
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу
Кохання лише до кінця зими…
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу: Повість – К.: Факт, 2008. – 278 с. (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Нова повість луцького поета, прозаїка, критика, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука “Жінка зі снігу” вийшла у київському видавництві “Факт”. Популярне видавництво проводить захоплюючий і в чомусь небезпечний експеримент: заснувавши в 2003 році серію “Exeptis excipiendis” ( в перекладі українською – “усе, крім того, що потребує вилучення”), видає в цій серії новинки української сучасної поезії та прози.
У молодого романтичного поета Овідія (саме так – на честь Публія Овідія Назона) в його 25-річному віці чималенький досвід бабія. Уся повість просякнута прагматичними одкровеннями героя про безперервні пошуки справжнього кохання. Щоправда, як воно має виглядати – він не знає, тому й придумав собі поетичне виправдання - любити можна лише жінку, яку сам собі зліпиш зі снігу, а те, що вона зникне разом із зимою, розтане – пусте, головне, аби красиво! Час від часу герой спілкується зі своїм родинним оточенням: батьками, сестрами та їхніми дрібними дітьми. І все. За вигадливою назвою більше нічого не ховається. Правда, є маленький сюжетний вузлик, що десь наприкінці оповіді додає трохи “перчику до пісної страви”: старша сестра Неоніла – не сестра, а мати героя, бо неповнолітньою “скочила в гречку”, дід із бабою якимось чином зробилися батьками, ну всі решта відповідно поміняли статус. Майже кримінал!
Зрілий, органічний, природний у поетичній творчості, письменник Василь Слапчук у черговому прозовому опусі блідий і невиразний. Він продукує шаблон, хай достовірний і реальний, але необов’язковий. Так, автор, оповідаючи про речі, давно всім відомі, певно, не боїться видатися банальним. Сьогодні - це його позиція і він, безперечно, має на неї право. І багато чого письменник для неї (позиції) робить: у формі викладу превалює простота (не спрощеність), прозорість, у слові - тактовність, тон оповіді – самоіронічний, ненав’язливий, хоча, повторюю, відчуття читацької насолоди небагато. Ну, не хоче автор нікого нічим дивувати! Нова якість у контексті сучасної української прози? Не знаю! Але чомусь пригадалися рядки з листа Лесі Українки до свого брата Михайла Косача, що не так давно перечитувала: ”…в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?)…/… справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку, виразну картину перед очі читача” (Леся Українка. Твори в чотирьох томах, т. 4-й, ст. 245, вид-во “Дніпро”, 1982).
Очікувану книгу я читала з неочікуваним розчаруванням, а, дочитавши до кінця невеличку повістину, відчула навіть здивування: якби на обкладинці не значилося - Василь Слапчук, я би подумала на когось з молодих і «нарваних», які наввипередки оголюють перед читачем усе, що заманеться, насамперед, грішне тіло, смакуючи деталі особистого сексуального досвіду. Але вони хоча би не маскуються і речі називають відповідно до їх точного значення. І тому їхнє письмо викликає більше довіри, бо адекватне особі того, хто пише.
Я свідома того, що мої враження від книги “Жінка зі снігу” вельми суб’єктивні.
. Впевнена, що повість пошанують прихильні читачі і це є нормально. Зрештою, я її теж прочитала, але перечитувати мене не тягне. А от рядки з поетичної збірки “Малювання в темряві”»: “Злічив краплини дощу, / Зорі порахував…/ А скільки жінок / під небом – не відаю. / На тобі збиваюся” - ці рядки завжди зі мною. Вони справжні, бо належать перу справжнього поета Василя Слапчука.
Надруковано : "Київська Русь" №1-2 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу

Слапчук, Василь. Жінка зі снігу: Повість – К.: Факт, 2008. – 278 с. (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Нова повість луцького поета, прозаїка, критика, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука “Жінка зі снігу” вийшла у київському видавництві “Факт”. Популярне видавництво проводить захоплюючий і в чомусь небезпечний експеримент: заснувавши в 2003 році серію “Exeptis excipiendis” ( в перекладі українською – “усе, крім того, що потребує вилучення”), видає в цій серії новинки української сучасної поезії та прози.
У молодого романтичного поета Овідія (саме так – на честь Публія Овідія Назона) в його 25-річному віці чималенький досвід бабія. Уся повість просякнута прагматичними одкровеннями героя про безперервні пошуки справжнього кохання. Щоправда, як воно має виглядати – він не знає, тому й придумав собі поетичне виправдання - любити можна лише жінку, яку сам собі зліпиш зі снігу, а те, що вона зникне разом із зимою, розтане – пусте, головне, аби красиво! Час від часу герой спілкується зі своїм родинним оточенням: батьками, сестрами та їхніми дрібними дітьми. І все. За вигадливою назвою більше нічого не ховається. Правда, є маленький сюжетний вузлик, що десь наприкінці оповіді додає трохи “перчику до пісної страви”: старша сестра Неоніла – не сестра, а мати героя, бо неповнолітньою “скочила в гречку”, дід із бабою якимось чином зробилися батьками, ну всі решта відповідно поміняли статус. Майже кримінал!
Зрілий, органічний, природний у поетичній творчості, письменник Василь Слапчук у черговому прозовому опусі блідий і невиразний. Він продукує шаблон, хай достовірний і реальний, але необов’язковий. Так, автор, оповідаючи про речі, давно всім відомі, певно, не боїться видатися банальним. Сьогодні - це його позиція і він, безперечно, має на неї право. І багато чого письменник для неї (позиції) робить: у формі викладу превалює простота (не спрощеність), прозорість, у слові - тактовність, тон оповіді – самоіронічний, ненав’язливий, хоча, повторюю, відчуття читацької насолоди небагато. Ну, не хоче автор нікого нічим дивувати! Нова якість у контексті сучасної української прози? Не знаю! Але чомусь пригадалися рядки з листа Лесі Українки до свого брата Михайла Косача, що не так давно перечитувала: ”…в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?)…/… справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку, виразну картину перед очі читача” (Леся Українка. Твори в чотирьох томах, т. 4-й, ст. 245, вид-во “Дніпро”, 1982).
Очікувану книгу я читала з неочікуваним розчаруванням, а, дочитавши до кінця невеличку повістину, відчула навіть здивування: якби на обкладинці не значилося - Василь Слапчук, я би подумала на когось з молодих і «нарваних», які наввипередки оголюють перед читачем усе, що заманеться, насамперед, грішне тіло, смакуючи деталі особистого сексуального досвіду. Але вони хоча би не маскуються і речі називають відповідно до їх точного значення. І тому їхнє письмо викликає більше довіри, бо адекватне особі того, хто пише.
Я свідома того, що мої враження від книги “Жінка зі снігу” вельми суб’єктивні.
. Впевнена, що повість пошанують прихильні читачі і це є нормально. Зрештою, я її теж прочитала, але перечитувати мене не тягне. А от рядки з поетичної збірки “Малювання в темряві”»: “Злічив краплини дощу, / Зорі порахував…/ А скільки жінок / під небом – не відаю. / На тобі збиваюся” - ці рядки завжди зі мною. Вони справжні, бо належать перу справжнього поета Василя Слапчука.
Надруковано : "Київська Русь" №1-2 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію