Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ
НА МЕЖІ ДВОХ ВИМІРІВ
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ: Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с. – (Книжечка для дамської сумочки).
Денис Кожухов – 28-річний киянин, працює пекарем-кондитером, хоча за фахом – будівельник. Пише пісні й виконує їх, акомпануючи собі на гітарі. Література, як він про себе пише, стала його життям: ,,Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може” (,,Про автора”).
У романі, про який ідеться, події відбуваються на межі двох вимірів – реального й містичного. Тепер це модно, і майже всі молоді письменники починають із того, що ,,готують коктейль”, змішуючи все, що під рукою: автобіографічні факти-цікавинки, жахливі сновидіння, сексуальний досвід, і багато-багато з того, що було вичитано з улюблених книжок. Денис Кожухов робить так само: твір, безумовно, автобіографічний, за всіма ознаками – ,,модний”, певною мірою – еклектичний. В реальному вимірі все відбувається насправді, а в містичному – нафантазоване, але нічого надприродного там нема: ,,…за столом сиділи дивні суб’єкти, зовні схожі на людей”. Ось так просто: олюднені якості людей – Зажура, Доля, Мудрість, Оптимізм, п’ють чай і бесідують. Подальший розвиток сюжету свідчить, що вони не просто розмовляють ,,про те, про се”, а коментують події, котрі відбуваються в романі, навіть невимушено й толерантно щось таке радять героям із реального виміру. Отаке ідеальне, майже як у казці, співіснування з країною ,,… Сновидінь, в Забутті , де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим…”.
А в реальному вимірі нічого особливого не відбувається, окрім звичайного, буденного: переповнений людьми транспорт, набридлива зміна набридливої й виснажливої роботи, бажані випадковості й випадкові бажання, кохання, дружба, хвороби, смерть… Заради однієї, але головної мети, – стати знаменитими співаками, – покинуто провінційне містечко: ,,Я їхав до Києва з цілковитою впевненістю у тому, що мені не просто пощастить, а я своїми силами дістанусь туди, куди мені потрібно. Я цілився навіть не гроші (хоча від них не відмовлявся ніколи), Я прагнув більшого – стати відомим. Це звучить наївно, я розумію. Але це вже перетворилося на ідею-фікс – будь-якою ціною”. А ціну треба платити своєю кров’ю: ,,Все це життя поступово, піщинка за піщинкою, крок за кроком робить з тебе егоїста, чия свідомість блукає по пекучих лезах бритви…”. Ворожість Києва треба долати, хоча це ,,Важке місто, дуже важке, але від нього залежить моє майбутнє – майбутнє моїх мрій. Це місто без зірок – воно вичавлює з себе тих, хто слабкий. Чавить, як вранці зубну пасту з туби…”. Конфліктні ситуації у стосунках героїв із ворогами-конкурентами часом нагадують копійовані знімки з американських фільмів-бойовиків середини минулого століття. Автор прагнув доступними йому засобами маркувати тему – балансування на грані між безіменним натовпом й неординарною особистостю. Драматично змальовано неблагополучні реалії сучасної України, не обійшлося й без політики. Питання сім’ї, дружби, кохання – одне з головних у Дениса Кожухова. Душевний стан головного героя – музиканта Тараса – передано через дещо задовгі внутрішні монологи, що до прозорості демонструють авторське ставлення до подій.
Не можу не зауважити люмпенізованої лексики роману: на моє переконання деякі форми висловлювань повинні бути взагалі неможливі, тому що існує така річ, як обов’язкове дотримання т а к т у стосовно читача. ,,Матюки” перебувають за гранню літератури (останнім часом, їх так рясно в творах молоді, що викликає протилежну намірам автора реакцію читача: вже навіть не обурення, а сміх – ,,і цей туди ж!”).
Безперечно, читацька маса складається з окремих особистостей, і кожна з них відчуває й мислить по-своєму, але в сукупності ця маса підкорена психології колективу. Література ховає в собі непрогнозований вибуховий матеріал для суспільства, і гонорова місія письменника – впливати, не без дози деспотизму, на дух маси, що насамперед включає в себе всі зачаєні мрії та прагнення покоління.
Переростання біографічно-побутових колізій у притчу не відбулося – молодому прозаїкові явно забракло майстерності, але у моїх висновках усе-таки більше оптимізму , і ось чому: ,,Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії – це гарно, але коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує – це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам… Блаженне відчуття зверхності від того, що тобі це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в інший чуттєвій сфері”.
Оптимізм Дениса Кожухова заразливий!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ
НА МЕЖІ ДВОХ ВИМІРІВ
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ: Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с. – (Книжечка для дамської сумочки).
Денис Кожухов – 28-річний киянин, працює пекарем-кондитером, хоча за фахом – будівельник. Пише пісні й виконує їх, акомпануючи собі на гітарі. Література, як він про себе пише, стала його життям: ,,Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може” (,,Про автора”).
У романі, про який ідеться, події відбуваються на межі двох вимірів – реального й містичного. Тепер це модно, і майже всі молоді письменники починають із того, що ,,готують коктейль”, змішуючи все, що під рукою: автобіографічні факти-цікавинки, жахливі сновидіння, сексуальний досвід, і багато-багато з того, що було вичитано з улюблених книжок. Денис Кожухов робить так само: твір, безумовно, автобіографічний, за всіма ознаками – ,,модний”, певною мірою – еклектичний. В реальному вимірі все відбувається насправді, а в містичному – нафантазоване, але нічого надприродного там нема: ,,…за столом сиділи дивні суб’єкти, зовні схожі на людей”. Ось так просто: олюднені якості людей – Зажура, Доля, Мудрість, Оптимізм, п’ють чай і бесідують. Подальший розвиток сюжету свідчить, що вони не просто розмовляють ,,про те, про се”, а коментують події, котрі відбуваються в романі, навіть невимушено й толерантно щось таке радять героям із реального виміру. Отаке ідеальне, майже як у казці, співіснування з країною ,,… Сновидінь, в Забутті , де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим…”.
А в реальному вимірі нічого особливого не відбувається, окрім звичайного, буденного: переповнений людьми транспорт, набридлива зміна набридливої й виснажливої роботи, бажані випадковості й випадкові бажання, кохання, дружба, хвороби, смерть… Заради однієї, але головної мети, – стати знаменитими співаками, – покинуто провінційне містечко: ,,Я їхав до Києва з цілковитою впевненістю у тому, що мені не просто пощастить, а я своїми силами дістанусь туди, куди мені потрібно. Я цілився навіть не гроші (хоча від них не відмовлявся ніколи), Я прагнув більшого – стати відомим. Це звучить наївно, я розумію. Але це вже перетворилося на ідею-фікс – будь-якою ціною”. А ціну треба платити своєю кров’ю: ,,Все це життя поступово, піщинка за піщинкою, крок за кроком робить з тебе егоїста, чия свідомість блукає по пекучих лезах бритви…”. Ворожість Києва треба долати, хоча це ,,Важке місто, дуже важке, але від нього залежить моє майбутнє – майбутнє моїх мрій. Це місто без зірок – воно вичавлює з себе тих, хто слабкий. Чавить, як вранці зубну пасту з туби…”. Конфліктні ситуації у стосунках героїв із ворогами-конкурентами часом нагадують копійовані знімки з американських фільмів-бойовиків середини минулого століття. Автор прагнув доступними йому засобами маркувати тему – балансування на грані між безіменним натовпом й неординарною особистостю. Драматично змальовано неблагополучні реалії сучасної України, не обійшлося й без політики. Питання сім’ї, дружби, кохання – одне з головних у Дениса Кожухова. Душевний стан головного героя – музиканта Тараса – передано через дещо задовгі внутрішні монологи, що до прозорості демонструють авторське ставлення до подій.
Не можу не зауважити люмпенізованої лексики роману: на моє переконання деякі форми висловлювань повинні бути взагалі неможливі, тому що існує така річ, як обов’язкове дотримання т а к т у стосовно читача. ,,Матюки” перебувають за гранню літератури (останнім часом, їх так рясно в творах молоді, що викликає протилежну намірам автора реакцію читача: вже навіть не обурення, а сміх – ,,і цей туди ж!”).
Безперечно, читацька маса складається з окремих особистостей, і кожна з них відчуває й мислить по-своєму, але в сукупності ця маса підкорена психології колективу. Література ховає в собі непрогнозований вибуховий матеріал для суспільства, і гонорова місія письменника – впливати, не без дози деспотизму, на дух маси, що насамперед включає в себе всі зачаєні мрії та прагнення покоління.
Переростання біографічно-побутових колізій у притчу не відбулося – молодому прозаїкові явно забракло майстерності, але у моїх висновках усе-таки більше оптимізму , і ось чому: ,,Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії – це гарно, але коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує – це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам… Блаженне відчуття зверхності від того, що тобі це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в інший чуттєвій сфері”.
Оптимізм Дениса Кожухова заразливий!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ"
Про публікацію
