ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Піцца (1988) /
Проза
Частина 1
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Частина 1
Останній день осені закінчувався дуже повільно – очікування зими переходило всі межі. Так і хотілось чим швидше стрибнути в кучугуру білого снігу…
Глянув у вікно. Туман… Це виглядало так, наче осінь казала нам: «бувайте, скоро я знову повернусь!» Перед сном вирішив трохи помріяти і уявити яка ж буде зима в цьому ро-ці. Чомусь, в останні роки, я закохався в зиму. Те що я уявив навіть не встигло скінчитись як…Хлоп!!! І я вже не у своїй квартирі, таке враження, що навіть не в нашому світі і не в нашому часі. Навкруги тиша. Навколо мене ліс, такий білий від снігу, що аж ріже очі. Але що це? Я не міг повірити, що не відчуваю холоду. Сиджу в снігу, мене оточують прекрасні дерева і не можу зрозуміти де це я? Вирішив не репетувати і не кликати на поміч, щоб не злякати звіра, а раптом він десь поряд. Ставало не пособі. Почав падати дрібний сніг, поси-люючись щохвилини. Скільки я пролежав? Хвилину? Дві? А може й всі тридцять? Цього ні-хто не міг знати. «Що робити?» - подумав я, сидячи в снігу і не відчуваючи холоду. Таке враження, що я звідкись звалився в цей світ, або просто перенісся. Сиджу в заметі, ноги ледве видно. А сніг все падав, і падав. У мене закрадалося відчуття, що він несе за собою щось не дуже хороше. Навіть хмари повзли за ним, неначе підганяючи. А я все сидів. Був в такому здивуванні: з квартири в напівтемний ліс, де дивно падав сніг. З дрібного перейшов в пухна-стий. Все йде, і йде. Я бува подумав, як це мене всього не засипало, поки я так довго сидів? Любив роздивлятися великі сніжинки. Підставив руку. Декілька сніжинок опустилися на до-лоню. Таких як тут я ніколи не бачив. Вони переливалися барвами веселки, але коли змішу-валися з іншими, то були лише білою ковдрою.
Але я ніяк не міг зрозуміти, чому мені не холодно??? Після всіх цих роздумів вирішив піднятися з землі, аби зі мною чогось поганого не сталося. Морок згущувався непомітно. Тіні майже зникли. Виявилось, що я і не зовсім в глушині лісу! Декілька десятків метрів і суціль-не поле снігу, усі сліди замітало через декілька секунд. Я вирішив пройтися по проходу між деревами. Думав дорога, але цивілізацією і не пахло. Йдучи по лісу, зрозумів, що десь я схо-жий вже бачив. Ну, просто крапля в краплю з цим. Так-так, з книги про скандинавську міфо-логію. Навіть у голос вимовив, і тут ліс, неначе зреагував на мої слова. Його різко сколихнуло вітром. З цієї хвилини мене не покидало передчуття чогось. Чогось страшного. Я не знав що робити, куди йти, звати когось не наважувався. Сенсу в цьому не було. Як не дивно, але зимовий ландшафт лише доповнював мої переживання. Не дуже, але все ж таки я знайомий з історіями про снігових демонів. І тут по справжньому мене охопив страх. «Добре хоч від хо-лоду не помру» - промайнула думка. Раптом повітря розірвав гуркіт грому, але як пізніше з'ясувалося, то був не грім, а бойовий ріг! Весь цей час я перебував в ступорі. Якщо б не цей звук мене б засипало снігом по самі вуха. Не наважився я залишитися на видному місці. Довелося йти в ліс, що б сховатися. Ще кілька разів протрубив ріг. Звуки все ближче і страшні-ше. Вже чутно дзвін мечів і сокир. Пройшло декілька хвилин, і з глибини з’явився загін лю-дей. В цей час я стояв за деревом, боячись зробити крок в яку-небудь сторону. Вони набли-жались. Вже можна було розчути голоси. Я придивився ближче і пізнав їх!!! Це були вікінги. Прямо як в книзі!!! І тут з боку галявини вийшов ще один загін. Нічого не видно. Сніг став йти ще швидше. Спалахнули факели. Вони розвіяли морок, що зійшов. Ці два загони ніяк не можна назвати доброзичливими. Другий загін чекав, поки вікінги з'являться на галявині, що б перейти в наступ. Супроводжувалося какофонією звуків: мечі, удари сокир об щити, бойо-вий клич. І почався бій, короткий бій… Щити роздроблені, відрубані голови, мертві воїни. На галявині вже був не білий сніг, а червоний. Під час битви мене похитнуло. Що б це могло бути? Закінчилася битва. Тих, хто уцілів немає - всі мертві, принаймні так здається. Ніщо і ніхто не ворушиться. І знову лише тиша, і я один. Через декілька хвилин поле було вкрите красивим блискучим білим снігом. Галявина вже знову виглядала як раніше, лише виднілися маленькі кургани - тіла загиблих укриті снігом. Від битви не залишилося навіть сліду. Мене ще раз похитнуло, але цього разу сильніше. В очах потемніло. Вся снігова краса розпливала-ся перед очима. Я впав без звуку, лише сніговий пил зметнувся вгору. Сніг падав на обличчя, танув, але я не відчував холоду. Отямився у себе на ліжку. Ні снігу, ні холоду, ні лісу. Знову відчуття, що хтось мене кинув, але жодного болю я не відчував, в голові не паморочилось. Коли отямився, то почав згадувати. Невже це був сон? А так, як ніби я пережив битву разом з вікінгами. Заглянув у вікно. Перший день зими. Пішов сніг. Дуже знайомий. Так, це такий самий, як уві сні. Пройшла битва, пройшов день, рік, у когось обірвалося життя, дивлячись на сніг здавалось, що лише він буде йти завжди…
Глянув у вікно. Туман… Це виглядало так, наче осінь казала нам: «бувайте, скоро я знову повернусь!» Перед сном вирішив трохи помріяти і уявити яка ж буде зима в цьому ро-ці. Чомусь, в останні роки, я закохався в зиму. Те що я уявив навіть не встигло скінчитись як…Хлоп!!! І я вже не у своїй квартирі, таке враження, що навіть не в нашому світі і не в нашому часі. Навкруги тиша. Навколо мене ліс, такий білий від снігу, що аж ріже очі. Але що це? Я не міг повірити, що не відчуваю холоду. Сиджу в снігу, мене оточують прекрасні дерева і не можу зрозуміти де це я? Вирішив не репетувати і не кликати на поміч, щоб не злякати звіра, а раптом він десь поряд. Ставало не пособі. Почав падати дрібний сніг, поси-люючись щохвилини. Скільки я пролежав? Хвилину? Дві? А може й всі тридцять? Цього ні-хто не міг знати. «Що робити?» - подумав я, сидячи в снігу і не відчуваючи холоду. Таке враження, що я звідкись звалився в цей світ, або просто перенісся. Сиджу в заметі, ноги ледве видно. А сніг все падав, і падав. У мене закрадалося відчуття, що він несе за собою щось не дуже хороше. Навіть хмари повзли за ним, неначе підганяючи. А я все сидів. Був в такому здивуванні: з квартири в напівтемний ліс, де дивно падав сніг. З дрібного перейшов в пухна-стий. Все йде, і йде. Я бува подумав, як це мене всього не засипало, поки я так довго сидів? Любив роздивлятися великі сніжинки. Підставив руку. Декілька сніжинок опустилися на до-лоню. Таких як тут я ніколи не бачив. Вони переливалися барвами веселки, але коли змішу-валися з іншими, то були лише білою ковдрою.
Але я ніяк не міг зрозуміти, чому мені не холодно??? Після всіх цих роздумів вирішив піднятися з землі, аби зі мною чогось поганого не сталося. Морок згущувався непомітно. Тіні майже зникли. Виявилось, що я і не зовсім в глушині лісу! Декілька десятків метрів і суціль-не поле снігу, усі сліди замітало через декілька секунд. Я вирішив пройтися по проходу між деревами. Думав дорога, але цивілізацією і не пахло. Йдучи по лісу, зрозумів, що десь я схо-жий вже бачив. Ну, просто крапля в краплю з цим. Так-так, з книги про скандинавську міфо-логію. Навіть у голос вимовив, і тут ліс, неначе зреагував на мої слова. Його різко сколихнуло вітром. З цієї хвилини мене не покидало передчуття чогось. Чогось страшного. Я не знав що робити, куди йти, звати когось не наважувався. Сенсу в цьому не було. Як не дивно, але зимовий ландшафт лише доповнював мої переживання. Не дуже, але все ж таки я знайомий з історіями про снігових демонів. І тут по справжньому мене охопив страх. «Добре хоч від хо-лоду не помру» - промайнула думка. Раптом повітря розірвав гуркіт грому, але як пізніше з'ясувалося, то був не грім, а бойовий ріг! Весь цей час я перебував в ступорі. Якщо б не цей звук мене б засипало снігом по самі вуха. Не наважився я залишитися на видному місці. Довелося йти в ліс, що б сховатися. Ще кілька разів протрубив ріг. Звуки все ближче і страшні-ше. Вже чутно дзвін мечів і сокир. Пройшло декілька хвилин, і з глибини з’явився загін лю-дей. В цей час я стояв за деревом, боячись зробити крок в яку-небудь сторону. Вони набли-жались. Вже можна було розчути голоси. Я придивився ближче і пізнав їх!!! Це були вікінги. Прямо як в книзі!!! І тут з боку галявини вийшов ще один загін. Нічого не видно. Сніг став йти ще швидше. Спалахнули факели. Вони розвіяли морок, що зійшов. Ці два загони ніяк не можна назвати доброзичливими. Другий загін чекав, поки вікінги з'являться на галявині, що б перейти в наступ. Супроводжувалося какофонією звуків: мечі, удари сокир об щити, бойо-вий клич. І почався бій, короткий бій… Щити роздроблені, відрубані голови, мертві воїни. На галявині вже був не білий сніг, а червоний. Під час битви мене похитнуло. Що б це могло бути? Закінчилася битва. Тих, хто уцілів немає - всі мертві, принаймні так здається. Ніщо і ніхто не ворушиться. І знову лише тиша, і я один. Через декілька хвилин поле було вкрите красивим блискучим білим снігом. Галявина вже знову виглядала як раніше, лише виднілися маленькі кургани - тіла загиблих укриті снігом. Від битви не залишилося навіть сліду. Мене ще раз похитнуло, але цього разу сильніше. В очах потемніло. Вся снігова краса розпливала-ся перед очима. Я впав без звуку, лише сніговий пил зметнувся вгору. Сніг падав на обличчя, танув, але я не відчував холоду. Отямився у себе на ліжку. Ні снігу, ні холоду, ні лісу. Знову відчуття, що хтось мене кинув, але жодного болю я не відчував, в голові не паморочилось. Коли отямився, то почав згадувати. Невже це був сон? А так, як ніби я пережив битву разом з вікінгами. Заглянув у вікно. Перший день зими. Пішов сніг. Дуже знайомий. Так, це такий самий, як уві сні. Пройшла битва, пройшов день, рік, у когось обірвалося життя, дивлячись на сніг здавалось, що лише він буде йти завжди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію