ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2018.12.16 00:44
Мовчання довшає, мов ночі,
І гадки множаться щораз, –
Чом вогник сяяв неохоче,
А потім злякано пригас?
Адже стоять не дощовиті,
А лиш туманні трохи дні, –
Та він холоне і не світить,
І смутно бачиться мені.

Ігор Деркач
2018.12.15 21:20
Немає героя... Убита Надія...
На черзі і Віра, а може й Любов
до ближнього... За що оці лиходії
у мантіях з неї знущаються знов?

Коли покарає безкарна Феміда
суди, прокурорів і сучих синів
за їхню «презумпцію» щодо сусіда

Роксолана Вірлан
2018.12.15 19:10
Жити - смалити будні...
Висмалити до останку
Кармища обоюдні
В попіл - при божім ганку.

Вибути подих ночі,
Кола сансарного жарти...
Де ти, мій оболоче? -

Віктор Кучерук
2018.12.15 16:25
Дивлюсь, як тане на граніті,
В тремтінні полум'я, свіча
І намагаюсь притулитись
Плечем до рідного плеча.
Можливо, вітряно сьогодні
І десь розвіялось тепло,
Адже плече оце холодним
Таким ніколи не було.

Мирон Шагало
2018.12.15 15:48
Сипонуло ж, ох!,
і село сховалося,
наче й не було.

Де ж та стежка, де,
що веде до вечора
крізь короткий день?

Олександр Бобошко Заколотний
2018.12.15 15:31
Це лише у Айтматова
день понад вік тривав,
а у нашій місцевості в грудні –
авжеж, по-іншому…
Вже скляних дідморозів
на лапи ялин повіш

Ігор Шоха
2018.12.15 13:06
                І
Над проваллям, буває, стою,
а думками у вирій літаю.
І пірнаю у ту течію,
що додому уже не вертає.

                ІІ
Напиши мені, брате, листа

Олександр Олехо
2018.12.15 11:03
Усе своє? Свого не маю,
бо це – ілюзія, обман,
що є своє, синонім паю,
і ти йому господар, пан…
Життя довіку хижооке,
і загребуще, і цупке.
Вага «свого» на дно глибоке
людину вабить, кличе, зве…

Світлана Майя Залізняк
2018.12.15 08:02
Ex opere artifex agnosticur Майстра видно по роботі Ex ungue leonem Буквально: за кігтем лева пізнають Fiat lux! Хай буде світло! Був такий випадок. Влітку мене приватно просив редагувати книгу пан, якому за 65. Я саме збиралася в Одесу. Але пог

Сонце Місяць
2018.12.15 03:06
у вітрилах безсоння
щемить невідомість
мовби сморід в обіймах
із дешевим парфумом

мовби спогад розірваний
сутінку присмак
перецвілі тони

Домінік Арфіст
2018.12.14 22:21
мій дім – моя фортеця…
мій дім – моя в’язниця…
ввижається-живеться…
живеться – доки сниться…
о сни мої-кассандри
о мислі-одіссеї…
октаедри… меандри…
єсеї… фарисеї…

Нінель Новікова
2018.12.14 19:47
УМІННЯ ДОМОВЛЯТИСЬ (Новела-усмішка) Захаращена усілякими бебехами одеська квартира. На кухні, пропахлій уже з’їденим форшмаком*, чаювали давні приятелі Ізя та Сеня. Запашний чай, хрусткий батон, абрикосове варення та приємні спогади про минулі

Іван Потьомкін
2018.12.14 18:53
А разом з нами і земля страждала.
Ми хоч сяк-так порятуватися могли.
Вона ж... куди, скажіть, податись мала?
Її на рабство невігласи прирекли:
Де риба жирувала донедавна,-
Там торжествує нині жабуриння.
Де тінивсь край дібровами прадавніми,-
Там су

Віта Парфенович
2018.12.14 14:06
Києве, древній, легендарний, дивлюся на тебе з огляду на майже два десятка років, відданих тобі, і згадую, як ти змінився з часу, коли я прибула сюди, будучи абітурієнткою, зеленою, провінційною дівчиною. Не хитрою, наївною, але розважливою, з широко розп

Юрій Лазірко
2018.12.14 04:47
чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
наче горлом бритва

Ярослав Чорногуз
2018.12.13 21:23
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня перша
Образ твору МОРОВИЦЯ. ГНІВ


* * *

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась

6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.



8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?

9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,

10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди

11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало

12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних

13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.

14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

16] А щонайбільше - Атрея синів, начальників війська:



17] «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!

18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати

19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.

20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,

21] Далекострільному синові Зевса на честь - Аполлону».



22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, -

23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.

24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, -

25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:



26] «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!

27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся -

28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.

29] Доньки не дам я тобі, - аж поки й постаріє зовсім,

30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,

31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.

32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»



33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,

34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.

35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,

36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:



37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.

39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив

40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна

41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:

42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»



43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:

44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,

45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.

46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,

47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.

48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він -

49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.

50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,

51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні

52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.



53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.

54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати -

55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,

56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.

57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:



59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:

61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.

62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,

63] Чи хоч би сновіщуна - і сни-бо нам Зевс посилає -

64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився -

65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?

66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних

67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»



68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

70] Відав усе прозорливий - що є, що було і що буде,

71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона

72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.

73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:



74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.

80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.

81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,

82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,

83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»



84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.

86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,

87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,

88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду

89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме

90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,

91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».



92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:

93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу

94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, -

95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;

96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,

97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,

98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку

99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу

100] В Хрісу, - тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».



101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся

102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,

103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті

104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.

105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:



106] «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!

107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.

108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.

109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,

110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,

111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти

112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе

113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,

114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша

115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.

116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:

117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.

118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв

119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.

120] Бачите всі ви - умкнула від мене моя нагорода».



121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:

122] «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!

123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?

124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає -

125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,

126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.

127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,

128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь

129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати».



130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:

131] «Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво

132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.

133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї

134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?

135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,

136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.

137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду

138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого

139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.

140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.

141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,

142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу

143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю

144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний -

145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,

146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,

147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога».



148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

149] «О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!

150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою

151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?

152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих

153] Тут воювати, - нічим-бо мені вони не завинили.

154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,

155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи

156] Нив не топтали, - високі-бо гори лежать поміж нами,

157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.

158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,

159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,

160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,

161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,

162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.

163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї

164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.

165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій

166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,

167] Здобич найбільша - тобі; й задоволений я із малого,

168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,

169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому

170] На кораблях криводзьобих вернутися, - я не збираюсь,

171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства».



172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:

173] «Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду

174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,

175] Що пошанують мене, а найбільше - Зевс велемудрий.

176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.

177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.

178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.

179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,

180] Над мірмідонами знов владарюй - кого те обходить?

181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:

182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,

183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом

184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю

185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,

186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся

187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись».



188] Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце

189] В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:

190] Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий

191] І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити

192] Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?

193] Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,

194] Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна

195] З неба - Гера послала сюди її білораменна,

196] Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.

197] Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,

198] Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.

199] Дуже Ахілл здивувавсь - озирнувся й Палладу Афіну

200] Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.

201] От він озвався до неї і слово промовив крилате:



202] «Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?

203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?

204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:

205] Через гординю свою він скоро і душу погубить».



206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

207] «Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я

208] З неба - Гера послала сюди мене білораменна,

209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.

210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, -

211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.

212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:

213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять

214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся».



215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:

216] «Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,

217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.

218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові».

219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,

220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись

221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса

222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.



223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда

224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:



225] «Ах ти, п'янюго з очима собаки й оленячим серцем!

226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,

227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським

228] Серцем ти не дерзав - це для тебе здавалося смертю.

229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв

230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.

231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,

232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.

233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:

234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя

235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,

236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього

237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв

238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів

239] Зевсових, - це ж бо й буде моя тобі клятва велика.

240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв

241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш

242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці

243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце

244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив».



245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю

246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти

247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний

248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.

249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.

250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,

251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами

252] Пілосі, - третім уже поколінням він там володарив, -

253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:



254] «Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!

255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,

256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,

257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися

258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.

259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.

260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,

261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.

262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,

263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,

264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,

265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.

266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,

267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,

268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.

269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив

270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.

271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись

272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.

273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.

274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.

275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

278] Із владарем, - не знав-бо ніхто ще такої пошани

279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,

283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв -

284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній».



285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:

286] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,

288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,

289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.

290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,

291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?»



292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:

293] «Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,

294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.

295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже

296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.

297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.

298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою

299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.

300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,

301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.

302] А коли хочеш, то спробуй, - хай всі вони знають і бачать,

303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує».



304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали

305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.

306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,

307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.

308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,

309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу

310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю

311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.

312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.

313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.

314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали

315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби

316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.

317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.



318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон

319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;

320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив -

321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:



322] «Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,

323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;

324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього

325] І відберу її сам, - ще гірше тоді йому буде».



326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.

327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря

328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.

329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом

330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.

331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,

332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.

333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:



334] «Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!

335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,

336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.

337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,

338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва

339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,

340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану

341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну

342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може

343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,

344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись».



345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,

346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю

347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.

348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,

349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря

350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,

351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:



352] «Матінко люба, ти коротковічним мене породила,

353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати

354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.

355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,

356] Син Атрея, - забрав і привласнив мою нагороду».



357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,

358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.

359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,

360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,

361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:



362] «Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце

363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє».

364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:



365] «Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?

366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили

367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.

368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,

369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;

370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,

371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв

372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.

373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

375] А Атрея синів - щонайбільше, начальників війська.

376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї

377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.

378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав -

379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.

380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно

381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.

382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди

383] Падали густо рядами, а божії стріли літали

384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,

385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.

386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.

387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,

388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:

389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї

390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.

391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету

392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.

393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.

394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь

395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.

396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,

397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса

398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула

399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські -

400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.

401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,

402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,

403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди

404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.

405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.

406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.

407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,

408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати

409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв

410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця

411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,

412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв».



413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:

414] «Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?

415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці

416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.

417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом

418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.

419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний

420] Все я піду розказать, - може, зважить-таки він на мене.

421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,

422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.

423] На береги Океанові Зевс учора на учту

424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.

425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.

426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,

427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».



428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила

429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,

430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом

431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.

432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила

433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,

434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши

435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,

436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,

437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі

438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.

439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.

440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,

441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:



442] «Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон

443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу

444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар

445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».

446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той

447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу

448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,

449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.

450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:



451] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!

453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно

454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.

455] Тим-то і нині прошу - вволи моє щире благання

456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».



457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.

458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,

459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;

460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули

461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.

462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши

463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.

464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,

465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,

466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.

467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,

468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.

469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,

471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.

472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські

473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні

474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.



475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,

476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.

477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.

479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.

480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,

481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна

482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.

483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.

484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,

485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий

486] І над піском на високих підпорах його укріпили

487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.



488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних

489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;

490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,

491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,

492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.



493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,

494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі

495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда

496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,

497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.

498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо

499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.

500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою

501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась

502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:



503] «Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом

504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю -

505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він

506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон

507] Тяжко - узяв нагороду його й нею сам володіє.

508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.

509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї

510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».



511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,

512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,

513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:



514] «Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою

515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,

516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».



517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

518] «Справи погані, коли приневолиш мене посваритись

519] З Герою - лаять почне вона й тяжко мені докоряти.

520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною

521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.

522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом

523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.

524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.

525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша

526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме

527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою».



528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.

529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні

530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.



531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня

532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.

533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали

534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь

535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.

536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,

537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду

538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:



540] «Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?

541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,

542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця

543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати».



544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:

545] «Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся

546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.

547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе

548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.

549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,

550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй».



551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

552] «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,

554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.

555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману

556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.

558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла

559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв».



560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:

561] «Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.

562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш

563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.

564] Вже коли сталося так, це значить - мені до вподоби.

565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.

566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,

567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні».



568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,

569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.

570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.

571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,

572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.



573] «Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,

574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,

575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати

576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?

577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,

578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь

579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.

580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,

581] З крісел нас викине всіх - набагато за нас він сильніший.

582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,

583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць».



584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний

585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:



586] «Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,

587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,

588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу

589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.

590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,

591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.

592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,

593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.

594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські».

595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,

596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.

597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,

598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.

599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,

600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.



601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,

602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,

603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,

604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.



605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,

606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,

607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,

608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.

609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,

610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.

611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.

* * *



Примітки
Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше - надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, - Муза. З дев'ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.

2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в «Іліаді» йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів'янами, хоч це були й окремі племена.

3. Аїд (Гадес, Ад) - потойбічний світ, місце перебування померлих, а водночас - і одне з імен бога потойбічного світу. Згідно з давніми уявленнями, це - темне підземелля, де блукають душі мерців.

Слово «герой» за найдавніших часів у греків мало до певної міри сакральний зміст. Героями вважалися особистості (переважно легендарні) не лише надзвичайної сили й відваги, - це за походженням напівбоги. Такий, скажімо, Геракл, син бога Зевса і смертної жінки Алкмени, або в «Іліаді» - Ахіллес, батько якого Пелей - вождь мірмідонян, одного з ахейських племен, а мати - морська богиня Фетіда. Часто таке напівбожественне походження приписувано басилевсам, ватажкам племен. В «Іліаді», проте, цей термін вживається і в значенні, близькому до сучасного, тобто героями називають взагалі хоробрих воїнів, що відзначилися на полі бою.

5. «Так Зевсова воля над ними чинилась...» - Звичайне для Гомерових поем подвійне вмотивування подій, що відбуваються в творі: це - і наслідок втручання богів, і водночас - природний розвиток дії.

9. «Син то Зевса й Лето» - бог Аполлон.

14. Жезл золотий - ознака жрецького сану. «...На чолі ж мав вінок Аполлона...» - переклад трохи довільний. Точніше - не вінок, а стьожку, пов'язку з білої вовни, яку жрець начепив на жезл, а не пов'язав нею голову.

18. Олімп - найвища гора в Греції (2918 м). Згідно з віруваннями стародавніх греків - місце перебування богів.

30. Аргос - головне місто Арголіди, володіння Агамемнона (північно-східна частина півострова Пелопоннеса). Звідси й назва жителів - аргів'яни, аргеї.

37. Хріса, Кілла - стародавні міста на малоазійському побережжі в Троаді (поблизу Трої). Тенед (Тенедос) - острів недалеко від Трої і на ньому місто тієї самої назви, що й острів.

39. Смінтей («винищувач мишей») - одне з численних імен Аполлона. Існують міфи про те, як він врятував від навали польових мишей цілу Троаду. У Хрісі була статуя Аполлона з мишею під ногою.

43. Феб, або Фойбос (осяйний) - одне з найпоширеніших імен Аполлона. Культ Аполлона як бога світла і сонця у давній Греції злився з культом сонячного бога Геліоса.

65. Гекатомба - жертва богові зі ста (а пізніше - взагалі із значної кількості) биків.

106. Агамемнон пригадує, як колись він з намови Калхаса (Калханта) приніс у жертву власну дочку Іфігенію, щоб вимолити в богів попутного вітру для кораблів, що вирушили завойовувати Трою.

144. Муж радний - басилевс. Басилевси влаштовували між собою наради, куди не допускалися звичайні воїни, що брали участь лише в загальновійськових зборах. Але й там промови виголошували басилевси, а маса могла тільки вигуками виявляти своє ставлення до почутого.

155. Фтія - місто в Фессалії (північ Греції), володіння Ахіллеса.

