Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу
Кохання лише до кінця зими…
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу: Повість – К.: Факт, 2008. – 278 с. (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Нова повість луцького поета, прозаїка, критика, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука “Жінка зі снігу” вийшла у київському видавництві “Факт”. Популярне видавництво проводить захоплюючий і в чомусь небезпечний експеримент: заснувавши в 2003 році серію “Exeptis excipiendis” ( в перекладі українською – “усе, крім того, що потребує вилучення”), видає в цій серії новинки української сучасної поезії та прози.
У молодого романтичного поета Овідія (саме так – на честь Публія Овідія Назона) в його 25-річному віці чималенький досвід бабія. Уся повість просякнута прагматичними одкровеннями героя про безперервні пошуки справжнього кохання. Щоправда, як воно має виглядати – він не знає, тому й придумав собі поетичне виправдання - любити можна лише жінку, яку сам собі зліпиш зі снігу, а те, що вона зникне разом із зимою, розтане – пусте, головне, аби красиво! Час від часу герой спілкується зі своїм родинним оточенням: батьками, сестрами та їхніми дрібними дітьми. І все. За вигадливою назвою більше нічого не ховається. Правда, є маленький сюжетний вузлик, що десь наприкінці оповіді додає трохи “перчику до пісної страви”: старша сестра Неоніла – не сестра, а мати героя, бо неповнолітньою “скочила в гречку”, дід із бабою якимось чином зробилися батьками, ну всі решта відповідно поміняли статус. Майже кримінал!
Зрілий, органічний, природний у поетичній творчості, письменник Василь Слапчук у черговому прозовому опусі блідий і невиразний. Він продукує шаблон, хай достовірний і реальний, але необов’язковий. Так, автор, оповідаючи про речі, давно всім відомі, певно, не боїться видатися банальним. Сьогодні - це його позиція і він, безперечно, має на неї право. І багато чого письменник для неї (позиції) робить: у формі викладу превалює простота (не спрощеність), прозорість, у слові - тактовність, тон оповіді – самоіронічний, ненав’язливий, хоча, повторюю, відчуття читацької насолоди небагато. Ну, не хоче автор нікого нічим дивувати! Нова якість у контексті сучасної української прози? Не знаю! Але чомусь пригадалися рядки з листа Лесі Українки до свого брата Михайла Косача, що не так давно перечитувала: ”…в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?)…/… справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку, виразну картину перед очі читача” (Леся Українка. Твори в чотирьох томах, т. 4-й, ст. 245, вид-во “Дніпро”, 1982).
Очікувану книгу я читала з неочікуваним розчаруванням, а, дочитавши до кінця невеличку повістину, відчула навіть здивування: якби на обкладинці не значилося - Василь Слапчук, я би подумала на когось з молодих і «нарваних», які наввипередки оголюють перед читачем усе, що заманеться, насамперед, грішне тіло, смакуючи деталі особистого сексуального досвіду. Але вони хоча би не маскуються і речі називають відповідно до їх точного значення. І тому їхнє письмо викликає більше довіри, бо адекватне особі того, хто пише.
Я свідома того, що мої враження від книги “Жінка зі снігу” вельми суб’єктивні.
. Впевнена, що повість пошанують прихильні читачі і це є нормально. Зрештою, я її теж прочитала, але перечитувати мене не тягне. А от рядки з поетичної збірки “Малювання в темряві”»: “Злічив краплини дощу, / Зорі порахував…/ А скільки жінок / під небом – не відаю. / На тобі збиваюся” - ці рядки завжди зі мною. Вони справжні, бо належать перу справжнього поета Василя Слапчука.
Надруковано : "Київська Русь" №1-2 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу
Кохання лише до кінця зими…Слапчук, Василь. Жінка зі снігу: Повість – К.: Факт, 2008. – 278 с. (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Нова повість луцького поета, прозаїка, критика, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука “Жінка зі снігу” вийшла у київському видавництві “Факт”. Популярне видавництво проводить захоплюючий і в чомусь небезпечний експеримент: заснувавши в 2003 році серію “Exeptis excipiendis” ( в перекладі українською – “усе, крім того, що потребує вилучення”), видає в цій серії новинки української сучасної поезії та прози.
У молодого романтичного поета Овідія (саме так – на честь Публія Овідія Назона) в його 25-річному віці чималенький досвід бабія. Уся повість просякнута прагматичними одкровеннями героя про безперервні пошуки справжнього кохання. Щоправда, як воно має виглядати – він не знає, тому й придумав собі поетичне виправдання - любити можна лише жінку, яку сам собі зліпиш зі снігу, а те, що вона зникне разом із зимою, розтане – пусте, головне, аби красиво! Час від часу герой спілкується зі своїм родинним оточенням: батьками, сестрами та їхніми дрібними дітьми. І все. За вигадливою назвою більше нічого не ховається. Правда, є маленький сюжетний вузлик, що десь наприкінці оповіді додає трохи “перчику до пісної страви”: старша сестра Неоніла – не сестра, а мати героя, бо неповнолітньою “скочила в гречку”, дід із бабою якимось чином зробилися батьками, ну всі решта відповідно поміняли статус. Майже кримінал!
Зрілий, органічний, природний у поетичній творчості, письменник Василь Слапчук у черговому прозовому опусі блідий і невиразний. Він продукує шаблон, хай достовірний і реальний, але необов’язковий. Так, автор, оповідаючи про речі, давно всім відомі, певно, не боїться видатися банальним. Сьогодні - це його позиція і він, безперечно, має на неї право. І багато чого письменник для неї (позиції) робить: у формі викладу превалює простота (не спрощеність), прозорість, у слові - тактовність, тон оповіді – самоіронічний, ненав’язливий, хоча, повторюю, відчуття читацької насолоди небагато. Ну, не хоче автор нікого нічим дивувати! Нова якість у контексті сучасної української прози? Не знаю! Але чомусь пригадалися рядки з листа Лесі Українки до свого брата Михайла Косача, що не так давно перечитувала: ”…в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?)…/… справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку, виразну картину перед очі читача” (Леся Українка. Твори в чотирьох томах, т. 4-й, ст. 245, вид-во “Дніпро”, 1982).
Очікувану книгу я читала з неочікуваним розчаруванням, а, дочитавши до кінця невеличку повістину, відчула навіть здивування: якби на обкладинці не значилося - Василь Слапчук, я би подумала на когось з молодих і «нарваних», які наввипередки оголюють перед читачем усе, що заманеться, насамперед, грішне тіло, смакуючи деталі особистого сексуального досвіду. Але вони хоча би не маскуються і речі називають відповідно до їх точного значення. І тому їхнє письмо викликає більше довіри, бо адекватне особі того, хто пише.
Я свідома того, що мої враження від книги “Жінка зі снігу” вельми суб’єктивні.
. Впевнена, що повість пошанують прихильні читачі і це є нормально. Зрештою, я її теж прочитала, але перечитувати мене не тягне. А от рядки з поетичної збірки “Малювання в темряві”»: “Злічив краплини дощу, / Зорі порахував…/ А скільки жінок / під небом – не відаю. / На тобі збиваюся” - ці рядки завжди зі мною. Вони справжні, бо належать перу справжнього поета Василя Слапчука.
Надруковано : "Київська Русь" №1-2 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
