
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Дякую тобі
А знаєш, як воно буває... Коли у четвер – зимний і вітряний – у светрику легкому, вночі, на зупинці, на протязі – і думаєш – знаєш:
::::::::що – от – завтра-нині – і все. і суши сухарі, бо прийде зима в бєлих тапках і такуууу фєніту ля комедію влаштує – за всіма законами жанру – місяців так на п’ять – дддубака….і хочеться – найпевніше за все – впасти у сплячку – бо що ж?! бо не люблю зими (неправильне трактування, геть не позитивне, та що ж поробиш?! Теплолюбна я тварюка). Та нема на те ради…і розгубленість приходить – такою Бєлкою без Стрєлки стаєш – зачинаєш зводити подумки дєбєт з крєдєтом – а чи стане тобі, женьщіна, надбаного за весну-літо-осінь, аби зиму-то протягнути? Давай, лічи свої яблука-арєхі! Тіки чур чесно лічи!
А тоді – лічуууу….на одну купку – яблука, на втору – арєхі…. Гриби – на третю. Гацюциногенні гриби (а шоооо, зима доооовга, згодицця – у торбинку і в укромний угалок). Ну, кажися, готова… На перший час стане….На стааарт, увааага….:::::
А може?
А може, не сьогодні? Пронесе? Забуде Бозя про Тернопіль – махне рукою, скаже: та хай вже! – і зима не почнеться?!
І триватимуть – трава і листя?
І тіні на мідному килимі танцюватимуть?
І запах сухої мудрості – мудрість-бо суха, як пересохлий листок, як старість, як папірус, як долоня бабусі….
Вона – мудра пізня осінь, вона – моя бабуся – приречена ракова хвора – лежить тихо…нечутно легка….воскове лице…невагоме тіло….і ти мізками, головою своєю дурнолобою доганяєш розпрекрасно – дива не буває…день-два нічого не змінять…поглянь: їй зле! Зрозумій: їй час! Не будь егоїсткою, нарешті – ВІДПУСТИ ЇЇ, АНЮ!!!!!!!!!!!!!
нєа, не відпущу….триматиму, триматиму за пальці кістляві, дихатиму на руки рідні, чаю з полину наварю – і буду поїти малесенькими ковточками. І шепотітиму: не іди. не іди. не іди…. ну будь ласочка, не іди…
і вона не піде. Не сьогодні.
Бо –
прокинуся у п’ятницю і зрозумію-відчую-побачу –
що саме сьогодні – саме зараз – саме цієї миті – найкращий осінній день цього довгого бабиного літа.
Густе, надривно-синє, без жодної цяточки – небо!!!
По ньому можна ходити пішки, їй-бо!
Загублені мідяки листя – розсипом на землі. А поміж них вистрибують мільйони сонячних зайців….
Сонце – на півсвіту! Сміливе, щедре, сильне, святе: на, бери моє тепло, ти ж хотіла – не бійся, глупа!
І – тиша… Ані вітерця, ані подиху….Суцільна тиша. Ти-ша….
– Ти???
– Шаааа…..
– От бачиш, ба, от бачиш!!! Ти ж можеш! Ти одужаєш, ти неодмінно одужаєш, – повторюю я – і блаженно посміхаюся до бабці. Сонячний заєць весело вистрибнув їй на чоло, пооране глибокими зморшками, а тоді розгледівся навсібіч…ндяяяя…гріх танцювати на такому руйновищі….і завмер маленькою яскраво-жовтою цяточкою. Просто по центрі лоба. Як мішень.
Бабця дивитися мовчки –
і тільки Любов просвічує через жовту шкіру її пересушеного обличчя…
У цю мить вона схожа на манюню фосфорну зірку – таких багато висить на моїй стелі – вдень, доки я на роботі, зірки всотують у себе світло сонячне – а потім вночі, коли якщо вимкнути лампу… тааак… віддають те, що встигли зібрати. Віддають щиро, щедро віддають – усе! – на, бери, у нас його навалом! Бо – зірки певні, що прийде ранок, і знову вони жадібно питимуть життя – а потім знову віддаватимуть...
…Бабця знає, що ранку у неї не буде – але віддає так само щиро і щедро: на, бери! Та ну, чого ти, припини комизитися….воно тобі потрібніше. Ти ж лишаєшся зимувати…Бери, мала, бери…
І Світло Любові перетікає і перетікає через жовту плямочку на лобі у моє притихле серце….
Дякую тобі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дякую тобі

::::::::що – от – завтра-нині – і все. і суши сухарі, бо прийде зима в бєлих тапках і такуууу фєніту ля комедію влаштує – за всіма законами жанру – місяців так на п’ять – дддубака….і хочеться – найпевніше за все – впасти у сплячку – бо що ж?! бо не люблю зими (неправильне трактування, геть не позитивне, та що ж поробиш?! Теплолюбна я тварюка). Та нема на те ради…і розгубленість приходить – такою Бєлкою без Стрєлки стаєш – зачинаєш зводити подумки дєбєт з крєдєтом – а чи стане тобі, женьщіна, надбаного за весну-літо-осінь, аби зиму-то протягнути? Давай, лічи свої яблука-арєхі! Тіки чур чесно лічи!
А тоді – лічуууу….на одну купку – яблука, на втору – арєхі…. Гриби – на третю. Гацюциногенні гриби (а шоооо, зима доооовга, згодицця – у торбинку і в укромний угалок). Ну, кажися, готова… На перший час стане….На стааарт, увааага….:::::
А може?
А може, не сьогодні? Пронесе? Забуде Бозя про Тернопіль – махне рукою, скаже: та хай вже! – і зима не почнеться?!
І триватимуть – трава і листя?
І тіні на мідному килимі танцюватимуть?
І запах сухої мудрості – мудрість-бо суха, як пересохлий листок, як старість, як папірус, як долоня бабусі….
Вона – мудра пізня осінь, вона – моя бабуся – приречена ракова хвора – лежить тихо…нечутно легка….воскове лице…невагоме тіло….і ти мізками, головою своєю дурнолобою доганяєш розпрекрасно – дива не буває…день-два нічого не змінять…поглянь: їй зле! Зрозумій: їй час! Не будь егоїсткою, нарешті – ВІДПУСТИ ЇЇ, АНЮ!!!!!!!!!!!!!
нєа, не відпущу….триматиму, триматиму за пальці кістляві, дихатиму на руки рідні, чаю з полину наварю – і буду поїти малесенькими ковточками. І шепотітиму: не іди. не іди. не іди…. ну будь ласочка, не іди…
і вона не піде. Не сьогодні.
Бо –
прокинуся у п’ятницю і зрозумію-відчую-побачу –
що саме сьогодні – саме зараз – саме цієї миті – найкращий осінній день цього довгого бабиного літа.
Густе, надривно-синє, без жодної цяточки – небо!!!
По ньому можна ходити пішки, їй-бо!
Загублені мідяки листя – розсипом на землі. А поміж них вистрибують мільйони сонячних зайців….
Сонце – на півсвіту! Сміливе, щедре, сильне, святе: на, бери моє тепло, ти ж хотіла – не бійся, глупа!
І – тиша… Ані вітерця, ані подиху….Суцільна тиша. Ти-ша….
– Ти???
– Шаааа…..
– От бачиш, ба, от бачиш!!! Ти ж можеш! Ти одужаєш, ти неодмінно одужаєш, – повторюю я – і блаженно посміхаюся до бабці. Сонячний заєць весело вистрибнув їй на чоло, пооране глибокими зморшками, а тоді розгледівся навсібіч…ндяяяя…гріх танцювати на такому руйновищі….і завмер маленькою яскраво-жовтою цяточкою. Просто по центрі лоба. Як мішень.
Бабця дивитися мовчки –
і тільки Любов просвічує через жовту шкіру її пересушеного обличчя…
У цю мить вона схожа на манюню фосфорну зірку – таких багато висить на моїй стелі – вдень, доки я на роботі, зірки всотують у себе світло сонячне – а потім вночі, коли якщо вимкнути лампу… тааак… віддають те, що встигли зібрати. Віддають щиро, щедро віддають – усе! – на, бери, у нас його навалом! Бо – зірки певні, що прийде ранок, і знову вони жадібно питимуть життя – а потім знову віддаватимуть...
…Бабця знає, що ранку у неї не буде – але віддає так само щиро і щедро: на, бери! Та ну, чого ти, припини комизитися….воно тобі потрібніше. Ти ж лишаєшся зимувати…Бери, мала, бери…
І Світло Любові перетікає і перетікає через жовту плямочку на лобі у моє притихле серце….
Дякую тобі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію