
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Аліса Серпень /
Проза
АЛІСА В КРАЇНІ МРІЙ (I.)
Аліса давно мріяла про подорож у ЦЮ країну. Вона навіть спакувала рожеві валізки. Їх виявилося чимало. Щоб не переплутати, Аліса дала кожній окрему назву. Потім дівчинка заплющила очі, натиснула на маленьку кнопулечку і…за якусь мить опинилася у країні Мрій.
Озирнувшись навколо, Аліса відчула себе майже щасливою. Вона стояла на зеленій шовковій травичці. Згори струменіло золотаве світло, відбиваючись у перламутрових мушлях, які лежали довкола.
Придивившись пильніше, Аліса виявила, що вся галявина просто всипана численними мушлями та равликами. Збоку пролягала рухлива жовтава доріжка.
- Хотіла б я на ній покататися, ледь встигла подумати дівчинка…Як раптом, з однієї мушлі виповз симпатичний білявий равлик. Він тримав на спині валізку і з дуже заклопотаним виглядом поспішав до тієї ж загадкової доріжки, яка так вабила Алісу. Залишивши валізку на доріжці, равлик повернувся у свою мушлю.
Так само вчинив і рудий равлик , і чорнявий, і равлик у капелюшку і ще багато інших…
Деякі були дуже сумними, і валізки у них теж були дуже сумного кольору. А деякі, навпаки, веселі та гомінкі. Тільки Алісу вони чомусь не помічали…
- Оце диво, подумала Аліса, Що ж то воно буде далі?
А далі дівчинка побачила, як інші равлики, але вже без валізок, поповзли на доріжку і почали уважно розглядати покинуті там валізки. Вони пробували їх на смак, на дотик, і, навіть нюхали, пускаючи сріблясту равлячу слинку. Що більше було слинки, тим цікавішою мала бути валізка…
Спантеличена Аліса подивилася угору, і лише тепер помітила, що у країні Мрій небо було світло-жовте, а зірки, навпаки, темні. І розміщені були вони на небі ніби в черзі за морозивом. Придивившись пильніше, вона помітила, що то були зовсім не зірки, а копії равликів, тільки різних розмірів, від дуже великих, до дуже дрібних.
Сонця тут не було взагалі. Був якийсь равлик, що називав себе сонцем.. Але валізки у нього були досить темними.
- Десь тут повинна бути і моя мушля, подумала Аліса. Дійсно, відшукати її було неважко і дівчинка заховалася у ній, залишивши свої валізки назовні. Вона збиралася трохи відпочити, але раптом почула сердитий і навіть грізний голос. Визирнувши у щілинку, Аліса несподівано побачила великі червоні губи. Вони сварилися і плювали на Алісині валізки вишневими кісточками. Аліса злякалася і обурилася одночасно:
- Але ж чому, чому ви плюєте на мої валізки, адже вони такі рожеві і новенькі…
- Кому потрібна така сила силенна валізок? - Грізно запитали губи. Тут навіть нормальним равликам немає місця!
-А як мені стати теж нормальним равликом? Запитала Аліса.
- Хто тобі тут що розкаже, дурепо? Відповіли губи, продовжуючи плюватися.
Аліса не посміла вийти і захистити свої валізки, бо губи були великі і за ними ховалися гострі міцні зуби.
Наплювавшись вволю, губи зникли.
Раптом знову з’явилися кілька рухливих равликів, які залишили нові валізки на жовтій доріжці. Мабуть ті валізки були змащені сиропом, чи шоколадом, бо ціла купа равликів сповзалися звідусюди і лизали, лизали їх несамовито, мало не відштовхуючи один одного. Скоро вже валізок не стало видно від блискучої сріблястої равлячої слинки.
Аліса помітила, що равлики - зірки в небі теж збільшуються. Їх господарі, підглядаючи за цим процесом з мушель, дуже з того тішились.
