Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
НЕ МОЖУ ЦЕЙ СВІТ НЕ ЛЮБИТИ
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.
Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.
Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.
Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.
Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
