Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Сергій Пантюк. Смак Бога
Поки Бог у відпустці…
Сергій Пантюк. Смак Бога: Поезії. – К.: Видавництво Романенка «Маузер»,2009.– 80 с.
Поет Сергій Пантюк у збірці поезій, про яку йдеться, прагне створити, а, точніше, підтвердити міф про себе, як митця епатажного. Він пропонує читачеві спробувати Бога на смак, шокує ерекцією меча і лякає ратифікацією вічності. Епатаж – роз’яснює словник, – це продуманий скандальний вибрик, чи шокуюча поведінка, що суперечить загальноприйнятим у суспільстві нормам. Норма для поета Сергія Пантюка – зухвалість, бунт, чи мистецька гра, що створює художній світ за краєм повсякденності? Думаю, що останнього більше. Поезія Сергія Пантюка – літературний факт виходу за межі з позиції гри, свідомо провокаційної та, одночасно, творчої й вільної. Сергій Пантюк не перший, у нього попередників – легіон. Уперше скандал, як необхідний елемент мистецького епатажу (epater – франц. – приголомшувати, викликати подив), використали модерністи та їх багаточисельні послідовники. Згадаймо хоча би Казиміра Малевича з його «Чорним квадратом», сюрреаліста Сальвадора Далі, футуристів із їхнім лозунгом «Без нахабності нема шедеврів», Володимира Маяковського (багато ще імен можна назвати).
До чого я веду? Домінування ігрової основи – тільки одна з граней артистизму Сергія Пантюка. Спосіб бачення світу залишився традиційним, хоча засоби поетичного виявлення більше характерні для модерної естетики. Це, насамперед, повний скепсис у висловлюваннях, іронія: у кожному конкретному вірші ми маємо справу з художньою деформацією реальності та її перетворенням у реальність міфопоетичну. Це – абстрактне, асоціативне, нелінійне мислення, що подає доволі незвичні ракурси звичних образів української поезії, вивільнює нервову енергетику слова. Наприклад, вельми показова багатоаспектність словообразу хрести: римуючи хрести-хвости, поет уникає як псевдопафосної обтічності, так і надокучливої риторики; римуючи хрести-берести, оголяє дохристиянське коріння української міфопоетики («мене завжди кумарили хрести… закляття на обривках берести», С. 5).
Коли у віршах сучасних поетів я зустрічаю ім’я Бога, то зосереджуюсь і внутрішньо напружуюсь, бо сьогодні це одна з найпростіших форм передачи спрощених уявлень та емоційної бідності, себто, фальсифікат поезії. У Сергія Пантюка – визивний, парадоксальний, сміливий діапазон використання імені Бога: «Мій Бог гірчить на пальцях, як полин (…) мабуть, мій Бог забув, що сатана / Також уміє солодко гірчити (…) На Бога сподіватись? Марнота! / Запевне краще радитися з ніччю (…) Я насобачився, я бачив / В очах Ісуса сірий лід!».
Вірш – «Він біс – і геть не боїться / настирливих вигуків «біс!» / Гідно, рішуче, з апломбом / виносить себе на сцену – зачаття, народження, смерті, / зриваючи оплески й душі» (С. 30), – пряма алюзія зі знаменитими Куплетами Мефістофеля (опера «Фауст» Ш. Гуно за Й. В. Ґете) «Сатана там править бал… Люди гинуть за метал».
А наступний цитатний колаж (прошу вибачення у пана Сергія за сваволю!): «на чортячім роздоріжжі (…) між пеклом і раєм вибір надто смішний (…) І на дорозі – білі чортенята, / І на порозі – чорні янголята, / і всі люстерка радісно-криві (…) замотлошить, закрутить (…) розковбасить (…) мовчать за спиною торішні хрести (…) А довкола багнючить та сама земля, / І та сама собача дорога! (…) Земля господня? Дідька там господня! Вона голодна, аки саранча (…) Бог у відпустці, він дивиться в обрій / І усміхаючись, нас забуває…» – майже повна ремінісценція біблійного вчення про жахи потойбічного життя у пеклі. Боязнь пекла – характерна риса культури середньовіччя, і саме зображення пекла і пекельних мук принесло у свій час успіх геніальному Данте (Стендаль. «Расин і Шекспір. Вибрані думки»). На відміну від італійця Данте, українець Сергій Пантюк виразно малює пекло сьогобічне. Щось та відпустка у Бога задовга!
Оригінальний стиль не заперечує волі вислову, захоплення течією думок, образів, але бажано не виходити за межу природності – йдеться про періодичне западання поета в еротоманію: про ерекцію меча вже згадувалося; «Хвиля усмак лизне берега млявий клітор… Ще секунда – й земля орґастично застогне, / Поглинаючи хвилі Господньої сперми». Можна зрозуміти початкуючих поетів, бо їм то видається неабиякою сміливістю, але цей модний гріх чи гріховна мода (навіть не знаю, як точніше висловитись) Сергієві Пантюкові не пасує! Скажу навіть більше – авторові непересічних віршів, як от «Різдво у Сокільці», «Сонет для Війона», «Післякризове безсоння», «Три тополі бачу віддаля», «Мій вірше…», «Нічого надзвичайного не сталося», – прийшла пора міняти імідж поета скандального на імідж поета справжнього! Натуралістично-еротичні модуляції замінити на тонкощі поета-естета, котрий шанує витончене, елегантне, вишукане слово. Певний естетичний прорахунок – використання діалектних лексем (мнясо, ябко, шляк нас не потрафить, розмацьканих, розфляцкати), котрі роблять чудову мову поета дещо «макаронічною» та додають псевдомісцевої колоритності. А навіщо?
У п’яти розділах невеликої книжки автор умістив різностильові вірші: сонети, присвяти, жахливчики, паліндроми, гримаски, скоромовки. Особливий розділ – «Недовірші», тобто вірші незавершені, але, на мій смак, деякі з них вартують уважного прочитання й, відповідно, пошанівку: «Втікаю від марень і спогадів. / А сонцю пора до сповіді / перед туманами, нами, іншими світами…». Золоті слова! Час від часу до сповіді пора не тільки сонцю, чи місяцю, а й поетові Сергію Пантюку разом із читачами!
Надруковано : ЛУ №33-2009,Київська Русь № 5-6 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Пантюк. Смак Бога
Сергій Пантюк. Смак Бога: Поезії. – К.: Видавництво Романенка «Маузер»,2009.– 80 с.
Поет Сергій Пантюк у збірці поезій, про яку йдеться, прагне створити, а, точніше, підтвердити міф про себе, як митця епатажного. Він пропонує читачеві спробувати Бога на смак, шокує ерекцією меча і лякає ратифікацією вічності. Епатаж – роз’яснює словник, – це продуманий скандальний вибрик, чи шокуюча поведінка, що суперечить загальноприйнятим у суспільстві нормам. Норма для поета Сергія Пантюка – зухвалість, бунт, чи мистецька гра, що створює художній світ за краєм повсякденності? Думаю, що останнього більше. Поезія Сергія Пантюка – літературний факт виходу за межі з позиції гри, свідомо провокаційної та, одночасно, творчої й вільної. Сергій Пантюк не перший, у нього попередників – легіон. Уперше скандал, як необхідний елемент мистецького епатажу (epater – франц. – приголомшувати, викликати подив), використали модерністи та їх багаточисельні послідовники. Згадаймо хоча би Казиміра Малевича з його «Чорним квадратом», сюрреаліста Сальвадора Далі, футуристів із їхнім лозунгом «Без нахабності нема шедеврів», Володимира Маяковського (багато ще імен можна назвати).
До чого я веду? Домінування ігрової основи – тільки одна з граней артистизму Сергія Пантюка. Спосіб бачення світу залишився традиційним, хоча засоби поетичного виявлення більше характерні для модерної естетики. Це, насамперед, повний скепсис у висловлюваннях, іронія: у кожному конкретному вірші ми маємо справу з художньою деформацією реальності та її перетворенням у реальність міфопоетичну. Це – абстрактне, асоціативне, нелінійне мислення, що подає доволі незвичні ракурси звичних образів української поезії, вивільнює нервову енергетику слова. Наприклад, вельми показова багатоаспектність словообразу хрести: римуючи хрести-хвости, поет уникає як псевдопафосної обтічності, так і надокучливої риторики; римуючи хрести-берести, оголяє дохристиянське коріння української міфопоетики («мене завжди кумарили хрести… закляття на обривках берести», С. 5).
Коли у віршах сучасних поетів я зустрічаю ім’я Бога, то зосереджуюсь і внутрішньо напружуюсь, бо сьогодні це одна з найпростіших форм передачи спрощених уявлень та емоційної бідності, себто, фальсифікат поезії. У Сергія Пантюка – визивний, парадоксальний, сміливий діапазон використання імені Бога: «Мій Бог гірчить на пальцях, як полин (…) мабуть, мій Бог забув, що сатана / Також уміє солодко гірчити (…) На Бога сподіватись? Марнота! / Запевне краще радитися з ніччю (…) Я насобачився, я бачив / В очах Ісуса сірий лід!».
Вірш – «Він біс – і геть не боїться / настирливих вигуків «біс!» / Гідно, рішуче, з апломбом / виносить себе на сцену – зачаття, народження, смерті, / зриваючи оплески й душі» (С. 30), – пряма алюзія зі знаменитими Куплетами Мефістофеля (опера «Фауст» Ш. Гуно за Й. В. Ґете) «Сатана там править бал… Люди гинуть за метал».
А наступний цитатний колаж (прошу вибачення у пана Сергія за сваволю!): «на чортячім роздоріжжі (…) між пеклом і раєм вибір надто смішний (…) І на дорозі – білі чортенята, / І на порозі – чорні янголята, / і всі люстерка радісно-криві (…) замотлошить, закрутить (…) розковбасить (…) мовчать за спиною торішні хрести (…) А довкола багнючить та сама земля, / І та сама собача дорога! (…) Земля господня? Дідька там господня! Вона голодна, аки саранча (…) Бог у відпустці, він дивиться в обрій / І усміхаючись, нас забуває…» – майже повна ремінісценція біблійного вчення про жахи потойбічного життя у пеклі. Боязнь пекла – характерна риса культури середньовіччя, і саме зображення пекла і пекельних мук принесло у свій час успіх геніальному Данте (Стендаль. «Расин і Шекспір. Вибрані думки»). На відміну від італійця Данте, українець Сергій Пантюк виразно малює пекло сьогобічне. Щось та відпустка у Бога задовга!
Оригінальний стиль не заперечує волі вислову, захоплення течією думок, образів, але бажано не виходити за межу природності – йдеться про періодичне западання поета в еротоманію: про ерекцію меча вже згадувалося; «Хвиля усмак лизне берега млявий клітор… Ще секунда – й земля орґастично застогне, / Поглинаючи хвилі Господньої сперми». Можна зрозуміти початкуючих поетів, бо їм то видається неабиякою сміливістю, але цей модний гріх чи гріховна мода (навіть не знаю, як точніше висловитись) Сергієві Пантюкові не пасує! Скажу навіть більше – авторові непересічних віршів, як от «Різдво у Сокільці», «Сонет для Війона», «Післякризове безсоння», «Три тополі бачу віддаля», «Мій вірше…», «Нічого надзвичайного не сталося», – прийшла пора міняти імідж поета скандального на імідж поета справжнього! Натуралістично-еротичні модуляції замінити на тонкощі поета-естета, котрий шанує витончене, елегантне, вишукане слово. Певний естетичний прорахунок – використання діалектних лексем (мнясо, ябко, шляк нас не потрафить, розмацьканих, розфляцкати), котрі роблять чудову мову поета дещо «макаронічною» та додають псевдомісцевої колоритності. А навіщо?
У п’яти розділах невеликої книжки автор умістив різностильові вірші: сонети, присвяти, жахливчики, паліндроми, гримаски, скоромовки. Особливий розділ – «Недовірші», тобто вірші незавершені, але, на мій смак, деякі з них вартують уважного прочитання й, відповідно, пошанівку: «Втікаю від марень і спогадів. / А сонцю пора до сповіді / перед туманами, нами, іншими світами…». Золоті слова! Час від часу до сповіді пора не тільки сонцю, чи місяцю, а й поетові Сергію Пантюку разом із читачами!
Надруковано : ЛУ №33-2009,Київська Русь № 5-6 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Джованні Бокаччо. Декамерон. Інтерпретація В. Шкляра."
• Перейти на сторінку •
"Петро Сорока. Знак серця: Денники 2008 року"
• Перейти на сторінку •
"Петро Сорока. Знак серця: Денники 2008 року"
Про публікацію
