Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
2026.04.19
17:21
Вона завітала під час вересневих дощів,
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
2026.04.19
17:19
Над рікою туман висить.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
2026.04.19
17:13
Найбільша країна виявилася тупо найширшою.
Дебіл таки добився свого - його добили.
Любов до ближнього реклами не потребує.
Якби правда не була гіркою, на неї перестали б звертати увагу.
Золота середина добряче підгнила від часу.
Гуманність
2026.04.19
11:03
Вимотуєш байдужістю, мовчиш -
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Антон Санченко. ВЕСІЛЛЯ З ЄВРОПОЮ
ЗАТРИМКА ДІЇ, або ДУЛЯ В КИШЕНІ
Антон Санченко. ВЕСІЛЛЯ З ЄВРОПОЮ: Роман-придибашка. – К.: Факт, 2008. – 248 с. – (Сер. «Exeptis excipiendis»).
Антон Санченко – киянин, що народився в Херсоні. Автор збірок оповідань «Вызывной канал» (Київ, 2008) та «Баркароли» (Київ, «Факт», 2008).
У пекельному темпі бурхливих змін життєвих цінностей, культурних орієнтацій та переорієнтацій, ніде правди діти, тільки іронія залишається сталим елементом життя, що рятує людину від сказу. В цьому твердженні є певна доля софістики, але як афористично висловився хтось із класиків, сміх – справа серйозна.
Автор визначив жанр нового опусу, як роман-придибашка. Правда, що то за новотвір – придибашка, я не зовсім зрозуміла (можливо, від слова придибенція?), але я зрозуміла головне – Антон Санченко написав дуже смішний твір. Це можна пояснити, зокрема, злободенністю тематики. Наприклад, автор досягає комічного ефекту, спостерігаючи недосконалість людської натури, глупоту, користолюбство, зажерливість, брехливість державних інституцій, суспільних відносин. Він сміється над партіями, режимами, спостережливо анатомує психологію влади. Прозаїк малює силу силенну портретів: своїх предків, родичів. Дістали на горіхи відомі історичні постаті усіх часів і народів!
Основою сюжету є авторське бажання дослідити генеалогію своєї родини на фоні історичних подій рідної країни періоду від російсько-японської війни 1904 року через Першу, Другу світові війни, Голодомор 1923 і 1933 років. І тут треба віддати авторові належне – про це прозаїк розповідає правдиво і жорстоко. Війна, як він її змальовує, це, насамперед, бруд, голод, злидні, страждання мирних людей, але про це писати було не прийнято. Неможливо не помітити іронічного тону письменника стосовно фальшивого героїко-романтичного пафосу творів класиків українського соцреалізму: «Ми виховані на партійно-пригодницькій літературі, на мапах з молодою республікою робітників і дрібних аферистів, стиснутої кільцем ворожих фронтів… Більшість населення продовжувало жити звичайним життям, як не прикро письменникам та історикам партії. Саме останні винні в наших хибних уявленнях про громадянську війну. Усі Панчі, Бабелі й Вишневські, Фурманови й Довженки, що повигадували Чапаїв, Щорсів та Будьонних, відретушували їхні патрети й створили черговий міф».
Автор пише розкуто, безпосередньо і… лукаво! Гумористична вигадливість його пера воістину невичерпна. Усі типажі, що населяють роман, окреслені коротко й соковито. Проявляють вони себе стрімко, тому залишається багато місця для авторських вставок, що іноді приваблюють більше, ніж основна історія шлюбних стосунків тіточки-українки Тамари і німця-жениха-чоловіка Дітера. Наприклад, оця розкішна фраза із глави «Генеалогічний додаток»: «Гемінгвей Ернест. Колишній Хемінгуей… Валізу з його ранніми творами якісь злодюжки викрали на вокзалі десь в Европі (колишній Європі)». Або ця: « Ленін Володимир. Вождь російської революції, мешканець мавзолею». Як бачимо, теплий гумор змінює сатира, хоча, сатиричної гостроти в романі якнайменше, і це зрозуміло, бо автор сміється, але не знущається. І ця риса авторського пера теж надзвичайно приваблює.
