ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Семен Санніков
2019.10.19 07:35
Осіннього неба нічні вітражі
До ранку просунуть на захід зі сходу.
Сузір'я знайомі, далекі й чужі
Землі експонують погожу погоду.

Купається Місяць в небесній діжі.
Космічні уламки каміння та льоду
До нього летять у купіль повноводу.

Олена Побийголод
2019.10.19 06:30
Із Миколи Некрасова

Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
ти і незміряна, ти і зневажена,
матінко Русь!

В рабстві розрівняне поле прополоте, -
серце простолюду, кажуть, - як золото!

Сонце Місяць
2019.10.18 22:11
хмари забуті так навздогін
анексовані круком зрідка
відлабує партію скрипка
вічно блукав один


у яві позмінній чому б його ні
маринарка небесна свитка

Серго Сокольник
2019.10.18 21:58
Друзі) Маю сповістити, що 12 жовтня у славному древлянському місті Коростень було урочисто проведено нагородження Лауреатів літературної премії ім. Василя Юхимовича, що надається згідно статуту, за значний внесок у розвиток української літератури. Я мав ч

Олена Малєєва
2019.10.18 14:29
Цей Бог не любить носити краватки.
І надто багато, напевно, палить,
А ще Мефістофеля в нього задатки:
Він поглядом ріже і словом жалить.

Коли він ступає - вступаються люди.
Коли багровіє - чекати лиха.
Проте повсякденно нечемним не буде,

Вікторія Лимарівна
2019.10.18 13:45
Пригортаюсь думками до тебе:
Чую голос знайомий крізь сон,
Що порушив залізний кордон
Затяжної для мене розлуки.
Сонце щиро всміхнулось на Небі.
І на крилах пташиних пісень
Надсилає осяяний день,
Зігріваючи стомлені руки.

Матвій Смірнов
2019.10.18 13:44
Тут доволі тепло, в широтах наших.
Ми навчились як, та забули нащо
Ми осіли тут, на оцих вологих
Островах, навіщо мочили ноги
По коліно в теплій воді Гольфстріму?
Але - клімат лагідний, без екстриму,
Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
На фізичних

Сергій Губерначук
2019.10.18 12:26
Київ. Неділя. 27 липня 1969 року. Кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Молода подружня пара дивиться кіно. Яке – мені невідомо. Потім сонце. Морозиво. Ще один кінотеатр. "Дорвалися," – як то кажуть. Мабуть, молоді філологи не знаходили слів під враженнями літ

Лілія Ніколаєнко
2019.10.18 11:04
Вінок 12. Прокляття Афродіти

1.
Одвічністю стає прекрасна мить –
То знову Афродіта сни тривожить.
Жагою у сонетах палахтить
Її велична і сліпуча розкіш.

Віктор Кучерук
2019.10.18 09:24
Не спиться… Тоскно… Самотужки
Не подолати сум оцей,
Коли улюблена подушка
Тікає рвучко від грудей.
Знедавна їй уже несила
Вдавати радість силоміць, –
Терпіти довго і безсило
Моїх обіймів шал і міць.

Олександр Сушко
2019.10.18 09:18
Вдягнув мороз ув іній сивий луг,
Свинцем гарячим ворог душу кропить.
Команда ЗЕ царює у тилу,
А я лежу, поранений, в окопі.

Бо кожному - своє. Мені - війна,
Криваві сльози вдів, брати-каліки.
А дезертири ріжуть кабана -

Тетяна Левицька
2019.10.18 08:21
Не думала, що все банально скінчиться,
ховаючи у серці таїну.
Розкришиться в руках свята обітниця,
лиш у звабливі очі зазирну.
Розтану, не тужавітиму крицею,
холодною, байдужою...так є.
Та поділитися хоча б дещИцею
любові - нам сумління не дає.

