ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Чом же я знов уві сні кричав,
Наче кацапи ізнову палять?

Різали тризуб на серці ножем
І цвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Приходять у згадках мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих:
Я бачу - і тільки Уляну...

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачом було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -

Микола Соболь
2019.11.17 06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,

Олена Побийголод
2019.11.16 21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Андрій Скакодуб Архіп
2019.11.06

Петро Іщук
2019.11.03

Олег Дорош
2019.11.03

Владимир Лесник
2019.10.31

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вероніка Новікова / Вірші

 Чотири стоп-кадри [сіквел]
Образ твору [п’ять-кадр]

Не я, так хтось, мене нанизує на спиці,
і в'яже шалик чи скоріше мертвий вузол.
і синє небо червоніє у вікні,
і кров синішає і важчає, як ртуть.
червоне очі не витримують, печуть.
(і руці – долу; руці – долу) сонце в лузу
зіниць втрапляє, й тільки синє небо сниться
мені.

[шість-кадр]

а кожен день всього лише пілотна серія
вдягаю сукню потім кеди йду у мерію
така з тротилом у зеленому пакеті
пакет лишаю у якомусь кабінеті
мене звичайно помічають б'ють ногами
(бітженерейшн тайлєр дьордон так я з вами!)

[сім-кадр]

за тим зневірююсь зрізаю довгі дреди
усі пацифіки беру знімаю кеди
і йду у найманці уся така без бе
спочатку бах собі пускаю в скроню кулю
дивлюсь як кров'ю захлинається людина
в мені. а потім тільки тінь нервово курить
під ноги спльовує ненавидить себе
шепоче щось сама собі про суки війни ці
і цілить всіх хто їй нагадує покійницю
(бе-беееееех!)

[вісім-кадр]

а кожен день всього лише пілотна серія

не я, так хтось, мене нанизує на спиці;
і руки долу, руки долу... я байдужою
до всього більше вже ніколи не видужую.
і лікар в білому просвічує зіниці,
шукає відповіді в стовпчикові ртутному,
шукає відповіді під моєю сукнею
(так ось навіщо я тоді вдягала сукню!),
мене питає: що ти скажеш, що ти можеш?
(кажу: ну лікарю... він: можна просто боже)

- а я
я кулька
на тоненькій білій нитці
собі гойдаюсь в сантиметрі над землею
така гумóва
піді мною бите скло
і все що до – того ніколи не було
і все розбите я колись напевно склею
лише
болить
бо часом небо небо сниться
я боса йду собі по зрошеній траві
і синє небо небо синє у крові…

перебиває: божевільна божеві…!
і замальовує бере червоне небо
і зве синдром своїм дурним коротким іменем
і вже планує публікацію чи дві
про вплив оточення симптоми і критерії
про сублімації про комплекс каяття
а я повторюю у двері ледь прочинені:

і синє небо небо синє у крові
моїй розчинене
…………розчинене
………………розчинене
і кожен день всього лише пілотна серія
життя

[стоп]

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Чорнява Жінка 5.5 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Тала Пруткова 5.25 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-04-07 09:32:20
Переглядів сторінки твору 1390
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.264 / 5.38  (5.232 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 5.356 / 5.5  (5.152 / 5.6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.835
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.09.09 00:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-07 12:40:41 ]
Як ця в кедах не додумалася упаковку дрожжів кинути в колектор в літню спеку. Я не підбурюю, я запитую.