ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ
ЕТИМОЛОГІЯ ЖАБ

Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ: Роман. – К.: Факт, 2008. – 156 с. – (Сер. ,,Exetptis excipiendis”).

Анна Багряна – одна з найпомітніших письменниць першого літературного покоління ХХІ століття , автор 4-х збірок поезій, тільки в поточному році отримала три нагороди – ,,Коронація слова” – 2008 (ІІІ місце), видавництва ,,Смолоскип” (ІІ місце), Міжнародну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара. Непогана експозиція літературної праці!
Роман ,,Етимологія крові” – колоритна розповідь про життя-буття сучасної жінки. Головна героїня Ярослава (Ярка – так її кликали рідні, коханці та єдина подруга Марта) народилася ще за колишніх радянських часів на Київщині, отже пережила аварію на ЧАЕС, переселення до Києва, про який вона говорить так: ,,А це місто, в якому я живу… воно направду мені чуже. Я люблю його, як люблять фатум. Це цілком зручна необхідність – у моїй любові. Але не більше, не глибше”. У цих словах, на мою думку, криється філософія розвитку подальших подій, про які йдеться в романі: безжальне дорослішання героїні, перший сексуальний досвід, часта зміна коханців, втома, нудьга й депресія від повсякденності, що спонукають до мандрів. Героїня – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Оповідь у романі набуває щільності, сконцентрованості, розпадається на часові паралелі, стає гіллястою, наче смерека, або розгалуженим Черемошем, на березі якого відбуваються основні події середини роману. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії.
А тепер – про жаб, яких у романі дійсно забагато, вони ,,вискакують” майже на кожній сторінці, де йдеться про потойбічно-відьомські справи. І не тільки: містечко на Гуцульщині, куди прибули наші мандрівниці, до 1962 року дійсно називалося Жаб’є, тепер – Верховина). Такої етимологічно-пізнавальної інформації про цих тварин, гарантую, читач ніде більше не знайде, хіба тільки в спеціалізованих виданнях, але це вже інша історія. А в романі жаба – це символ: ,,Жаба – це істота, що живе у двох стихіях. У різних традиціях вона пов’язана саме з водою, зокрема, з дощем, і присутня в ритуалах викликання дощу… У Давньому Египті з головою жаби зображувалися чоловічі першобожества… Египетська богиня родючості і породіль зображувалася жабою або жінкою з жабою на голові…”. Додам, що в романі саме їдло зі жаб рятує від голодної смерті прародичів головної героїні.
Анна Багряна зі сторінок направду цікавого роману намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. До відомої аксіоми: всі випадковості, зібрані докупи, являють собою наприкінці людського життя міцний ланцюг закономірностей, письменниця додає своє резюме: навчися читати знаки Долі, й ці випадковості перетворяться в закономірності значно раніше – ще встигнеш пожити в своє задоволення! Що це за знаки такі? Де їх шукати? Анна Багряна вважає, що саме кров – найвпливовіший носій генетики Роду, і неповага до історії, до пам’яті предків – джерело усіх наших бід, як особистих, так і державних.
Родзинкою сюжетного плетива роману я вважаю історію зі золотими кульчиками-півмісяцями: фантазія авторки зблискує золотом без лапок!
У романі рясно філософських (авторських?) одкровень: ,, – Той, хто був перекотиполем, щасливіший, бо він – вільний, бо однаково житиме будь-де, не сумуватиме за рідною землею, вся ж земля для нього – рідна. А дерева нещасні, вони стоять усе життя на одному місці, а коли роблять спробу зрушити, помирають”; ,,…смерть – лише початок нового життя…”.
І насамкінець процитую головний висновок Анни Багряної, що звучить без моралізаторства, без агітації, тобто, хочеш – вір, не хочеш – не вір, це твоя справа, шановний читачу: ,,І тоді з-під землі вибухає гарячий багряний фонтан – ніби кидає виклик усім, хто не хоче вірити у те, що наша земля – це насправді наша кров… І тоді помічаю раптом – уся земля вкрита бридкими чорними жабами. Вони стрибають одна поперед одної, одна на одну, підставляючи під багряний фонтан свої потворні спини…”.

Надруковано : "Друг читача" №21 2008
"Літературна Україна" №46 2008

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-14 12:03:09
Переглядів сторінки твору 5026
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.805
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній