ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Радченко
2022.01.24 20:49
Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
Кого ти любив й навіщо в своїй молитві одного разу згадав мене,
Тоді, напевно, уперше в житті й сама згадаю якусь молитву

Олена Лоза
2022.01.24 13:18
Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,

Нічия Муза
2022.01.24 12:46
Якби ми знали ще маленькі,
що нас недоля не мине,
любила б я не Євтушенка
і малював би ти мене.

Тоді палітрою веселки
сіяло б личко чарівне...
була б я сонечко ясне,

Ігор Деркач
2022.01.24 12:43
Неуловимі ті сюжети,
що розлучили нас, коли
тебе цікавили поети,
які дорослими були.

А я ще не писав сонети,
коли амури-янголи
у небі виткати могли

Тетяна Левицька
2022.01.24 11:48
Тільки я
і в полі маки," —
не про мене, мила.
Скільки пам'ятаю заки,
матері годила.

Біль чужий на плечі кволі
не боялась брати,

Віктор Кучерук
2022.01.24 07:56
В невеселому світі
Не скорився журбі,
А навчився радіти
Незрівнянній тобі.
Десь події трагічні
Крають кулю земну,
А я думаю вічно
Лиш про тебе одну.

Тамара Шкіндер
2022.01.24 07:56
Заметіль жбурляє снігом у вікно.
Ласиці виблискують узором.
Розстеляє січень полотно,
А мороз підтримує дозором

Таємницю казки цих зимових днів.
Під снігами журиться калина...
Червоніють груди снігурів.

Олександр Сушко
2022.01.24 07:49
Ми з жінкою, звично, чаклували. Баба Гарбузиха сиділа зопрілим опеньком на дубовому стільці, закотивши очі під лоба. Хвороба у неї і справді була страшною: на носі вискочив чиряк. І такий болючий, що йой! А все тому, що її цюцько зі вдячності за індичу ко

Микола Соболь
2022.01.24 06:32
Не бідкайся на зиму, все мине.
Кульбабки змінять біле покривало
і сонечко всміхнеться, ніби знало:
час повертати до життя земне.

Напоїть соком пагонець бруньки,
струмки довкіл синиць переспівають…
Прийшла пора зеленого розмаю,

Ярослав Чорногуз
2022.01.23 20:21
Зима, зима — розкішниця білява,
Немов красуня у пуховику.
Побілені дерева величаво
Стоять зігріті в заморозь таку.

І справжня казка завітала в гості,
На дубі — листя жовтого мазки.
І жваве птаство в сірій високості --

Сергій Губерначук
2022.01.23 20:08
Нащо мій біль ти приспала
під колискову зорю?
Знати б, куди ти сховала
зброю безжальну мою.
Куплений лагідним словом
десь поміж ночі і дня
спав я, осяяний дивом,
геть відпустивши коня.

Євген Федчук
2022.01.23 19:52
Над річкою в долині між кущів
Пала багаття. Хлопці молодії
Навколо нього на землі сиділи.
Вогонь собі тихесенько тріщить
Та іскрами бува навкруг кидає.
А хлопці вже втомилися, мабуть,
Розмову тиху перед сном ведуть,
Про враження свої розповідають.

Микола Дудар
2022.01.23 11:29
Навпопічки… навприпічки… напочіпки…
Я твій боржник, любязне заморочення
Хай кимось навіть все це наурочене,
Штовхатимусь з тобою неохоче я…

Куди мені до вашого суцвіття вже?
Тим більше, не до цього, не осилити
Чекатиму у снах своїх просвітлення

Ігор Шоха
2022.01.23 08:42
Живу чи доживаю – все одно
буває давнє оживе наразі
і як у спіритичному сеансі
переглядаю з друзями кіно.

Така була напевне їхня карма,
коли ще готувались у політ,
а нині вже ніяка телеграма

Микола Соболь
2022.01.23 06:21
Коли німує білий світ
перед зорею у морози,
буває прочитає лід
поезію свою чи прозу.
Стою на березі ріки,
нових чекаючи куплетів,
а крига шепче залюбки
після есе свої сонети…

Віктор Кучерук
2022.01.23 05:03
Поки місяця усмішка
Не зникає за вікном, –
Полежу іще хоч трішки,
Позіхаючи ладком.
Втішно мружачись, помалу
Стану згадувати сни
Ті, що спокій прикрашали,
Ніби груди ордени.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Проза

 PATRICK Short story
Ihor Pavlyuk

The old footbridge above the ocean was too long. Its extreme point commands the view of New York’s highest constructions – Empire State Building, and the Twins, two modern office constructions, regular as the genetic code of the simplest…
March finished licking the salt fruit-drops on the oak, barkless ribs of the footbridge whispering with his gray moustache the starlets rocked by the ocean.
– Strew on this, green starlet, the Monk told the still beautiful woman in almost girlish clothes.
Both of them were kneeling at the end of this road into the element.
– Let’s be like that for a while, she answered. One feels like thinking on while kneeling. I used to know Patrick when he was still a dear small red Irishman in his homeland, who would go fishing with his father, and, most probably, was learning his Irish aphorism: begun – one third done.
A silver casket in the hands of the woman sent several Moonshine reflections into the black tenderness of the space, and, perhaps, time…
– Then he fished, yet not from the poverty, but from the nostalgia for his distant-distant, not, probably, spiritual, nor corporeal but the spinal and brain instinct of the Hunter, the woman said breathing in the oceanic air, as if getting a treatment by salt. – And after one episode, when a big fish, caught by him fell into the sand, and, longing to splash itself on the glands with its tail, disappeared into the Earth’s distance, and he wasn’t able to hold it, and beat it in despair, and was unable to kill it…and didn’t know how to leave it, waiting for ages, until it had died by itself – he stopped fishing. He bought a telescope and gazed at the sky, and became an amateur astronomer. Over there, far away, he was looking for his Fish, his Ocean, O-ce-an…, she, his wife, told the young fair-haired Monk, resembling a Celt, though living in a Slavonic country, – We lived in the vicinity of Cork, on the Atlantic coast, there is such a… Strait of St. George. The grandfathers were fishermen, caught cods and herrings… However, when the underground military organization – the “Civil Army” – was formed, they entered it on plotting together. Participated in the Dublin uprising of 1916. Served prison terms. Escaped. Fought as guerrillas. Were happy when the Right Sinn Fein and the British Government signed the Treaty proclaiming the formation of the Eire dominion, – the Free state of Ireland… Patrick and me were born as free as the waves. Yet when De Valers government came to power again, the parents were faced with the only choice: losing the freedom (they were not afraid of death) or the Mother and. Besides, they also had us, – those who had and who will have a chance. Will have a chance… And they challenged the ocean that has brought them, it has many others, our spiritual and kindred brothers here, to its old shore, where the Myth of freedom lived, where stands over there. The Woman extended her hand in a wing-like manner. Her almost golden statue with a torch that, in case it falls, will burn the ocean, and if it doesn’t, – it will burn the sky and the wind, the wind from home” Patrick was fifteen, and I was eleven. We had a hard and happy life here”.
– And, did he beg to bequeath to burn himself, asked the Monk.
– Yes, he did. And to spread the ashes over the ocean towards the forefather motherland...
It’s fine, it’s romantic to reduce one’s body to ashes. On the one hand, I don’t mind to be... either. But, you see, people learn cloning already. So, it occurs to someone to resurrect you to, nothing will come out of the ashes.
Patrick spoke about it, with irony, but spoke. And you know it even interested his certainly – to get dispelled over the water...
To ultimately pass trough the water, fire, wind, and fall down to the ground, clay irresistibly. That, you know, seems to be the truth.
In life he, Patrick, was like this, – quick-tempered, touchy, though, he possessed the mettle, – won Marathon races, loved flowers, our daughters.
He loved me at first sight… took a Slav from a poor Asiatic country into his team. Not only, – it’s certain – for Irish – autumnal color of the hair
The Sun had scattered into minutest, tiniest pieces – the stars and was getting a lemon night.
Fidget cosmopolitan cars raced about New York, some of them being wonderful, like people nesting in tall and it seemed, rootless palaces of delusions and dreams, with their long having been rendered lifeless religions, bright yet fleeting beauties, plays of cheap words-advertisements .
The soul of the young Monk and the still youngish Women absorbed all that the way fish drinks water, starts drinking in the glass of windows gently framed. A star had almost horizontally dashed through the sky: neither down, not upwards, perhaps, rather, upwards, from the Ocean, where everything organic all that awaited a flight, got out.
– It’s Patrick, said the Woman taking the young Monk by the hand.

Translated by Ivan Teplyy

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-01-31 17:45:14
Переглядів сторінки твору 4068
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.583
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2021.10.18 23:13
Автор у цю хвилину відсутній