ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.07.19 08:38
Боги, навіщо мучите любов`ю?
Чи це уже до смерті не мине?
Здавалося, із серця вирвав з кров`ю
Нарешті почуття оте жахне.

Здавалося… І знову мимоволі
Вишукую загублені сліди.
Й уколами оці сердечні болі,

Ігор Деркач
2018.07.19 07:04
Охоплюю душею    цілий світ
і   подумки    рушаю   у   політ
поза    водойми    гори і моря
де   сяє   ще     поетова    зоря
і     вечорами     пізно    уночі
іще     перекликаються     сичі
його Дніпро Арал і Петербург
у    кондуїт     нотує  

Сонце Місяць
2018.07.19 04:05
убраний в чорний монолог
він розстіба її пальто
& однопартники його
вантажать інший ешелон

.

вона блонд ~ бестія

Микола Соболь
2018.07.18 20:09
Замерло все, листок не шерхотить.
Воліє день умовчати печалі…
У чорнім небі наступає мить –
Грімниця б’є посеред хмар вуалі.

Як блиснула! Ясніше за життя.
Змішався спогад у сльозі та зливі…
В калюжі вигопцьовує дитя,

Марта Январская
2018.07.18 19:51
белыми – а это значит сильной
быть придется, сделав первый ход
на кону – три дольки апельсина
с пачкой сигарет початой «Bond»

храбрости придаст глоточек пунша
выстрел пробки в параллельный мир
и не просто – позарез как нужно

Вікторія Лимарівна
2018.07.18 17:52
Сонце в дорозі, далеко вже схід.
Звичні для нього небесні простори.
Хмари у них визначають кордони:
Змінюють контури, тягнеться слід

Смуги рожевої, наче політ
ПтАха, з якоїсь дивної казки.
Небо вдягає рідкісні маски.

Олександр Сушко
2018.07.18 13:14
Покопирсався донесхочу в носі,
Поспав, поїв (жона зварила плов).
Тепер у ліжку розпускає коси,
Тому писати буду про любов.

Без вихилясів б'ю одразу в лоба,
В коханні побрехеньок не люблю.
Бісексуальна тішиться Європа,

Сонце Місяць
2018.07.18 09:11
картина як є ~
стиглі ружі
буржуазне пристойне тло
& вона типу ~ де ля хтось
він так ніби й нізвідки
служить за
розмову їм гра в тоді що ~
кружеляє мереживо чуйне

Ігор Шоха
2018.07.18 07:26
Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.

У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,

Олександр Сушко
2018.07.17 21:05
Ось і перший дзвіночок - вистукує серце у грудях,
Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.

Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
Ще би жив не тужив,

Марта Январская
2018.07.17 20:05
нет, не впрягусь никогда, друзья,
в общий поэтов плуг…
где пролегает моя стезя? –
там, где сам чёрт мне – друг!

не заработаю я гран-при,
премий – прими в расчёт!
в общей игре буду вне игры –

Богдан Манюк
2018.07.17 17:25
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах

Олексій Кацай
2018.07.17 12:42
Дюни на Марсі
точить піщана буря.
Чутно сигнали.
Наче кує зозуля.
Це маячок
працює на всюдиході
у каламутній
і вохряній безодні.

Тетяна Левицька
2018.07.17 09:51
Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені

Олександр Сушко
2018.07.17 09:01
В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.

Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,

Ігор Шоха
2018.07.17 07:33
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.

І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Редчиць (1949) / Поеми

 ДРЕВЛЯНСЬКИЙ КНЯЗЬ
"Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Древлянську землю.
І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зіткнулись війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями своїми в город, що зветься Вручий.
А був міст через рів до воріт городських, і (люди) давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, подавили (тут) і коней, і людей..."
Літопис руський, 977 рік.


1

Моя древлянська земле, сивокоса,
Дозволь схилити серце і чоло.
Я вдосвіта піду на сині роси,
Де б'є тисячолітнє джерело.

Мій рідний Овруч - Вручий сивочубий
Красується на сонячній горі.
Його ще змалку щиро кожний любить,
І я тут усміхався до зорі.

І я бродив у пралісах ранкових,
Як трави не вклонялися грозі.
Ось тут, де вишумовує діброва,
На ловах зустрічалися князі.

Але про них ще рано говорити,
Не визріли ще думи й почуття.
І я несу минувшині ці квіти,
Слова ці щирі з правдою життя.

Бо істина завжди мені дорожча,
Її, немов зіницю, бережу.
Під стягами гуде й вирує площа,
За істину приймаючи олжу...

А ти цвіти, о земле стоголоса,
І не зазнай наруги і руїн.
Моя душа наснажилася в росах, -
І слухає твій оксамитний дзвін.

Його щоденно слухали древляни,
Що зроду не вклонялись ворогам.
Пішли століття воями в тумани -
Святу цю землю залишили нам.

Я вдосвіта піду на сині роси,
Де б'є тисячолітнє джерело.
Моя древлянська земле, сивокоса,
Дозволь схилити серце і чоло.

Дозволь тебе, о рідна, запитати
Про мужніх тих володарів-князів...
Це ж їхні вої, вийшовши на чати, -
Вогнем сердець палили ворогів.

Земля говорить травами до мене,
Ідуть назустріч велетні-дуби.
І я, немов Мойсей, благословенний -
Молю Творця за неї щодоби.

Я простягаю руки аж до неба,
І знову притискаю до грудей.
О, рідна земле,- хочу, щоб до тебе -
Не доторкнувся жодний фарисей.

А їх же розплодилося багато,
Хай сонце волі спалить всіх заброд!
Завжди настигне ворога розплата,
Як житиме у єдності народ.

О Русь моя, колиско яворова,
Ділю з тобою радість і печаль.
Звучить у серці пісня калинова -
Під голубий і сонячний рояль.

Дивлюсь і надивитися не можу -
Така мені ти люба й дорога.
Пробач, якщо тебе я розтривожу,
Бо до синів - ти не завжди блага.

Ну, хто не хоче бути вік блаженний,
Купати душу в ласці і добрі?
Ти наяву і в снах приходь до мене,
Лише тебе чекаю на зорі.

Постукай у моє вікно так тихо,
Щоб недруг не почув і не прийшов,
Щоб завидюще не проснулось лихо,
Щоб я повік чуттям не охолов...

Хай щезне цей гіркий, полинний смуток,
Що заливає серця береги...
О, як я хочу голос твій почути,
І запалати полум'ям жаги!

Моя душа від болю не осліпла,
Лише загартувалась, ніби сталь, -
Веде мене до істини і світла,
Де пролягла - життєва магістраль...

Моя древлянська земле, сивокоса,
Дозволь схилити серце і чоло,
В моїй душі цвітеш ти, стоголоса,
Їй росами загоївши крило.

Я знову п'ю ці роси кришталеві,
Де пралісів зелена таїна,
І в глибині я бачу дивне мрево -
У папороті спить прадавнина...

Її я хочу словом розбудити,
Хоч пам'ятаю блиск і дзвін меча,
Привести хочу в світ цей розмаїтий
Із княжої дружини сурмача.

Йому скажу я : "О, сурмаче княжий,
Збери, прошу, докупи мій народ, -
Нехай твоя сурма йому розкаже
Про шлях до волі і біду незгод..."

Отак я мислив на лісній поляні,
Котила Норинь тихий шепіт хвиль,
Віки мовчали про те поле брані,
І, наче спогад, вився дикий хміль.

У житі квітли росяні блавати,
Мабуть, цей квіт любив з дитинства князь,
І теж йому хотілось прочитати
Посеред ночі цю небесну в'язь...

Олег, син Святослава наймолодший,-
Тут на землі древлянській князював,
І цей наказ виконуючи отчий,
Не обминав ні лісу, ні заплав.

Бо часто він ходив на полювання,
І князя кожний птах і нелинь знав.
На ловах він єдине мав бажання -
Забути гіркоту князівських справ.

Князь не любив, як в княжі володіння
Чужак заходив нагло, ніби вовк.
І душу затягало хмаровиння,
Немовби хтось її громами товк.

А може, то була така гординя,
Що князеві тривоги додала.
Його манила ця пора осіння,
А ще душа невтомна, як бджола...

І мчали вдвох із братом Ярополком,
Як вихори, попереду дружин,
Стелилися тумани білим шовком,
Ховалися птахи серед ожин...

Раніше це було, коли ще Люта
Князь у древлянськім лісі не зустрів,
І злість у нім не спалахнула люто,
Як блискавка, не вдарила між брів.

Це трапиться пізніше - і боярин
Впаде, смертельно ранений, в траву,
А князь Олег, метнувши погляд ярий, -
Промчить алюром не одну верству...

Про що тоді він думав - не збагнути...
Лише Творець читав його думки,
Що вимучили душу, ніби пута,
Коли спіткнувся кінь біля ріки...

*Лют - син Свенельда, старшого боярина Святославової дружини, котрий помщаючись за сина, підмовив Ярополка, щоб він відібрав у брата древлянську землю...


2
Вчинив жорстоко князь Олег із Лютом,
Бо Лют занадився в багатий ліс.
І помста кров труїла, як отрута, –
Мабуть, Свенельду шепотів сам біс:

“Помстись!.. Помстись Олегові за сина,
Ти князю смертю злою відплати!.."
Мовчав Свенельд і думав не хвилину,
В лихій уяві бачив два хрести…

Був Ярополк на київськім престолі,
Свенельд його щоденно зустрічав.
І приховавши почуття та болі,
За ним ходив підступний, мов удав.

Бо він давно свою побачив жертву,
І добре знав – ще прийде його час…
І князь древлянський мусить люто вмерти, –
Про це сказав йому таємний глас.

А Ярополк відмахувавсь від нього,
Коли Свенельд хвалив древлянський край.
Та князя заманила ця дорога,
Що привела до пекла, а не в рай.

Зійшлися вої у смертельнім герці,
Над полем закружляло вороння…
І туга каменюкою на серце
Лягала багатьом посеред дня.