202. Зевс егідодержавний. - У найдавніші часи егідою називали Зевсову зброю у вигляді бурі з громом та блискавицею, якою він наганяв ляку на супротивників. За одним з варіантів міфа егідою називали шкіряний щит Зевса, що виготовив йому бог-коваль Гефест. І це також була застрашувальна зброя, тим паче, що на щиті містилась голова потвори - Горгони Медузи з жахливими очима і з гадюками замість волосся. Часом Зевс позичав егіду Аполлонові або Афіні. Звідси походить і вживане нині «під егідою», в розумінні «під захистом».

252. Пілос - у давній Греції таку назву мало троє міст. З ім'ям Нестора пов'язаний Пілос - місто з гаванню на півдні Пелопоннесу.

263-264. Нестор, що два покоління людські пережив, - найстаріший з учасників Троянської війни, отже, й згадує він товаришів своєї молодості, міфічних героїв, ще з передтроянської епохи, з іменами яких пов'язані численні перекази. Пірітой - вождь міфічних лапітів, войовничого племені, що населяло Фессалію. На свій весільний бенкет він запросив сусідніх кентаврів - дике плем'я напівлюдей-напівконей. Упившись, кентаври хотіли силоміць забрати наречену та інших жінок, що були на бенкеті. Це стало причиною війни між лапітами й кентаврами. У війні крім Пірітоя брали участь і інші лапітські герої, що їх називає Нестор: Дріант, Ексадій, Поліфем (не має нічого спільного з кіклопом Поліфемом, з яким читач зустрінеться в «Одіссеї»), а також Поліфемів брат Кеней, що народився як дівчина і яку бог Посейдон на її прохання обернув у хлопця. Після драматичних перипетій кентаврів було подолано, і вони повтікали на північ Греції.

265. Тесей, син афінського царя Егея, - поряд з Гераклом найуславленіший герой найдавніших міфів. Був другом Пірітоя, помагав йому у війні з кентаврами.

307. Син Менойта - Патрокл.

313. Ритуальне омивання, обряд очищення від того брудного й гріховного, що було наслідком вчинку Агамемнона.

321. Окличники (вісники). - В їхні функції входило посередництво між ворогами, також між богами й людьми. Вони виконували роль послів у міжплеменних стосунках. Користувались правом недоторканості.

366. Фіви. Відомо було троє міст, що мали таку назву: семибрамні - грецьке місто в європейській частині Греції, в Беотії; стобрамні - в Єгипті і кілікійські - в Малій Азії. Саме про ці треті Фіви тут і мовиться. Це було володіння Гетіона, батька Гекторової дружини Андромахи.

403-404. Егеон (так його йменували люди), або Бріарей (мовою богів) - один із трьох сторуких і п'ятдесятголових велетнів, син бога Посейдона, а за іншою версією - син Урана (Неба) і Землі (Геї).

424. Ефіопи (чорношкірі) за тогочасними уявленнями жили десь край світу, на далекому півдні, на березі ріки Океану, і відзначались такими чеснотами, що були навіть гідні пригостити у себе богів.

470. Кратер (кратера) - посуд, в якому розводили вино водою; розведене вино потім черпали з кратеру й розливали в келихи. Перед питтям робили узливання - зливали із келиха кілька крапель у жертву богам.

473. Пеан - культовий спів на честь Аполлона.

477. Еос - ранкова зоря, богиня світанку.

485-486. Корабель витягали з води, щоб не підгнивало дно.

500-502. Обнімання колін, доторкання рукою до підборіддя - загальнопоширені жести, що означали благання.

584. Келих дводонний - дехто тлумачить це інакше і, може, з більшою на те підставою: не дводонний, а з двома ручками або двома вушками.

593-594. Лемнос - острів у північній частині Егейського моря, в давнину заселений плем'ям сінтійців.

599. Тут - перводжерело широковживаного виразу «гомеричний сміх».

603. Формінга - струнний музичний інструмент, різновид ліри.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 15:34:18
Переглядів сторінки твору 5633
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 3.552 / 5.25  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЕПОС
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній