
зростаюче тремтіння відчував.

Уперше він відчув кохання поклик,
і мчав додому майже без спочинку.

15
Прадавні в судженнях не помилялись,
оспівуючи мудрість роду Бену.

І так, як власний досвід ріс повільно,
у кого люди ще могли докладно
про різні таємниці світу взнати?

Хто інший був Світило-Богу ближчим,
разом із Ним щезав у час дощів,
вартуючи відродження щорічне?
І хто ще, упізнавши таємницю
відродження Світила, повертався
новонародженим? Єдино Бену.

Тож розповісти про безмежжя світу,
де людям випадало царювати,
а заодно й служити посланцями,
живим зв'язком із Сонце-Небо-Богом,
дісталося мандрівникам небесним.

16
І люди з перших поколінь шукали
порозуміння з племенем Птахів.

Аби наблизитись до них роками
вивчали норов кожної особи.
Задобрювали велетнів небесних
уважним ставленням і піклуванням.
З доглянутих турботливо садів
приносили смачні плоди життя,
поїли найчистішою водою.

Що Бену розуміли їх - і мову,
і помисли, жерці чудово знали.
Але дійти взаєморозуміння,
коли відсутні сказані слова,
емоції, чи зрозумілі жести,
було і справді неймовірно важко.

17
І спроби дуже довго не вдавались.
Та й важко виграти було цю гру -
у мовчазне докучливе сидіння
один навпроти одного - так Бену
передавали родичам знання,
коли верталися з далеких мандрів
і спочивали серед рідних скель,
підземними димами оповиті.

Крилаті “мовили” собі, а люди
навчалися роками відділяти
найтонші відчуття в потоку марень,
що наче сни просотували тих,
хто володів талантом сприйняття.

Видіння ж ті незмінно викликали
одні й ті самі відчуття польоту
безмежними просторами земними.

18
Поволі виростало розуміння,
подробиці ставали все чіткіші.

Так утворилось коло із осіб,
що осягнули таїну розмови.

І саме з них і вийшли кращі з кращих,
які людському роду пояснили
подій невпинний, нескінчений хід,
картини плину наслідків з причини,
відкрили все, що бачили крилаті.

І бачення таке сягнуло змісту,
спочатку ще казкового, та згодом -
під розумом допитливим і вільним -
законів, характерних для природи.

І те зростання тішило Творця.

* * *

Художник - Девід Робертс. Руїни.




Читати далі, Гл.2
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

1. Узято із 125 глави “Книги мертвих”. Книга мертвих - ( др. єгипетською - "Книга виходу днем", тобто "Книга воскресіння") – загальна назва папірусних сувоїв, котрі супроводжували померлого в його мандрівках загробним світом, окремі формули з цих настанов відносяться до глибокої древності і зауважені в "Текстах саркофагів" кінця III тис. до Р.Х. Численні тексти подібного роду зустрічаються в гробницях Нового Царства (епоха життя древнього Єгипту 1580 – 1085 роки до Р.Х.).

2. Дві Істини – ім'я богині справедливості Маат в подвійному числі. На Її Великому подвір’ї звершував свій суд Унефер, буквально “Блага істота”, епітет Осіріса-Усера.

3. Сорок два боги - можливо, по числу єгипетських областей - сепат (номів). Знання імен богів у всіх народів нібито давало магічну владу над ними.

4. Блага Сутність (др.єг.) - блага істота, епітет Усера (Осіріса). Осіріс – (др.єг. - Усер) староєгипетське божество – втілення померлого царя, що повернувся із загробного світу. Бог померлої і воскреслої щораз затим природи.

5. В місці Істини - в храмі чи некрополі.

6. Бену (др.єг.) – древнє єгипетський міфологічний образ священного птаха, уособлював схід сонця, прототип (предтеча) фенікса. Описана історія з бену, на думку автора, могла відбуватися не пізніше 45000 років до Р.Х.

7. Володар Дихання - бог, який дарує життя; тут - Осіріс.

8. Он (др.єг.) - пізніше Геліополь, місто в Древньому Єгипті, головне місто 13-го сетапу (ному) Нижнього Єгипту. Знаходилося трохи північніше нинішнього Каїру.

9. Око Гора - було втрачено Гором в битві із Сетом за трон Осіріса, але магічно відтворене Тотом. "Ціле" Око підносить Гор у жертву Осірісу, тим самим оживляючи його.

10. Владика Кемет – Владика Єгипту - Пераа (фараон). Кемет (Та – Мері) (др.єг.) - дослівно “чорна земля” долини Річки (Нілу), також у розумінні “оброблена, люба”.

11. Велике Море – Середземне море.

12. Пераа (др.єг.) - дослівно Великий Палац, Великий Дім - не пряма назва царя, - щоб не вимовляти його титул, що вважався табу (забороненим).Фараон - сучасна передача виразу "Пераа".

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Кінець Древності



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-04 20:22:40
Переглядів сторінки твору 3807
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.894 / 5.5  (5.127 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 4.888 / 5.5  (5.121 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
Автор востаннє на сайті 2017.09.17 23:37
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гольдін (Л.П./М.К.) [ 2010-01-09 20:08:51 ]
чудова гра розуму, що зрештою не потребує читачів,
в дійсності, що твориться, місця для себе я не знайшов. У Павича мене було аж занадто, а тут постояв в приймальні та й пішов

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2010-01-09 20:54:16 ]
Дякую, що побували. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Баліга (М.К./Л.П.) [ 2010-10-28 17:37:45 ]
Справді, гра розуму неперевершена, велика кількість глибоких образів, які часто накладаються і утворюють щось нове - ще глибше та багатогранне.
Правду кажучи, дається мені важко, мабуть, не доріс ще: отак інколи схоплюсь за якусь ниточку, а через хвилину розумію, що в руках нічого нема. Зате, навіює стан на роздуми.
З повагою.