-Цікаво, чи є моя зірочка на небі?- подумала Аліса, виглядаючи зі своєї мушлі.
Десь далеко - далеко була ледь помітна крапочка, схожа на її равлика. А може то просто була кісточка від вишні?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АЛІСА В КРАЇНІ МРІЙ (I.)

Озирнувшись навколо, Аліса відчула себе майже щасливою. Вона стояла на зеленій шовковій травичці. Згори струменіло золотаве світло, відбиваючись у перламутрових мушлях, які лежали довкола.
Придивившись пильніше, Аліса виявила, що вся галявина просто всипана численними мушлями та равликами. Збоку пролягала рухлива жовтава доріжка.
- Хотіла б я на ній покататися, ледь встигла подумати дівчинка…Як раптом, з однієї мушлі виповз симпатичний білявий равлик. Він тримав на спині валізку і з дуже заклопотаним виглядом поспішав до тієї ж загадкової доріжки, яка так вабила Алісу. Залишивши валізку на доріжці, равлик повернувся у свою мушлю.
Так само вчинив і рудий равлик , і чорнявий, і равлик у капелюшку і ще багато інших…
Деякі були дуже сумними, і валізки у них теж були дуже сумного кольору. А деякі, навпаки, веселі та гомінкі. Тільки Алісу вони чомусь не помічали…
- Оце диво, подумала Аліса, Що ж то воно буде далі?
А далі дівчинка побачила, як інші равлики, але вже без валізок, поповзли на доріжку і почали уважно розглядати покинуті там валізки. Вони пробували їх на смак, на дотик, і, навіть нюхали, пускаючи сріблясту равлячу слинку. Що більше було слинки, тим цікавішою мала бути валізка…
Спантеличена Аліса подивилася угору, і лише тепер помітила, що у країні Мрій небо було світло-жовте, а зірки, навпаки, темні. І розміщені були вони на небі ніби в черзі за морозивом. Придивившись пильніше, вона помітила, що то були зовсім не зірки, а копії равликів, тільки різних розмірів, від дуже великих, до дуже дрібних.
Сонця тут не було взагалі. Був якийсь равлик, що називав себе сонцем.. Але валізки у нього були досить темними.
- Десь тут повинна бути і моя мушля, подумала Аліса. Дійсно, відшукати її було неважко і дівчинка заховалася у ній, залишивши свої валізки назовні. Вона збиралася трохи відпочити, але раптом почула сердитий і навіть грізний голос. Визирнувши у щілинку, Аліса несподівано побачила великі червоні губи. Вони сварилися і плювали на Алісині валізки вишневими кісточками. Аліса злякалася і обурилася одночасно:
- Але ж чому, чому ви плюєте на мої валізки, адже вони такі рожеві і новенькі…
- Кому потрібна така сила силенна валізок? - Грізно запитали губи. Тут навіть нормальним равликам немає місця!
-А як мені стати теж нормальним равликом? Запитала Аліса.
- Хто тобі тут що розкаже, дурепо? Відповіли губи, продовжуючи плюватися.
Аліса не посміла вийти і захистити свої валізки, бо губи були великі і за ними ховалися гострі міцні зуби.
Наплювавшись вволю, губи зникли.
Раптом знову з’явилися кілька рухливих равликів, які залишили нові валізки на жовтій доріжці. Мабуть ті валізки були змащені сиропом, чи шоколадом, бо ціла купа равликів сповзалися звідусюди і лизали, лизали їх несамовито, мало не відштовхуючи один одного. Скоро вже валізок не стало видно від блискучої сріблястої равлячої слинки.
Аліса помітила, що равлики - зірки в небі теж збільшуються. Їх господарі, підглядаючи за цим процесом з мушель, дуже з того тішились.
-Цікаво, чи є моя зірочка на небі?- подумала Аліса, виглядаючи зі своєї мушлі.
Десь далеко - далеко була ледь помітна крапочка, схожа на її равлика. А може то просто була кісточка від вишні?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію