ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.04.19 21:32
Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Тримати і у вічність їх нести
Так важко їй від болю.Час недремний

Оберігає воїв, що з могил
Уже ніколи на коней не скочуть.
Бо віддали життя і стільки сил

Любов Бенедишин
2019.04.19 18:27
Пригадаю - і світ мені світиться,
і бентежить душі тихе озеро.
Як же нам пощастило зустрітися
в цьому безмірі: Часу і Простору?

Впала зірка. Скотилася жеребом
у бажання моє незагадане...
Пахне спогад тюльпанами й березнем,

Адель Станіславська
2019.04.19 18:25
Кажуть, вибір до двох спростився...
Кажуть, вибору в нас нема.
Хоч би з Неба Христос спустився,
бо надворі така зима
серед цвіту весни,
аж страшно...
...Вербний хід і осанни спів...
Українонько горопашна,

Тетяна Левицька
2019.04.19 13:59
Сповіддю спокутувала гріх,
з молитвами протяг тихо хлипав.
Теплі сльози крапали до ніг,
- Я люблю чужого чоловіка!

Ніжності не пити із лиця -
чуйний, зорепадний, білий сокіл.
Не зривай горіха  до вінця

Віктор Кучерук
2019.04.19 10:42
Коли розвіються тумани
І зникнуть запахи весни, –
Про мене згадувати стане
Хтось несподівано сумний.
І не очікувано буде
Звучати чийсь далекий спів
Про щем посіяний у грудях
Весняним чудом почуттів.

Ніна Виноградська
2019.04.19 09:11
Впускаємо троянського коня
У дім наш, у світлицю, в серце й душу.
Щоб вже не знати спокою ні дня,
Розшукуючи в океані сушу.

Бо хтозна, що чекає нас тепер,
Тож балансуєм між війною й миром.
Живеш сьогодні, а назавтра – вмер,

Олександр Сушко
2019.04.19 08:14
Який же цей чудовий світ!
Достоєн полотна і вірша!
... Упав у грязь пахучий плід -
На тин дружок садок мій ріже.

Шляхами з товченого скла
Ступаю босою ногою.
А юнь безхмарною була,

Микола Дудар
2019.04.18 23:12
Я бачив Смерть. Вона була звичайна
Увічлива, спокійна… без емоцій
Відмовилась було від мого чаю
Мовляв, колись… але не в цьому році
Я задивлявсь в ЇЇ глибокі очі…
Крутилось коліщатко кінострічки
Було у Ній приємне і пророче…
І небо, океан… можливо

Світлана Ковальчук
2019.04.18 21:44
Се подих слова.
Дерево - як тіло,
сухе, і тепле,
і пропахле глицею.
А ще душа,
до сповіді доспіла,
а ще ті сосни,
що старими птицями

Сергій П'ятаченко
2019.04.18 21:13
Завдання птахів нагадати нам вкотре про вирій.
Завдання весни – це, як мінімум, вчасно прийти.
І взяти на облік зимові хвороби й зневіри,
Під звіт всім роздати по дрібці жаги й теплоти.

Стоїть березіль, мов лелека, в снігу по коліна.
Під снігом ще

Віктор Кучерук
2019.04.18 20:25
Тобі подобається світло...
Мене приваблює пітьма
Тим, що від яблуньок розквітлих
І тіні жодної нема.
Тебе завжди лякає вітер…
Мене гнітить одвічно штиль
Тим, що проросле зерня літер
В рядки кидаю без зусиль.

Ігор Герасименко
2019.04.18 17:49
І мечами, і свічками кличете:
"З криці й висі принципи візьми!"
Пізно, милі білопінні грицики,
білолиці лицарі весни!

Ви, напевно, зиму всю батрачили,
та зусилля не в пусту потрачені
на роботу й квітоінститут,

Юрій Лях
2019.04.18 13:44
Холодний Яре, ворог на порозі!
Скажи, у час, коли вогонь пала,
Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
Що приблукала в нашому обозі,
Та в битви час нам в зашпори зайшла?

Як нам не вибрать замість отамана,
Що супротив орди удар тримав,

Ніна Виноградська
2019.04.18 10:09
Зашифрований час у великому місті,
Кожен день боротьба у собі і з собою.
Тільки істина вся у зеленому листі!
Не завжди переможцем виходим з двобою.

Те, що нині цвіте – відцвітає навіки,
Буде зав’язь чи ні, нам оте невідоме.
У чеканні проходить жит

Тетяна Левицька
2019.04.18 08:37
Не личить бабці Ганні
співати про любов!
У роті зуб останній 
і любий в даль пішов,
і пелюшки на плоті
зітліли вже давно,
і хризантеми жовті -
життя просте руно.

Олександр Олехо
2019.04.18 08:07
Ми хочемо правди, обравши оману?
Шеренги затятих гримлять в барабани…
Ми хочемо ладу у дикому полі?
На рани минулі насиплемо солі…
Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
У сонному небі погасли сузір’я…
Ми хочемо пісні, джерельного слова?
Шансон ріже вух
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Галина Пагутяк. Урізька готика
Образ твору Танцюючі саламандри

Галина Пагутяк. Урізька готика:Роман. – К.: ПП «Дуліби», 2009. – 352 с. (Склянка крові з льодом).

«Дідич мав свої стосунки з вогнем: він не довіряв йому. Ніколи не ворушив дрова у печі… не дивився, присівши навпочіпки, як у вогнистому отворі танцюють саламандри».


Сучасний український прозаїк Галина Пагутяк давно відома широкому колу читачів. Її творчість привертає увагу насамперед оригінальністю художнього бачення. Це письменниця певного соціального і духовного клімату. Саме тому кожна нова книга авторки – це розкриття, виявлення нових, раніше незнаних граней людського буття.

Роман «Урізька готика» – явище складне, неоднозначне. Безсумнівно, авторка занурюється в напівзабутий світ минулого. Дія роману відбувається десь наприкінці ХІХ століття в невигаданому селі Уріж, що знаходиться 93 км від Львова, 6 км від Нагуєвич, рідного села Івана Франка. Остання географічна обставина вельми важлива, адже першопоштовхом написання твору був маловідомий нарис Івана Франка «Спалення опирів у селі Нагуєвичах у 1831 році», у якому використані спогади очевидців, записані Іваном Франком дослівно. Уріж – рідне село письменниці, де дотепер збереглися традиції, звичаї, легенди ще з передхристиянських часів, а також віра в потойбічний світ і покуту за вчинки у земному житті – один із головних постулатів християнства. Цей гримучий коктейль етнографічних, міфологічних, філософських, романтичних моментів – основа подій роману, що відбуваються на межі реальності й містики.

Опирі – живі люди, не вампіри, але зустріч із ними приносить смерть: «Зрештою, опир не для того, щоби погорджувати хрестом, а щоб здобувати силу з усього, що трафляється: землі, води, з дерев, звірини і людей. Найбільшу силу давала людська кров, але брати її можна було лише в крайньому випадку (…)Як хто вертався додому поночі, опирі й опириці напускали на нього блуд, аби не зміг знайти кладки, а тоді сідали на плечі й змушували себе нести через воду. Після того сарака вмирав до трьох днів, або лишався калікою». Щоби вберегтися від біди, опирів спалювали, про що, власне, йдеться в нарисі Івана Франка: «Взяли вони насамперед Вольчака…скували йому руки й ноги залізними путами…присилили до них ланцюг довгий та й бух його в терновий огонь, а два хлопи тягнуть ланцюгом через огнище на другий бік… –Признавайся! …І пхнули його другий раз у огень, і знов ланцюгом тягнуть…» – переплетіння вигадки з реальністю, від чого реальність постає гранично яскравою, пластичною, виразною й справляє на читача сильне враження.


В одному інтерв’ю («Тернопільський оглядач» № 28, 2008) письменниця зізнається: «У мене найбільше бажання – поїхати десь у Журавне і лягти собі в траву на березі, де зливаються Дністер і Свіча, і забути про все, що є , що було і що мене чекає. І тоді я справді зникну, щоб мене ніхто не знайшов… Ось чому я дуже люблю японську культуру, приймаючи її усю, стару й нову… Коли читаєш Мурасакі Сікібу чи Харукі Муракамі, то розумієш, якою варварською, грубою є вся західна культура…». Ці слова привідкривають завісу над творчими принципами Галини Пагутяк. Композиція роману складається з 10-ти глав, переважна більшість яких мають незвичні для європейської традиції назви: Втома, Знудження, Неспокій, Відрада, Терпіння, Ураза, Розпач, Гіркота. Кожен тематичний розділ відкриває щось нове, або потверджує відоме з давніх давен. Письменниця творить поліфонію гри і міфу, прагне створити своєрідний апокаліптичний світ, де використовуючи експеримент, поширює принципи східної філософії та культури на сучасне мислення.

