Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и личностного роста», то вы припоминаете, что эзотерика, фэн-шуй, рунические талисманы и чакровые резонаторы мирно сосуществуют там с христианскими молитвами, которые выполняют функцию неких «заговоров от…». Похожее эклектическое впечатление производит и роман известных украинских интеллектуалов Владимира Ешкилева и Олега Гуцуляка «Адепт», в котором якобы идет речь о поисках Единого Бога…
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…
Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.
Контекст : рецунзія на МедіаПост
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Андрій Пясецький : Апокрифічний літопис"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
• Перейти на сторінку •
"ІЛЬМЕВАЛЛА: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племе"
Про публікацію
