Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Іншомовна поезія
Sonnets I-V
I.
Whilst getting used to words, as to a dungeon,
I muse. Like ashes in a hearth or swishes,
remembrance makes a shroud of paper grungy.
Some thoughts die burst in inks and some are wishes.
They spread out widely as lianas’ branches,
inlaid in lines, like skin on lasts in stitches.
And maybe Peace becomes the one who stanches…
Your spear is welcomed as the word that preaches.
The sky is out of wearing a straitjacket.
I hear some native voice. It is escaping
and fondling rhymes till they replete with glosses.
It flows down in the tears to find two brackets
between the “losing hopes” and “being happy”.
The thoughts are broken up, as knees on crosses.
21 July 2009
II.
The thoughts are broken up, as knees on crosses,
and solar plexus is my spirit’s prison.
All roads with ancient pain are closed, and losses
prolong to paint between the eyebrows reasons.
No wind could bring a balsam for the roses,
for they are cut to wilt. What makes you listen
to how departing moments break to clauses,
to phrases, words, and something warm as pleasing?
An eye is hosting planetary rallies,
but step inside liaised with love and courage
to catch the severed light and self-reflection.
A check-mark on my left side meant for sally.
It’s time to conquer blues and narrow forage,
words nail the sole of firmament with passion.
13 August 2009
III.
Words nail the sole of firmament with passion,
cross-weaving nights with comets’ shiny laces.
They push through holes the solar supplications
and use long prowls for cosmoses’ shoe-spacing.
The stairs are chirpy, leading to Gazebo
where angels of the death, who hook libretto
with savors of nocebo and placebo.
I could descry in pails the splashing ghettos.
A bit up high – the roof is made of chosen,
who earned the place though agonies and sages.
The vane controls all winds, they love to crumble.
Blow molding news, as always, taste ambrosian.
Since eyelids shut by silhouettes of angels
feel oxygen starvation. Cosmos mumbles.
11 September 2009
IV.
Feel oxygen starvation. Cosmos mumbles
when hands of Atlas are too numb from stiffness.
The hauberk of the stormy cloud with rumbles
slips off his back. I am the only witness
how skies sit down and sift the gloom thought pebbles.
They long for long and earthy games with sleekness
of clammy body laid with hopes to cobble
the lonely heart. To heave a sigh with meekness
the body, drop-by-drop, unwraps the bosom,
concealed in tided lips of ocean’s ceiling.
Such way, ballades are wishful for rhymed music,
such way the timbre of the bell would pass on
the gossips of the wilted day in lilies.
The sonnet lights the written scene for musing.
18 September 2009
V.
The sonnet lights the written scene for musing.
A spider’s web gets pregnant with piñatas
of rain drops where the stars are jolted cruisers.
The moments breathe as universal strata
keep losing tracks of all galactic fuses,
claim victories o’er solar light armadas.
The wind smokes chimney pipes, drinks echo’s smoothies
where love starts journeys chirping through cicadas.
She turns to white in mothers’ breasts as timers,
forgets for everything except the wa-wa
and tries to put the cries deep down in cradles.
The spiders are lung-weavers for a summer.
Their web, when torn, set aimlessly to travel
such as forsaken words in endless fables.
9 October 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Sonnets I-V
I.Whilst getting used to words, as to a dungeon,
I muse. Like ashes in a hearth or swishes,
remembrance makes a shroud of paper grungy.
Some thoughts die burst in inks and some are wishes.
They spread out widely as lianas’ branches,
inlaid in lines, like skin on lasts in stitches.
And maybe Peace becomes the one who stanches…
Your spear is welcomed as the word that preaches.
The sky is out of wearing a straitjacket.
I hear some native voice. It is escaping
and fondling rhymes till they replete with glosses.
It flows down in the tears to find two brackets
between the “losing hopes” and “being happy”.
The thoughts are broken up, as knees on crosses.
21 July 2009
II.
The thoughts are broken up, as knees on crosses,
and solar plexus is my spirit’s prison.
All roads with ancient pain are closed, and losses
prolong to paint between the eyebrows reasons.
No wind could bring a balsam for the roses,
for they are cut to wilt. What makes you listen
to how departing moments break to clauses,
to phrases, words, and something warm as pleasing?
An eye is hosting planetary rallies,
but step inside liaised with love and courage
to catch the severed light and self-reflection.
A check-mark on my left side meant for sally.
It’s time to conquer blues and narrow forage,
words nail the sole of firmament with passion.
13 August 2009
III.
Words nail the sole of firmament with passion,
cross-weaving nights with comets’ shiny laces.
They push through holes the solar supplications
and use long prowls for cosmoses’ shoe-spacing.
The stairs are chirpy, leading to Gazebo
where angels of the death, who hook libretto
with savors of nocebo and placebo.
I could descry in pails the splashing ghettos.
A bit up high – the roof is made of chosen,
who earned the place though agonies and sages.
The vane controls all winds, they love to crumble.
Blow molding news, as always, taste ambrosian.
Since eyelids shut by silhouettes of angels
feel oxygen starvation. Cosmos mumbles.
11 September 2009
IV.
Feel oxygen starvation. Cosmos mumbles
when hands of Atlas are too numb from stiffness.
The hauberk of the stormy cloud with rumbles
slips off his back. I am the only witness
how skies sit down and sift the gloom thought pebbles.
They long for long and earthy games with sleekness
of clammy body laid with hopes to cobble
the lonely heart. To heave a sigh with meekness
the body, drop-by-drop, unwraps the bosom,
concealed in tided lips of ocean’s ceiling.
Such way, ballades are wishful for rhymed music,
such way the timbre of the bell would pass on
the gossips of the wilted day in lilies.
The sonnet lights the written scene for musing.
18 September 2009
V.
The sonnet lights the written scene for musing.
A spider’s web gets pregnant with piñatas
of rain drops where the stars are jolted cruisers.
The moments breathe as universal strata
keep losing tracks of all galactic fuses,
claim victories o’er solar light armadas.
The wind smokes chimney pipes, drinks echo’s smoothies
where love starts journeys chirping through cicadas.
She turns to white in mothers’ breasts as timers,
forgets for everything except the wa-wa
and tries to put the cries deep down in cradles.
The spiders are lung-weavers for a summer.
Their web, when torn, set aimlessly to travel
such as forsaken words in endless fables.
9 October 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
