ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 Аніна рибка
Образ твору І що тобі оповісти про море, Серце?
Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два. Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті, свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками, з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості. Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром, допливе вона в рай, до інших риб, і спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство…
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?
…




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-07-07 17:05:20
Переглядів сторінки твору 3044
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.342 / 5.5  (5.243 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.824
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Фульмес (Л.П./М.К.) [ 2009-07-08 14:45:44 ]
Розумію... Ото я мала такі посудки і мама мені дозволяла бавитись лише на власному подвір"ї, і не надто поділяти таку радість із колежанками (бо ж розіб"ють або прихоплять, яка буде користь з такого подарунку). Проте ми обживались, одружувались, наші чоловіки приходили додому з роботи обідати з таких посудок, аби потім знову повертатися на роботу. Мій працював пожежником. А який пожежник без пожежі? Ото він зазіз на стрих, прихопив сірники і що там далі було-не знаю, але хвилин за 10 -полум"я, красиві червоні машини, різкі сирени обірвали нашу гру. Я зібрала посудки і почвалала додому, половину таки розгубивши з переляку. Пожежнику, правда, перепало. Головне-ніколи не підводити тих, хто тобі довіряє.
Дякую, Ганно, за історію:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-07-12 16:01:18 ]
На словах «І рибку свою поклала по центру» закінчується «дівчинка і море» і починається «Ганна, і дівчинка і море». ІМХО, звичайно.:)

Абстрагуючись від всюдисущого дядечка Фройда, хочеться іноді запитати новітнє українське і, ширше, європейське письменство: «Діти, а які ще плани свідомості вам відомі?»