Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Аніна рибка
І що тобі оповісти про море, Серце?
Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два. Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті, свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками, з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості. Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром, допливе вона в рай, до інших риб, і спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство…
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?
…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аніна рибка
І що тобі оповісти про море, Серце? Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два. Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті, свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками, з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості. Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром, допливе вона в рай, до інших риб, і спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство…
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?
…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
