ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Івченко
2021.02.25 23:07
Троянда кольору бордо бродить кімнатою.
Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
манливо тягнеться до уст і перетягує
хороше до хороших всіх людей.

За вами сумувала… Ви писали кленами -
кому вже як дано… А я ходила венами
широких рік і дні з

Євген Федчук
2021.02.25 20:48
Дядьку Степане, ви ж були
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:

Вікторія Лимар
2021.02.25 15:13
Лютень, як завжди, весні на заваді.
Всесвіт надасть саме їй перевагу!
Риси ж зимові втрачають наснагу,
підпорядковані діючій владі.

Крига під сонцем зникає повільно.
З неї мерщій через всі перешкоди
вперто збігають струмочками води!

Олена Побийголод
2021.02.25 13:39
Початкове слово
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.

Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама

Домінік Арфіст
2021.02.25 12:19
віє вітер по Волині
студить зболені долоні
виє біль по Україні
скачуть коні… скачуть коні…
назбирала собі болю
від кісток народу Леся...
той прикличе собі долю
хто ім’ям землі назветься…

Микола Соболь
2021.02.25 10:35
Чи лютувати наостанок?
Сиділа, думала зима,
запалювало сонце ранок,
холодний парував туман…
І крига над рікой скрипіла
іще не бачивши весни
яке кому здавалось діло
які ріка дивилась сни.

Ігор Шоха
2021.02.25 10:10
Дівча... Наївне і святе –
за це недугою розп'яте –
це юна Леся... а проте
вона, на подив ескулапів,
жива і досі... між гігантів
дедалі вищою росте...
.........................................
а я люблю її за те,

Віктор Кучерук
2021.02.25 08:40
І приливи, і відливи,
І веселе, і сумне, –
Роблять мужнім і щасливим
Непоборного мене.
Тиша гине в джеркотняві.
Світло пхається крізь смерк, –
І життя пала яскраво,
Як барвистий феєрверк.

Сергій Гупало
2021.02.25 08:04
Далеко не йди, звідти важко вертатись
А легко жаліти себе і мене
Піди отуди, в темні гори, у Татри,
У тім закордонні, де я – мов Еней.

А вдома печаль – снігом віє торішнім
I вчені поети, мов чайки, ячать,
Сумненькі пісні, вічні сало і вишні,

Микола Дудар
2021.02.25 07:58
А я мовчу… шельмує вітер
Ще мить, і я забуду хто я
В ночі ніхто, ніде, не квітне
А опік вже… здаюсь без бою

Йдемо туди, де відгоріло
І знаю, нас там не чекають
І вперше я ось так невміло

Сергій Губерначук
2021.02.25 06:00
Слід свідчити відверто і задарма.

Якщо церковний жертовник
у місті Содом –
запліснявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.

Дума Козак
2021.02.24 22:02
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…

Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –

Віталій Білець
2021.02.24 20:42
За все приходиться платити !
Якщо не зараз, то колись –
Нестерпно, страшно стане жити,
Ковтати згірклих років слизь…

В порок уляпатись не важко.
П’ючи гнилий дурман спокус –
Розіб’єшся, блудлива пташко,

Юлія Івченко
2021.02.24 18:53
Гординя – підлий гріх, а пиха – сліпота.
Ми рвали тих дітей, мов простирадла.
Дубіли душами ущент, як золота орда
рудим розлученням наносили їм травми,
Самі труїлися образами золи.

Червінці дзвенькали услід і їхав дах.
Ми зрозуміли, що не можна

Микола Дудар
2021.02.24 14:11
З мене пляшка… Віп-шампанське
З тебе - усмішка, і досить
І гулятимо по-панські
Напів ситі, напів босі…

Цілуватимось на заздрість
Тим і тим… Давно забули
- Пам’ятаєш, як у Празі?..

Вікторія Лимар
2021.02.24 12:35
Без клоунады как-то скучно.
Очередной опять показ.
Ушли в негодованье тучки.
Как не комфортно им сейчас!

Набор для травли неуместен.
Словесный, неуклюжий смрад.
Вытьё по-волчьи всем известно.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Дмитро Дроздовський (1970) / Критика | Аналітика

 “Бути собою”... Пам'яті Станіслава Лема
Люди не хочуть жити вічно.
Люди просто не хочуть вмирати.
Станіслав Лем


Наше життя із плином історичного часу все більше уподібнюється незграбному виру нісенітниці, якій ми самі надаємо внутрішнього змісту. «Нісенітниця — рушійна сила історії», — писав Станіслав Лем. Суб'єктивність світу — в наших наївнощах. І тільки одиниці можуть розуміти закони розвою світу, протинаючи у власній свідомості космічні простори неземного розуму. Важко, коли таких одиниць є на одиницю менше...
Для Лема «людство — це сума наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, це те, чим ми хочемо бути, але нам не вдається: не можемо, не вміємо; це просто діра між ідеалами і реалізацією». Таким було світобачення Лема... Він протинав світи незбагненного... і до останнього вірив у атеїзм... Але, як не дивно, в нашому профанному світі все має свій земний фінал...
Ось і немає Лема...
А з ним — і цілої філософської системи, і категорій позаземного іронічного мислення... Станіслав Лем, знаний польський письменник-фантаст, помер у клініці кардіохірургії Ягеллонського університету 27 березня. Помер у віці 84 років у Кракові, де і прожив більшу частину життя. Все життя Лем стверджував: «Потрібно бути собою. Завжди собою, щосили собою, нехай буде важко: ніколи не приміряти чужі долі».
Лем — складова гуманітарної аури світу: світ потребував його так, як наш організм — нервової системи. Автора "Солярісу", "Футурологічного конгресу" і "Суми технологій" вважають одним із кращих, якщо не найкращим письменником, який працював у жанрі наукової фантастики, — і ніколи й рядка за життя не написав англійською .
Станіслав Лем народився в Україні, у Львові, в родині лікаря Самуїла Лема. До війни він вивчав медицину у Львівському медичному інституті, проте Друга світова війна перервала його навчання. Львів на все життя залишився для Лема “казковим польським Львовом”. Те, що сталось із містом під час радянської влади, вже не належить до біографії Лема, є неприйнятним для нього внутрішньо, — це вже не його Львів, а інший простір, історично чужий. Цікаво, що кілька років тому Лем, який перебував у Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, поважнішим політикам.
Під час навчання в університеті молодий Лем замислювався над фантастичними вимірами людської свідомості і законами Всесвіту. Лем усе життя прагнув до космосу. Він був самотній, і лише у власних візіях, виходячи на орбіти неземного розуму, знаходив себе... «Немає страшнішого покарання, ніж самотня вічність». Це були перші спроби в літературі. Пізніше Лем украй негативно висловлювався про ранню творчість, засудивши надмірне трюкацтво, схематизм персонажів, повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника мали найбільший резонанс серед шанувальників фантастичного жанру. Парадокс життя і творчості: те, чого не визнавав Лем, потребував світ.
Жанр його творів літературознавці визначали як наукову фантастику. Але цікаво, що сам автор хотів дистанціюватися від цього поняття. Його твори орієнтовано на філософські й етичні аспекти поступу людської цивілізації. Станіслав Лем у "Сумі технології" написав: «Якнайкращий засіб проти невігластва — нові знання...: раніше практика, природно, випереджала теорію, наразі ж теорія зобов'язана провидіти обрії практики, бо саме через невігластво людству доведеться розплачуватись у майбутньому... Життєво важливою є інформація про закони науково-технічного розвитку, але не інформація про «календар відкриттів і винаходів», а інформація про їх джерело, «генератор». Лем стверджував: «Те, ЩО ми думаємо, завжди не таке складне, ніж те, ЧИМ ми думаємо».
1948 року письменник почав працювати над романом "Шпиталь Трансфігурації", який не “пропустила” комуністична цензура. І не дивно... У щоденниках Лем згадував про цей роман: «...Щотижня їздив нічним потягом до Варшави. Я купував найдешевші квитки, адже жив тоді у злиднях. Там, у Варшаві, я мав нескінченні запеклі дискусії у видавництві "Ksiazka i Wiedza". Ці хлопці піддавали жахливим катуванням мій "Шпиталь Трансфігурації", кількість критичних рецензій збільшувалась щогодини, і в кожній із них роман називали декадентським і контрреволюційним (така вже іронія долі! — прим. Д.Д.). Мені вказували, що і як треба переробити... “Шпиталь Трансфігурації” вважали неправильним з ідеологічної точки зору”. Таким вже перевернутим є світ: те, що не визнавала ідеологічно правильна система, визнало людство.
1950 року в будинку Письменницької Співдружності в Закопані Станіслав Лем познайомився з Жерзі Панські з видавництва "Czytelnik"... Панські поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу в жанрі фантастики. Станіслав миттєво відповів: “авжеж”. Навіть не уявляючи, про що буде книжка, він написав назву: “Астронавти”.
Напевно, життєвий парадокс — ще ключ до розуміння філософії Лема. Його твори насичено оксюморонністю, внутрішньою іронічністю, філософською гротесковістю... Але в тій непоєднуваності прочитуємо закони космосу, незрозумілі для земних “тубільців”. Лем дуже глибоко розумів механізми природного розвитку, а космос завше був для нього системою часового дистанціювання.
Цікавою є історія написання знаного “Солярісу”: “...Я залишався в будинку Письменницької Співдружності в Закопані і працював кілька днів. Під час одного з таких марафонів написав "Соляріс"”. Лем писав твори дуже швидко, але редагував сумлінно. Авторська лабораторія — річ індивідуальна: в кожного власний вимір і власна хвиля, на якій автор чує щось “згори”, з космосу. Напруження під час роботи над екранізацією “Солярісу” було багато. «"Соляріс" — це книга, через яку ми добряче посварилися з Тарковським. Я просидів шість тижнів у Москві, поки ми сперечалися про те, як робити фільм, потім я назвав його дурнем і поїхав додому... Тарковський у фільмі хотів показати, що космос — дуже осоружний і неприємний, а ось на Землі — дивовижно. Але я ж писав і думав зовсім по-іншому..."
