Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Іншомовна поезія
Sonnets I-V
I.
Whilst getting used to words, as to a dungeon,
I muse. Like ashes in a hearth or swishes,
remembrance makes a shroud of paper grungy.
Some thoughts die burst in inks and some are wishes.
They spread out widely as lianas’ branches,
inlaid in lines, like skin on lasts in stitches.
And maybe Peace becomes the one who stanches…
Your spear is welcomed as the word that preaches.
The sky is out of wearing a straitjacket.
I hear some native voice. It is escaping
and fondling rhymes till they replete with glosses.
It flows down in the tears to find two brackets
between the “losing hopes” and “being happy”.
The thoughts are broken up, as knees on crosses.
21 July 2009
II.
The thoughts are broken up, as knees on crosses,
and solar plexus is my spirit’s prison.
All roads with ancient pain are closed, and losses
prolong to paint between the eyebrows reasons.
No wind could bring a balsam for the roses,
for they are cut to wilt. What makes you listen
to how departing moments break to clauses,
to phrases, words, and something warm as pleasing?
An eye is hosting planetary rallies,
but step inside liaised with love and courage
to catch the severed light and self-reflection.
A check-mark on my left side meant for sally.
It’s time to conquer blues and narrow forage,
words nail the sole of firmament with passion.
13 August 2009
III.
Words nail the sole of firmament with passion,
cross-weaving nights with comets’ shiny laces.
They push through holes the solar supplications
and use long prowls for cosmoses’ shoe-spacing.
The stairs are chirpy, leading to Gazebo
where angels of the death, who hook libretto
with savors of nocebo and placebo.
I could descry in pails the splashing ghettos.
A bit up high – the roof is made of chosen,
who earned the place though agonies and sages.
The vane controls all winds, they love to crumble.
Blow molding news, as always, taste ambrosian.
Since eyelids shut by silhouettes of angels
feel oxygen starvation. Cosmos mumbles.
11 September 2009
IV.
Feel oxygen starvation. Cosmos mumbles
when hands of Atlas are too numb from stiffness.
The hauberk of the stormy cloud with rumbles
slips off his back. I am the only witness
how skies sit down and sift the gloom thought pebbles.
They long for long and earthy games with sleekness
of clammy body laid with hopes to cobble
the lonely heart. To heave a sigh with meekness
the body, drop-by-drop, unwraps the bosom,
concealed in tided lips of ocean’s ceiling.
Such way, ballades are wishful for rhymed music,
such way the timbre of the bell would pass on
the gossips of the wilted day in lilies.
The sonnet lights the written scene for musing.
18 September 2009
V.
The sonnet lights the written scene for musing.
A spider’s web gets pregnant with piñatas
of rain drops where the stars are jolted cruisers.
The moments breathe as universal strata
keep losing tracks of all galactic fuses,
claim victories o’er solar light armadas.
The wind smokes chimney pipes, drinks echo’s smoothies
where love starts journeys chirping through cicadas.
She turns to white in mothers’ breasts as timers,
forgets for everything except the wa-wa
and tries to put the cries deep down in cradles.
The spiders are lung-weavers for a summer.
Their web, when torn, set aimlessly to travel
such as forsaken words in endless fables.
9 October 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Sonnets I-V
I.Whilst getting used to words, as to a dungeon,
I muse. Like ashes in a hearth or swishes,
remembrance makes a shroud of paper grungy.
Some thoughts die burst in inks and some are wishes.
They spread out widely as lianas’ branches,
inlaid in lines, like skin on lasts in stitches.
And maybe Peace becomes the one who stanches…
Your spear is welcomed as the word that preaches.
The sky is out of wearing a straitjacket.
I hear some native voice. It is escaping
and fondling rhymes till they replete with glosses.
It flows down in the tears to find two brackets
between the “losing hopes” and “being happy”.
The thoughts are broken up, as knees on crosses.
21 July 2009
II.
The thoughts are broken up, as knees on crosses,
and solar plexus is my spirit’s prison.
All roads with ancient pain are closed, and losses
prolong to paint between the eyebrows reasons.
No wind could bring a balsam for the roses,
for they are cut to wilt. What makes you listen
to how departing moments break to clauses,
to phrases, words, and something warm as pleasing?
An eye is hosting planetary rallies,
but step inside liaised with love and courage
to catch the severed light and self-reflection.
A check-mark on my left side meant for sally.
It’s time to conquer blues and narrow forage,
words nail the sole of firmament with passion.
13 August 2009
III.
Words nail the sole of firmament with passion,
cross-weaving nights with comets’ shiny laces.
They push through holes the solar supplications
and use long prowls for cosmoses’ shoe-spacing.
The stairs are chirpy, leading to Gazebo
where angels of the death, who hook libretto
with savors of nocebo and placebo.
I could descry in pails the splashing ghettos.
A bit up high – the roof is made of chosen,
who earned the place though agonies and sages.
The vane controls all winds, they love to crumble.
Blow molding news, as always, taste ambrosian.
Since eyelids shut by silhouettes of angels
feel oxygen starvation. Cosmos mumbles.
11 September 2009
IV.
Feel oxygen starvation. Cosmos mumbles
when hands of Atlas are too numb from stiffness.
The hauberk of the stormy cloud with rumbles
slips off his back. I am the only witness
how skies sit down and sift the gloom thought pebbles.
They long for long and earthy games with sleekness
of clammy body laid with hopes to cobble
the lonely heart. To heave a sigh with meekness
the body, drop-by-drop, unwraps the bosom,
concealed in tided lips of ocean’s ceiling.
Such way, ballades are wishful for rhymed music,
such way the timbre of the bell would pass on
the gossips of the wilted day in lilies.
The sonnet lights the written scene for musing.
18 September 2009
V.
The sonnet lights the written scene for musing.
A spider’s web gets pregnant with piñatas
of rain drops where the stars are jolted cruisers.
The moments breathe as universal strata
keep losing tracks of all galactic fuses,
claim victories o’er solar light armadas.
The wind smokes chimney pipes, drinks echo’s smoothies
where love starts journeys chirping through cicadas.
She turns to white in mothers’ breasts as timers,
forgets for everything except the wa-wa
and tries to put the cries deep down in cradles.
The spiders are lung-weavers for a summer.
Their web, when torn, set aimlessly to travel
such as forsaken words in endless fables.
9 October 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
