Аліса давно мріяла про подорож у ЦЮ країну. Вона навіть спакувала рожеві валізки. Їх виявилося чимало. Щоб не переплутати, Аліса дала кожній окрему назву. Потім дівчинка заплющила очі, натиснула на маленьку кнопулечку і…за якусь мить опинилася у країні Мрій.
Озирнувшись навколо, Аліса відчула себе майже щасливою. Вона стояла на зеленій шовковій травичці. Згори струменіло золотаве світло, відбиваючись у перламутрових мушлях, які лежали довкола.
Придивившись пильніше, Аліса виявила, що вся галявина просто всипана численними мушлями та равликами. Збоку пролягала рухлива жовтава доріжка.
- Хотіла б я на ній покататися, ледь встигла подумати дівчинка…Як раптом, з однієї мушлі виповз симпатичний білявий равлик. Він тримав на спині валізку і з дуже заклопотаним виглядом поспішав до тієї ж загадкової доріжки, яка так вабила Алісу. Залишивши валізку на доріжці, равлик повернувся у свою мушлю.
Так само вчинив і рудий равлик , і чорнявий, і равлик у капелюшку і ще багато інших…
Деякі були дуже сумними, і валізки у них теж були дуже сумного кольору. А деякі, навпаки, веселі та гомінкі. Тільки Алісу вони чомусь не помічали…
- Оце диво, подумала Аліса, Що ж то воно буде далі?
А далі дівчинка побачила, як інші равлики, але вже без валізок, поповзли на доріжку і почали уважно розглядати покинуті там валізки. Вони пробували їх на смак, на дотик, і, навіть нюхали, пускаючи сріблясту равлячу слинку. Що більше було слинки, тим цікавішою мала бути валізка…
Спантеличена Аліса подивилася угору, і лише тепер помітила, що у країні Мрій небо було світло-жовте, а зірки, навпаки, темні. І розміщені були вони на небі ніби в черзі за морозивом. Придивившись пильніше, вона помітила, що то були зовсім не зірки, а копії равликів, тільки різних розмірів, від дуже великих, до дуже дрібних.
Сонця тут не було взагалі. Був якийсь равлик, що називав себе сонцем.. Але валізки у нього були досить темними.
- Десь тут повинна бути і моя мушля, подумала Аліса. Дійсно, відшукати її було неважко і дівчинка заховалася у ній, залишивши свої валізки назовні. Вона збиралася трохи відпочити, але раптом почула сердитий і навіть грізний голос. Визирнувши у щілинку, Аліса несподівано побачила великі червоні губи. Вони сварилися і плювали на Алісині валізки вишневими кісточками. Аліса злякалася і обурилася одночасно:
- Але ж чому, чому ви плюєте на мої валізки, адже вони такі рожеві і новенькі…
- Кому потрібна така сила силенна валізок? - Грізно запитали губи. Тут навіть нормальним равликам немає місця!
-А як мені стати теж нормальним равликом? Запитала Аліса.
- Хто тобі тут що розкаже, дурепо? Відповіли губи, продовжуючи плюватися.
Аліса не посміла вийти і захистити свої валізки, бо губи були великі і за ними ховалися гострі міцні зуби.
Наплювавшись вволю, губи зникли.
Раптом знову з’явилися кілька рухливих равликів, які залишили нові валізки на жовтій доріжці. Мабуть ті валізки були змащені сиропом, чи шоколадом, бо ціла купа равликів сповзалися звідусюди і лизали, лизали їх несамовито, мало не відштовхуючи один одного. Скоро вже валізок не стало видно від блискучої сріблястої равлячої слинки.
Аліса помітила, що равлики - зірки в небі теж збільшуються. Їх господарі, підглядаючи за цим процесом з мушель, дуже з того тішились.
-Цікаво, чи є моя зірочка на небі?- подумала Аліса, виглядаючи зі своєї мушлі.
Десь далеко - далеко була ледь помітна крапочка, схожа на її равлика. А може то просто була кісточка від вишні?