
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Найважчий день той, у якому живеш
Євген Положій. Вежі мовчання: Роман. – Харків: Фоліо, 2009. – 249 с. (Література).
Письменник Євген Положій живе в місті Суми, працює головним редактором газети «Панорама», є автором 7-ми романів.
Від самого початку виникає питання – чому ж вежі мовчання? Автор пояснює: «Сучасна людина – як ця Вежа. Велично здіймається над усім світом – над природою, над вірою, над знанням, над традицією, над іншими людьми – така горда і така розумна, вона не вірить у безсмертя – і тому поспішає жити. Але, якщо розібратися, вона дуже нещасна, дуже самотня, їй навіть поговорити по душах нема з ким, навіть з Богом». Але це, так би мовити, філософське розуміння проблеми. На фабульному рівні – вежі, як архітектурна деталь – співучасники головних подій роману: «пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них…Там, усередені, під самою горовиною, паралельно землі, висіло тіло людини». От і перший труп у лабіринті подій, в які потрапляє головний персонаж інспектор Родіон Ус (точно за приказкою « у тихому болоті чорти водяться»)! Євген Положій вигадливий і активний – до криміналу додає містики: таємні злочинці душили й підвішували людей за зороастрійським обрядом. А ще додає натяків на казку: Принцеса у Вежі – маленька дівчинка, яку тримають під наглядом охоронця та няньки у вежі під шпилем заводоуправління, Лев – друзяка-інтелектуал, який усе на світі знає і може пояснити. Все заплутано і ускладнено настільки, що зрозуміти, хто є хто, читачеві неможливо. Головна інтрига – принципова невизначеність, неокресленість, перебування у невідомому, хоча ця обставина не розчаровує – таїна зберігається до останньої сторінки. Письменник бавиться сюжетом – динамічний і загострений криміналізацією міліції і прокуратури, із несподіваним фіналом, він (сюжет) не дозволяє читачеві розслабитися. Події відбуваються у сучасній Україні, але національний колорит тим і вичерпується.
Фантазія Євгена Положія невичерпна, а от естетично-стильова палітра біднувата. Лаконічні, навіть скупі рядки тексту роману місткі, але разом із тим, якісь малоеластичні: «На його повторне наполегливе питання начальник юридичної служби…сухо зауважив, що, на жаль, усі ці договори перебувають винятково в компетенції відділу зовнішніх відносин». Може бути певна дискусія щодо визначення коефіцієнту «айкью» в інтимній сфері головних героїв – Рада і журналістки Жені, але, як на мене, цей показник невисокий: «На плиті ще з обіду Рада чекали у пательнях смажена картопля і яєчня, цими двома стравами Женині кулінарні здібності обмежувалися. «Нічого страшного, – завжди казала вона, жартуючи, подругам, коли мова заходила про кулінарію, – зате у мене великі цицьки!». В принципі, вона абсолютно мала рацію, і подругам із маленькими цицьками, але видатними кулінарними здібностями крити, як правило, було нічим». Крити, справді, нічим!
Проза письменника містить роздуми та узагальнення, які демонструють його тяжіння до рентгеноскопії свідомості особистості, відшукування нових смислів і додаткових резонів існування звичних тем: «…що це за істота така – людина?! Така безглузда, така марнославна, така дрібна, як комашка!.. Величезна прірва лежить…між тим, що людина повинна зробити тут, у цьому світі, й тим, що вона хоче зробити. І тим, що вона може. Можливо, навіть нездоланна прірва. Тільки одиниці здатні на великі вчинки… велич зіткана з протиріч, вона ірраціональна…Шкода, що тільки ближче до старості розумієш, наскільки все прораховане і взаємозалежне у цьому світі… найважчий день завжди той, у якому ти живеш». Усі ці роздуми без фальшу і, водночас, не позбавлені романтичної алюзійності – вада це чи неминучі наслідки гіперосвіченості автора і зацікавленості філософською проблематикою сучасного життя? Можливо, треба говорити про певний перегляд традицій і тенденцій і/або витворення актуалізованого варіанту урбаністичної мови?
Отже, підсумовуючи невеличкий аналіз твору, можна зробити висновок: письменник наслідує модель pupl fiction (кримінального чтива), що орієнтована на масового читача. Ті, хто захоплюється кримінальним жанром, знайдуть у новому романі Євгена Положія багато цікавого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Найважчий день той, у якому живеш
Письменник Євген Положій живе в місті Суми, працює головним редактором газети «Панорама», є автором 7-ми романів.
Від самого початку виникає питання – чому ж вежі мовчання? Автор пояснює: «Сучасна людина – як ця Вежа. Велично здіймається над усім світом – над природою, над вірою, над знанням, над традицією, над іншими людьми – така горда і така розумна, вона не вірить у безсмертя – і тому поспішає жити. Але, якщо розібратися, вона дуже нещасна, дуже самотня, їй навіть поговорити по душах нема з ким, навіть з Богом». Але це, так би мовити, філософське розуміння проблеми. На фабульному рівні – вежі, як архітектурна деталь – співучасники головних подій роману: «пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них…Там, усередені, під самою горовиною, паралельно землі, висіло тіло людини». От і перший труп у лабіринті подій, в які потрапляє головний персонаж інспектор Родіон Ус (точно за приказкою « у тихому болоті чорти водяться»)! Євген Положій вигадливий і активний – до криміналу додає містики: таємні злочинці душили й підвішували людей за зороастрійським обрядом. А ще додає натяків на казку: Принцеса у Вежі – маленька дівчинка, яку тримають під наглядом охоронця та няньки у вежі під шпилем заводоуправління, Лев – друзяка-інтелектуал, який усе на світі знає і може пояснити. Все заплутано і ускладнено настільки, що зрозуміти, хто є хто, читачеві неможливо. Головна інтрига – принципова невизначеність, неокресленість, перебування у невідомому, хоча ця обставина не розчаровує – таїна зберігається до останньої сторінки. Письменник бавиться сюжетом – динамічний і загострений криміналізацією міліції і прокуратури, із несподіваним фіналом, він (сюжет) не дозволяє читачеві розслабитися. Події відбуваються у сучасній Україні, але національний колорит тим і вичерпується.
Фантазія Євгена Положія невичерпна, а от естетично-стильова палітра біднувата. Лаконічні, навіть скупі рядки тексту роману місткі, але разом із тим, якісь малоеластичні: «На його повторне наполегливе питання начальник юридичної служби…сухо зауважив, що, на жаль, усі ці договори перебувають винятково в компетенції відділу зовнішніх відносин». Може бути певна дискусія щодо визначення коефіцієнту «айкью» в інтимній сфері головних героїв – Рада і журналістки Жені, але, як на мене, цей показник невисокий: «На плиті ще з обіду Рада чекали у пательнях смажена картопля і яєчня, цими двома стравами Женині кулінарні здібності обмежувалися. «Нічого страшного, – завжди казала вона, жартуючи, подругам, коли мова заходила про кулінарію, – зате у мене великі цицьки!». В принципі, вона абсолютно мала рацію, і подругам із маленькими цицьками, але видатними кулінарними здібностями крити, як правило, було нічим». Крити, справді, нічим!
Проза письменника містить роздуми та узагальнення, які демонструють його тяжіння до рентгеноскопії свідомості особистості, відшукування нових смислів і додаткових резонів існування звичних тем: «…що це за істота така – людина?! Така безглузда, така марнославна, така дрібна, як комашка!.. Величезна прірва лежить…між тим, що людина повинна зробити тут, у цьому світі, й тим, що вона хоче зробити. І тим, що вона може. Можливо, навіть нездоланна прірва. Тільки одиниці здатні на великі вчинки… велич зіткана з протиріч, вона ірраціональна…Шкода, що тільки ближче до старості розумієш, наскільки все прораховане і взаємозалежне у цьому світі… найважчий день завжди той, у якому ти живеш». Усі ці роздуми без фальшу і, водночас, не позбавлені романтичної алюзійності – вада це чи неминучі наслідки гіперосвіченості автора і зацікавленості філософською проблематикою сучасного життя? Можливо, треба говорити про певний перегляд традицій і тенденцій і/або витворення актуалізованого варіанту урбаністичної мови?
Отже, підсумовуючи невеличкий аналіз твору, можна зробити висновок: письменник наслідує модель pupl fiction (кримінального чтива), що орієнтована на масового читача. Ті, хто захоплюється кримінальним жанром, знайдуть у новому романі Євгена Положія багато цікавого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію