Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
2026.05.15
10:29
Чотири рядки моєї невинної пародії без жодного прізвища:
«Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав…
Виходить знов в прямий етер,
де кожен вірш - це гра…» -
здійняли справжній гвалт!
Звичайно, всі впізнали Артура Курдіновського (да
2026.05.15
09:35
Колись ти був красивий, синьоокий,
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
2026.05.15
09:28
ІНГІГЕРДА: РУНА КОХАННЯ І ЗАЛІЗА
На берегах Меларена, де сосни впиваються корінням у граніт, зростала Інгігерда – донька суворого Олафа. Її серце вже знало смак першої втрати, коли обіцяний вінець норвезького короля Олафа Святого розбився об волю бать
2026.05.15
09:22
Снопи вже зв’язані, вже Дао
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
2026.05.15
07:33
Щоб не стояти на колінах,
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ
НА МЕЖІ ДВОХ ВИМІРІВ
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ: Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с. – (Книжечка для дамської сумочки).
Денис Кожухов – 28-річний киянин, працює пекарем-кондитером, хоча за фахом – будівельник. Пише пісні й виконує їх, акомпануючи собі на гітарі. Література, як він про себе пише, стала його життям: ,,Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може” (,,Про автора”).
У романі, про який ідеться, події відбуваються на межі двох вимірів – реального й містичного. Тепер це модно, і майже всі молоді письменники починають із того, що ,,готують коктейль”, змішуючи все, що під рукою: автобіографічні факти-цікавинки, жахливі сновидіння, сексуальний досвід, і багато-багато з того, що було вичитано з улюблених книжок. Денис Кожухов робить так само: твір, безумовно, автобіографічний, за всіма ознаками – ,,модний”, певною мірою – еклектичний. В реальному вимірі все відбувається насправді, а в містичному – нафантазоване, але нічого надприродного там нема: ,,…за столом сиділи дивні суб’єкти, зовні схожі на людей”. Ось так просто: олюднені якості людей – Зажура, Доля, Мудрість, Оптимізм, п’ють чай і бесідують. Подальший розвиток сюжету свідчить, що вони не просто розмовляють ,,про те, про се”, а коментують події, котрі відбуваються в романі, навіть невимушено й толерантно щось таке радять героям із реального виміру. Отаке ідеальне, майже як у казці, співіснування з країною ,,… Сновидінь, в Забутті , де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим…”.
А в реальному вимірі нічого особливого не відбувається, окрім звичайного, буденного: переповнений людьми транспорт, набридлива зміна набридливої й виснажливої роботи, бажані випадковості й випадкові бажання, кохання, дружба, хвороби, смерть… Заради однієї, але головної мети, – стати знаменитими співаками, – покинуто провінційне містечко: ,,Я їхав до Києва з цілковитою впевненістю у тому, що мені не просто пощастить, а я своїми силами дістанусь туди, куди мені потрібно. Я цілився навіть не гроші (хоча від них не відмовлявся ніколи), Я прагнув більшого – стати відомим. Це звучить наївно, я розумію. Але це вже перетворилося на ідею-фікс – будь-якою ціною”. А ціну треба платити своєю кров’ю: ,,Все це життя поступово, піщинка за піщинкою, крок за кроком робить з тебе егоїста, чия свідомість блукає по пекучих лезах бритви…”. Ворожість Києва треба долати, хоча це ,,Важке місто, дуже важке, але від нього залежить моє майбутнє – майбутнє моїх мрій. Це місто без зірок – воно вичавлює з себе тих, хто слабкий. Чавить, як вранці зубну пасту з туби…”. Конфліктні ситуації у стосунках героїв із ворогами-конкурентами часом нагадують копійовані знімки з американських фільмів-бойовиків середини минулого століття. Автор прагнув доступними йому засобами маркувати тему – балансування на грані між безіменним натовпом й неординарною особистостю. Драматично змальовано неблагополучні реалії сучасної України, не обійшлося й без політики. Питання сім’ї, дружби, кохання – одне з головних у Дениса Кожухова. Душевний стан головного героя – музиканта Тараса – передано через дещо задовгі внутрішні монологи, що до прозорості демонструють авторське ставлення до подій.
Не можу не зауважити люмпенізованої лексики роману: на моє переконання деякі форми висловлювань повинні бути взагалі неможливі, тому що існує така річ, як обов’язкове дотримання т а к т у стосовно читача. ,,Матюки” перебувають за гранню літератури (останнім часом, їх так рясно в творах молоді, що викликає протилежну намірам автора реакцію читача: вже навіть не обурення, а сміх – ,,і цей туди ж!”).
Безперечно, читацька маса складається з окремих особистостей, і кожна з них відчуває й мислить по-своєму, але в сукупності ця маса підкорена психології колективу. Література ховає в собі непрогнозований вибуховий матеріал для суспільства, і гонорова місія письменника – впливати, не без дози деспотизму, на дух маси, що насамперед включає в себе всі зачаєні мрії та прагнення покоління.
