Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
16:00
У сьогодні про тишу прошу -
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
2026.05.21
09:41
Сьогодні - Всесвітній день вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
2026.05.21
09:06
Тут спочиває Той, хто зводив храми на руїнах власного серця.
Князь, що тримав небо над Руссю,
поки його власна земля йшла з-під ніг у глибини річкові.
Ліворуч від нього – Любава,
тиха течія його юності, що втопила в собі його перші сни.
Вона – жива
2026.05.20
20:20
Раптом одчуєш як минає це життя
Порух рук моторніше за усвідомлення
Майбутні ґенерації непережитих мрій
Надіюсь їх зустріти поки порух не зносивсь
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що ві
Порух рук моторніше за усвідомлення
Майбутні ґенерації непережитих мрій
Надіюсь їх зустріти поки порух не зносивсь
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що ві
2026.05.20
17:04
Щастя — найневизначеніша і найдорожча річ у світі.
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
2026.05.20
16:36
В довгій тиші - відьми,миші,
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
2026.05.20
12:04
БІЛИЙ САРКОФАГ: НІЧ НА СТРІТЕННЯ ДЛЯ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА
На схилі віку, коли вишгородські вітри стали надто холодними, Ярослав сів на березі свого життя, де зустрілися дві стихії: Любов і Мудрість.
Перед його внутрішнім зором, мов у мутних водах Дніпра,
2026.05.20
11:33
О першій ночі я не сплю.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
2026.05.20
10:42
Розілляла ніч каву розчинну
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА
ЯБЛУКО З КАЗКИ
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА: Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 240 с. ПК (Популярні Книжки).
Галина Вдовиченко живе у Львові, працює заступником головного редактора у щоденній газеті ,,Високий замок”. Роман, про який ідеться, відзначений оргкомітетом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс ,,Коронація слова – 2008”.
Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми – в кого їх тепер нема? ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх називали ,,Фіалки щосереди”. Намагалися бодай два вечори на місяць у середу залишати для спілкування вчотирьох”. Читач знайомиться з подругами, коли їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти виросли. І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє дерев’яне яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,,Воно було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет, шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав тупий уламок зі згладженими краями”.
Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною ознакою виконувати найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі, написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу, вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша історія!
Роман ,,Пів’яблука” – виразно розважального характеру, але я вжила це означення без негативу. Авторка психологічно точно, небагатослівно, не поспішаючи, без жодного відтінку солодкавості й фальші, через призму жіночого досвіду розповідає про можливе і неможливе в нашому тверезо-практичному суспільстві.
,,Дух” міста Львова в романі впізнаваний і притягальний, адже письменниця бачить рідне місто очима художника. Ось картина з висоти пташиного польоту в дощ: ,,Львів розкинувся перед очима каскадом старовинних дахів, лискучих від вечірнього дощу. Імпресіоністська мжичка додала пейзажу переконливості: побачили б таку акварель у крамниці чи на виставці, відразу би пізнали: за завісою дощу саме Львів”. А ось місто осіннє: ,,День був чудовий, які нерідко трапляються у Львові в жовтні – сонячний, у соковитих тонах стиглої осені, з павутинням у прозорому повітрі”. Прогулянка містом, за влучним висловом письменниці – Львовотерапія: ,,У захваті завмерли перед майже зруйнованим вітражем у верхній частині старих дубових дверей на брамі… Присіли навпочіпки, аби прочитати напис на кахлях під ногами з напівстертими польськими словами – іменем майстра-виробника”.
У літературознавця Роксани Харчук я знайшла точне визначення: ,,У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза – це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон” (Р. Б. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. с. 180).
За всіма ознаками, роман Галини Вдовиченко – яскравий взірець сучасної феміністичної прози, адже його написала талановита жінка п р о талановитих жінок і, не маю найменшого сумніву, д л я талановитих жінок. Це одночасно романтично-поетично-казково-реалістичне бачення світу, на мою думку, знаходиться десь трохи збоку сучасної української жіночої прози. Чи є у цього жанру майбутнє, не знаю, але читачів, вірю, не забракне!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА
ЯБЛУКО З КАЗКИ
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА: Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 240 с. ПК (Популярні Книжки).
Галина Вдовиченко живе у Львові, працює заступником головного редактора у щоденній газеті ,,Високий замок”. Роман, про який ідеться, відзначений оргкомітетом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс ,,Коронація слова – 2008”.
Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми – в кого їх тепер нема? ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх називали ,,Фіалки щосереди”. Намагалися бодай два вечори на місяць у середу залишати для спілкування вчотирьох”. Читач знайомиться з подругами, коли їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти виросли. І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє дерев’яне яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,,Воно було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет, шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав тупий уламок зі згладженими краями”.
Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною ознакою виконувати найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі, написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу, вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша історія!
Роман ,,Пів’яблука” – виразно розважального характеру, але я вжила це означення без негативу. Авторка психологічно точно, небагатослівно, не поспішаючи, без жодного відтінку солодкавості й фальші, через призму жіночого досвіду розповідає про можливе і неможливе в нашому тверезо-практичному суспільстві.
,,Дух” міста Львова в романі впізнаваний і притягальний, адже письменниця бачить рідне місто очима художника. Ось картина з висоти пташиного польоту в дощ: ,,Львів розкинувся перед очима каскадом старовинних дахів, лискучих від вечірнього дощу. Імпресіоністська мжичка додала пейзажу переконливості: побачили б таку акварель у крамниці чи на виставці, відразу би пізнали: за завісою дощу саме Львів”. А ось місто осіннє: ,,День був чудовий, які нерідко трапляються у Львові в жовтні – сонячний, у соковитих тонах стиглої осені, з павутинням у прозорому повітрі”. Прогулянка містом, за влучним висловом письменниці – Львовотерапія: ,,У захваті завмерли перед майже зруйнованим вітражем у верхній частині старих дубових дверей на брамі… Присіли навпочіпки, аби прочитати напис на кахлях під ногами з напівстертими польськими словами – іменем майстра-виробника”.
У літературознавця Роксани Харчук я знайшла точне визначення: ,,У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза – це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон” (Р. Б. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. с. 180).
За всіма ознаками, роман Галини Вдовиченко – яскравий взірець сучасної феміністичної прози, адже його написала талановита жінка п р о талановитих жінок і, не маю найменшого сумніву, д л я талановитих жінок. Це одночасно романтично-поетично-казково-реалістичне бачення світу, на мою думку, знаходиться десь трохи збоку сучасної української жіночої прози. Чи є у цього жанру майбутнє, не знаю, але читачів, вірю, не забракне!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