«Соляріс» — не тільки роман про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та слабкість науки, а й про безпорадність людини як психічної системи, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими некерованими інстинктивними бажаннями. Людина, навіть перебуваючи в далекому космосі, не може позбутися нищівного голосу пам’яті й весь час переживає психологічну драму. Як ми можемо зрозуміти інше, якщо не здатні збагнути себе, дійти згоди із власним сумлінням? Чи маємо право вирушати в Космос, не розв’язавши банальних земних проблем, не зрозумівши себе?
Станіслав Лем сформував власну систему наукової фантастики як жанру. Але в цьому новаторстві криється система самої філософії майбутнього. Лем майстерно визначив перспективу розвитку людства на Землі. Але всередині він усе життя захоплювався космосом, жив на тих орбітах у координатах власного мислення. А земний світ весь час розчаровував. Так вже склалося, письменники не розуміли позицій Лема, не визнавали філософської системи та жанрових новацій. Спочатку ідеологічна система змушувала письменника перероблювати цілі сюжетні лінії. Пізніше його виключали з письменницьких асоціації наукових фантастів, бо Лем намагався розхитати заскорузлість системи. Одне слово, Лем — складна філософська система. Він, наприклад, не заперечував Бога, але все життя був атеїстом. Можливо, письменник бачив власного Бога по-іншому: там, у Всесвіті, на безкінечних міжгалактичних обширах.
Мабуть, письменник боявся це визнати... Психологічний спадок минулого заважав, і Лем це усвідомлював. Зброя попередньої системи була весь час поруч. Та й історична ситуація не така вже безхмарна. Лем інколи із розпачем згадував утрачені можливості бути лікарем... Він розумів: головне — бути собою, тобто вміти почути себе крізь системні перепони на землі. Лем блискуче долав бар’єри. І це — результат наполегливої праці в космосі свідомості. Уже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» популярний жанр наукової фантастики набуває рис справжньої «лемівської» проблематики: пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, замість захоплення — іронія та гротеск. До речі, напевно, саме гротеск єднає Лема із традиціями польської літератури. А постійна гра з літературними формами, гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма, поєднані з глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту, витворили індивідуальний стиль Лема.
Катастрофічна екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми. Письменник експериментує з суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку цивілізації. Він акцентує на обмеженості людського пізнання, безкінечній нікчемності людини, згубному характері людського розуму. Проблематика творів Лема випливає з обмеженої природи людини й безкінечності Часу, Космосу. Дійсність, на думку Лема, така, якою вона вважається людині; світ — лише функція випадку: звичайні події і явища — це гра випадковостей, узагальнена у статистиці. Попри технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космосу, оскільки розглядає Його з позиції власного розуму. Все, що створює людина, весь світ її цінностей — герметично замкнений у власному колі. Чи здатна людина взагалі зрозуміти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою “наукових понять”? Змодельовані світи, суспільства, космічні кораблі, галактичні трафунки, — вони не існують насправді, а є порожнечею. Але та незбагненна сила, завдяки якій вони впливають на нас, робить космічну порожнечу досконалою. На думку Лема, порожнеча досконала ще й тому, що вона тотальна, її жорстокість — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини та її розуму.
1973 року Американське товариство наукових фантастів визнало літературні досягнення Лема, і майстер отримав пропозицію вступити до клубу. Проте, досить швидко Станіслава звідти виключили за критичні висловлювання із приводу низького рівня Американської наукової фантастики. І не дивно, адже Лем не вкладався у традиційні схеми письменницького життя, він постійно шукав і доповнював створене. Та й незрозумілою була позиція у членів Science Fiction Writers America... Приймають за літературні заслуги, виключають — за критику. Лем пізніше був членом Польської асоціації письменників і польського Пен-клубу. Письменника нагороджували численними національними і міжнародними нагородами, зокрема, державною премією Польщі та Австрії.
Лем встановив дуже високу планку. Його не влаштовувало зробити “абияк”... Він відчував відповідальність перед Космосом. Та Лем не розумів іншого: як можна, наприклад, перекласти його романи і видати їх без дозволу? Таке траплялося часто: і в Україні, і в Росії. Якось до Лема надійшло повідомлення, що він — почесний професор Львівського національного університету. Але нагорода була за “піратську версію” його роману. Парадокс, одне слово.
Життєве кредо Лема, напевно, може охарактеризувати його власна письменницька формула: «Якщо людина не може щось робити гарно, то не потрібно цього робити взагалі!»
Не багато дослухаються до цих слів...

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Олександр Сушко 5.5 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Володимир Ляшкевич 5 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-04-12 08:29:10
Переглядів сторінки твору 6561
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.837 / 5.38  (4.817 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 4.918 / 5.5  (4.721 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2018.10.12 18:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2009-12-07 10:11:53 ]
Чудово!
Взагалі про Лема можна говорити багато. Маю всі його твори - від перших проб пера до останніх - "Миру на землі" та "Фіаско".