Микола Соболь
2019.10.18 06:08
За вікном листопаду краса
Літо бабине ген догорає,
Йду осіннім, золоченим раєм,
Де берізок палає яса.
Ще не тулиться лист до землі,
Свіжим подихом дихає осінь,
Павутинку гойдає між сосен
І благають про щось журавлі…

Серго Сокольник
2019.10.18 02:57
трохи іронічне, трохи літературне*

Хтось хотів літератором стати?
Я порадити можу багато,
Як повстати з колін... Та на власні граблі...
(Власні гулі зручніш набивати)))

Власне поле доцільно зорати

Ярослав Чорногуз
2019.10.17 23:48
Мов осіннього сну поволока,
Вечір ліг на затінений сад.
Не була до нас доля жорстока.
Як достиглий була, виноград.

І неначе зорею від Бога
Вечорова засяяла мла.
Мов із дерева нам чарівного -

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Степан Руданський (1834 - 1873) / Критика | Аналітика

 Пісні - півтораста: Непомітні ювілеї . Олег Будзей
ОЛЕГ БУДЗЕЙ, ПОДОЛЯНИН
4 серпня 2006

Завтра ліричному шедеврові Степана РУДАНСЬКОГО "Повій, вітре, на Вкраїну", в рукописі названому автором піснею, виповнюється рівно 150 років. Тож перенесімося на півтора століття назад у тодішню столицю тодішньої Російської імперії - Санкт-Петербург, де цей шедевр народився. Отже, на календарі - 5 серпня 1856 року. Втім, якщо бути документально точним, то варто згадати, що тодішній Петербург - не Берлін, Париж, Рим чи Лондон, де всі вже не одне століття живуть за новим календарем. У Петербурзі, як і у всій неозорій Росії, своя правда і свій стиль - старий. Тож на петербурзькому календарі стоїть уже 12 днів тому прожите Європою 24 липня 1856 року... Надалі, щоб бути в ритмі того часу, дати подаватимемо за тодішнім старим стилем.

ДРУГИЙ МІСЯЦЬ БЕЗ БОРЩУ

Отже, Петербург, 1856 рік. Степану РУДАНСЬКОМУ виповнилося 22 роки. Вже майже рік він живе в столиці. Хто ж він? Наполовину попович, наполовину студент. Наполовину попович, бо ще рік тому подав прохання про вихід із духовного стану (до якого належав від народження як син попа). У Петербурзі синод "тягнув-тягнув гуму", але врешті 26 березня 1856 р. дав на це дозвіл і передав справу до Подільської духовної консисторії в Кам'янці-Подільському. Тепер "гуму тягнули" в губернському центрі (свідоцтво Руданському видадуть тільки 26 вересня 1856 р. - рівно через півроку після дозволу синоду). Наполовину студент, бо, навчаючись у Петербурзькій медико-хірургічній академії, числився там тільки вільним слухачем (без свідоцтва з консисторії про вихід із духовного стану він не мав права бути студентом).

Своє голодне та холодне столичне життя Степан невдовзі (12 січня 1858 р.) з гумором змалює у вірші "Студент":

В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.
...А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.

Насправді ж, було не до гумору. Нерадісні думки обіймали Степанову голову і влітку 1856 року. І, немов герой у казці, звертається він до сил природи:

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі.
Повій, вітре, з полуночі!..

Історія зберегла нам ім'я Степанової дівчини. Це Марія КНЯГНИЦЬКА. За однією версією, якої дотримуються письменник Валерій ШЕВЧУК, краєзнавець Валентина ВІНЮКОВА, Степан і Марія познайомилися в Кам'янці-Подільському, де Степан, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі Маріїної матері - вдови-матушки Єлизавети КНЯГНИЦЬКОЇ. Далі слово Валерієві Шевчуку: "У вдови було три доньки, між ними Марія була надзвичайної краси та мала добре серце й душу. Не диво, що семінаристи, котрі жили на квартирі у Княгницької, крутилися коло панночки. Особливо активними були Степан РУДАНСЬКИЙ та Іван КВАРТИРОВИЧ - обидва хотіли з Марією одружитися. Руданський, їдучи до Петербурга, заручився згодою Марії на одруження. Тим часом стара Княгницька 1855 року виїхала з Кам'янця в село Струньків на Гайсинщині, де попував раніше її чоловік. Тут вона мала власну садибу і стала за проскурницю при парафіяльній церкві".

