Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
2025.10.27
06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
2025.10.27
00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
2025.10.26
22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
2025.10.26
21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
2025.10.26
21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться
(Що взяти з того, в кого не всі дома?),
Зійшов Корній на гору край села
І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує.
«Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.-
А де ж обіцяні хліб-сіль?»
«Та ж хліб ми вже здал
2025.10.26
18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
2025.10.26
17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
2025.10.26
16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
2025.10.26
15:27
Прадавнина з мого роду)
1
Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Найважчий день той, у якому живеш
Євген Положій. Вежі мовчання: Роман. – Харків: Фоліо, 2009. – 249 с. (Література).
Письменник Євген Положій живе в місті Суми, працює головним редактором газети «Панорама», є автором 7-ми романів.
Від самого початку виникає питання – чому ж вежі мовчання? Автор пояснює: «Сучасна людина – як ця Вежа. Велично здіймається над усім світом – над природою, над вірою, над знанням, над традицією, над іншими людьми – така горда і така розумна, вона не вірить у безсмертя – і тому поспішає жити. Але, якщо розібратися, вона дуже нещасна, дуже самотня, їй навіть поговорити по душах нема з ким, навіть з Богом». Але це, так би мовити, філософське розуміння проблеми. На фабульному рівні – вежі, як архітектурна деталь – співучасники головних подій роману: «пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них…Там, усередені, під самою горовиною, паралельно землі, висіло тіло людини». От і перший труп у лабіринті подій, в які потрапляє головний персонаж інспектор Родіон Ус (точно за приказкою « у тихому болоті чорти водяться»)! Євген Положій вигадливий і активний – до криміналу додає містики: таємні злочинці душили й підвішували людей за зороастрійським обрядом. А ще додає натяків на казку: Принцеса у Вежі – маленька дівчинка, яку тримають під наглядом охоронця та няньки у вежі під шпилем заводоуправління, Лев – друзяка-інтелектуал, який усе на світі знає і може пояснити. Все заплутано і ускладнено настільки, що зрозуміти, хто є хто, читачеві неможливо. Головна інтрига – принципова невизначеність, неокресленість, перебування у невідомому, хоча ця обставина не розчаровує – таїна зберігається до останньої сторінки. Письменник бавиться сюжетом – динамічний і загострений криміналізацією міліції і прокуратури, із несподіваним фіналом, він (сюжет) не дозволяє читачеві розслабитися. Події відбуваються у сучасній Україні, але національний колорит тим і вичерпується.
Фантазія Євгена Положія невичерпна, а от естетично-стильова палітра біднувата. Лаконічні, навіть скупі рядки тексту роману місткі, але разом із тим, якісь малоеластичні: «На його повторне наполегливе питання начальник юридичної служби…сухо зауважив, що, на жаль, усі ці договори перебувають винятково в компетенції відділу зовнішніх відносин». Може бути певна дискусія щодо визначення коефіцієнту «айкью» в інтимній сфері головних героїв – Рада і журналістки Жені, але, як на мене, цей показник невисокий: «На плиті ще з обіду Рада чекали у пательнях смажена картопля і яєчня, цими двома стравами Женині кулінарні здібності обмежувалися. «Нічого страшного, – завжди казала вона, жартуючи, подругам, коли мова заходила про кулінарію, – зате у мене великі цицьки!». В принципі, вона абсолютно мала рацію, і подругам із маленькими цицьками, але видатними кулінарними здібностями крити, як правило, було нічим». Крити, справді, нічим!
Проза письменника містить роздуми та узагальнення, які демонструють його тяжіння до рентгеноскопії свідомості особистості, відшукування нових смислів і додаткових резонів існування звичних тем: «…що це за істота така – людина?! Така безглузда, така марнославна, така дрібна, як комашка!.. Величезна прірва лежить…між тим, що людина повинна зробити тут, у цьому світі, й тим, що вона хоче зробити. І тим, що вона може. Можливо, навіть нездоланна прірва. Тільки одиниці здатні на великі вчинки… велич зіткана з протиріч, вона ірраціональна…Шкода, що тільки ближче до старості розумієш, наскільки все прораховане і взаємозалежне у цьому світі… найважчий день завжди той, у якому ти живеш». Усі ці роздуми без фальшу і, водночас, не позбавлені романтичної алюзійності – вада це чи неминучі наслідки гіперосвіченості автора і зацікавленості філософською проблематикою сучасного життя? Можливо, треба говорити про певний перегляд традицій і тенденцій і/або витворення актуалізованого варіанту урбаністичної мови?
Отже, підсумовуючи невеличкий аналіз твору, можна зробити висновок: письменник наслідує модель pupl fiction (кримінального чтива), що орієнтована на масового читача. Ті, хто захоплюється кримінальним жанром, знайдуть у новому романі Євгена Положія багато цікавого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Найважчий день той, у якому живеш
Письменник Євген Положій живе в місті Суми, працює головним редактором газети «Панорама», є автором 7-ми романів.
Від самого початку виникає питання – чому ж вежі мовчання? Автор пояснює: «Сучасна людина – як ця Вежа. Велично здіймається над усім світом – над природою, над вірою, над знанням, над традицією, над іншими людьми – така горда і така розумна, вона не вірить у безсмертя – і тому поспішає жити. Але, якщо розібратися, вона дуже нещасна, дуже самотня, їй навіть поговорити по душах нема з ким, навіть з Богом». Але це, так би мовити, філософське розуміння проблеми. На фабульному рівні – вежі, як архітектурна деталь – співучасники головних подій роману: «пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них…Там, усередені, під самою горовиною, паралельно землі, висіло тіло людини». От і перший труп у лабіринті подій, в які потрапляє головний персонаж інспектор Родіон Ус (точно за приказкою « у тихому болоті чорти водяться»)! Євген Положій вигадливий і активний – до криміналу додає містики: таємні злочинці душили й підвішували людей за зороастрійським обрядом. А ще додає натяків на казку: Принцеса у Вежі – маленька дівчинка, яку тримають під наглядом охоронця та няньки у вежі під шпилем заводоуправління, Лев – друзяка-інтелектуал, який усе на світі знає і може пояснити. Все заплутано і ускладнено настільки, що зрозуміти, хто є хто, читачеві неможливо. Головна інтрига – принципова невизначеність, неокресленість, перебування у невідомому, хоча ця обставина не розчаровує – таїна зберігається до останньої сторінки. Письменник бавиться сюжетом – динамічний і загострений криміналізацією міліції і прокуратури, із несподіваним фіналом, він (сюжет) не дозволяє читачеві розслабитися. Події відбуваються у сучасній Україні, але національний колорит тим і вичерпується.
Фантазія Євгена Положія невичерпна, а от естетично-стильова палітра біднувата. Лаконічні, навіть скупі рядки тексту роману місткі, але разом із тим, якісь малоеластичні: «На його повторне наполегливе питання начальник юридичної служби…сухо зауважив, що, на жаль, усі ці договори перебувають винятково в компетенції відділу зовнішніх відносин». Може бути певна дискусія щодо визначення коефіцієнту «айкью» в інтимній сфері головних героїв – Рада і журналістки Жені, але, як на мене, цей показник невисокий: «На плиті ще з обіду Рада чекали у пательнях смажена картопля і яєчня, цими двома стравами Женині кулінарні здібності обмежувалися. «Нічого страшного, – завжди казала вона, жартуючи, подругам, коли мова заходила про кулінарію, – зате у мене великі цицьки!». В принципі, вона абсолютно мала рацію, і подругам із маленькими цицьками, але видатними кулінарними здібностями крити, як правило, було нічим». Крити, справді, нічим!
Проза письменника містить роздуми та узагальнення, які демонструють його тяжіння до рентгеноскопії свідомості особистості, відшукування нових смислів і додаткових резонів існування звичних тем: «…що це за істота така – людина?! Така безглузда, така марнославна, така дрібна, як комашка!.. Величезна прірва лежить…між тим, що людина повинна зробити тут, у цьому світі, й тим, що вона хоче зробити. І тим, що вона може. Можливо, навіть нездоланна прірва. Тільки одиниці здатні на великі вчинки… велич зіткана з протиріч, вона ірраціональна…Шкода, що тільки ближче до старості розумієш, наскільки все прораховане і взаємозалежне у цьому світі… найважчий день завжди той, у якому ти живеш». Усі ці роздуми без фальшу і, водночас, не позбавлені романтичної алюзійності – вада це чи неминучі наслідки гіперосвіченості автора і зацікавленості філософською проблематикою сучасного життя? Можливо, треба говорити про певний перегляд традицій і тенденцій і/або витворення актуалізованого варіанту урбаністичної мови?
Отже, підсумовуючи невеличкий аналіз твору, можна зробити висновок: письменник наслідує модель pupl fiction (кримінального чтива), що орієнтована на масового читача. Ті, хто захоплюється кримінальним жанром, знайдуть у новому романі Євгена Положія багато цікавого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
