Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
2026.11.01
13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
2026.11.01
12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
2026.10.31
23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь
Є розповідь, один король
2026.10.31
23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
2026.10.31
19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
2026.10.31
19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Найважчий день той, у якому живеш
Євген Положій. Вежі мовчання: Роман. – Харків: Фоліо, 2009. – 249 с. (Література).
Письменник Євген Положій живе в місті Суми, працює головним редактором газети «Панорама», є автором 7-ми романів.
Від самого початку виникає питання – чому ж вежі мовчання? Автор пояснює: «Сучасна людина – як ця Вежа. Велично здіймається над усім світом – над природою, над вірою, над знанням, над традицією, над іншими людьми – така горда і така розумна, вона не вірить у безсмертя – і тому поспішає жити. Але, якщо розібратися, вона дуже нещасна, дуже самотня, їй навіть поговорити по душах нема з ким, навіть з Богом». Але це, так би мовити, філософське розуміння проблеми. На фабульному рівні – вежі, як архітектурна деталь – співучасники головних подій роману: «пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них…Там, усередені, під самою горовиною, паралельно землі, висіло тіло людини». От і перший труп у лабіринті подій, в які потрапляє головний персонаж інспектор Родіон Ус (точно за приказкою « у тихому болоті чорти водяться»)! Євген Положій вигадливий і активний – до криміналу додає містики: таємні злочинці душили й підвішували людей за зороастрійським обрядом. А ще додає натяків на казку: Принцеса у Вежі – маленька дівчинка, яку тримають під наглядом охоронця та няньки у вежі під шпилем заводоуправління, Лев – друзяка-інтелектуал, який усе на світі знає і може пояснити. Все заплутано і ускладнено настільки, що зрозуміти, хто є хто, читачеві неможливо. Головна інтрига – принципова невизначеність, неокресленість, перебування у невідомому, хоча ця обставина не розчаровує – таїна зберігається до останньої сторінки. Письменник бавиться сюжетом – динамічний і загострений криміналізацією міліції і прокуратури, із несподіваним фіналом, він (сюжет) не дозволяє читачеві розслабитися. Події відбуваються у сучасній Україні, але національний колорит тим і вичерпується.
Фантазія Євгена Положія невичерпна, а от естетично-стильова палітра біднувата. Лаконічні, навіть скупі рядки тексту роману місткі, але разом із тим, якісь малоеластичні: «На його повторне наполегливе питання начальник юридичної служби…сухо зауважив, що, на жаль, усі ці договори перебувають винятково в компетенції відділу зовнішніх відносин». Може бути певна дискусія щодо визначення коефіцієнту «айкью» в інтимній сфері головних героїв – Рада і журналістки Жені, але, як на мене, цей показник невисокий: «На плиті ще з обіду Рада чекали у пательнях смажена картопля і яєчня, цими двома стравами Женині кулінарні здібності обмежувалися. «Нічого страшного, – завжди казала вона, жартуючи, подругам, коли мова заходила про кулінарію, – зате у мене великі цицьки!». В принципі, вона абсолютно мала рацію, і подругам із маленькими цицьками, але видатними кулінарними здібностями крити, як правило, було нічим». Крити, справді, нічим!
Проза письменника містить роздуми та узагальнення, які демонструють його тяжіння до рентгеноскопії свідомості особистості, відшукування нових смислів і додаткових резонів існування звичних тем: «…що це за істота така – людина?! Така безглузда, така марнославна, така дрібна, як комашка!.. Величезна прірва лежить…між тим, що людина повинна зробити тут, у цьому світі, й тим, що вона хоче зробити. І тим, що вона може. Можливо, навіть нездоланна прірва. Тільки одиниці здатні на великі вчинки… велич зіткана з протиріч, вона ірраціональна…Шкода, що тільки ближче до старості розумієш, наскільки все прораховане і взаємозалежне у цьому світі… найважчий день завжди той, у якому ти живеш». Усі ці роздуми без фальшу і, водночас, не позбавлені романтичної алюзійності – вада це чи неминучі наслідки гіперосвіченості автора і зацікавленості філософською проблематикою сучасного життя? Можливо, треба говорити про певний перегляд традицій і тенденцій і/або витворення актуалізованого варіанту урбаністичної мови?
Отже, підсумовуючи невеличкий аналіз твору, можна зробити висновок: письменник наслідує модель pupl fiction (кримінального чтива), що орієнтована на масового читача. Ті, хто захоплюється кримінальним жанром, знайдуть у новому романі Євгена Положія багато цікавого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Найважчий день той, у якому живеш
Письменник Євген Положій живе в місті Суми, працює головним редактором газети «Панорама», є автором 7-ми романів.
Від самого початку виникає питання – чому ж вежі мовчання? Автор пояснює: «Сучасна людина – як ця Вежа. Велично здіймається над усім світом – над природою, над вірою, над знанням, над традицією, над іншими людьми – така горда і така розумна, вона не вірить у безсмертя – і тому поспішає жити. Але, якщо розібратися, вона дуже нещасна, дуже самотня, їй навіть поговорити по душах нема з ким, навіть з Богом». Але це, так би мовити, філософське розуміння проблеми. На фабульному рівні – вежі, як архітектурна деталь – співучасники головних подій роману: «пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них…Там, усередені, під самою горовиною, паралельно землі, висіло тіло людини». От і перший труп у лабіринті подій, в які потрапляє головний персонаж інспектор Родіон Ус (точно за приказкою « у тихому болоті чорти водяться»)! Євген Положій вигадливий і активний – до криміналу додає містики: таємні злочинці душили й підвішували людей за зороастрійським обрядом. А ще додає натяків на казку: Принцеса у Вежі – маленька дівчинка, яку тримають під наглядом охоронця та няньки у вежі під шпилем заводоуправління, Лев – друзяка-інтелектуал, який усе на світі знає і може пояснити. Все заплутано і ускладнено настільки, що зрозуміти, хто є хто, читачеві неможливо. Головна інтрига – принципова невизначеність, неокресленість, перебування у невідомому, хоча ця обставина не розчаровує – таїна зберігається до останньої сторінки. Письменник бавиться сюжетом – динамічний і загострений криміналізацією міліції і прокуратури, із несподіваним фіналом, він (сюжет) не дозволяє читачеві розслабитися. Події відбуваються у сучасній Україні, але національний колорит тим і вичерпується.
Фантазія Євгена Положія невичерпна, а от естетично-стильова палітра біднувата. Лаконічні, навіть скупі рядки тексту роману місткі, але разом із тим, якісь малоеластичні: «На його повторне наполегливе питання начальник юридичної служби…сухо зауважив, що, на жаль, усі ці договори перебувають винятково в компетенції відділу зовнішніх відносин». Може бути певна дискусія щодо визначення коефіцієнту «айкью» в інтимній сфері головних героїв – Рада і журналістки Жені, але, як на мене, цей показник невисокий: «На плиті ще з обіду Рада чекали у пательнях смажена картопля і яєчня, цими двома стравами Женині кулінарні здібності обмежувалися. «Нічого страшного, – завжди казала вона, жартуючи, подругам, коли мова заходила про кулінарію, – зате у мене великі цицьки!». В принципі, вона абсолютно мала рацію, і подругам із маленькими цицьками, але видатними кулінарними здібностями крити, як правило, було нічим». Крити, справді, нічим!
Проза письменника містить роздуми та узагальнення, які демонструють його тяжіння до рентгеноскопії свідомості особистості, відшукування нових смислів і додаткових резонів існування звичних тем: «…що це за істота така – людина?! Така безглузда, така марнославна, така дрібна, як комашка!.. Величезна прірва лежить…між тим, що людина повинна зробити тут, у цьому світі, й тим, що вона хоче зробити. І тим, що вона може. Можливо, навіть нездоланна прірва. Тільки одиниці здатні на великі вчинки… велич зіткана з протиріч, вона ірраціональна…Шкода, що тільки ближче до старості розумієш, наскільки все прораховане і взаємозалежне у цьому світі… найважчий день завжди той, у якому ти живеш». Усі ці роздуми без фальшу і, водночас, не позбавлені романтичної алюзійності – вада це чи неминучі наслідки гіперосвіченості автора і зацікавленості філософською проблематикою сучасного життя? Можливо, треба говорити про певний перегляд традицій і тенденцій і/або витворення актуалізованого варіанту урбаністичної мови?
Отже, підсумовуючи невеличкий аналіз твору, можна зробити висновок: письменник наслідує модель pupl fiction (кримінального чтива), що орієнтована на масового читача. Ті, хто захоплюється кримінальним жанром, знайдуть у новому романі Євгена Положія багато цікавого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
