ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2021.09.18 17:05
Нудьгуючи, втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Ігор Герасименко
2021.09.18 15:45
Дружили в пів серця, в пів сили сварились.
Не тепло – не холодно хай буде завше.
Як раптом на голови щастя звалилось,
дві замкнені душі в заручники взявши.

Звалилось на груди, звалилось на плечі.
Побачив уперше м’яку, безпорадну.
Проте не про вте

Дума Козак
2021.09.18 15:18
Візьму у руки шаблю вікову,
від часу потемніла її криця.
Гетьманську пам‘ятає булаву
ця бунтівна домаха-блискавиця
і старшини козацького пернач,
і загрубілі у боях долоні,
і вітру свист, коли степами вскач
баскі літали запорожців коні.

Сергій Губерначук
2021.09.18 14:40
Закарбовано очі в душі аж пророчій,
аж запеклій і вічній небесній душі.
Щось у серці полоще. Це кров
чи вже мощі?
Ні. Напевно, це щось найстрашніше
й страшніш…
Це любові любов за останком кохання
на обмеженій гойдалці вічного пхання

Ігор Шоха
2021.09.18 13:29
Цікаво, дивно, підозріло, –
за що совкова пропаганда
так неуміло, отупіло
за кожну дію(а не діло)
ґарує нашого ґаранта?

І аж не віриться, – невже
за те, що оплював чуже?

Микола Дудар
2021.09.18 09:43
Ну? Що не клац, реклам - світлини
Одні "трамваї" і "депо"
А я дізнатися повинен
Почім тюльпани і кашпо...

Ох і наглючі заголовки
Зувсіх сторін і без кінця
Кричу: - Ікри, - вони молоки

Микола Соболь
2021.09.18 07:20
Сидим на лаві я та кіт,
воркочемо про вчора.
Уже минуло стільки літ
у радощах і горі.
Немало витекло води,
багато з’їли каші…
Не стрінете тепер біди*
на вулиці ви нашій.

Юлія Івченко
2021.09.18 02:16
Сидить Маринка із малою Ніколь і Яном на березі річки Вовчої. Голівки дитячі до свого тепла тулилить... Жовто-зелена, вереснева трава до тіла прилипє. Вже не, як шовк, а кострубата, до осені жовтизною вряджена, — противна. Березовий гайок поряд. У ньом

Шон Маклех
2021.09.18 00:31
Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,

Сергій Гупало
2021.09.17 20:48
Що було – не загуло.
Назавжди одне
Це розложисте село,
Назва – Головне…

Головне у ньому все,
Де не повернись.
Кожен вісточку несе,

Микола Дудар
2021.09.17 15:23
Шматок цілющий коровая…
Щасливі очі молодят…
І осінь тільки достигає
Свята гуртуються до свят…

Промерзнуть річки незабаром
Сніжком засіють із небес
Окрепнуть дітки - гарна пара

Іван Потьомкін
2021.09.17 09:43
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Микола Соболь
2021.09.17 07:40
Ах, яка була ніч. Твої губи на смак
і на колір немов зрілі вишні
з них спиваючи сік не нап’юся ніяк…
Чи були ми у ночі тій грішні?
Звісно – ні, може й так. Хай розсудять літа,
нехай згадку сніги замітають.
Та для мене ця пам'ять навіки свята.
В ні

Євген Федчук
2021.09.16 19:34
Під Корсунем бій відгримів. На шляху
Лежали побиті та зранені ляхи.
Живі вже ясиром дрижали від страху,
Клянучи козацтво і долю лиху.
Орда гелготіла, рахуючи зиск,
Козаки розсілися коло багаття.
Було чим хвалитись і що пригадати…
Котився між зорями

Нінель Новікова
2021.09.16 18:47
Слава й Оксана сливи збирали.
Оси Оксану атакували.
Скоро їх, правда, щось відігнало –
Спокій Оксани, а чи сміливість?
Слава ті сливи в сумці носила
І психувала! Справді, щосили –
Славу за стегна оси вкусили…
Плакала Слава: де справедливість?

Юлія Івченко
2021.09.16 11:38
Осінь приносить загострення старої хвороби,
все, що не називаєш поезією — списуєш на тексти.
ті ні до чого не зобов’язують, якщо, навіть, низької проби,
навіть, якщо їх контексти в червоний хрестик.
Їх, мабуть, забудуть, їх, може колись протестять
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Пашук (1982) / Проза

 МУЗА НА ТИЖДЕНЬ

...І хто посмів їй сказати, що вона його погана звичка. Що вона цигарка без фільтру, посмішка зеленого змія. Вона ж райське яблуко в саду Семираміди, яке будь за що треба дістати, скуштувати, і за яке не шкода геть із обіймів Бога. Її два великих ока, мов кубла ночі. У них можна навіть відкласти по зірці. Коли він заходив у її великі очі, то вдягав білизну навиворіт. У забобони треба вірити, тоді є на що перекласти вину при нагоді. Вона не любила, коли з кутика його губ звисала цівка диму, чи то туману. У тумані вони завжди прогулювали ранок, обмінювалися прочитаними снами і витиралися насухо в бавовняне повітря.
Він любив майструвати сопілки без дірочок, аби змія-мелодія не змогла втекти на волю. Може це егоїстично, так само, як і запхнути океан до свого акваріуму і чекати на білих китів у гості...

Задля неї він став поетом. Зараз модно бути бідним поетом і щодня змінювати муз як шкарпетки.
Щопонеділка вона Муза-медсестра. Робить штучне дихання його натхненню і кімната по вінця наповнюється білими віршами. Бо до верлібру він ще замалий, як і збирати листя з долонь Уїтмена.
Муза-кішка – по вівторках. Зачаївшись у нього на руках, прислухається, як недосвідчене серце збивається з ритму. Смішно, як для людини, у якої з ременя звисають скальпи прочитаних жінок.
У середу – просто Муза, у хатніх капцях, без макіяжу, халат у сонячні зайчики. Така вміє програвати. Особливо коли за крила прикута до місяця, а ноги сплутані блискавкою. Гойдається під храп Великої Ведмедиці. Так гойдатися вміє хіба що дитинство на нервах верби, та ще п’яні чоловіки і хрести на цвинтарі. Буду гойдатися допоки я твоя Муза, жертва. Допоки твоя. У моєму серці – Ти, твої вірші, я в твоїх віршах. Кругообіг думок, душ, тіл...

Тс-с-с, бо день задушив ніч в одному ліжку. Ми свідки.

Танець самки богомола – у четвер. Він заплющував повіки, бо не мав права дивитися в її гострі очі. Там віддзеркалювалися душі померлих.
Опівночі він сідає за стіл, аби написати заповіт. Бо руки, його списані до крові руки мусять дістатися тій, яка любила відчувати їх у своєму волоссі. Вони так надривно вміли грати на гітарі, що навіть струни пітніли.
Душа поета настільки тендітна, що може загинути від крапель дощу.
–– Пішли, пішли у зливу, – кричала вона. Там можна не соромитися мокрих плям на одязі. Сядемо на катамаран і будемо листати воду на захід...

Згадую п’ятницю. Я була ополонка, в якій ти втопився. Разом із своїми віршами, джинсами, картатими сорочками і думкою про мене. Усі поети недолюблені. Вони знімають квартири в чистилищі і роздумують над своїм, несвоїм життям. Життя – це політ стріли, яка обов’язково застряне у віку труни. Ти завжди хотів дізнатися, хто прийде до тебе на кладовище схуднути на дві сльози. Ти ба, прийшла навіть та, з якою ви колись сиділи на березі неба і жбурляли рими у воду. Прикормлювали золотих рибок, бо у вас була купа недолугих бажань, одне з яких тієї ночі таки здійснилося. Вона не стала твоєю Музою навіть на півгодини, бо мала настільки коротку зачіску, що аж просвічувалися мізки, точніше їх нестача. А твоя слабість – це довге розкішне волосся, яким і не шкода бути задушеним. У неї не було родимки на серці, а її серце – всього лиш двокамерне, дві порожні камери схову. Але вона могла заримувати ніч і ліжко. Ти кинув тоді їй кілька мідяків, а вона тепер – грудку землі тобі у совість.
Прийшла навіть циганка, яку ти сам наврочив на любов до себе. Щодня вона розкидала карти Таро аби дізнатися про той день, коли відбудеться злиття ваших аур. Вона наче Ірод вбивала всі дні, в яких тебе не було. Хто не хотів би померти у вулику з медом? Циганка жбурляла до ями різні закляття, просилася в твої холодні обійми. Аби хоч під землею бути разом, слухати кроки хрестів над собою та плач пересмішника. Навіть у чорноземі не стати їй твоєю Музою. Вона не вміє заправляти ліжко до сходу сонця і читати по губах твоїх рибок.
Музи не завжди носять короткі спідниці і довгі вії. Вони можуть мати драглистий живіт, але мусять уміти готувати. Бо що то за жінка, яка не може замісити тісто зі снігу, бодай позаторішнього. Сніг – це очищення, спогад, біла лихоманка під ногами. Усі поети люблять сніг, він загоює свіжі рани. Кажуть, чоловіків прикрашають шрами, гаманці та вродливі жінки. Ти вибрав за краще взяти до рук лезо і зайнятися каліграфією на своєму тілі. Мусиш вгамовувати свій біль, бо твоя Муза тут поряд. Ти відчуваєш її присутність як і свічка, що власною слиною захлинулася.
Вірші народжуються в цілковитій темряві, пошепки, по одному. Ти читаєш їх уголос, немов сповідаєшся. Я плачу, прощаю тобі всі гріхи, бо я твій найбільший гріх. Через мене тебе не взяли до ковчегу. А плавати, плавати ти не вмів. Бо хіба здатні ці списані до крові руки відштовхувати воду. Ці руки ти заповів мені. Вони знають мене напам’ять, на усіх мовах світу.
... Я – Муза-неділя. У весільній сукні, у чорній хустці. Відразу після вінчання прийду у морок, стану поряд твоїх нетвоїх колишніх. Моє серце чисте, мої руки в крові, мої губи в цілунках. Ти прожив рівно сім днів, щоночі вмираючи по частинах. А сьогодні тебе не стало. Зовсім. Як поета. Мене. Як Музи. Беремося за руки і йдемо у зливу.

P.S. А Музи-суботи не було. Музи теж мають право на вихідний, на келих вина, на зраду, на синець під оком, на прощення, чорт забирай.

P.S. Коли мене замало в Мені, я з’їдаю плитку чорного шоколаду, слухаю джазові платівки з Муракамі і вагітнію.

P.S. Я плащаниця з відбитком твого тіла.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-21 13:06:09
Переглядів сторінки твору 5756
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.171 / 5.5  (5.028 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 5.111 / 5.5  (4.921 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2013.10.16 16:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-05-10 11:53:10 ]
"P.S. Я плащаниця з відбитком твого тіла" - вельми промовисто! Клас :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-05-10 12:09:18 ]
Ого, такі слова - ще й від Редакції Майстерень. Дуже і дуже втішена. Дякую-ю-ю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Еліна Форманюк (Л.П./М.К.) [ 2008-10-24 23:03:49 ]
Дійсно, проза в тебе дуже концентрована, міцно збита. І тому, коли читаєш така внутрішня напруга, така цікавість...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-10-24 23:06:10 ]
Дякую, Елю, що не пройшла повз...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Катя Крабченко (Л.П./Л.П.) [ 2011-05-17 01:02:19 ]
очень хороший процент метафоричности и смысла в этой метафоричности
очень хорошо, что не стоит далеко идти , чтобы подумать, что ты хотела сказать .
красиво . легко.
спасибо за "прочтение"