ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Петро Скоропис
2020.10.25 06:56
Дух шмаття в кімнаті стояв і сирої води,
і одна у кутку гукала мені: "Молодий!"
"Молодий, іди, кому я кажу, сюди".
І я йшов, хоча, головно, був сідий.

Червоніли у другій, як дранка зі стін, ножі,
і обрубок, що бовт на яйцях, шептав «Біжи».
А щ

Марія Дем'янюк
2020.10.24 20:43
І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,

Роксолана Вірлан
2020.10.24 19:38
Небо пролітнене сиззю скипіло,
Вишерхло листя під утлим світінням...
Вільна від одягу, вільна від тіла -
Йшла простобосо, без болю, без тіні

Окрізь планети тяжкої калини,
Шепіт жоржин...авангардові шуми...
Вільна від зла і словесного плину,

Борис Костиря
2020.10.24 18:15
Я відчуваю, як руйнується мій світ,
Які удари завдають по ньому.
Він мов давній Вавилон,
Що загубився в пісках часу.
Він захований у манускриптах,
У глибоких криницях пам’яті,
У спогадах і легендах.
Мій світ мов піщана споруда,

Ігор Деркач
2020.10.24 16:36
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.

Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.

Тетяна Левицька
2020.10.24 10:27
За вікном знов накрапує мжичка,
осінь вабить стриптизом в дібровах
та лягає на згоране личко
листопадна хандра тимчасова.

Надвечір'я морозивом тане
в піднебесній креманці блискучій.
Ти звикаєш без мене коханий,

Микола Соболь
2020.10.24 07:09
Кручі дніпрові не стануть горами,
сяде за обрій сонечко зморене,
у прохолоді прокидається гай,
іде ніч до тебе, лише зачекай.

Хмари бундючні рожевим налиті,
десь цвіркунець заливається в скиті,
воду із річки п’є місячне сяйво,

Сергій Губерначук
2020.10.24 06:52
Я намагаюся тебе плекати так,
щоб жодної пилинки не лягало
на це пальто, на цей старий піджак,
і щоб здавалось завжди віку мало.

Я намагатимусь тебе доберегти,
допоки сам існую на планеті,
щоб міг ти взяти пісню й увійти

Ігор Шоха
2020.10.23 21:51
Мариться поезія природи,
поки ще у пам’яті жива
на свої капризи і дива –
то негода, то ясна погода...
та не цим забита голова:
на любов уже немає моди,
нині на елегії жнива.

Тетяна Левицька
2020.10.23 21:44
Спочатку день був сонячним, чудесним!
Марі на гойдалці гойдали весни,
вона злітала високо угору,
окрилена, весела в добру пору.
А після йшла обніжком понад полем,
всміхаючись деревам ясночолим,
зривала звіробій і беладонну,
чебрець, бесмертник

Оксана Логоша
2020.10.23 20:14
Застібнула на гудзик небо,
Заховала від нього очі.
Не люблю я науки точні,
Я люблю тихий дощ і кеди.

Небо плаває у калюжі,
І гойдає похмуру днину.
Я люблю розглядать картини.

Марія Дем'янюк
2020.10.23 19:31
В небовиду очі сині.
Вії - пагони зі світлом...
Лист берізки в павутинні
Розмовляє тихо з вітром.
Осінь в золотій хустині.
Сяють сонечком долоні:
Вишиває жовтим нині
На сукенці вербодоні.

Микола Дудар
2020.10.23 19:26
Я не люблю столичного метро…
Я не люблю аннати апостату…
Коли моє прискіпливе нутро
Ведуть без відома мене на страту…

Я не люблю віншованих похвал…
Я не люблю драпіжок серед люду
Коли з екрану чеше самопал

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.23 16:43
Хрусь та хрусь під ногами жолуді.
А не жарко уже у затінку!
Я вітаю Вас, пане Жовтню!
Як торік вітав і позаторік.

Ще не час на всю зиму в лігво,
хоч і Сонце доволі низько.
…Сивий Седнів. Альтанка Глібова.

Ірина Вовк
2020.10.23 15:51
Над серцем палаючим тричі свіча засльозиться –
Над серцем палаючим зблисне одвічний вогонь…
Над серцем палаючим зоряно світ змерехтиться
І питиме сяйво із чистих небесних долонь…

Над серцем палаючим, серцем, що повне любові,
Над димом їдким, що о

Олександр Панін
2020.10.23 13:13
За мотивами
польських танго.

Polish tango: Mieczysaw Fogg –
Jeste bez serca, 1937

***
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Пашук (1982) / Проза

 МУЗА НА ТИЖДЕНЬ

...І хто посмів їй сказати, що вона його погана звичка. Що вона цигарка без фільтру, посмішка зеленого змія. Вона ж райське яблуко в саду Семираміди, яке будь за що треба дістати, скуштувати, і за яке не шкода геть із обіймів Бога. Її два великих ока, мов кубла ночі. У них можна навіть відкласти по зірці. Коли він заходив у її великі очі, то вдягав білизну навиворіт. У забобони треба вірити, тоді є на що перекласти вину при нагоді. Вона не любила, коли з кутика його губ звисала цівка диму, чи то туману. У тумані вони завжди прогулювали ранок, обмінювалися прочитаними снами і витиралися насухо в бавовняне повітря.
Він любив майструвати сопілки без дірочок, аби змія-мелодія не змогла втекти на волю. Може це егоїстично, так само, як і запхнути океан до свого акваріуму і чекати на білих китів у гості...

Задля неї він став поетом. Зараз модно бути бідним поетом і щодня змінювати муз як шкарпетки.
Щопонеділка вона Муза-медсестра. Робить штучне дихання його натхненню і кімната по вінця наповнюється білими віршами. Бо до верлібру він ще замалий, як і збирати листя з долонь Уїтмена.
Муза-кішка – по вівторках. Зачаївшись у нього на руках, прислухається, як недосвідчене серце збивається з ритму. Смішно, як для людини, у якої з ременя звисають скальпи прочитаних жінок.
У середу – просто Муза, у хатніх капцях, без макіяжу, халат у сонячні зайчики. Така вміє програвати. Особливо коли за крила прикута до місяця, а ноги сплутані блискавкою. Гойдається під храп Великої Ведмедиці. Так гойдатися вміє хіба що дитинство на нервах верби, та ще п’яні чоловіки і хрести на цвинтарі. Буду гойдатися допоки я твоя Муза, жертва. Допоки твоя. У моєму серці – Ти, твої вірші, я в твоїх віршах. Кругообіг думок, душ, тіл...

Тс-с-с, бо день задушив ніч в одному ліжку. Ми свідки.

Танець самки богомола – у четвер. Він заплющував повіки, бо не мав права дивитися в її гострі очі. Там віддзеркалювалися душі померлих.
Опівночі він сідає за стіл, аби написати заповіт. Бо руки, його списані до крові руки мусять дістатися тій, яка любила відчувати їх у своєму волоссі. Вони так надривно вміли грати на гітарі, що навіть струни пітніли.
Душа поета настільки тендітна, що може загинути від крапель дощу.
–– Пішли, пішли у зливу, – кричала вона. Там можна не соромитися мокрих плям на одязі. Сядемо на катамаран і будемо листати воду на захід...

Згадую п’ятницю. Я була ополонка, в якій ти втопився. Разом із своїми віршами, джинсами, картатими сорочками і думкою про мене. Усі поети недолюблені. Вони знімають квартири в чистилищі і роздумують над своїм, несвоїм життям. Життя – це політ стріли, яка обов’язково застряне у віку труни. Ти завжди хотів дізнатися, хто прийде до тебе на кладовище схуднути на дві сльози. Ти ба, прийшла навіть та, з якою ви колись сиділи на березі неба і жбурляли рими у воду. Прикормлювали золотих рибок, бо у вас була купа недолугих бажань, одне з яких тієї ночі таки здійснилося. Вона не стала твоєю Музою навіть на півгодини, бо мала настільки коротку зачіску, що аж просвічувалися мізки, точніше їх нестача. А твоя слабість – це довге розкішне волосся, яким і не шкода бути задушеним. У неї не було родимки на серці, а її серце – всього лиш двокамерне, дві порожні камери схову. Але вона могла заримувати ніч і ліжко. Ти кинув тоді їй кілька мідяків, а вона тепер – грудку землі тобі у совість.
Прийшла навіть циганка, яку ти сам наврочив на любов до себе. Щодня вона розкидала карти Таро аби дізнатися про той день, коли відбудеться злиття ваших аур. Вона наче Ірод вбивала всі дні, в яких тебе не було. Хто не хотів би померти у вулику з медом? Циганка жбурляла до ями різні закляття, просилася в твої холодні обійми. Аби хоч під землею бути разом, слухати кроки хрестів над собою та плач пересмішника. Навіть у чорноземі не стати їй твоєю Музою. Вона не вміє заправляти ліжко до сходу сонця і читати по губах твоїх рибок.
Музи не завжди носять короткі спідниці і довгі вії. Вони можуть мати драглистий живіт, але мусять уміти готувати. Бо що то за жінка, яка не може замісити тісто зі снігу, бодай позаторішнього. Сніг – це очищення, спогад, біла лихоманка під ногами. Усі поети люблять сніг, він загоює свіжі рани. Кажуть, чоловіків прикрашають шрами, гаманці та вродливі жінки. Ти вибрав за краще взяти до рук лезо і зайнятися каліграфією на своєму тілі. Мусиш вгамовувати свій біль, бо твоя Муза тут поряд. Ти відчуваєш її присутність як і свічка, що власною слиною захлинулася.
Вірші народжуються в цілковитій темряві, пошепки, по одному. Ти читаєш їх уголос, немов сповідаєшся. Я плачу, прощаю тобі всі гріхи, бо я твій найбільший гріх. Через мене тебе не взяли до ковчегу. А плавати, плавати ти не вмів. Бо хіба здатні ці списані до крові руки відштовхувати воду. Ці руки ти заповів мені. Вони знають мене напам’ять, на усіх мовах світу.
... Я – Муза-неділя. У весільній сукні, у чорній хустці. Відразу після вінчання прийду у морок, стану поряд твоїх нетвоїх колишніх. Моє серце чисте, мої руки в крові, мої губи в цілунках. Ти прожив рівно сім днів, щоночі вмираючи по частинах. А сьогодні тебе не стало. Зовсім. Як поета. Мене. Як Музи. Беремося за руки і йдемо у зливу.

P.S. А Музи-суботи не було. Музи теж мають право на вихідний, на келих вина, на зраду, на синець під оком, на прощення, чорт забирай.

P.S. Коли мене замало в Мені, я з’їдаю плитку чорного шоколаду, слухаю джазові платівки з Муракамі і вагітнію.

P.S. Я плащаниця з відбитком твого тіла.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-21 13:06:09
Переглядів сторінки твору 5340
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.171 / 5.5  (5.028 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 5.111 / 5.5  (4.921 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2013.10.16 16:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-05-10 11:53:10 ]
"P.S. Я плащаниця з відбитком твого тіла" - вельми промовисто! Клас :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-05-10 12:09:18 ]
Ого, такі слова - ще й від Редакції Майстерень. Дуже і дуже втішена. Дякую-ю-ю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Еліна Форманюк (Л.П./М.К.) [ 2008-10-24 23:03:49 ]
Дійсно, проза в тебе дуже концентрована, міцно збита. І тому, коли читаєш така внутрішня напруга, така цікавість...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-10-24 23:06:10 ]
Дякую, Елю, що не пройшла повз...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Катя Крабченко (Л.П./Л.П.) [ 2011-05-17 01:02:19 ]
очень хороший процент метафоричности и смысла в этой метафоричности
очень хорошо, что не стоит далеко идти , чтобы подумать, что ты хотела сказать .
красиво . легко.
спасибо за "прочтение"