Люди добрі, що ж то робиться? Крадуть не те, щоб образи, а дослівно цілі строфи. Нещодавно до моїх рук потрапила збірка трьох авторок „Тройзілля”, видана 2009-го року у Кіровограді. І яке ж було моє здивування, коли в однієї із „поетес” Надійки Гармазій із 25-ти представлених віршів у кількох поезіях я натрапила на відвертий плагіат. Щоб не бути пустослівною наведу для взірця свої поезії і Надійки Гармазій.

Олена Пашук

А весна переношена за середину березня
А весна іще досі страждає нічним енурезом.
Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.


Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці,
Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими
Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця
І на бас обертатись щодня певно досить вже.

Нам до ліжка приносять цей день
з легким присмаком кави,
І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками,
Дайте хоч навесні відчути себе неповією.

збірка „...і німі оплески” 2004р.

Надія Гармазій

Треба, щоб кожній троянді
подарували жінку
Бажано, разом з ліжком,
До якого щоранку приносять каву
І день із закоханим присмаком....

Треба відкрити музеї,
Де збережуть її запах,
Де збережуть її вільність...

2009р. С.77
----------------------------------------------

Олена Пашук

в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки

цікаво з правою чи лівою півкулею

йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів

йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм

йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі

між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла

антологія „13*13”, 2007

***
Надія Гармазій

У своєму ковпаку
Ти так схожий
На того, хто рахує зірки.
Але ж ти – перехожий,
Але ж я – лиш пів суті.
Я – пів жінки, пів всесвіту,
Бо в астронома завжди
Одне око примружене.
І тобі – лише твоє небо.
А я не знаю, яке око нафарбувати
І так – роки...світові.
Бо пів мене – твоя суть.
Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.

2009 С.79

-----------------------------------------------
Олена Пашук

черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній подалася в небо
аби звідти шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
і скільки тебе під шкірою
пальці піаніста
можуть із пляшки дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців

пальці хірурга
можуть перетасувати
смужки на тілі бджоли

а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати

антологія „13*13”, 2007

***
Надія Гармазій


По твоїх пальцях,
Як по зрубу дерева,
Видно,
Скільки тобі років,
Але, чи треба це,
Коли твої пальці
Наосліп тасують смужки
Бджолиного тіла,
Ніколи не помиляючись
У їх безглуздій послідовності

2009 С.84
----------------------------------------------
Олена Пашук

ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків із мокрого шовку

сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком

черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця

посеред будинку
братики зацвіли

2005

***
Надія Гармазій

Є вікна,
У які нічого не можна побачити,
Крім будинку навпроти.
Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
Бо ждуть НІКОГО...
У них забагато часу,
Щоб ждати,
І замало, аби діждатися.
А черепаха завжди привозить його, час,
Тільки невчасно,
Запізно.
Прострочений,
Не придатний до вжитку тими,
Хто дивиться
У вікна
З кімнати
Будинку
Для престарілих...

2009 С.78

Особливо насмішила стаття „Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую :„Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.