Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и личностного роста», то вы припоминаете, что эзотерика, фэн-шуй, рунические талисманы и чакровые резонаторы мирно сосуществуют там с христианскими молитвами, которые выполняют функцию неких «заговоров от…». Похожее эклектическое впечатление производит и роман известных украинских интеллектуалов Владимира Ешкилева и Олега Гуцуляка «Адепт», в котором якобы идет речь о поисках Единого Бога…
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Андрій Пясецький : Апокрифічний літопис"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
Про публікацію
