Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА
«НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2F
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА «НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2FДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
