Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Джованні Бокаччо. Декамерон. Інтерпретація В. Шкляра.
Смачні перебрехи на сучасний лад , або
Бенкет серед чуми.
Джованні Бокаччо. Декамерон. Інтерпретація В. Шкляра. – К.: Дніпро, 2006. – 104 с.; ілюст.
Насамперед, коротка необхідна довідка: «Декамерон» Дж. Бокаччо – твір світової слави, видатна пам‘ятка новелістики раннього італійського Ренесансу. Композиційний стрижень твору – за десять днів десятеро молодих людей розказують щодня по одній оповідці (Декамерон – грецькою – десятиденник), отже, – 100 новел (новела – з італійської – новини). Надзвичайно важливий гуманістичний акцент ідеї з’яви цього твору – дія відбуваєьбся під час епідемії чуми (1350-1353 рр.).
Про секс сьогодні не пише хіба байдужий і нелюбомудрий, але читати ці вправи шкідливо для душевного здоров’я! У сучасному світі масмедійний образ сексу більше фізіологічний, ніж соціокультурний. Мало хто з нині сущих письменників описує секс (перелюб, «купований гріх» -Д.Кремінь) як порушення норми суспільних відносин, і саме тому, що уявлення про цю норму розпливчасто-туманні й не зовсім точні. Життя, далебі, складніше… У нашому випадку – це красиво, здорово і розкішно. Тут зовсім інші емоції, інші привабливі сили, все зовсім інше, хоча не буду лукавити – вільно говорити на еротичну тему можна тільки на мові переспіву, адже кожен розуміє, що без підтримки Бокаччо це мало би зовсім іншу назву. Із сотні оповідок першоджерела Василь Шкляр «переспівує» тридцять, вибравши новели, де присутній живий еротичний вірус (не читайте, якщо не бажаєте захворіти!).
Це твір специфічного жанру, що не підлягає тиражуванню, органічне поєднання художності та еротики на грані фолу – про спокусу, звабу, принаду гріха, ну і про бісів, звичайно, як же без них! Характерно, що сам Бокаччо в старості каявся, що написав таку неморальну книгу, а Церква у 1559 році її заборонила як таку, що підриває основи релігії та моралі, і можливо, тим самим посприяла її популярності.
У більшості новел присутні анекдотична фабула, тверезий побутовий елемент, життєва безпосередність, уславлення винахідливості, спритності, дотепності, кепкування з солодколюбства старих дідів, глузування над святенництвом попів та монахів, тобто, реальне життя з багатопрофільними характерами та ситуаціями. Важко сказати, котра з них краща! Повторю: письменником інтерпретовані, «переспівані» найхарактерніші новели, де сексуальний бік кохання, тілесного розкошування, втіхи та насолоди сублімується до форми культу земних радощів у найкращих традиціях куртуазної литератури.
Привертає увагу й причаровує експресія мови, що звільнена від усіх табу. Майстерне оперування лексикою, буйноквіття «смачних» мовних знахідок (деколи прозаїчно-натуральних, але без примітивізму) з багатовікової проукраїнської історії, конкретизують і своєрідно інтимізують тексти новел, декорують зображуваний час і простір, творять відповідну смислову атмосферу осучаснення славетного твору. Свідомий артистизм автора переспіву, легкий флер гумору, тонкої іронії, яка в ряді новел переходить у сарказм виразного гоголівського звучання – очищення сміхом, котре можна прирівняти до театрального катарсису, коли й хизування «хуліганським» слівцем доречне, і бадьора емоційність має здоровий глузд.
Кольорові ілюстрації Людмили Корж-Радько тонко стилізовані під манеру італійських живописців Проторенесансу, зокрема, Джотто, Ботічеллі: подовжені фігури, чітка світлотіньова ліпка, домінування охристої фарби та її відтінків для передачі тілесного кольору. Видання без перебільшення – розкішного подарункового ґатунку!
Василеві Шкляреві у творчій сміливості не відмовиш – автор інтерпретації витворив «еротичне диво» прославлення плоті на сучасний лад, і в такий спосіб пожвавив емоційну атмосферу читацького загалу. І ще один, вважаю, важливий аспект, вартий уваги потенційного читача: переспів письменника Василя Шкляра спонукав мене перечитати з насолодою переклад Миколи Лукаша, а далі – пожалкувати про незнання італійської мови і неможливість прочитати «Декамерон» Джованні Бокаччо в оригіналі!
Ось така книжка!
Надруковано : Літературна Україна №28-2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джованні Бокаччо. Декамерон. Інтерпретація В. Шкляра.
Бенкет серед чуми.
Джованні Бокаччо. Декамерон. Інтерпретація В. Шкляра. – К.: Дніпро, 2006. – 104 с.; ілюст.
Насамперед, коротка необхідна довідка: «Декамерон» Дж. Бокаччо – твір світової слави, видатна пам‘ятка новелістики раннього італійського Ренесансу. Композиційний стрижень твору – за десять днів десятеро молодих людей розказують щодня по одній оповідці (Декамерон – грецькою – десятиденник), отже, – 100 новел (новела – з італійської – новини). Надзвичайно важливий гуманістичний акцент ідеї з’яви цього твору – дія відбуваєьбся під час епідемії чуми (1350-1353 рр.).
Про секс сьогодні не пише хіба байдужий і нелюбомудрий, але читати ці вправи шкідливо для душевного здоров’я! У сучасному світі масмедійний образ сексу більше фізіологічний, ніж соціокультурний. Мало хто з нині сущих письменників описує секс (перелюб, «купований гріх» -Д.Кремінь) як порушення норми суспільних відносин, і саме тому, що уявлення про цю норму розпливчасто-туманні й не зовсім точні. Життя, далебі, складніше… У нашому випадку – це красиво, здорово і розкішно. Тут зовсім інші емоції, інші привабливі сили, все зовсім інше, хоча не буду лукавити – вільно говорити на еротичну тему можна тільки на мові переспіву, адже кожен розуміє, що без підтримки Бокаччо це мало би зовсім іншу назву. Із сотні оповідок першоджерела Василь Шкляр «переспівує» тридцять, вибравши новели, де присутній живий еротичний вірус (не читайте, якщо не бажаєте захворіти!).
Це твір специфічного жанру, що не підлягає тиражуванню, органічне поєднання художності та еротики на грані фолу – про спокусу, звабу, принаду гріха, ну і про бісів, звичайно, як же без них! Характерно, що сам Бокаччо в старості каявся, що написав таку неморальну книгу, а Церква у 1559 році її заборонила як таку, що підриває основи релігії та моралі, і можливо, тим самим посприяла її популярності.
У більшості новел присутні анекдотична фабула, тверезий побутовий елемент, життєва безпосередність, уславлення винахідливості, спритності, дотепності, кепкування з солодколюбства старих дідів, глузування над святенництвом попів та монахів, тобто, реальне життя з багатопрофільними характерами та ситуаціями. Важко сказати, котра з них краща! Повторю: письменником інтерпретовані, «переспівані» найхарактерніші новели, де сексуальний бік кохання, тілесного розкошування, втіхи та насолоди сублімується до форми культу земних радощів у найкращих традиціях куртуазної литератури.
Привертає увагу й причаровує експресія мови, що звільнена від усіх табу. Майстерне оперування лексикою, буйноквіття «смачних» мовних знахідок (деколи прозаїчно-натуральних, але без примітивізму) з багатовікової проукраїнської історії, конкретизують і своєрідно інтимізують тексти новел, декорують зображуваний час і простір, творять відповідну смислову атмосферу осучаснення славетного твору. Свідомий артистизм автора переспіву, легкий флер гумору, тонкої іронії, яка в ряді новел переходить у сарказм виразного гоголівського звучання – очищення сміхом, котре можна прирівняти до театрального катарсису, коли й хизування «хуліганським» слівцем доречне, і бадьора емоційність має здоровий глузд.
Кольорові ілюстрації Людмили Корж-Радько тонко стилізовані під манеру італійських живописців Проторенесансу, зокрема, Джотто, Ботічеллі: подовжені фігури, чітка світлотіньова ліпка, домінування охристої фарби та її відтінків для передачі тілесного кольору. Видання без перебільшення – розкішного подарункового ґатунку!
Василеві Шкляреві у творчій сміливості не відмовиш – автор інтерпретації витворив «еротичне диво» прославлення плоті на сучасний лад, і в такий спосіб пожвавив емоційну атмосферу читацького загалу. І ще один, вважаю, важливий аспект, вартий уваги потенційного читача: переспів письменника Василя Шкляра спонукав мене перечитати з насолодою переклад Миколи Лукаша, а далі – пожалкувати про незнання італійської мови і неможливість прочитати «Декамерон» Джованні Бокаччо в оригіналі!
Ось така книжка!
Надруковано : Літературна Україна №28-2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