На мій погляд, індивідуальний стиль прозаїка Антона Санченка майже вироблений. Книга, впевнена, буде мати заслужений успіх у читача. Але не можу не додати «ложечки дьогтю». У рецензії на збірку оповідань «Баркароли» я зауважила мовні огріхи, кальки з російської мови, лексичні та синтаксичні неточності. Ті самі проблеми є і цьому романі. Можливо, мої зауваження більше стосуються редакторів, але тим не менше, ці помітні мовні вади вельми неприємні. А шкода!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антон Санченко. ВЕСІЛЛЯ З ЄВРОПОЮ
Антон Санченко. ВЕСІЛЛЯ З ЄВРОПОЮ: Роман-придибашка. – К.: Факт, 2008. – 248 с. – (Сер. «Exeptis excipiendis»).
Антон Санченко – киянин, що народився в Херсоні. Автор збірок оповідань «Вызывной канал» (Київ, 2008) та «Баркароли» (Київ, «Факт», 2008).
У пекельному темпі бурхливих змін життєвих цінностей, культурних орієнтацій та переорієнтацій, ніде правди діти, тільки іронія залишається сталим елементом життя, що рятує людину від сказу. В цьому твердженні є певна доля софістики, але як афористично висловився хтось із класиків, сміх – справа серйозна.
Автор визначив жанр нового опусу, як роман-придибашка. Правда, що то за новотвір – придибашка, я не зовсім зрозуміла (можливо, від слова придибенція?), але я зрозуміла головне – Антон Санченко написав дуже смішний твір. Це можна пояснити, зокрема, злободенністю тематики. Наприклад, автор досягає комічного ефекту, спостерігаючи недосконалість людської натури, глупоту, користолюбство, зажерливість, брехливість державних інституцій, суспільних відносин. Він сміється над партіями, режимами, спостережливо анатомує психологію влади. Прозаїк малює силу силенну портретів: своїх предків, родичів. Дістали на горіхи відомі історичні постаті усіх часів і народів!
Основою сюжету є авторське бажання дослідити генеалогію своєї родини на фоні історичних подій рідної країни періоду від російсько-японської війни 1904 року через Першу, Другу світові війни, Голодомор 1923 і 1933 років. І тут треба віддати авторові належне – про це прозаїк розповідає правдиво і жорстоко. Війна, як він її змальовує, це, насамперед, бруд, голод, злидні, страждання мирних людей, але про це писати було не прийнято. Неможливо не помітити іронічного тону письменника стосовно фальшивого героїко-романтичного пафосу творів класиків українського соцреалізму: «Ми виховані на партійно-пригодницькій літературі, на мапах з молодою республікою робітників і дрібних аферистів, стиснутої кільцем ворожих фронтів… Більшість населення продовжувало жити звичайним життям, як не прикро письменникам та історикам партії. Саме останні винні в наших хибних уявленнях про громадянську війну. Усі Панчі, Бабелі й Вишневські, Фурманови й Довженки, що повигадували Чапаїв, Щорсів та Будьонних, відретушували їхні патрети й створили черговий міф».
Автор пише розкуто, безпосередньо і… лукаво! Гумористична вигадливість його пера воістину невичерпна. Усі типажі, що населяють роман, окреслені коротко й соковито. Проявляють вони себе стрімко, тому залишається багато місця для авторських вставок, що іноді приваблюють більше, ніж основна історія шлюбних стосунків тіточки-українки Тамари і німця-жениха-чоловіка Дітера. Наприклад, оця розкішна фраза із глави «Генеалогічний додаток»: «Гемінгвей Ернест. Колишній Хемінгуей… Валізу з його ранніми творами якісь злодюжки викрали на вокзалі десь в Европі (колишній Європі)». Або ця: « Ленін Володимир. Вождь російської революції, мешканець мавзолею». Як бачимо, теплий гумор змінює сатира, хоча, сатиричної гостроти в романі якнайменше, і це зрозуміло, бо автор сміється, але не знущається. І ця риса авторського пера теж надзвичайно приваблює.
На мій погляд, індивідуальний стиль прозаїка Антона Санченка майже вироблений. Книга, впевнена, буде мати заслужений успіх у читача. Але не можу не додати «ложечки дьогтю». У рецензії на збірку оповідань «Баркароли» я зауважила мовні огріхи, кальки з російської мови, лексичні та синтаксичні неточності. Ті самі проблеми є і цьому романі. Можливо, мої зауваження більше стосуються редакторів, але тим не менше, ці помітні мовні вади вельми неприємні. А шкода!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Левко Різник. Крук, або П’ятдесятилітня війна"
• Перейти на сторінку •
"Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ"
• Перейти на сторінку •
"Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ"
Про публікацію
