ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.08.24 21:21
Клята клізма катаклізму
Позбавляє оптимізму,
Артналіт метеоризму
Розриває на шматки.

Джерело метеоризму –
Підлий збудник ботулізму,
Пороздовбував харизму,

Ігор Федів
2019.08.24 12:46
А чи уміємо ми істину шукати,
Коли озвучуємо свої аргументи,
І варіанти опонентів відкидати,
Не помічаючи, де цінні є моменти?
У силі голосу, до хрипоти волати,
Але не чути нової пропозиції.
Як не погодилися, силою ламати,
Аби вигідні утримати поз

Світлана Майя Залізняк
2019.08.24 12:09
Муж писав про любов шалену,
від повторів товстіли файли.
Змалювавши силу-силенну
поз, осель, піднявсь аж на яйлу.

А насправді - зваривши гречки,
з'ївши кусень сальця рудого,
мацав лиш зашкарублі течки,

Тата Рівна
2019.08.24 11:13
поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі -
я згораю не встигнувши впасти —
щосезону в мене - літературна осінь
і будинки із пенопласту -
сто покоїв - домів глухого Гойі
муки вибору Ноя
та дві фури гною з компіляцій і копіпа

Віктор Кучерук
2019.08.24 06:21
Г. С...
Коли, всміхаючись привітно,
Ти віддаєш себе мені, -
Я, наче сад весняний, квітну,
На подив друзям і рідні.
І вже ніяк не приховаю,
Найзаповітніше моє,
Те почуття одне безкрає,

Микола Соболь
2019.08.24 06:08
Недолугі хохли
Віддали булаву і кресало,
І коня пропили,
І свободу зміняли на сало.
Стогне, плаче земля
Її душу ізнов розіп'ято.
Чути сміх москаля
України довічного ката.

Олена Побийголод
2019.08.23 18:41
Із Анни Ахматової

В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
Там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
Та самозванців чвань, та скін народних прав.

(2015)

Юлія Радченко
2019.08.23 18:14
Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос трем

Ірина Залюбовська
2019.08.23 17:25
В зелень поєднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною в повітрі дзвенить:

Василина Іванина
2019.08.23 16:13
Літо чіпляється за серпень
чіпляється з усіх сил
в"юнкими пагонами гліцинії,
крихкими стеблами винограду,
підступними колючками ожини,
сивими стеблами полину,
вузлуватими петровими батогами,
високими золотими різками -

Нінель Новікова
2019.08.23 15:30
Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги па

Марія Дем'янюк
2019.08.23 14:53
Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних

Віктор Кучерук
2019.08.23 13:14
Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ
Образ твору Тернопільський Дейл Карнегі - Михайло Іващук.


Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ: Літературно-публіцистичне видання. – Тернопіль: ,,Збруч”, 2008. – 208 с.

Михайло Іващук – журналіст із тридцятисемирічним стажем роботи кореспондентом, власкором, оглядачем у тернопільській пресі, нині працює у редакції обласної газети ,,Свобода” завідувачем відділу. У творчому доробку – збірка поезій ,,День лише вдосвіта досконалий” (2003), що мала добрий резонанс у літературних колах.
За задумом автора, його друга книга ,,Сюжети про людські стосунки” (,,Збруч», 2008 р.) призначена допомогти людям набути впевненості у своїх силах, отримати здатність налагодити стосунки доброго співіснування й співробітництва в сучасних умовах. Вона має підзаголовок – ,,Із книги життєвих спостережень”. Це вельми точно, адже йдеться про факти особистого життєвого досвіду, чого, власне, автор не заперечує, а навпаки, підкреслює. ,,Відвертість не буде ранити когось іншого, якщо це буде відвертість насамперед про самого себе” – декларує М. Іващук на початку оповіді. Отже, книгу становлять життєві спостереження, їх творчий аналіз та осмислення. Автор використовує як приклади факти свого практичного досвіду, і саме це надає збірникові оригінального колориту.
Літературний стиль позначений відбитком фаху автора. Михайло Іващук досконало знає психологію тих людей, про кого пише, викликаючи у читачів відповідні емоції, як наслідок певних дій героїв коротких нарисів. У викладі матеріалу нема особливої сенсаційності. Воістину, здавалося б, що може бути сенсаційного у тому, що людина, яка усміхається, приємніша за похмуру, або що похвала подобається людям більше, ніж хула? Ці істини були відомі людям, треба думати, ще у кам’яному віці! Епізоди, про які йдеться, прості й усім зрозумілі. Заборонених тем, на щастя, немає, публіцист розмірковує над усіма проблемами, які так чи інакше виникають у процесі людського співжиття. Зміст книги багатий на різні сподівані й несподівані сюжети: про стосунки батьків та дітей, шлюбні й дошлюбні проблеми, про друзів, котрі стають ворогами і навпаки, моральні, етичні, естетичні засади, зобов’язання й застереження, нестача яких буквально заполонила сучасне суспільство, перетворивши життя більшості на існування заради виживання, про роль і вагу релігійних засад у вихованні насамперед самих себе.
Але цінність книги, про яку мова, цим не вичерпується – якби автор зосередився тільки на опису та моралізаторстві, він програв би в художньому сенсі. На мою думку, Михайло Іващук щасливо уник цієї спокуси. Йому притаманне (природне чи набуте?) чуття відстороненого погляду, і тому висновки, що несподівано завершують майже кожну замальовку, надзвичайно цікаві саме своєю непередбачуваністю. Наприклад, у звичайній історії про моральну сутність прохання, останнє речення звучить парадоксом: ,,Просити варто…мовчки”, або міркування про засади праведності й неправедності: ,,…якщо інколи настає конфлікт, не судімо лише одного: навіть між двох людей одного праведника не буває”. Іноді журналіст забуває, що він за канонами фаху – оглядач та коментатор подій, і тоді стандартні ситуації підмальовує легким сумом – у душі прокидається поет: ,,Донедавна вважав: тонкощі запахів, що їх знав колись, – назавжди стерлися у пам’яті… Але із тим, що все більше і більше напливають спогади про знайомі місця, то водночас і через якесь нерозгадане сприйняття навіть серед зими повертаються до мене і запахи скошеного сіна, свіжо зірваних грибів, прілої хвої, спаленого вугілля на залізничній станції, печеної картоплі і перших легеньких приморозків на осінньому полі…”. І далі звучать такі по-людському зрозумілі сумніви: ,,Можливо, я надто приземлюю зміст людських радощів, а вони насправді в іншому: не в запахові сушених грибів, не у зустрічах, повторення яких так багато, а в достатній зарплатні, пенсії, у високих посадах, дорогих поїздках, автомашинах, котрі, як метеорити пролітають тією ж самою об’їздною асфальтівкою? Я не знаю цього світу, і він мене зовсім не обходить…”.
Цікаві й різноманітні роздуми про моральні засади нашого життя-буття: ,,Від ,,святої простоти” до лукавства – півжиття, але від лукавства у зворотний бік – дороги немає. Отже, можемо стати гіршими, а кращими?... навряд чи хтось може впевнено сказати про себе: я – святий! І тут нехай кине у мене каменем той, хто вважає: він ніколи не злукавив…”. Про обережність, ціну та міру гарячковості й поміркованості у ситуації конфлікту: ,,Ми маємо право судити… Але щоб потім наші вироки не переслідували нас самих. Бо життя – довге.”
Ніщо не проходить повз пильне око журналіста: печальне поширення хамства, цинізму, брак поваги до гідності, зневага до прав та інтересів інших людей. Автор не оминає нібито дрібниць, що насправді не є дрібницями, бо свідчать про глибокі ,,проколи” у вихованні, самовихованні, культурі поведінки і, як наслідок, призводять до поступового самознищення нації, про смітники біля домівок, уміння почати й продовжити розмову, стосунки між сусідами, значення привітного погляду на незнайому людину, навіть тимчасового попутника у транспорті…
Книгу читати легко, у викладі матеріалу нема ,,високого штилю”, і тому вона доступна для читачів різних освітніх та вікових категорій. Головне, що для кожної проблемної ситуації, для кожного ,,замка” запропоновано ,,ключик”. Автор упевнений, що читачі знайдуть відповіді на конкретні питання, актуальні для всіх людей завжди і всюди: журналіст перетворюється на психотерапевта: він радить – у таких-то випадках чиніть так, або так, і у вас усе буде добре! Книга концентрує в собі максимум практичної психології.
Хоча заради справедливості, не можу не сказати про дещо романтичний погляд М. Іващука на проблему подолання життєвих проблем (даруйте мені необхідну тавтологію – Т. Д.). Я думаю, що і пан журналіст знає, що якби все вирішували досвід і поради, людство давно не мало б жодних проблем. На жаль, поки ж усе – з точністю ,,до навпаки”! Орієнтація автора на стереотипи поведінки, характерні для ідеального суспільства, природно, трохи підводить його. Конфлікт між тим, як треба і як трапляється насправді – вічна тема у драматично-трагічній історії людства.
Років із двадцять тому вельми популярною в нас була книга американського психолога Дейла Карнегі ,,Як здобувати друзів і впливати на людей”, що, як видно з її назви, порушувала ті самі питання, що й книга ,,Сюжети про людські стосунки” Михайла Іващука. Бажаю нашому тернопільському авторові зажити популярності та визнання не менших, аніж в американського колеги. Я в це вірю!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-07 16:01:05
Переглядів сторінки твору 3139
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.942 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.07.13 08:27
Автор у цю хвилину відсутній