Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Публіцистика
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА
«НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВОЛОДАР «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2F
УЖЕ ВДРУГЕ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЛАУРЕАТА «НАРОДНОЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ»
Цього року переміг поет і письменник Ігор Павлюк. Чи він львів'янин, чи киянин – наразі складно сказати, бо працює в Інституті літератури HAH України, а сім'я його живе у Львові. Та, власне, розмовляли ми не про це.
– Цю премію дехто називає альтернативною. Це справді так?
– Я б не сказав. Справа в тому, що на сайті ініціаторів відбувається народне голосування, але за кандидатури, які розглядалися Національним комітетом премії імені Шевченка. Цьогоріч їх було 64, та переможців народного голосування четверо, а не десятеро, як у державній премії.
Що ж до мене, то я номінувався як автор двох книжок віршів і драматичних поем – «Магма» (художник Сергій Іванов) та "Бунт" (з роботами народного художника України Івана Сколоздри). Оскільки Народна премія не має грошового еквівалента, то я отримаю на згадку лише кованого «Залізного Мамая».
– Ви захоплюєтеся глибинними народними витоками культури...
– Я хлопець волинський, так що в мене є і язичницькі, й суто поліські мотиви. Є і кохання, і космічні сфери, і патріотичні почуття. У 41-річного поета вже є різні теми.
– Судячи з написаного вами, модерних форм поезії ви не любите.
– Так, справді, я дотримуюся більш традиційної форми. Нетрадиційний у мене зміст! Мені ближчий стиль народної пісні. Я іду за Франком. Щоправда такої мети спеціально не ставив, уже пізніше це усвідомив, коли прочитав, що Франко хотів, аби хоча один з його віршів став народною піснею!.. Пишу, як Бог на душу поклав.
– Як правило, у творах поета, письменника, відображається його біографія...
– Моїй біографії нема чого заздрити. Мама померла; народивши мене. Я вчився у військово-інженерному училищі в Петербурзі. Та, почавши писати на другому курсі вірші, покинув його: Зрозумів, що я поет – який вже є. Маю і друзів, і ворогів. Це нормально. Але прихильних до мене людей не бракує. Мені приємно, коли добрі слова про мене кажуть Павло Загребельний, Ліна Костенко. Борис Олійник написав про мене велику статтю.
– На скільки знаю, це не перша ваша премія.
– Так, мене нагородили преміями імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародною літературною премією «Тріумф». Але найщасливіший я лише тоді, коли пишу вірші.
– Але ви й прозу пишете...
– Півроку тому вийшла збірка моїх ранніх повістей «Заборонений цвіт». У журналах були опубліковані романи «Мезозой», «Вирощування алмазів» та повісті. Тепер написав роман «Буг», присвячений боротьбі західноукраїнської молодіжної націоналістичної організації за часів Другої світової війни. Сюжет побудований на документальних матеріалах.
Тетяна Шевченко (Газета «Експрес» (Львів). – 2008. – 21-22 берез.)
На фото - Ігор Павлюк і його Залізний Мамай.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://tsn.ua/video/video-novini/?page=2062&media_id=50625&items=27719&type=0%2FДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
