ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2020.10.30 09:51
Присядь. Не стій. Розмова буде
Не про кіно, не про театри
За Листопадом стрітим Грудень
Якщо світогляд не розтратим…
А там, дивись, проснемось в Січні
Ти що, ти проти снігопаду?
Дивись мені… не падай ввідчай
Якщо утримаєш пораду…

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.30 08:44
Ти не лай мене, осене. Рацію маєш, авжеж.
Сам же бовкнув: «Люблю» – значить, мав би частіше з’являтись.
То затримався в офісі (хай мене Бог береже!),
то пішов на нараду з шановним кавказьким земляцтвом.

Так життя і мине, без якихось просвітлень і д

Тетяна Левицька
2020.10.30 08:12
Пожовкло волосся, мов листя кленове,
навколо очей ниточки променисті.
Бабуся потрапила в казку чудову,
їй так до лиця кольори падолиста.

Беретик із фетру, пальто старомодне,
в руках повідочок, коричнева сумка.
Вона пересічна, тутешня, природна,

Микола Соболь
2020.10.30 07:18
За вікном завиває зима,
мокрий сніг налипає на віти…
У квартирі сумуєш сама,
як, скажи, твоє серце зігріти?
Ліхтарі засвітилися вряд.
Через хмари не жди зорепаду…
Поміж срібного снігу лампад
потаємно рушаю до саду.

Ігор Деркач
2020.10.29 21:58
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.

Мали візи і свої, і наші...
На заваді не стояв ковід...

Оксана Логоша
2020.10.29 20:08
Перед холодом цим-безпорадна-
Я свої зачиняю крила.
Осінь вішає мокрі рядна,
Набундючує хмари-брили,
Котить, гонить мою надію
(Не відчуєш життя без болю).
Паперовим яскравим змієм
Відборю у мотуззя волю.

Євген Федчук
2020.10.29 19:29
Козача вдова Марія хутір в степу тримала,
Який король козакові надав за пролиту кров.
Вдова козача Марія три сина-сокола мала,
Схожих, як три краплини – Андрій, Микола й Петро.
Була вона жінка гарна і добра, і працьовита,
А що молода вдовою, так то н

Микола Дудар
2020.10.29 13:17
Війна за душі. Все горить
На тіло знижки
А очі… очі до гори
З моєї книжки
Замоклий трепіт солов’я
Гуляє вітер
Можливо ти, можливо я
Ну майже діти…

Борис Костиря
2020.10.29 12:36
Зледеніння в душах і в’язкий вогонь
Непомітно стане драмою сердець,
Пронесеться стрімко попелом долонь
І покличе небо на нещадний герць.

Крига покриває вигаслі думки,
А сніги сховались в далях неземних.
І впадуть незграбно згаяні роки

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,

Дума Козак
2020.10.29 08:59
Не відпускай мене ніколи
і хай там що… Не відпускай!
Нехай метелики чи бджоли,
емоцій вибух через край…

Не відпускай мене нізащо,
горни до щирої душі
і не давай вернути в хащу…

Дума Козак
2020.10.29 07:16
А ти пиши мені листи,
я їх на відстані читаю,
тебе душею відчуваю,
хоча і спалено мости…

А ти пиши мені вірші
щодня, вночі, надвечір, зрання…
Вони відроджують кохання

Сергій Губерначук
2020.10.29 06:19
Не горюй, що загубив багато,
та й не бідкай, що те раптом сталося.
Трудитимешся – то й більше заробиш,
а як виграєш так само раптом –
цінуй надалі
і подаруй більшість добра свого
тим, хто губив разом з тобою.

Микола Соболь
2020.10.29 06:12
Умитися росою на світанку
та випити парного молока,
мене будила у селі щоранку
тихенько бабця з кухвою* в руках.
Спивав до дна солодкий смак дитинства,
у поле йшов купатися в росі,
а крапельки сріблястого намиста
являли ранок у його ясі…

Ніна Виноградська
2020.10.28 20:36
Як націю з населення створити,
Коли повсюду розбрат і війна?
У небесах летять метеорити,
І час біжить, але ж іде вона.

На зболенім обкраденім Донбасі,
Де радість жити всім нам до снаги
Була колись. А нині, бачиш, в рясі

Тетяна Левицька
2020.10.28 18:20
На відстані не страшно, навіть, масно
торкатись виразок чужих насущних.
А ми з тобою розіп'яли душі,
образи келих випили завчасно.

Один без одного не можем жити,
нездатні дихати, не те що бути.
Де б не ходили, а усі маршрути
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Петро Сорока. Знак серця: Денники 2008 року
Образ твору Новітній пантеїзм петриківського самітника.

Петро Сорока. Знак серця: Денники 2008 року. – Тернопіль: Астон, 2009. – 248 с.


«Deus sive natura» – лат. Бог або Природа.
Бенедикт Спіноза.

«Аналізуючи свої стосунки з людьми, бачу, що мені найкраще було тільки з деревами і травами».
Петро Сорока. Знак серця (С. 92).

Творче ім’я Петра Сороки – знаного в Україні поета, прозаїка та літературного критика – останнім часом асоціюється з його денниками: говоримо Петро Сорока – згадуємо денники, говоримо денники – відразу згадуємо про Петра Сороку. І це справедливо, адже саме він запровадив денники як жанр і вважається винахідником денникової прози в українській літературі. Денники П. Сороки ( на сьогодні це вже дев’ять книг) – не зовсім щоденники, це їх узагальнений різновид, що вільний від хронологічних рамок, де композиція передбачає групування матеріалу за тематичними розділами. Деякі з них є справжньою поетичною прозою.

Назва книжки, про яку йдеться, пов’язана з Біблією: «Серця щасливого знак – обличчя веселе». Автор – глибоко віруюча людина, його спосіб життя міцно пов'язаний із християнством. Наголошую на цьому, тому що в новій книзі письменник яскраво підкреслює своє пантеїстичне світовідчуття (а християнство, як відомо, пантеїзм не сприймає, заперечує).

Розділи книги, що спонукали мене визначити світовідчуття автора як пантеїстичне, мають поетичні назви: «Навпроти дощу і лісу» (С. 5-44), «Мій ліс» (С. 106-197). Зі сторінок цих розділів П. Сорока постає як тонкий ліричний оспівувач природного середовища. Саме завдяки природі, у красу якої залюблений до нестями, він є мандрівником, анімалістом, дослідником, пошуковцем, натхненним описувачем. Добре відчувши негативний вплив міста на психологію людини, письменник обрав форму боротьби з ним усамітненням в лісі. Його спосіб життя повністю збігається з тим, про що він проповідує. У денниках звучить один з його головних життєвих постулатів – злиття, а точніше, повернення до природи, яке гармонізує, очищає душу людини від морального розтління, пожадливості, влади речей, духовної спустошеності. Глибокий розум, феноменальна спостережливість, прозірливість серця і багатство уяви, загострене «слухобачення» (термін Григорія Білоуса) дарують письменникові насолоду від споглядання краси й загадковості природи, доводячи його інколи до трансових станів захвату, благоговіння й трепету «Мій світ – скільки око сягає. Та є в цьому світі високі хмари, блакитні небеса, зоряний космос у безсонні ночі, є річкові залужжя, самшитові задолиння, густі ялинникі, притуманені сонячні зблиски, перлисті вечірні роси, стозрячі очі лісу, пахощі покрівцю і м’яти, теплі бліки вогню на присмерковій галявині, громохкі громи і очисні грози, квітневий передсвіт і осінній падолист…» (С. 27).

Життєвий і творчий досвід дозволяють письменникові свідомо і переконливо формувати філософське усвідомлення себе, як живої частки Всесвіту. Прозора думка поєднана з виразними точними описами, що висвітлені силою відчуттів, душа людини в гармонії з природою передані письменником із бездоганною достовірністю. Вражає суто поетичний талант П. Сороки: його вірші – це оспівування того, що він любить, без чого не мислить свого життя – класично-традиційні за формою і модерні за колоритом почуттів, захоплень і переживань. Петро Сорока – яскравий романтик, який черпає у природі натхнення і знаходить підтримку. І трішки містик – «Народження поезії – це пригадування. Може, попереднього життя. Може, дитинства. Може, сну…» (С. 102).

Розділ «Оддробини» налічує 12 новелеток. Це – яскравий взірець популярного нині жанру малої прози. Прозаїк вміло використовує численні виражальні засоби, аби передати своє бачення подій української недавньої історії, особливо тих, що відбув алися на теренах Галичини. Мова добірна, точна, деколи з вкрапленнями модерних лексем. Я навіть подумала, що саме такі твори вартують включення у підручники з вивчення сучасної української літератури.

Розділ «Кара і карма» – літературні нотатки, що найбільше пов’язані з поточним життям письменника, його контактами із сучасниками, особистими, листовними і через книги. «У боротьбі із сірістю найдієвіший спосіб боротьби – мовчання», – зізнається автор. Але не завжди промовчує. Жадібний до всього, що, на його думку, є справжньою літературою, П. Сорока висловлює враження, побіжно аналізує твори, що прочитує у неймовірній кількості, дає оцінку негативну, або позитивну, залежно від своїх літературних смаків і переконань. Як на мене, ці нотатки вельми суб’єктивні: буває, критик у захваті від доволі посередніх творів, що наразі йому видаються мало не відкриттями. Час покаже, хто має рацію! Але переважну більшість творів, що прочитав і рекомендує П. Сорока, на мою думку, варто прочитати. Фахова інтуїція письменника, що вироблена роками спілкування з різного рівня творами, дає йому на це беззаперечне право. А ще справжнє непідробне захоплення – риса сьогодні майже втрачена.

У наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку всіма доступними їй цивілізаційними засобами, коли праця людини втратила привабливість, а життя стає безцільним, треба читати поетичну прозу Петра Сороки. Вона допомагає вистояти і очистити душу.




Найвища оцінка Іван Редчиць 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Дмитро Топольський 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-11 20:07:55
Переглядів сторінки твору 4844
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.148 / 5.67  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.923 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.09.26 10:48
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-08-31 07:46:06 ]
КУПАЮ ДУШУ...

І засвічуся весь і запалаю...
Петро Сорока

Торкаюсь до небесної краси,
На будень я поглянув упівока,
Стаю натхнений, світлий і високий,
По вінця сонця, неба і роси.

О, як же, друже хороше мені,
Немов дитину, я обняв планету,
Дарую людям зорі і сонети,
Що світяться в небесній вишині.

Кажу я справді мимоволі вдруге,
Про це з любов'ю класикові-другу,
Щоб не затихла золота струна.

Я в животворних ручаях глибоких,
Купаю душу в денниках Сороки, -
Симфонії визорює весна!