Переростання біографічно-побутових колізій у притчу не відбулося – молодому прозаїкові явно забракло майстерності, але у моїх висновках усе-таки більше оптимізму , і ось чому: ,,Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії – це гарно, але коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує – це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам… Блаженне відчуття зверхності від того, що тобі це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в інший чуттєвій сфері”.
Оптимізм Дениса Кожухова заразливий!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ
НА МЕЖІ ДВОХ ВИМІРІВ
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ: Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с. – (Книжечка для дамської сумочки).
Денис Кожухов – 28-річний киянин, працює пекарем-кондитером, хоча за фахом – будівельник. Пише пісні й виконує їх, акомпануючи собі на гітарі. Література, як він про себе пише, стала його життям: ,,Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може” (,,Про автора”).
У романі, про який ідеться, події відбуваються на межі двох вимірів – реального й містичного. Тепер це модно, і майже всі молоді письменники починають із того, що ,,готують коктейль”, змішуючи все, що під рукою: автобіографічні факти-цікавинки, жахливі сновидіння, сексуальний досвід, і багато-багато з того, що було вичитано з улюблених книжок. Денис Кожухов робить так само: твір, безумовно, автобіографічний, за всіма ознаками – ,,модний”, певною мірою – еклектичний. В реальному вимірі все відбувається насправді, а в містичному – нафантазоване, але нічого надприродного там нема: ,,…за столом сиділи дивні суб’єкти, зовні схожі на людей”. Ось так просто: олюднені якості людей – Зажура, Доля, Мудрість, Оптимізм, п’ють чай і бесідують. Подальший розвиток сюжету свідчить, що вони не просто розмовляють ,,про те, про се”, а коментують події, котрі відбуваються в романі, навіть невимушено й толерантно щось таке радять героям із реального виміру. Отаке ідеальне, майже як у казці, співіснування з країною ,,… Сновидінь, в Забутті , де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим…”.
А в реальному вимірі нічого особливого не відбувається, окрім звичайного, буденного: переповнений людьми транспорт, набридлива зміна набридливої й виснажливої роботи, бажані випадковості й випадкові бажання, кохання, дружба, хвороби, смерть… Заради однієї, але головної мети, – стати знаменитими співаками, – покинуто провінційне містечко: ,,Я їхав до Києва з цілковитою впевненістю у тому, що мені не просто пощастить, а я своїми силами дістанусь туди, куди мені потрібно. Я цілився навіть не гроші (хоча від них не відмовлявся ніколи), Я прагнув більшого – стати відомим. Це звучить наївно, я розумію. Але це вже перетворилося на ідею-фікс – будь-якою ціною”. А ціну треба платити своєю кров’ю: ,,Все це життя поступово, піщинка за піщинкою, крок за кроком робить з тебе егоїста, чия свідомість блукає по пекучих лезах бритви…”. Ворожість Києва треба долати, хоча це ,,Важке місто, дуже важке, але від нього залежить моє майбутнє – майбутнє моїх мрій. Це місто без зірок – воно вичавлює з себе тих, хто слабкий. Чавить, як вранці зубну пасту з туби…”. Конфліктні ситуації у стосунках героїв із ворогами-конкурентами часом нагадують копійовані знімки з американських фільмів-бойовиків середини минулого століття. Автор прагнув доступними йому засобами маркувати тему – балансування на грані між безіменним натовпом й неординарною особистостю. Драматично змальовано неблагополучні реалії сучасної України, не обійшлося й без політики. Питання сім’ї, дружби, кохання – одне з головних у Дениса Кожухова. Душевний стан головного героя – музиканта Тараса – передано через дещо задовгі внутрішні монологи, що до прозорості демонструють авторське ставлення до подій.
Не можу не зауважити люмпенізованої лексики роману: на моє переконання деякі форми висловлювань повинні бути взагалі неможливі, тому що існує така річ, як обов’язкове дотримання т а к т у стосовно читача. ,,Матюки” перебувають за гранню літератури (останнім часом, їх так рясно в творах молоді, що викликає протилежну намірам автора реакцію читача: вже навіть не обурення, а сміх – ,,і цей туди ж!”).
Безперечно, читацька маса складається з окремих особистостей, і кожна з них відчуває й мислить по-своєму, але в сукупності ця маса підкорена психології колективу. Література ховає в собі непрогнозований вибуховий матеріал для суспільства, і гонорова місія письменника – впливати, не без дози деспотизму, на дух маси, що насамперед включає в себе всі зачаєні мрії та прагнення покоління.
Переростання біографічно-побутових колізій у притчу не відбулося – молодому прозаїкові явно забракло майстерності, але у моїх висновках усе-таки більше оптимізму , і ось чому: ,,Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії – це гарно, але коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує – це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам… Блаженне відчуття зверхності від того, що тобі це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в інший чуттєвій сфері”.
Оптимізм Дениса Кожухова заразливий!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ"
Про публікацію
