Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцм лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві сі
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцм лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві сі
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
2026.03.08
04:40
був ти хоч колись
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Лазуткін, Дмитро. БЕНЗИН
ЩОДЕННИК КОСМІЧНОЇ ЛЮДИНИ
Лазуткін, Дмитро. БЕНЗИН: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 140.;іл..
Киянин Дмитро Лазуткін – людина різнобічних інтересів: інженер-металург, журналіст, спортсмен (тренер з кемпо-карате, чемпіон України з козацького двобою, призер Кубка світу з кікбоксінгу та кік-джицу, переможець чемпіонату України з оберслему), учасник і організатор літературно-мистецьких акцій, музикант (грає на трубі). Але насамперед, він - поет, автор чотирьох книг і відповідно, лауреат літературних премій. Ці біографічні відомості необхідні для подальших моїх роздумів про творчість Дмитра Лазуткіна. Його п’ята поетична збірка поезій «Бензин» - це монологи космічної людини, яка природно почувається у Космосі, але тимчасово живе на Землі, це - щоденник спостережень за земним нашим з вами життям. Зрештою, він сам про це розказує: «…цей побутовий космос… ось воно моє небо / я тут працюю – сонцем …життя видовжується по вертикалі / і поступово зникає вгорі…втім там – нагорі / інші побачення інші маневри / інші трембіти для танкових рот / інші розваги інші шедеври / інші підкорення інших висот…».
Але, ніде правди діти, автор живе на Землі і його поради-зауваження-спостереження вельми слушні для нас, землян: «… варто раз схибити / у найвідповідальніший момент / і тебе занесуть до чорної книги / найчорнішої з усіх чорних книг…всі грають у власні ігри / всі програють / адже ніколи не відомо / у який бік покотиться земна куля…це дійсно важлива праця – тримати за зябра життя та все одно складно / як сильно б цього не хотів / зв’язати бажання втечі з надією на вороття…». Бажання втечі будь-куди, хоч у тартарари, живе у кожного з нас і поет, як професійний спокусник не забуває час від часу малювати очікувані принади і кликати туди «… де вже інші правила / де чути небесні хорали…там на поверхні / ти побачиш тих кого боявся побачити / там / на поверхні / добрі змії / що стрімко пересуваються іншим світом / оминаючи / коралові рифи / і запалені свічки над зеленими корабликами…/ обриси міст / які зависають у повітрі / чітко запам’ятовуючи кожен порух вітру…/ небеса наповнюються рожевим кремом…/ це прибульці знов / кольорами граються…».
Та все-таки земне тяжіння виявляється сильнішим за космічні спокусливі картини. Поет свідомий того, що навіть якщо «… дороговкази не вказують / пісні брешуть…/ сотні слів / і всі надиктовані / сотні доріг / і всі розтоптані…тільки на Землі можливий душевний стан, коли так просто бути відвертим / так солодко бути безсоромним / так легко бути щасливим…».
У своєму баченні нашого з вами існування Дмитро Лазуткін з ніг до голови дитя Землі – безжальний, безкомпромісний, жорстокий, іронічний: «… та одного разу зриваєшься – батьку – кричиш – що робити?! / на вулиці чернишевського такі питання доречні / як що робити? – вчасно поливати квіти / годувати кота інакше вони приречені…». На жаль, за прогнозом поета, приречені й ми з вами, тобто, земляни: за прогнозом поета: «… світ це куля а ти мішень / мішень і куля колись зустрінуться…». У пошуках виходу автор перегортає сторінки життєвих принад: « любов вимагає оргій / заходьте є вільні місця…/ вона – бенкет подорожніх вона – початок кінця / й на пластикові виделки настромлюються серця / потрібно чимало виделок аби врятувати світ…». Автор радить: «… лише не вмикай телевізор / бо там безнадійні шанси / і опади наче осади / там радять вчити албанську / аби не померти в косово…хочеш кричати – краще – кричи…/ так трапляється / і риба кричить…». Сумно і правдиво, як за методом соцреалізму, але невже так усе безнадійно?! Не може такого бути, адже наш автор – поет! Голого оптимізму, правда, у поетичних рефлексіях немає, але деякі думки поета вселяють надію, що не все так погано у нашому домі, бо «… так солодко перебирати колишні історії / так затишно вірити у безперервний процес… так хочеться / комусь довіряти / так хочеться покласти сумку на підлогу / й піти займати чергу за квитками у майбутнє…у якому – пророкує поет: помри – і не відчуєш зміни / воскресни – і відчуєш все… врешті-решт будь-яку музику можна вимкнути…тому до побачення / усім хто так само створені»...
До побачення, пане поете!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лазуткін, Дмитро. БЕНЗИН
Лазуткін, Дмитро. БЕНЗИН: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 140.;іл..
Киянин Дмитро Лазуткін – людина різнобічних інтересів: інженер-металург, журналіст, спортсмен (тренер з кемпо-карате, чемпіон України з козацького двобою, призер Кубка світу з кікбоксінгу та кік-джицу, переможець чемпіонату України з оберслему), учасник і організатор літературно-мистецьких акцій, музикант (грає на трубі). Але насамперед, він - поет, автор чотирьох книг і відповідно, лауреат літературних премій. Ці біографічні відомості необхідні для подальших моїх роздумів про творчість Дмитра Лазуткіна. Його п’ята поетична збірка поезій «Бензин» - це монологи космічної людини, яка природно почувається у Космосі, але тимчасово живе на Землі, це - щоденник спостережень за земним нашим з вами життям. Зрештою, він сам про це розказує: «…цей побутовий космос… ось воно моє небо / я тут працюю – сонцем …життя видовжується по вертикалі / і поступово зникає вгорі…втім там – нагорі / інші побачення інші маневри / інші трембіти для танкових рот / інші розваги інші шедеври / інші підкорення інших висот…».
Але, ніде правди діти, автор живе на Землі і його поради-зауваження-спостереження вельми слушні для нас, землян: «… варто раз схибити / у найвідповідальніший момент / і тебе занесуть до чорної книги / найчорнішої з усіх чорних книг…всі грають у власні ігри / всі програють / адже ніколи не відомо / у який бік покотиться земна куля…це дійсно важлива праця – тримати за зябра життя та все одно складно / як сильно б цього не хотів / зв’язати бажання втечі з надією на вороття…». Бажання втечі будь-куди, хоч у тартарари, живе у кожного з нас і поет, як професійний спокусник не забуває час від часу малювати очікувані принади і кликати туди «… де вже інші правила / де чути небесні хорали…там на поверхні / ти побачиш тих кого боявся побачити / там / на поверхні / добрі змії / що стрімко пересуваються іншим світом / оминаючи / коралові рифи / і запалені свічки над зеленими корабликами…/ обриси міст / які зависають у повітрі / чітко запам’ятовуючи кожен порух вітру…/ небеса наповнюються рожевим кремом…/ це прибульці знов / кольорами граються…».
Та все-таки земне тяжіння виявляється сильнішим за космічні спокусливі картини. Поет свідомий того, що навіть якщо «… дороговкази не вказують / пісні брешуть…/ сотні слів / і всі надиктовані / сотні доріг / і всі розтоптані…тільки на Землі можливий душевний стан, коли так просто бути відвертим / так солодко бути безсоромним / так легко бути щасливим…».
У своєму баченні нашого з вами існування Дмитро Лазуткін з ніг до голови дитя Землі – безжальний, безкомпромісний, жорстокий, іронічний: «… та одного разу зриваєшься – батьку – кричиш – що робити?! / на вулиці чернишевського такі питання доречні / як що робити? – вчасно поливати квіти / годувати кота інакше вони приречені…». На жаль, за прогнозом поета, приречені й ми з вами, тобто, земляни: за прогнозом поета: «… світ це куля а ти мішень / мішень і куля колись зустрінуться…». У пошуках виходу автор перегортає сторінки життєвих принад: « любов вимагає оргій / заходьте є вільні місця…/ вона – бенкет подорожніх вона – початок кінця / й на пластикові виделки настромлюються серця / потрібно чимало виделок аби врятувати світ…». Автор радить: «… лише не вмикай телевізор / бо там безнадійні шанси / і опади наче осади / там радять вчити албанську / аби не померти в косово…хочеш кричати – краще – кричи…/ так трапляється / і риба кричить…». Сумно і правдиво, як за методом соцреалізму, але невже так усе безнадійно?! Не може такого бути, адже наш автор – поет! Голого оптимізму, правда, у поетичних рефлексіях немає, але деякі думки поета вселяють надію, що не все так погано у нашому домі, бо «… так солодко перебирати колишні історії / так затишно вірити у безперервний процес… так хочеться / комусь довіряти / так хочеться покласти сумку на підлогу / й піти займати чергу за квитками у майбутнє…у якому – пророкує поет: помри – і не відчуєш зміни / воскресни – і відчуєш все… врешті-решт будь-яку музику можна вимкнути…тому до побачення / усім хто так само створені»...
До побачення, пане поете!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