Дещо по-іншому розповідає цю історію відома кам'янецька фольклористка й музейний працівник Тамара СИС: "1854 року хомутинський попович Степан РУДАНСЬКИЙ перейшов на четвертий курс Подільської духовної семінарії. З цієї нагоди батько запросив близьких друзів погостювати. Тоді в рідних Хомутинцях Степан зустрів Маню КНЯГНИЦЬКУ. Як для Данте Беатріче, так для нього Маня стала музою на все життя. Чи була вродливою? Хто знає! Не те гарне, що гарне, а те гарне, що кому до вподоби! Полюбились, думали побратися. Та не так склалося, як гадалося. По закінченні семінарії Степан відмовився від ситого попівського життя. На погрози батька, на сльози й умовляння матері сказав - як відрубав: як не в медико-хірургічну академію, то хоч з моста головою у воду. Дотримався син слова, даного собі. Дотримався і батько свого слова: не подавав жодної допомоги, ще й відмовився від листування".

У вірші Степан просить, щоб вітер довідався про долю його коханої і, якщо вона його любить, повернувся на північ з доброю звісткою, а якщо "позабула та нелюба пригорнула", то:

Ти розвійся край долини,
Не вертайся з України!..

Утім, Степан давно вже знає гірку правду, тож не дивно, що наприкінці вірша посланий ним "вітер віє, не вертає".

НЕ ЗА СТЕПАНА, А ЗА ІВАНА

Так, вітер віє, не вертає, бо Марія, справді, вийшла заміж за Степанового суперника - Івана КВАРТИРОВИЧА. Іван, як і Степан, 1855 р. закінчив Подільську духовну семінарію. Не маючи жодної надії одружитися з Марією, він дає обітницю стати ченцем. Для цього влітку 1855 р. здійснює пішу мандрівку в Почаївську та Києво-Печерську лаври, маючи в душі намір зостатися в одному з цих монастирів.

Ченцем Іван не став. Захворів його батько. Іван повертається додому, по дорозі не витримує - заїжджає до Княгницьких. І взнає, що Маріїн наречений у Петербурзі вступив не до духовної, а до медико-хірургічної академії. Нечувана зухвалість. Небачений виклик усталеному порядкові речей. Усі священики відцуралися від зухвальця. Обурення старої Княгницької не має меж: вона забороняє Марії навіть думати про Степана. Так Марія стає дружиною Івана Квартировича, він бере на утримання її стару матір і двох Маріїних малолітніх сестер.

20 листопада 1855 року Іван Квартирович прийняв бідну парафію села Сатанівка Проскурівського повіту.

ВІД ВІРША ДО ПІСНІ

Від написання до публікації вірша "Повій, вітре, на Вкраїну" спливло майже 5 років. Якраз підвернулася оказія: наприкінці 1860 р. в Петербурзі готувалося до виходу перше число нового щомісячного часопису "Основа" - першого українського журналу в Російській імперії! Саме в дебютному числі "Основи", що побачив світ 12 січня 1861 р., було вміщено два вірші Руданського - "Гей-гей, воли!" та "Повій, вітре, на Вкраїну". Правда, в редакції спалахнула гостра суперечка: друкувати чи не друкувати вірші маловідомого автора? Авторитетний Пантелеймон КУЛІШ був рішуче проти, редактор журналу Василь БІЛОЗЕРСЬКИЙ (брат письменниці Ганни БАРВІНОК - дружини Куліша) - за. Перемогла думка редактора. Після виходу першого числа Параскева БОРДОНОС (перша дружина Леоніда ГЛІБОВА) в листі до Куліша схвально відгукнулася про вірші молодого поета. Тож 26 лютого 1861 р. в листі до Параскеви Федорівни Пантелеймон Олександрович не без роздратування писав: "Руданського вірші, на мій погляд, нікуди не годяться. Я, Шевченко, Костомаров забракували їх, а Білозерський все-таки надрукував - і, як бачу, не помилився; знайшлись і для Руданського хвалителі".

Попри думку Куліша, вірш Руданського "Повій, вітре, на Вкраїну" мав вплив на серця читачів. А передрук у календарі "Львов'янин" на 1862 рік тільки сприяв ширшій популярності твору Руданського.

Слова самі просили, щоб хтось поклав їх на музику. Це зробила Людмила АЛЕКСАНДРОВА - донька Володимира АЛЕКСАНДРОВА (1825-1894), лікаря за освітою, палкого збирача фольклору, письменника (до речі, пам'ятний з дитинства вірш "Ходить гарбуз по городу..." належить саме йому). На жаль, про Людмилу Володимирівну ми знаємо надто мало: навчалася у Варшавській консерваторії, працювала в Харкові на ниві народної освіти. Крім "Повій, вітре, на Вкраїну", прославився ще один її романс - "Дивлюсь я на небо" на слова українського поета-романтика Михайла ПЕТРЕНКА. Обидва романси аранжував для голосу й фортепіано Владислав ЗАРЕМБА (1833-1902). До речі, наш земляк: народився в Дунаївцях, музики навчався в Кам'янці-Подільському - в братів Йосипа та Антона КОЦИПІНСЬКИХ.

Сценічний дебют "Повій, вітре, на Вкраїну" відбувся 1872 р. в опереті Володимира Александрова "За Немань іду" (Немань - це річка Німан). Власне, це була не оперета, а п'єса, густо насичена народними піснями. Знайшлось у ній місце і для твору Руданського - Александрової - Заремби.

Пісню охоче друкують збірники по всій Україні: у Львові - "Народні пісні русинів" (1876), у Харкові - "Народний пісенник з найкращих українських пісень, які тепер найчастіше співаються, з нотами..." (1887), в Одесі - "Збірничок українських пісень з нотами" (1895). До речі, харківський збірник скомпонував і видав усе той же невтомний Володимир АЛЕКСАНДРОВ.

ДОЛЯ СТЕПАНА

Як згадували сучасники, був поет високого зросту, широкоплечий, ходив трохи горблячись, на вигляд поважний, карі очі світилися добротою. Жив і одягався завжди просто. Дуже гарно співав стародавнім наспівом і любив українські пісні, особливо давні.

Шість років голодного та холодного життя в Петербурзі "нагородили" Степана сухотами. Тож добивався признання в тепле - в найпрямішому значенні цього слова! - місце. 1 серпня 1861 р. з медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ прийшло повідомлення про призначення доктора медицини Степана РУДАНСЬКОГО в Ялту на посаду міського лікаря.

В Ялті, рятуючись від самоти, Руданський сходиться з багатодітною вдовою Явдохою ШИРОКОЮ.

Переклад українською мовою "Іліади" ГОМЕРА став визначальним в ялтинський період творчості Руданського. Щоб виконати таку величезну, копітку роботу, поет добре вивчив старогрецьку мову, глибоко простудіював стародавню міфологію. І всі 24 пісні "Іліади" було перекладено. Це був перший повний переклад Гомерового твору українською мовою.

Улітку 1872 р. в Криму спалахнула епідемія холери. Як карантинний лікар Руданський з властивою йому енергією та сумлінністю взявся винищувати вогнища інфекції. Сам тяжко захворів на холеру. Ослаблений холерою організм Руданського остаточно капітулював перед давньою його недугою - туберкульозом. Помер поет в Ялті 21 квітня 1873 р. на 40-му році життя.

ДОЛЯ МАРІЇ

Проживши з Іваном 12 років, 1867 р. Марія померла. Від чого - не знаємо. Скільки їй тоді було років - теж не знаємо. Але оскільки дівчата в ті часи заміж виходили досить рано, то, напевно, не було Марії й тридцяти, коли вона покинула цей світ. Скільки дітей було в Марії та Івана - теж не знаємо. Але знаємо, що того ж 1867 р. померло і троє їх діток. Знаємо, що одна з доньок Квартировичів вийшла заміж за священика Віталія ШИРОЦЬКОГО, а син від цього шлюбу - Кость ШИРОЦЬКИЙ (внук Івана Квартировича та Марії Княгницької) - прославився як видатний український історик мистецтва. 15 серпня 1918 р. його було затверджено професором щойно створеного Кам'янець-Подільського державного українського університету (хвороба та рання смерть завадили вченому приступити до викладання).

ДОЛЯ ІВАНА

До кінця свого життя Іван шкодував, що не став ченцем, приписуючи нещасно проведене своє життя (рання смерть дружини та трьох дітей, три пожежі) Божому покаранню за порушення даної обітниці. Як би намагаючись спокутувати свою вину, усе 45-річне життя в сані священика присвятив любові та допомозі сиротам, нещасним і знедоленим. Значними були його пожертви на будівництво храму Олександра Невського в Кам'янці-Подільському.

1897 р. отець Іоанн стає заштатним священиком, переїжджає на проживання до своїх зятів. Останні чотири роки провів у стражданнях, перебуваючи у напівзабутті. Помер 2 травня 1901 р. на 69-му році життя.

ДОЛЯ ПІСНІ

Доля пісні виявилася дещо щасливішою, ніж доля оспіваних у ній героїв. Слова Руданського зазвучали на багатьох мовах. Так, польська поетеса Яніна ГУРСЬКА, яка жила в Кам'янці-Подільському, 1903 р. видала у Варшаві збірку "Поезії", до якої включила свій переклад польською мовою "Повій, вітре..." Вірш також перекладено угорською, французькою, англійською, італійською мовами. Данський письменник Тор ЛАНГЕ (1851-1915) переробив пісню, ввівши у твір власні ностальгічні настрої, та під назвою "Лети з вістями в рідний край" включив до збірки "Народні пісні та куплети" (Копенгаген, 1902). Прізвища Руданського Ланге не подав, тож данський читач сприйняв пісню як народну.

Романс "Повій, вітре, з України" був у репертуарі видатного співака Івана КОЗЛОВСЬКОГО (1900-1993). Але унікальний ліричний тенор Івана Семеновича давненько вже не звучить по радіо, на телебаченні. Не звучить пісня "Повій, вітре, на Вкраїну" і у виконанні молодих співаків... У час "ты целуй меня везде - восемнадцать мне уже" не до романтичних страждань і цнотливих текстів XIX століття.

ЯКІ В МАРІЇ БУЛИ ОЧІ?

Первісний текст "Повій, вітре, на Вкраїну", написаний Руданським, і ті тексти пісні, які друкувалися й друкуються в численних збірниках, майже збігаються, хоч і не у всьому. Текст Руданського постійно шліфувався - десь виправдано, десь не зовсім доречно. Найсуттєвіше - змінилися очі Степанової коханої. У рукописах поета, що збереглися, та в першодруку в "Основі" вони чорні, в переважній більшості наступних варіантів - карі.

У Руданського вітер віє "з полуночі", тобто з півночі, з Петербурга. У подальших варіантах стало "опівночі", тобто - серед ночі, о дванадцятій чи близько до дванадцятої ночі. Текст звільнився від неукраїнської "полуночі", але зміст, як бачимо, суттєво змінився.

* * *

Спливло півтора століття від того дня, коли народилися рядки Руданського: "Повій, вітре, на Вкраїну, де покинув я дівчину". Прості і щирі, вони живуть у наших серцях. І, попри всі вітри перемін, їх ніколи не вдасться видути з нашої пам'яті.

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ



Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.

Між горами там долина,
В тій долині є хатина,
В тій хатині - дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.

Повій, вітре, тишком-нишком
Над рум'яним, білим личком.
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила - подивися.

Чи спить мила, чи збудилась?
Спитай її, з ким любилась.
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.

Як заб'ється їй серденько,
Як зітхне вона тихенько,
Як заплачуть карі очі, -
Вертай, вітре, опівночі.

А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України.

Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє.
Вітер віє, повіває,
В Україну не вертає.

Контекст : Пісні - півтораста: Непомітні ювілеї



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст Пісні - півтораста: Непомітні ювілеї
Дата публікації 2009-03-11 12:13:59
Переглядів сторінки твору 3452
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.875 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПРО ПОЕЗІЮ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2010.02.22 11:49
Автор у цю хвилину відсутній