Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.28
21:20
Безсилий я стати кращим
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.06.28
20:40
Сосни в білому вбранні —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
2026.06.28
15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
2026.06.28
15:23
Йшов чоловік по дорозі, уже притомився.
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
2026.06.28
15:21
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
2026.06.28
13:10
Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
2026.06.28
10:42
знову цей червень хмарний
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
2026.06.28
07:33
Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
2026.06.28
07:18
Розділ VIІІ. ЧОРНИЙ ЯР САНЛІСЬКОГО ЛІСУ
«Тому, хто тримає моє серце у своїх долонях.
Раулю, я пишу ці рядки латиною – мовою, якою мої судді виголошуватимуть нам анафему, але пишу їх кров’ю свого серця. Коли ти читатимеш це, я буду серед королівського
2026.06.27
19:25
«ЦЕ БУЛО ВЧОРА, А СЬОГОДНІ…»
Під обкладинкою цієї книжки зібрані доволі відверті і промовисті вірші. Мабуть, про них можна сказати словами одного чужого класика: «виходячи на дорогу, душа озирнулась…» Душа, розхристана на вітрах і на життєвих перехрест
2026.06.27
18:55
СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто пер
2026.06.27
14:56
А що, якщо ніщо не є правдивим -
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
2026.06.27
13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
2026.06.27
08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
2026.06.27
07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ
НА МЕЖІ ДВОХ ВИМІРІВ
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ: Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с. – (Книжечка для дамської сумочки).
Денис Кожухов – 28-річний киянин, працює пекарем-кондитером, хоча за фахом – будівельник. Пише пісні й виконує їх, акомпануючи собі на гітарі. Література, як він про себе пише, стала його життям: ,,Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може” (,,Про автора”).
У романі, про який ідеться, події відбуваються на межі двох вимірів – реального й містичного. Тепер це модно, і майже всі молоді письменники починають із того, що ,,готують коктейль”, змішуючи все, що під рукою: автобіографічні факти-цікавинки, жахливі сновидіння, сексуальний досвід, і багато-багато з того, що було вичитано з улюблених книжок. Денис Кожухов робить так само: твір, безумовно, автобіографічний, за всіма ознаками – ,,модний”, певною мірою – еклектичний. В реальному вимірі все відбувається насправді, а в містичному – нафантазоване, але нічого надприродного там нема: ,,…за столом сиділи дивні суб’єкти, зовні схожі на людей”. Ось так просто: олюднені якості людей – Зажура, Доля, Мудрість, Оптимізм, п’ють чай і бесідують. Подальший розвиток сюжету свідчить, що вони не просто розмовляють ,,про те, про се”, а коментують події, котрі відбуваються в романі, навіть невимушено й толерантно щось таке радять героям із реального виміру. Отаке ідеальне, майже як у казці, співіснування з країною ,,… Сновидінь, в Забутті , де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим…”.
А в реальному вимірі нічого особливого не відбувається, окрім звичайного, буденного: переповнений людьми транспорт, набридлива зміна набридливої й виснажливої роботи, бажані випадковості й випадкові бажання, кохання, дружба, хвороби, смерть… Заради однієї, але головної мети, – стати знаменитими співаками, – покинуто провінційне містечко: ,,Я їхав до Києва з цілковитою впевненістю у тому, що мені не просто пощастить, а я своїми силами дістанусь туди, куди мені потрібно. Я цілився навіть не гроші (хоча від них не відмовлявся ніколи), Я прагнув більшого – стати відомим. Це звучить наївно, я розумію. Але це вже перетворилося на ідею-фікс – будь-якою ціною”. А ціну треба платити своєю кров’ю: ,,Все це життя поступово, піщинка за піщинкою, крок за кроком робить з тебе егоїста, чия свідомість блукає по пекучих лезах бритви…”. Ворожість Києва треба долати, хоча це ,,Важке місто, дуже важке, але від нього залежить моє майбутнє – майбутнє моїх мрій. Це місто без зірок – воно вичавлює з себе тих, хто слабкий. Чавить, як вранці зубну пасту з туби…”. Конфліктні ситуації у стосунках героїв із ворогами-конкурентами часом нагадують копійовані знімки з американських фільмів-бойовиків середини минулого століття. Автор прагнув доступними йому засобами маркувати тему – балансування на грані між безіменним натовпом й неординарною особистостю. Драматично змальовано неблагополучні реалії сучасної України, не обійшлося й без політики. Питання сім’ї, дружби, кохання – одне з головних у Дениса Кожухова. Душевний стан головного героя – музиканта Тараса – передано через дещо задовгі внутрішні монологи, що до прозорості демонструють авторське ставлення до подій.
Не можу не зауважити люмпенізованої лексики роману: на моє переконання деякі форми висловлювань повинні бути взагалі неможливі, тому що існує така річ, як обов’язкове дотримання т а к т у стосовно читача. ,,Матюки” перебувають за гранню літератури (останнім часом, їх так рясно в творах молоді, що викликає протилежну намірам автора реакцію читача: вже навіть не обурення, а сміх – ,,і цей туди ж!”).
Безперечно, читацька маса складається з окремих особистостей, і кожна з них відчуває й мислить по-своєму, але в сукупності ця маса підкорена психології колективу. Література ховає в собі непрогнозований вибуховий матеріал для суспільства, і гонорова місія письменника – впливати, не без дози деспотизму, на дух маси, що насамперед включає в себе всі зачаєні мрії та прагнення покоління.
Переростання біографічно-побутових колізій у притчу не відбулося – молодому прозаїкові явно забракло майстерності, але у моїх висновках усе-таки більше оптимізму , і ось чому: ,,Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії – це гарно, але коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує – це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам… Блаженне відчуття зверхності від того, що тобі це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в інший чуттєвій сфері”.
Оптимізм Дениса Кожухова заразливий!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ
НА МЕЖІ ДВОХ ВИМІРІВ
Кожухов Денис. ГУМОВИЙ КИЇВ РОЖЕВИХ МРІЙ: Роман. – К.: Дуліби, 2008. – 228 с. – (Книжечка для дамської сумочки).
Денис Кожухов – 28-річний киянин, працює пекарем-кондитером, хоча за фахом – будівельник. Пише пісні й виконує їх, акомпануючи собі на гітарі. Література, як він про себе пише, стала його життям: ,,Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може” (,,Про автора”).
У романі, про який ідеться, події відбуваються на межі двох вимірів – реального й містичного. Тепер це модно, і майже всі молоді письменники починають із того, що ,,готують коктейль”, змішуючи все, що під рукою: автобіографічні факти-цікавинки, жахливі сновидіння, сексуальний досвід, і багато-багато з того, що було вичитано з улюблених книжок. Денис Кожухов робить так само: твір, безумовно, автобіографічний, за всіма ознаками – ,,модний”, певною мірою – еклектичний. В реальному вимірі все відбувається насправді, а в містичному – нафантазоване, але нічого надприродного там нема: ,,…за столом сиділи дивні суб’єкти, зовні схожі на людей”. Ось так просто: олюднені якості людей – Зажура, Доля, Мудрість, Оптимізм, п’ють чай і бесідують. Подальший розвиток сюжету свідчить, що вони не просто розмовляють ,,про те, про се”, а коментують події, котрі відбуваються в романі, навіть невимушено й толерантно щось таке радять героям із реального виміру. Отаке ідеальне, майже як у казці, співіснування з країною ,,… Сновидінь, в Забутті , де зустрічається Минуле з Теперішнім, Минуле з іншим Минулим, Існуюче з Ніколи Не Існуючим, Можливе з Не Можливим…”.
А в реальному вимірі нічого особливого не відбувається, окрім звичайного, буденного: переповнений людьми транспорт, набридлива зміна набридливої й виснажливої роботи, бажані випадковості й випадкові бажання, кохання, дружба, хвороби, смерть… Заради однієї, але головної мети, – стати знаменитими співаками, – покинуто провінційне містечко: ,,Я їхав до Києва з цілковитою впевненістю у тому, що мені не просто пощастить, а я своїми силами дістанусь туди, куди мені потрібно. Я цілився навіть не гроші (хоча від них не відмовлявся ніколи), Я прагнув більшого – стати відомим. Це звучить наївно, я розумію. Але це вже перетворилося на ідею-фікс – будь-якою ціною”. А ціну треба платити своєю кров’ю: ,,Все це життя поступово, піщинка за піщинкою, крок за кроком робить з тебе егоїста, чия свідомість блукає по пекучих лезах бритви…”. Ворожість Києва треба долати, хоча це ,,Важке місто, дуже важке, але від нього залежить моє майбутнє – майбутнє моїх мрій. Це місто без зірок – воно вичавлює з себе тих, хто слабкий. Чавить, як вранці зубну пасту з туби…”. Конфліктні ситуації у стосунках героїв із ворогами-конкурентами часом нагадують копійовані знімки з американських фільмів-бойовиків середини минулого століття. Автор прагнув доступними йому засобами маркувати тему – балансування на грані між безіменним натовпом й неординарною особистостю. Драматично змальовано неблагополучні реалії сучасної України, не обійшлося й без політики. Питання сім’ї, дружби, кохання – одне з головних у Дениса Кожухова. Душевний стан головного героя – музиканта Тараса – передано через дещо задовгі внутрішні монологи, що до прозорості демонструють авторське ставлення до подій.
Не можу не зауважити люмпенізованої лексики роману: на моє переконання деякі форми висловлювань повинні бути взагалі неможливі, тому що існує така річ, як обов’язкове дотримання т а к т у стосовно читача. ,,Матюки” перебувають за гранню літератури (останнім часом, їх так рясно в творах молоді, що викликає протилежну намірам автора реакцію читача: вже навіть не обурення, а сміх – ,,і цей туди ж!”).
Безперечно, читацька маса складається з окремих особистостей, і кожна з них відчуває й мислить по-своєму, але в сукупності ця маса підкорена психології колективу. Література ховає в собі непрогнозований вибуховий матеріал для суспільства, і гонорова місія письменника – впливати, не без дози деспотизму, на дух маси, що насамперед включає в себе всі зачаєні мрії та прагнення покоління.
Переростання біографічно-побутових колізій у притчу не відбулося – молодому прозаїкові явно забракло майстерності, але у моїх висновках усе-таки більше оптимізму , і ось чому: ,,Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії – це гарно, але коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує – це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам… Блаженне відчуття зверхності від того, що тобі це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в інший чуттєвій сфері”.
Оптимізм Дениса Кожухова заразливий!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Іващук. СЮЖЕТИ ПРО ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ"
Про публікацію
