Смачні перебрехи на сучасний лад , або
Бенкет серед чуми.

Джованні Бокаччо. Декамерон. Інтерпретація В. Шкляра. – К.: Дніпро, 2006. – 104 с.; ілюст.

Насамперед, коротка необхідна довідка: «Декамерон» Дж. Бокаччо – твір світової слави, видатна пам‘ятка новелістики раннього італійського Ренесансу. Композиційний стрижень твору – за десять днів десятеро молодих людей розказують щодня по одній оповідці (Декамерон – грецькою – десятиденник), отже, – 100 новел (новела – з італійської – новини). Надзвичайно важливий гуманістичний акцент ідеї з’яви цього твору – дія відбуваєьбся під час епідемії чуми (1350-1353 рр.).

Про секс сьогодні не пише хіба байдужий і нелюбомудрий, але читати ці вправи шкідливо для душевного здоров’я! У сучасному світі масмедійний образ сексу більше фізіологічний, ніж соціокультурний. Мало хто з нині сущих письменників описує секс (перелюб, «купований гріх» -Д.Кремінь) як порушення норми суспільних відносин, і саме тому, що уявлення про цю норму розпливчасто-туманні й не зовсім точні. Життя, далебі, складніше… У нашому випадку – це красиво, здорово і розкішно. Тут зовсім інші емоції, інші привабливі сили, все зовсім інше, хоча не буду лукавити – вільно говорити на еротичну тему можна тільки на мові переспіву, адже кожен розуміє, що без підтримки Бокаччо це мало би зовсім іншу назву. Із сотні оповідок першоджерела Василь Шкляр «переспівує» тридцять, вибравши новели, де присутній живий еротичний вірус (не читайте, якщо не бажаєте захворіти!).

Це твір специфічного жанру, що не підлягає тиражуванню, органічне поєднання художності та еротики на грані фолу – про спокусу, звабу, принаду гріха, ну і про бісів, звичайно, як же без них! Характерно, що сам Бокаччо в старості каявся, що написав таку неморальну книгу, а Церква у 1559 році її заборонила як таку, що підриває основи релігії та моралі, і можливо, тим самим посприяла її популярності.

У більшості новел присутні анекдотична фабула, тверезий побутовий елемент, життєва безпосередність, уславлення винахідливості, спритності, дотепності, кепкування з солодколюбства старих дідів, глузування над святенництвом попів та монахів, тобто, реальне життя з багатопрофільними характерами та ситуаціями. Важко сказати, котра з них краща! Повторю: письменником інтерпретовані, «переспівані» найхарактерніші новели, де сексуальний бік кохання, тілесного розкошування, втіхи та насолоди сублімується до форми культу земних радощів у найкращих традиціях куртуазної литератури.

Привертає увагу й причаровує експресія мови, що звільнена від усіх табу. Майстерне оперування лексикою, буйноквіття «смачних» мовних знахідок (деколи прозаїчно-натуральних, але без примітивізму) з багатовікової проукраїнської історії, конкретизують і своєрідно інтимізують тексти новел, декорують зображуваний час і простір, творять відповідну смислову атмосферу осучаснення славетного твору. Свідомий артистизм автора переспіву, легкий флер гумору, тонкої іронії, яка в ряді новел переходить у сарказм виразного гоголівського звучання – очищення сміхом, котре можна прирівняти до театрального катарсису, коли й хизування «хуліганським» слівцем доречне, і бадьора емоційність має здоровий глузд.

Кольорові ілюстрації Людмили Корж-Радько тонко стилізовані під манеру італійських живописців Проторенесансу, зокрема, Джотто, Ботічеллі: подовжені фігури, чітка світлотіньова ліпка, домінування охристої фарби та її відтінків для передачі тілесного кольору. Видання без перебільшення – розкішного подарункового ґатунку!

Василеві Шкляреві у творчій сміливості не відмовиш – автор інтерпретації витворив «еротичне диво» прославлення плоті на сучасний лад, і в такий спосіб пожвавив емоційну атмосферу читацького загалу. І ще один, вважаю, важливий аспект, вартий уваги потенційного читача: переспів письменника Василя Шкляра спонукав мене перечитати з насолодою переклад Миколи Лукаша, а далі – пожалкувати про незнання італійської мови і неможливість прочитати «Декамерон» Джованні Бокаччо в оригіналі!
Ось така книжка!

Надруковано : Літературна Україна №28-2009