ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лариса Пугачук
2017.06.25 22:35
Цей запах полуниць,
і дощ по підвіконню,
і усмішка м’яка,
що губи стереже
вiд щастя.
Та бринить тонісінько у лоні…
Помішує рука
Пахкий тягучий джем.

Микола Дудар
2017.06.25 22:14
і хай дощить… і ллє без перестанку
і коротне ще сім разів по сім
розвиднеться, а як же, до світанку
ну чим не привід заспівати гімн?..
чи то умисно, може й помилково
піди пізнай причину тих дощів?,,,
ти знову й знов, як Сонечко, по колу
самотню біл

Микола Соболь
2017.06.25 14:48
Думки ранкові чисті та ясні.
Бо ще не мають кривди сьогодення
Вони летять і сповнені натхнення
Красу творити. У прийдешнім дні
Світанок їх плекає. На зорі
Кожну омиє у студені роси,
Які упали ніччю на покоси
Над ними місяць сяє угорі…

Ірина Вовк
2017.06.25 10:32
Грає старий Андронаті. Слухає сива Мавра.
Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
Серденько вповні любові. Тиша і благодать.

Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
(Розумом – не осягнеш. Серцем хіба з

Ірина Вовк
2017.06.25 10:23
Люлі-люлі, дівчаточко, люлі – заколисує втома…
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполома*.

Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ложа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,

Олена Балера
2017.06.25 08:06
Я не чекаю, що мій шлях благословлять святі,
І не вважаю, що чорти мене зіб’ють з путі.
Радітиму, як буде так, як ні – не треба дум
Про тих, кого я залишив, і тих, кого знайду,
Бо кожен, хто приходить в світ, невдовзі з нього йде.
Мій Боже, щиро я л

Олена Балера
2017.06.25 07:55
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.

Вино заграло в голові, розширилися груди

Олександр Сушко
2017.06.25 07:47
Іван Іванович Давиденко

БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)

На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.

Олександр Сушко
2017.06.25 07:34
Давно я був уже в селі,
Гасав малим у літню спеку...
Із тих часів, чомусь, мені
Війнуло спогадом далеким.

В криниці зирять журавлі
В дзьобах затиснувши відерця,
І чистим запахом землі

Володимир Бойко
2017.06.25 01:36
Обсідає Україну вороння,
Вже не видно ані ночі, ані дня.
Ми шукаємо просвітку навмання,
А виходить, як заведено, дурня.

Обложили Україну навкруги
Ворожиська, воріженьки, вороги.
Та чи вистачить відваги і снаги,

Василь Кузан
2017.06.24 20:42
Вздовж дороги свічі та лампадки…
Розтривожені квіти і тіні.
Ми сприймаємо війни вприглядку.
Ми невтішні, як думи осінні.

Ну а їм не розвіє волосся
Вітер той, що згинає дерева…
Тільки прапор на цинкові просить

Алла Роль
2017.06.24 16:48
Сьогодні сірий чоловік
Підступливо
Встромив мені словесного
меча у спину.-
Боліло,
Думала загину.
По-ханжеськи улесливий,
Як кат,

Іван Потьомкін
2017.06.24 14:56
Себе він начебто в печеру ув’язнив.
Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
Узимку сорочку віддав на пропиття

Олена Балера
2017.06.24 12:41
Печерний люд сказав: «Бувай,
Романтико! Вона пішла
Разом із кісткою. Вбива
Вірніше кременем стріла.
З богами ловів полишай
Життя, Романтико! Бувай!»

Зітхнув озерний рід: «Бувай!

Олена Балера
2017.06.24 12:34
Ми біля батьківських могил,
Де часом вражено хрести.
В них залишки безладних тіл,
Що Схід зі сталлю освятив.

Пошанування все нові
І кожен голову схиля,
І посивілий чоловік,

Микола Дудар
2017.06.24 10:51
Віднайшой кілька слів на День Поезії… але метушня, робота, погода і поріз коліна зробили свою справу. Краще пізно - чим ніколи: …я десь з півроку злився на себе за те, що редактор бачив недоліки, а не я, і пропонував наполегливо правки того чи іншого вір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Дмитро Дроздовський (1970) / Критика | Аналітика

 Ебола українського ґеноциду
До 55-ї річниці від дня народження Джеймса Мейса

Спіраль історичного часу містить у внутрішній структурі такі часово-просторові події та факти, що тримаються на позачасових зв’язках. Подібні фраґменти історії не залишаються в її анналах та архівах — вони ретранслюються і множаться у процесі історичної пам’яті. Це своєрідне титло над знаком самого життя: його можна стерти, але в такий спосіб стирається і складова структури історичного знаку. Такі події не мають конкретної часової прив’язки навіть попри час Ч, з якого історики або політологи починають відлік; не мають медіарних катеґорій. Тільки Або-Або.
Український Голодомор, спланований, чітко організований, спрямований на винищення мільйонів, пролягає саме між такими катеґоріями. Побачити симптоми чуми під ідеологічними протезами дуже важко. По-перше, на це здатні не всі; по-друге, потрібно дивитися на такі речі з інших систем, з іншого простору, і тільки тоді, можливо, вдасться розкрити страшний синдром, що зумовив фатальний вірус штибу Еболи, що в суспільно-історичному плані дорівнює українському Голодомору. З такими вірусними штамами працюють лише ті науковці, котрі мають протиотруту – інтелект, розуміння історичних процесів із метою запобігання конвульсійним судомам суспільного організму.
Саме тому настільки важко сьогодні (у ХХІ сторіччі) визнати Голодомор у світі як історичну українську катастрофу. “Ебола” шириться й інтеґрується в ґенотип нації, формуючи нові покоління — з мутаціями на рівні ДНК. Краще приховати смертельний вірус, ніж визнати його наявність. Але Голодомор в Україні має бути визнано насамперед і на індивідуальному рівні. Допоки існуватиме інформаційна блокада, допоки існуватимуть викладачі історії, котрі вважають, що “голод виник внаслідок того, що селяни багато споживали і мало працювали” (наводжу випадок, про який згадувала Лариса Івашина на круглому столі світлій пам’яті Джеймса Мейса в Національному університеті „Києво-Могилянська академія” 17 лютого 2006 року), доти вражатиме вірус Еболи, що на суспільному рівні блокує розуміння трагедії голодомору. Все життя над вакциною проти такої хвороби працював Джеймс Мейс — американець, котрий відчув хворобу без результатів історичної біопсії.
У 1982 році на міжнародній конференції про Голокост і Геноцид Мейс сказав: “Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтеліґенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: немає народу, отже, немає окремої країни, а в результаті — немає проблем”.
Таким чином, маємо зрозуміти: голод 1932-1933 років був причиною насамперед політичних чинників. Голодомор — не випадкове явище природного чи соціального походження, а наслідок цілеспрямованого терору голодом, тобто ґеноцидом, що застосувала тоталітарна влада. Масове фізичне винищення українських хліборобів у такий спосіб було свідомим терористичним актом політичної системи проти людини, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, а й з’явилися покоління без майбутнього. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.
Джеймс Мейс із цього приводу зазначив: “Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, проте для українців це була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного чиннику, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”. Мейс, попри всі політично-ідеологічні перепони, наважився бути головою комісії Конгресу з дослідження голодомору, після чого довго не міг знайти роботи.
Маємо визнати, що історична пам'ять складає одну з основ усвідомлення свого «Я» в історії народу для розуміння самості в національній та культурній історії країни, а також у межах цивілізації. Український політолог та історик Андрій Бондарчук у статті “Трагедія і подвиг Джеймса Мейса” написав: “І от у цих умовах, ще в 1982 році, на міжнародній науковій конференції з геноциду й голокосту в Тель-Авіві незнаний і молодий американець із Гарвардського університету, перший серед дослідників Заходу заявляє: великий голод в Україні 1932—1933 років — акт геноциду (підкреслення наше — Д.Д.). Свій вирок Мейс дублює й українською мовою: «Як в Україні, так і в Камбоджі геноцид здійснювали комуністичні режими. В обох випадках режими прагнули знищення, лишаючи аморфну масу, яку потім можна було змінити так, як це вважали за потрібне правителі”. Це був шок для наукової і міжнародної спільноти.
За словами Вахтанґа Кіпіані, “Мейс з обуренням говорив про позицію деяких західних радянологів, котрі відмовлялися визнати, по-перше, жахливу кількість жертв комуністичного експерименту, а по-друге, відповідальність за свою злочинну сліпоту – саме 33-го офіційний Вашинґтон визнав СРСР і встановив із кремлівськими людоїдами дипломатичні зносини. Попри все, Росія й досі чинить опір у міжнародному визнанні голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА. Російська сторона вважає питання Голодомору вичерпаним після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і „подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним”.
Разом із тим, визнання Голодомору як акту ґеноциду проти українського народу підтверджують ще кілька офіційних документів. Зокрема, про це йдеться в заяві парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 року про засудження комуністичної політики ґеноциду; в резолюції № 680 Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 pоку, яка визнала події в Україні одним із найжахливіших проявів геноциду в історії людства; 2003 року Сенат Арґентинської Республіки ухвалив Декларацію про вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років; Сенат Канади у своїй резолюції від 19 червня того ж року закликав уряд Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pоків та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була ґеноцидом.
На думку А. Бондарчука, “найпотужнішим ударом по багатолітній стіні інформаційної блокади правди про жахливий голодомор, зведеної внаслідок діянь радянських і закордонних антиукраїністів, була діяльність Джеймса Мейса як директора американської конґресово-президентської Комісії для вивчення голоду в Україні, яку ініціювала патріотична діаспора в США. Він був мозковим центром і мотором цього колективу”.
Джеймс Мейс у публікації “Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933 рр.)” зазначив: “Найбільший опір серед деяких опонентів викликало твердження, що голод в Україні був штучним, створеним державою. Я запідозрюю в інтелектуальних лінощах більшість моїх західних критиків, бо набагато легше витворити свої суб'єктивні інтерпретації найважливіших подій радянської історії на догоду сьогочасній політичній кон'юнктурі, аніж проаналізувати конкретні обставини в різних республіках колишнього Радянського Союзу і вже тоді робити певні висновки. На мою думку, глибоко помиляються ті традиційні та еміграційні історики України, які дивляться на українську специфічність без урахування загального контексту історичних подій в імперії та Союзі, не мають також рації й ті радянологи, які виводять будь-яку дію в колоніально-підлеглій країні тільки від стану імперської метрополії. Хлібозаготівельне завдання Україні було просто нереальним, та ідеологічна кампанія набирала обертів...”.
Таким чином, вірус, що винайшли в 1932-33 роках ХХ сторіччя в Україні, — ідеальний внутрішньоімунний кілер, що перетворює практично всі частини соціального організму на здичавілу аморфність. Кіборгоподібна акула, яку запустила комуністична система, зруйнувала кровотворну систему історії: з'явилися згустки, що уповільнили рух свідомості; такі згустки збирались на стінках судин історичної пам’яті і блокували функції саморефлексії. Згустків було дедалі більше, вони закупорили капіляри історичної перспективи, перекриваючи доступ крові до катеґорії історії майбутнього. Змертвіли ділянки національного мозку. З особливою люттю вірус кинувся на з’єднувальні тканини в суспільстві, розмножуючись у національному колаґені, тобто, в основному протеїні нації — українському селянстві. Куркульство було винищено. Коли вірус атакував поверхні очних яблук людини, вони переповнювались кров'ю, — нація осліпла. Кров більше не згорталася. Відбулося «розчинення» тіла, миттєве розкладання, живе гноїння — Голодомор 1932-33 років.
Що зробив Джеймс Мейс? Насамперед, він шукав вакцину проти історичного безпам’ятства та паралічу. І йому це вдалося – маємо численні матеріали, свідчення, архіви. Робота триває завдяки сподвижникам Джеймса Мейса – Юрію Шаповалу, Юрію Щербаку, Станіславу Кульчицькому. Юрій Мицик, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доктор історичних наук, вже давно працює над виданням свідчень, зібраних від очевидців голодомору.
Юрій Шаповал у статті “Згадуючи Джеймса Мейса” зауважив: “...жодного разу на моє традиційне запитання: «Як справи, Джим?», він не відповів як відповів би зазвичай будь-який українець: «Та так собі… Не дуже… Могло б бути краще…». Мейс завжди відповідав цілком по-західному (чи по-американські): «Все в порядку»...”. Йдеться про внутрішню гідність саможертовності Джеймса Мейса, що руйнувала систему, який витворив українську Еболу. Але наслідків катастрофи і досі принципово не бачать.
Треба ще дуже багато зробити для того, щоб автоідентифікація Голодомору як світової трагедії укорінилася на рівні національного ґенотипу. Поки що підсумки невтішні. Залучаючи до курсів історії середньої на вищої школи ім’я Мейса, держава не подбала про створення інформаційної бази. Що ж, історичне безґрунтя живить “вірус Еболи”. Сімдесятирічна система спотворила свідомість разом із катеґорією національної гідності.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-17 21:48:20
Переглядів сторінки твору 2782
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.037 / 5.5  (4.822 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 5.005 / 5.5  (4.726 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2017.05.28 17:51
Автор у цю хвилину відсутній