ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Цей світ...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цей світ...
- Цей світ такий досконалий, жінко, - казав ти мені...
У моєму місті ніяк не впаде сніг – щось зламалося у складному небесному механізмі, і коліщатка крутяться в інший бік. І дні надто короткі, і ночі надто порожні, і тиша виїдає усі знаки та значення. І намагаєшся знайти себе бодай у чомусь: вичитуєш рукописи, фарбуєш волосся, пишеш сонети. Готуєш голубці врешті-решт – ошпарюєш капустину, і розбираєш її ніжно і повільно, як молоду по шлюбі...
- Цей світ такий великий, жінко, - казав ти мені...
У містечку Грінтаун штат Іллінойс тане лимонне морозиво з ваніллю, а хлопчаки, схожі на тебе малого, біжать серпневими вулицями під надсадний спів цвіркунів. У Швеції оголошують Нобелівських лауреатів, і королева срібною ложечкою розмішує цукор у білій порцеляні. Старий рибалка з Норвегії ловить сіткою свинцевих, як небо, оселедців. Київська секретарка на високих червоних підборах відчиняє двері офісу. Купка імператорських пінгвінів здивовано дивляться на фанерний аероплан...
- Цей світ такий кольоровий, жінко, - казав ти мені...
Оксамитові отави, і коні, що фиркають крізь туман, і темний смарагд океану, і розчерки білих чайок над хвилями... А ще – паморочливий бузок над дерев’яним ґанком південного містечка, а ще – солені від води губи, а ще – мушельки, нанизані на шворочку – прикраса на шиї смаглявої п”ятирічної дівчинки.
- Цей світ такий солодкий, жінко, - казав ти мені...
Хурма і фініки, і поморщені, як пучки пальців покійної бабці Гані, родзинки, і запах кориці на східних базарах. Жасминовий безум вихолощеного австрійського містечка. Північні схлипування матіоли на сусідній дачі. Гіркі хризантемні дими ранньої осені.
- Цей світ прекрасний, жінко, - казав ти мені...
У цьому світі дихає крізь сон океан, і нечутно ростуть кармінові ліси коралів, і сині кити оповідають свої давні саги. У цьому світі, як у чарівній музичній скриньці, танцюють він і вона – кружляють, тримаючись за руки, під вічну мелодію любові, і десь, над якимось чужим Парижем, падає сніг...А потім – дивися – він падає і тут, і там, і ніжно сиплеться на руки, і губиться у волоссі, і наші голоси тихшають у білій плетениці щастя, і сплітаються, як дві найтонші ниточки у зеленому вовняному шалику...
У моєму місті ніяк не впаде сніг – щось зламалося у складному небесному механізмі, і коліщатка крутяться в інший бік. І дні надто короткі, і ночі надто порожні, і тиша виїдає усі знаки та значення. І намагаєшся знайти себе бодай у чомусь: вичитуєш рукописи, фарбуєш волосся, пишеш сонети. Готуєш голубці врешті-решт – ошпарюєш капустину, і розбираєш її ніжно і повільно, як молоду по шлюбі...
- Цей світ такий великий, жінко, - казав ти мені...
У містечку Грінтаун штат Іллінойс тане лимонне морозиво з ваніллю, а хлопчаки, схожі на тебе малого, біжать серпневими вулицями під надсадний спів цвіркунів. У Швеції оголошують Нобелівських лауреатів, і королева срібною ложечкою розмішує цукор у білій порцеляні. Старий рибалка з Норвегії ловить сіткою свинцевих, як небо, оселедців. Київська секретарка на високих червоних підборах відчиняє двері офісу. Купка імператорських пінгвінів здивовано дивляться на фанерний аероплан...
- Цей світ такий кольоровий, жінко, - казав ти мені...
Оксамитові отави, і коні, що фиркають крізь туман, і темний смарагд океану, і розчерки білих чайок над хвилями... А ще – паморочливий бузок над дерев’яним ґанком південного містечка, а ще – солені від води губи, а ще – мушельки, нанизані на шворочку – прикраса на шиї смаглявої п”ятирічної дівчинки.
- Цей світ такий солодкий, жінко, - казав ти мені...
Хурма і фініки, і поморщені, як пучки пальців покійної бабці Гані, родзинки, і запах кориці на східних базарах. Жасминовий безум вихолощеного австрійського містечка. Північні схлипування матіоли на сусідній дачі. Гіркі хризантемні дими ранньої осені.
- Цей світ прекрасний, жінко, - казав ти мені...
У цьому світі дихає крізь сон океан, і нечутно ростуть кармінові ліси коралів, і сині кити оповідають свої давні саги. У цьому світі, як у чарівній музичній скриньці, танцюють він і вона – кружляють, тримаючись за руки, під вічну мелодію любові, і десь, над якимось чужим Парижем, падає сніг...А потім – дивися – він падає і тут, і там, і ніжно сиплеться на руки, і губиться у волоссі, і наші голоси тихшають у білій плетениці щастя, і сплітаються, як дві найтонші ниточки у зеленому вовняному шалику...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію