
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ
ПІЩАНИЙ ДІМ ДЛЯ ЛЯЛЬОК
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ: Новели. – К.: Факт, 2008. – 240 с.
Маріанна Кіяновська живе і працює у Львові. Вона є авторкою шести збірок поезій, перекладач, есеїст, літературний критик і літературознавець. Книга, про яку йдеться, – перша прозова спроба. У збірнику шість новел.
Читати прозу письменниці нелегко, непросто. Око, що призвичаїлося бігати рядками в пошуках сюжетних вузликів, зчіпок-розчіпок, думаю, нічого в її текстах не знайде, але не тому, що там нема, що шукати. Текст має поверхню і дно, тобто вертикаль. Темпоритм розвитку подій максимально сповільнений і притишений. Читання потребує спокійної уваги та співтворчості, і уважний читач обов’язково відчує й напругу пристрасті, й глибину та важливість «дрібничок», що складають інтимне життя кожної жінки.
На перший погляд, проблематика новел не зачіпає нічого зверх гострого. Як правило, це – жіночі історії, що містять у собі щось потаємне, незвідане, і воно вабить нас, як остання незаймана ілюзія, що ще не зникла, це – опис найтонших рухів закоханої жіночої душі. Новела «Все як треба» – вічна таїна жіночого щастя й зневіри в країні любовних таємниць і марних, даремних жалкувань; повітряно-легка розкіш прогулянки потаємною стежкою жіночої душі (про що говорить поетична назва книжки) й загостреної чуттєвості; проблема часу, що згаяний даремно й безнадійно втрачений – внутрішнє життя суб’єктивного «я»: «…о, Максе, ти знову акторствуєш; ти дуже подобаєшся жінкам, і ми це чудово знаємо. Але ми із тобою звикли, що у нас все чудово, – і в нас взагалі, і в нас як у нас; ми призвичаїлися до атмосфери невловимої, ненав’язливої безтурботності, у нас щось на кшталт свята, розтягнутого на щодень, – добра їжа, добре взуття, нам з тобою ніщо не муляє, і ніщо не дошкуляє, а все, чого нам не хочеться, стається не з нами». Дочитавши новелу до кінця, ми довідалися, що насправді «все як треба» – просто «декорація», тобто несправжнє, фальшиве життя. Гарний сподіваний висновок авторки: «Але мало мати щастя, з ним ще треба навчитися жити», чого героїня новели не зуміла.
Новела «Гра у живе і мертве» – про те, що закохані живуть по своїх законах. Інколи помиляються, знаючи наперед, що за помилки треба платити. Але протистояти любові ніхто не може, а коли намагається, то прирікає себе на тяжкі душевні муки. Спроба героїні примиритися зі собою принесла смерть: «Я заплющила очі – просто заплющила. Все, без чого я не змогла би жити, я мала в цю мить перед собою, всередині себе; я нарешті збагнула себе; мені більше не хотілося втікати. Здається, я таки заплатила Перевізникові. Здається, вмерла».
Характерною для стилю письменниці, на мою думку, є новела «Прометей». Про що розповідає ця новела, що налічує двадцять шість сторінок? Сидить собі чоловік «під деревом у тіні – звичний для всіх у своєму інвалідному візку» – невиліковно хвора нерухома людина. Мурашки повзають по його тілу: «Думки про мурашок можуть бути думками про що завгодно… одна з мурашок повзе по моїй руці, і це раптом нагадує мені про радість; і я розумію, що все, про що я думаю, щільною, майже непроникною верствою приховує мої істинні думки – про радість». Радість нерухомої людини – рух повз нього усього, що рухається в його «тут-і-тепер»: тінь від дерева, метелик, що сів на коліно. «Люди проходять повз мене, повертаючись з міста, з роботи, тінь крони поволі сунеться вбік, зовсім скоро її не стане… я міг би придумати для них обличчя… я міг би придумувати їх безнастанно». Видавець Оллендорф (1912 р.) відмовився друкувати роман Марселя Пруста, мотивуючи це приблизно таким чином: «Можливо, я дурний як пень, але не можу зрозуміти того пана, який на тридцяти сторінках розповідає, як перед засинанням перевертається-перекидається з боку на бік». Письмо нашої авторки за манерою нагадує прустівське. Підкреслюю, що вживаю це порівняння в позитивному сенсі. На мою думку, це – помітна спроба втілення стилю «потоку свідомості» на українському мовному грунті. «Це – ніби гра… Звичайно, я не сплю. Я встаю з ліжка – гола, бо все спаковане…. Білий колір – насправді не білий, не кремовий, не пастельний, я не вмію його назвати… не виключено, що за межами сну я сплю, я це розумію. І саме тому є так, що я майже не сплю. Не виключено, що сон – це мій єдиний спосіб не спати».
У тексті новели «Маг і принц» я знайшла рядки, що, на мій погляд, точно визначають тематику першої прозової книги Маріанни Кіяновської: «Маврині ляльки… знали, що насправді є не те, що власне, відбувається, і не те, що уже відбулося, а те, що так ніколи і не настало, не сталося і не збулося» – вустами ляльок промовила істина!
Надруковано : "Літературна Україна" №48-2008
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ: Новели. – К.: Факт, 2008. – 240 с.
Маріанна Кіяновська живе і працює у Львові. Вона є авторкою шести збірок поезій, перекладач, есеїст, літературний критик і літературознавець. Книга, про яку йдеться, – перша прозова спроба. У збірнику шість новел.
Читати прозу письменниці нелегко, непросто. Око, що призвичаїлося бігати рядками в пошуках сюжетних вузликів, зчіпок-розчіпок, думаю, нічого в її текстах не знайде, але не тому, що там нема, що шукати. Текст має поверхню і дно, тобто вертикаль. Темпоритм розвитку подій максимально сповільнений і притишений. Читання потребує спокійної уваги та співтворчості, і уважний читач обов’язково відчує й напругу пристрасті, й глибину та важливість «дрібничок», що складають інтимне життя кожної жінки.
На перший погляд, проблематика новел не зачіпає нічого зверх гострого. Як правило, це – жіночі історії, що містять у собі щось потаємне, незвідане, і воно вабить нас, як остання незаймана ілюзія, що ще не зникла, це – опис найтонших рухів закоханої жіночої душі. Новела «Все як треба» – вічна таїна жіночого щастя й зневіри в країні любовних таємниць і марних, даремних жалкувань; повітряно-легка розкіш прогулянки потаємною стежкою жіночої душі (про що говорить поетична назва книжки) й загостреної чуттєвості; проблема часу, що згаяний даремно й безнадійно втрачений – внутрішнє життя суб’єктивного «я»: «…о, Максе, ти знову акторствуєш; ти дуже подобаєшся жінкам, і ми це чудово знаємо. Але ми із тобою звикли, що у нас все чудово, – і в нас взагалі, і в нас як у нас; ми призвичаїлися до атмосфери невловимої, ненав’язливої безтурботності, у нас щось на кшталт свята, розтягнутого на щодень, – добра їжа, добре взуття, нам з тобою ніщо не муляє, і ніщо не дошкуляє, а все, чого нам не хочеться, стається не з нами». Дочитавши новелу до кінця, ми довідалися, що насправді «все як треба» – просто «декорація», тобто несправжнє, фальшиве життя. Гарний сподіваний висновок авторки: «Але мало мати щастя, з ним ще треба навчитися жити», чого героїня новели не зуміла.
Новела «Гра у живе і мертве» – про те, що закохані живуть по своїх законах. Інколи помиляються, знаючи наперед, що за помилки треба платити. Але протистояти любові ніхто не може, а коли намагається, то прирікає себе на тяжкі душевні муки. Спроба героїні примиритися зі собою принесла смерть: «Я заплющила очі – просто заплющила. Все, без чого я не змогла би жити, я мала в цю мить перед собою, всередині себе; я нарешті збагнула себе; мені більше не хотілося втікати. Здається, я таки заплатила Перевізникові. Здається, вмерла».
Характерною для стилю письменниці, на мою думку, є новела «Прометей». Про що розповідає ця новела, що налічує двадцять шість сторінок? Сидить собі чоловік «під деревом у тіні – звичний для всіх у своєму інвалідному візку» – невиліковно хвора нерухома людина. Мурашки повзають по його тілу: «Думки про мурашок можуть бути думками про що завгодно… одна з мурашок повзе по моїй руці, і це раптом нагадує мені про радість; і я розумію, що все, про що я думаю, щільною, майже непроникною верствою приховує мої істинні думки – про радість». Радість нерухомої людини – рух повз нього усього, що рухається в його «тут-і-тепер»: тінь від дерева, метелик, що сів на коліно. «Люди проходять повз мене, повертаючись з міста, з роботи, тінь крони поволі сунеться вбік, зовсім скоро її не стане… я міг би придумати для них обличчя… я міг би придумувати їх безнастанно». Видавець Оллендорф (1912 р.) відмовився друкувати роман Марселя Пруста, мотивуючи це приблизно таким чином: «Можливо, я дурний як пень, але не можу зрозуміти того пана, який на тридцяти сторінках розповідає, як перед засинанням перевертається-перекидається з боку на бік». Письмо нашої авторки за манерою нагадує прустівське. Підкреслюю, що вживаю це порівняння в позитивному сенсі. На мою думку, це – помітна спроба втілення стилю «потоку свідомості» на українському мовному грунті. «Це – ніби гра… Звичайно, я не сплю. Я встаю з ліжка – гола, бо все спаковане…. Білий колір – насправді не білий, не кремовий, не пастельний, я не вмію його назвати… не виключено, що за межами сну я сплю, я це розумію. І саме тому є так, що я майже не сплю. Не виключено, що сон – це мій єдиний спосіб не спати».
У тексті новели «Маг і принц» я знайшла рядки, що, на мій погляд, точно визначають тематику першої прозової книги Маріанни Кіяновської: «Маврині ляльки… знали, що насправді є не те, що власне, відбувається, і не те, що уже відбулося, а те, що так ніколи і не настало, не сталося і не збулося» – вустами ляльок промовила істина!
Надруковано : "Літературна Україна" №48-2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію