Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.15
16:58
Були часи Троянові,
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
2026.10.15
16:38
Держслужбовцям у місті Валенсії
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
2026.10.15
15:58
Небесний меч над нами висне,
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
2026.10.15
15:15
Які б рядки про тебе не писав я,
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
2026.10.15
14:27
Історія – учителька життя.
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
2026.10.15
12:37
Бра над софою схилилось уклінно...
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
2026.10.15
10:24
Військовослужбовець, хореограф і танцівник.
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
2026.10.15
06:04
Пригадую часто сипучі піски
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
2026.10.14
23:17
“Ей, уваж мою чарку, бармене
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
2026.10.14
20:43
Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
2026.10.14
19:35
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2026.10.14
14:20
Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
2026.10.14
12:08
щось написати я хотів
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
2026.10.14
11:19
Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки
2026.10.14
06:43
Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА
«НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2F
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА «НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2FДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
