ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.07.07 06:22
Горобина ніч минула
І безсоння відійшло, –
Перед досвітом заснуле,
Снами тішиться село.
Лиш мені чомусь не спиться
На світанні з усіма,
Хоч вже й духу громовиці
Поміж хмарами нема.

Сергій Губерначук
2022.07.06 22:25
Ступає Цар Господь убогою землею,
скаравши всіх і всяк за первородний гріх…
Ятрять і кров, і плоть, і всі церкви з єлею…
Позаду розпач-плач. Тепер – самотній сміх!!!

Регоче Сам Творець над власними думками!
І Хто ще є над Ним? Бо звідки ж доля ця?.

Іван Потьомкін
2022.07.06 13:11
Я сина вчив мовчати біля моря.
Не говорив йому: “Дивись,
Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
Не говорив:
“Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
Мовби збирається забрати клаптик суші,
Колись так необачно да

Микола Дудар
2022.07.06 08:33
Переселю свій тенор у сопрано…
Від цього ж не закінчиться життя?
Приходить ніч, а слідом свіжий ранок
І кожен з нас вгрузяє в забуття…

Це якщо я, чи ви… чи зовсім інші…
Каприз на те й існує, що каприз…
Проціджуються вистраждані вірші

Віктор Кучерук
2022.07.06 07:31
Позолочений сонечком обрій
Розчиняється в сутінках синіх, –
Підкотилось під серце недобре
Щось таке невідоме донині.
Вечоріє небачено швидко
І минає в могильній мовчанці, –
Заяложена мухами шибка
Не вилискує весело глянцем.

Микола Соболь
2022.07.06 06:31
Мовчать світанки, ніби оніміли.
І небо не розродиться дощем.
Вишукуючи уцілілі цілі,
летять ракети гаспида бичем.
Усе живе паде відразу мертвим.
Шматує плоть гартована шрапнель.
Людина все вигадує для смерті
та руйнування створених осель.

Шон Маклех
2022.07.06 01:05
А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
І полетіло-зірвалось:
Летить досі з минулого в майбутнє,
А я слухаю тупіт копит
Коли пишу кострубаті верлібри
Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
Що як зорі – ні дому,

Микола Дудар
2022.07.05 11:55
Тримаюсь, не чіпай… А ти забудь. До себе:
Та боронь Боже, край… та скільки того неба
А хто-небудь зітре? Cлова вам не розсада
Не голосом арен… ой не сміши досада
Встарілий стиль, хіба, шматочками осилим
Іржа, забув? труба… усе своє під килим…
Таке ж

Іван Потьомкін
2022.07.05 11:10
Якщо захворію,
лікарям докучати не стану,
звертаюсь до друзів
(не вважайте, що, може, звихнувсь):
постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
в узголів’ї поставте
зорю осяйну.
Я ходив напролом.

Микола Соболь
2022.07.05 09:03
Допоки мізки промивала клізма
дядьки сурйозні, певно, із обкома
на трьох ділили благо комунізма
і піонерку, що завжди готова.
Вона була підкована ідейно,
у комсомол чекаючи посвяти
уся наука цінностей сімейних –
вождям комуни треба догоджати.

Ярослав Чорногуз
2022.07.05 08:40
Миті щастя в яві знов є --
Висі золотавий шлях.
Все наповнено любов’ю
У моїм, твоїм життях.

Ніби з рання до смеркання,
Мов троянда чарівна,
Усміхається кохання,

Віктор Кучерук
2022.07.05 05:20
Затоплює сонячне сяйво
Опівдні навколишній світ, –
Над жовтими нивами жайвір
Здійнявся в співучий політ.
Засліплений світлом, вглядаюсь
В обпечену ніжно блакить, –
Лиш синь невимовно безкрая
На обширах неба лежить.

Тетяна Левицька
2022.07.04 23:13
У місті тиша, як в селі,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.

Вертає думка повсякчас,

Володимир Бойко
2022.07.04 16:20
Зайнялася трава,
Спалахнули дров
І згоріла москва.

Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.

Ніна Виноградська
2022.07.04 14:15
Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.

Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,

Олександр Бобошко Заколотний
2022.07.04 13:49
Війна – це не лише коли «Ура!»,
але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 Вона
Вона з’явилася у мені – отам, у глибині живота – давно. Надто давно. Спочатку вона нагадувала мачинку – манюсіньке зеренце, пульсуючу крапочку, що блимала у нетрях чорної крові. Тоді вона збільшувалася, наповнюючи моє тіло, розросталася, пускала коріння – і коріння обвивало лоно, і коріння ворушилося, і коріння лоскотало зсередини дитячими пальчиками. Здається, у неї були сині очі. Я уже не пам’ятаю напевно. І світле волосся. Напевно, кучерики. Я все мріяла колись заплести їй косички, та ти щоразу обстригав, і обстригав її – казав, так зручніше. Коли ти підкидав її до стелі, вона голосно реготала, аж задихалося від сміху, і ловила повітря маленьким розтуленим ротиком. Як же її звали? Як же її звали, дай, Боже, пам’яті… Якогось дня вона не прокинулася. Ти вже закалатав кави, я приготувала сякий-такий сніданок… Ми снідали мовчки – і хата здригалася від мовчання. Тоді я підбігла до ліжечка. Вона лежала там – на вишитому ясічку, личко повернуте до стіни. Срібна ладанка, причеплена до бильця. Я вже тоді зрозуміла, що вона не дихала. – Що там? – запитав ти, не виходячи з-за столу. – Спить? – Спить, – відповіла я.
………
Ми обоє знаємо, що вона мертва. Та як мудрі дорослі люди, намагаємося не говорити про це. Вона досі – усі ці роки – лежить, обернувшись до стіни, на своєму вишитому маками ясічку, і ладанка висить, і нічого не змінилося.
……….
«Мааааа!!! Маааа!!!!» – надривно плаче вона серед ночі. Ти вдаєш, що не чуєш, бурчиш через сон… Я лежу поряд тихо, як мишка, і не дихаю. Наслухаю… «Мааааа! Мааааа!» – здається, хата розлетиться на друзки! – і я врешті не витримую. – Лежи, - кажеш ти, та я уже навпомацки шукаю капці. Звично беру її на руки, тулю зимне тільце до безмолочних – до порожніх грудей – а вона ще хвилину-другу ворушить губами у темряві, голосно-голосно плямкає, тоді здригається усім тілом – знаєш, отак глибоко зітхає, наче розриває шворку…і засинає…
……….
Відтоді, як вона померла, у неї підросло волоссячко. Я інколи заплітаю їй косички. Та їй уже байдуже. І тобі уже байдуже. Час перетворив її на зморщену засохлу істотку, потворку у сповиточку… рідненьку потворку на маковому ясічку… шершаві долоньки… нечулі дотики…
………..
Як же її звали? Дай, Боже, пам’яті…Як же її звали…
Її звали Любця.
Любонька.
Любов.




Найвища оцінка Чорнява Жінка 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-30 17:35:13
Переглядів сторінки твору 6136
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.775 / 5.67  (5.244 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 5.596 / 5.5  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.872
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-04-30 20:45:44 ]
Аню, вибач за втручання. Зачепило за живе :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-04-30 20:58:38 ]
Дарую за різкість. І, безумовно, Аня мені відповість, якщо вважатиме за потрібне. Чорнява Жінко (ой як офіційно вийшло), хіба це так погано, коли твір побудований лише на емоціях? Іноді у творі взагалі нічого немає, але зараз не про те. Просто, як на мене, кінець твору дещо натуралістичний.Ганні просто заздрю за таких міцних захисників.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-04-30 21:51:15 ]
Гаразд, Чорнявко (можна так?),я не мала на увазі, що це недолік. Просто від такого автора, як Ганна, хотілося чогось бідьшого (хоча чи маю я право хотіти чогось більшого?).Дана тема й справдя щемлива, а тому (можливо й помилково, дай, Боже, щоб ні)я взяла на себе сміливість не асоціювати авторку з ліричною героїнею. Адже вони не завжди співпадають. І якщо вони й справді не співпадають, то мені, здається, що мати ніколи не назве свою дитину, хай і мертву, потворкою. Але це моя думка, і моє відношення до життя. Ганно, якщо що, пробач, що так некоректно втрутилася у твої почуття.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-04-30 22:20:59 ]
Звісно, можна :) Отже, мої сумніви були вірними: Олено, тут же не про дитину йдеться у прямому сенсі! Тут про померле кохання, для його автор знайшла от такий образ. Чи то я чогось не розумію?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-04-30 23:44:19 ]
Як на мене, це подвійний образ, тобто я саме так його сприйняла. Але якщо це лише про любов, то все одно я просто не сприйняла слова типу рідненька потворка. Але це ж вже мої проблеми. А лише висловила свої враження від твору.От так.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-04-30 23:48:19 ]
Ой, я лише висловила свої враження від твору.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Павленок (Л.П./Л.П.) [ 2008-05-26 14:02:43 ]
а усі вірять, що книжки з полиць падають саме вчасно?... відкриваючись на потрібній сторінці.

отак і з вашими творами , Ганно.