Не встояла Олегова дружина,
І кинулися вої – хто куди…
Неслася через міст людей лавина,
І поміж ними князь, як смерть, блідий.

Іржали коні, як зривались з мосту,
Кричали люди, падаючи в рів.
Була там смерть хазяйкою – не гостем,
Тримаючи косу напоготів.

І князь Олег у рейвасі людському
Всю ніч лежав, немов звичайний смерд.
Топталися по ньому ще живому,
Як зупинилась біля нього смерть.

Не взнати, що вона його спитала,
І не почути, що князь відповів.
Немов людина, застогнав десь чалий,
А князь прошепотів лиш кілька слів…

3

Згадав уранці Ярополк про брата,
Бо раптом голос крові він почув.
Шукав Олега скрізь, немов затятий,
В його душі, мабуть, відбувся зсув.

Умить гора ворожості змаліла
Й пропала зовсім, ніби й не було.
Він щиро каявсь, але запізніло, –
У древі роду – зяяло дупло…

І кидавсь Ярополк на всенькі боки,
Допоки в серці вистачило сил.
Знайшли Олега в полудень високий –
Аж під горою захололих тіл.

Заплакав князь над князем – рідним братом,
У розпачі припавши до грудей.
А віддалік стояв Свенельд пихатий,
Сховавши радість у глибінь очей.

“Це ти хотів Олегової смерті!..” –
Від болю стрепенувся Ярополк.
Свенельд мовчав… “Скоріше б, княже, вмер ти…” –
В’язав думки, бо не хмелився толк.

Земля древлянська прийняла Олега,
У Вручиї похований був князь.
Над ним схилились вічні обереги,
А в синім небі пролітав свіязь…
1997

Зб.”Древлянський князь”(2000).





Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-09-12 03:18:05
Переглядів сторінки твору 8289
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.884 / 5.5  (5.096 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.835 / 5.5  (5.015 / 5.46)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2014.06.01 17:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2010-04-24 18:04:53 ]
До речі, у моїх коефіцієнтах чимало неточностей...
Це звичайна формальність...
А рейтинги? У початківця вищі, ніж у професіоналів...
Дивина та й годі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-24 21:26:07 ]
Пане Іване, тут повинна бути чиста математика, і ми постійно перевіряємо, коли є змога - на менших текстах - і нині неначе все точно рахується.

А щодо рейтингів - то тут завжди помітна якась динаміка, але здебільшого, за певний час все стає на свої місця.
Хоча, як на мене, не кожен професіонал обов'язково є хорошим поетом, але професіонали в нас, в основному, у групі зі статусом R, R1, R2 а початківці - в "Любителях Поезії", тобто це - різні вимоги, різні рівні, часом не співмірні.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-26 16:04:16 ]
Зараз перегляну пораховане вами!
Пане, Іване, безумовно, якщо ви наполягатимете, скажете, що декілька разів порахували тут у ручному режимі коефіцієнт прозорості, і він інший, аніж оте вказує програма, то і адміністрація перерахує все вручну.

Але давайте почнемо з меншого, підкажіть будь-ласка, хоча б одну строфу, де є різниця між результатами автоматичного підрахунку і вашим, вручну. Для цього використовуйте, наприклад, "нову публікацію" і публікування построфно.

Щодо самодіяльності, то це не зрозуміло. Цей сайт суцільна самодіяльність. :)

Але щодо коефіцієнта прозорості, пане Іване, погляньте на відповідні коефіцієнти не поетичних творів, наприклад, аналітика Євгена Маланюка
" Історія. ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ"
http://maysterni.com/publication.php?id=40205

Без особливої праці над милозвучністю - коефіцієнт 0.768. Себто, природна якість вільного викладу українською мовою у переважної більшості авторів завжди вище за 0,75.

Думаю, що і поетична мова не повинна уступати прозовій, правда? Інакше, напевно, можна говорити про якісь проблеми.
Тобто цей коефіцієнт (прозорості) відразу повідомляє те, що авторська свідомість не готова сприйняти?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-26 16:42:09 ]
Ось я щойно вручну перерахував 4 і 5 строфу заключної вашої (ІІІ) частини.
У мене вийшло, що голосних 42 і там і там, а ось приголосних (окрім "ь") - 68 (4 строфа) і 64 (5 строфа).
Отже 4 строфа 42:68=0,618 ( у вас 0.724)
5 строфа 42:64=0,656 ( у вас - 0.777)

По-друге, як виявилося, система рахує загальне для тексту співвідношення приголосних і голосних, а не яка в середньому прозорість строфи твору.
Тому, якщо ми просумуємо коефіцієнти прозорості останніх ваших шести строф і поділимо на шість, то це буде (0,700) не той результат (бо різна кількість букв у кожній строфі).
Система рахує загал, і загальне співвідношення для ІІІ частини виходить 0,694

Отже все точно, програма наразі, схоже, не помилилася.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Алла Грабинська (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-02 18:53:45 ]
Пане Іване, глибоко вражена Вашим "Древлянським князем"!!!