Серія «Склянка крові з льодом», в якій вийшов роман «Урізька готика» – це «містичні детективи-трилери, призначені збуджувати у читача стан наростаючої тривоги, напруженого очікування. Герої втрапляють у химерні події, їм постійно загрожує незрозуміла небезпека…» – повідомляє видавнича анотація. У романі доволі загадкових і страшних епізодів. Вони тримають читача в напрузі, творять той настрій, коли хочеться пошвидше дізнатися, що ж буде далі, як розгорнуться події. Але не все так просто. Сюжет для авторки – не самоціль. Насамперед її цікавлять душевні порухи й спонуки людини, чистота помислів і діянь, і відповідно, почуття відповідальності перед пращурами та нащадками за тотальне забруднення душі. Це – спроба ввести зацікавленого читача у час, пронизаний еклектикою, зламами, ілюзіями, прозріннями, злетами й падіннями…Це – спроба дослідити причини і наслідки сумнозвісної української амбівалентності. Це – надзвичайно болісне відчування нестерпного призвичаєння аж у мірі, що породжує легкість смертного марева. Це – зосередженість на загостренні погляду, характерне для галюцинованої свідомості, проникнення в приховану натуру людини. Лише духовність дає змогу особистості через засвоєння світу знайти шлях до самої себе – майстерно доводить словами свого роману Галина Пагутяк. Авторка вводить читача у світ авторських медитацій, філософського осмислення різноманітних пластів нашого багатовимірного Буття – як реальних, так і сюрреальних.

Проза авторки схожа на високу поезію. Зі сторінок роману постає зрілий автор зі своїм світобаченням, тонким сприйняттям життя, але насамперед, Галина Пагутяк – вдумливий філософ, залюблений у своєрідність, неповторність і красу світу. Правда, її своєрідне мислення, свобода і розкутість у володінні матеріалом, бажання відкрити, знайти, виявити, новий, незвичний аспект якоїсь дії, трошки підводить письменницю – враження, що авторка загралась у містифікації з тими опирями, і внаслідок заплуталася – хто ж насправді опир, а хто – ні: «кожна людина складається ніби з двох осіб, трохи темнішої і трохи світлішої, бо це потрібно для життя, це спосіб пристосування».

У стилістиці роману чути відзвуки камерної музики пізнього модерну, і разом із тим, відчутний вплив традицій українського бароко. Письмовій манері прозаїка властиві як трагізм, образна символіка, так і цілісна в усіх компонентах мова, що причаровує шанувальників її творчості трунком галицького шарму.

Роман написаний образно і разом із тим, як ґрунтовне наукове, психологічне дослідження, в деякому сенсі – художнє полотно зниклої епохи. Галина Пагутяк – письменниця свідомої, умислено підкресленої зашифрованості. Людина приречена на самотність. Опирі – маски людей, які прагнуть приховати, притаїти своє істинне обличчя, щоби стороннім до їх душі було зась! Але виходить навпаки – під маскою ховається істинна суть людини, часом неприваблива, а то й страшна. Персонаж, одягнувши маску опиря, обертається на насильника. Злочини анонімні, злочинця нема – маска! Але чи ж такий вже далекий цей вигаданий світ від нашої з вами дійсності?! Роман – прозора алегорія внутрішньої невлаштованості, остраху перед майбутнім. Острах загубити навіть той мізер, яким володієш сьогодні, примушує нас робити відчайдушні спроби знайти опору в житті, чи то в релігії, чи то в родині, чи то в жертвенному служінні ідеї, чи то в паралельному світі, де панують опирі і танцюють вогненні саламандри.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-10-07 18:30:44
Переглядів сторінки твору 5679
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.926 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.03.27 16:02
Автор у цю хвилину відсутній