Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА
«НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2F
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА «НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2FДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
