Чути.
Відчувати.
Торкатись…
Пестити всю ніч, втамовуючи спрагу й бажання холодною водою.
Холодною ванною, яку боляче били роки.
Ступаючи крок за кроком білим мармуром підлоги,
обережніше, усвідомлюючи жах холоду на своєму обличчі.
Крутнутись різко і впасти, вдарившись спиною,
але відловлюючи кайф від того божевільного,
болючого відчуття, що тане в переповненій крижаною водою ванні.
Переливається через край синтетична рідина.
Життєдайна колись, мертва тепер.
Але світло в ній так само, з тією ж силою живо грає…
Зі стелі дивляться два великих синьо-зелених ока.
Пестять білу шкіру віями і тануть. Не було їх?
І знов зігріває м’яке ліжко, зім’яте ранком,
з ароматом кави між складочок,
з найсолодшими снами під подушкою,
з найнебезпечнішим палким коханням під ковдрою…
Хочеш? Коли зриває дах, то зовсім не боляче.